04/18/2002 | Shooter

Не стало Юрія Шереха-Шевельова. 12 квітня у Нью-Йорку закінчився його понад 93-річний життєвий шлях.

Здавалося, він вічний, адже його наукова та літературна творчість розпочалася ще у
20-ті. І ще недавно з’являлися його нові книжки... До того ж Юрій Шевельов був іноземним членом НАНУ, дійсним членом НТШ та УВАН. І ще до 19 лютого 2002 року він був членом Української національної комісії із питань правопису, поки Кабмін своїм розпорядженням не виключив зі складу комісії всіх українців зі східних та західних країн поселення, замінивши їх слухнянішими завідуючими кафедрами з українських університетів.

Шевельов став українцем за голосом крові та свідомим вибором. Походив він зі зрусифікованої німецько-української родини. Його батько, генерал-майор царської армії Володимир Шнайдер, змінив своє прізвище на Шевельов. У роки Першої світової війни в Російській імперії заохочувалися такі акти відмови від “ворожої” німецької спадщини. Навіть столицю імперії перейменували тоді з Петербурга на Петроград.

Під впливом українських визвольних змагань Юрій Шевельов зробив свій національний вибір. Та він став не лише українцем. Він став науковцем з українського мовознавства і не змінив свого вибору ні в страшні харківські 30-ті, ні в часи німецької окупації, ні в роки еміграції в Німеччині, Британії, Норвегії, США.

Уперше я почув про Шевельова у 1989-му, коли його книжку пильні радянські митники вилучили з пакунка, переданого мені з Австралії. Потім я дістав “крамольну” книгу Юрія Шевельова “Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900-1941) Стан і статус”. Навіть отримав до неї підпис від автора “на добру згадку” під час приїзду Юрія Шевельова до Львова у вересні 1992 року.

А перше перебування у Львові у 1943-1944 Юрій Шевельов назвав своїм “справжнім медовим місяцем”.
“Для мене Львів був Україна, і поза нею в ньому нічого не існувало...” – писав він згодом у своїх спогадах.

Для мене ж Юрій Шерех-Шевельов назавжди залишиться вічним символом незнищенності національного духу, неперевершеним знавцем мови та літературної творчості, цікавим оповідачем, який міг завжди помітити щось важливе у звичних банальних речах.