10/01/2002 | Наливайко

Шанси для Кучми

Кость Бондаренко, для УП , 1.10.2002, 14:18



Здається, всі сили ополчилися проти нинішнього українського режиму...

Під час минулорічної кризи Кучма мав в активі комуністів – мовляв, саме вони є опозицією, а ті, хто виступають із вимогою відставки президента – це зовсім ніяка не опозиція. Пам'ятаєте, як злагоджено комуністи голосували з пропрезидентською більшістю в парламенті минулого скликання, захищаючи Кучму? І як організовано, під охороною міліції, комуністи проводили альтернативні мітинги у Києві у березні минулого року? Тепер Кучма не має комуністичної карти.

Під час минулорічної кризи у Кучми був фактор Ющенка. Ющенко був своєрідною гарантією того, що ряд правоцентристських фракцій не посміють виступити проти президента. "Ми не можемо активно підтримувати опозицію, бо у владі перебуває Віктор Ющенко", - говорив у березні 2001 року Віктор Пинзеник. Тепер Кучма не має такого політичного заручника, як Ющенко.

Під час минулорічної кризи у Кучми був союзник у вигляді Росії, якій наш президент віддав ряд стратегічних об'єктів в обмін на підтримку. Тепер немає що віддавати.

Під час минулорічної кризи була спроба порозуміння із Заходом – після продажу Іраку "Кольчуг" Захід відвернувся від України та від її керівництва.

Минулорічна криза показала, що президент має велетенський потенціал влади і що цю владу здолати дуже важко. Тепер потенціал влади зведено до мінімуму. Навіть програш київського "Динамо" (яке асоціюється у більшості населення з Григорієм Суркісом та Віктором Медведчуком) став ударом по владі.

І все ж зведений до мінімуму потенціал влади залишається потенціалом. Влада має ресурси. За день до самогубства у своєму бункері Адольф Гітлер не втрачав надії на те, що у нього в резерві є ще мільйонна армія фельдмаршала Венка, якого фюрер у випадку порятунку нацистського режиму й розгрому альянтів підвищив би до звання генералісимуса і нарік "рятівником вітчизни". Надія помирає останньою... У Леоніда Кучми є ще чимало варіантів порятунку себе і режиму. Коротко окреслимо ці варіанти.

Варіант перший. Відставка свого глави адміністрації, масовий "ісход" ес-деків з органів влади. У такому випадку Леонід Кучма робить із Медведчука "офірного цапа" і повторює варіант 1997 року.

Пам'ятаєте наплив дніпропетровців у часи Павла Лазаренка? А пам'ятаєте, як дружно ці ж дніпропетровці пішли слідом за своїм патроном після того, як НДП "поховала" Лазаренка? Зараз Кучма може втілити проект "Паша-2". Не важко здогадатися, з кого найпростіше зробити нового Лазаренка. Як наслідок – принаймні частина опозиції відколеться від радикального руху. Будуть задоволені амбіції Віктора Ющенка.

Для того, щоби зберігся баланс сил, певна рівновага в політичному спектрі і щоби не звільняти соціал-демократичну нішу, скажімо, для Олександра Мороза, всередині СДПУ (о) може бути проведена чистка кадрів, новим лідером може стати, скажімо, Олександр Зінченко, а нинішнє керівництво відправлене у відставку, виключене з партії і піддане остракізму. Варіантів розвитку ситуації – безліч.

Варіант другий. Леонід Кучма робить черговий владний перерозподіл. Він шукає "рятівника режиму". У цьому випадку можливе лише загострення протистояння між владою й опозицією.

Переконавшись, що СДПУ(о) та нинішні пропрезидентські сили надто "ліберально розкладені", Кучма може вдатися до пошуку "твердої руки". Терміново утворюється нова політична сила з представників радянських еліт, вихованців старої адміністративної школи, кількох нинішніх міністрів, керівників підприємств. Максимально мобілізуються представники старих, ще радянських еліт, керівники підприємств, міністри.

З політичного небуття випливають Віталій Масол, Олександр Булянда, Юхим Звягільський, Володимир Горбулін та інші. З'являється та сила, до якої може апелювати президент і яка може апелювати до народу. Відбувається відставка нинішнього уряду й прихід до влади нового, на чолі з "жорстким" прем'єром (Радченко? Кирпа? М'ялиця?). При ностальгії значної частини населення за радянськими часами це – дієвий варіант.

Радянська система керівництва й адміністрування багатьом здається більш ефективною, аніж нинішні, базовані на західному досвіді, моделі. Втілення цього варіанту допоможе вивести з опозиційної гри комуністів, а також знівелює спробу організації всеукраїнського страйку. Врахуйте один момент: представники радянських еліт перебувають поза активною критикою преси, але ніколи не залишали політику і бізнес. Вони не є настільки одіозними, як нинішнє оточення Кучми. Про їх "гріхи" вже встигли забути, і колишні їх мінуси вже обернуто на плюси. Ці люди стали частиною легенди про "прекрасне минуле", і є значна частина народу, яка вірить у цю легенду.

Цілком можлива комбінація, за якої "рух ветеранів виробництва" знаходить компроміс із нинішньою Партією "Трудова Україна" та з регіональними лобістськими групами - харківською ("Демократичні ініціативи"), донецькою ("Регіони"), луганською ("Народний вибір"). До речі, врахуйте, що у парламенті "під" цю політичну силу може бути створена достатньо сильна фракція, яка суттєво розмиє рамки і КПУ, і "Нашої України", і ряду пропрезидентських фракцій. Я не здивуюся, коли таким чином буде знайдено новий резерв для створення більшості!

Варіант третій. Леонід Кучма йде на компроміс із "Нашою Україною" і сприяє створенню парламентської більшості на основі "Нашої України" і ряду пропрезидентських фракцій. Для цього достатньо подзвонити першому помічникові, Сергієві Льовочкіну, і сказати приблизно наступне: "Серьожа! Передай нашим, щоб зібралися у мене сьогодні увечері. Медведчука до відома не обов'язково ставити". Після цього зібрати представників пропрезидентських фракцій і в наказовому тоні запропонувати їм підписати союз із Віктором Ющенком. Кучма таким чином визнає свій програш, але з втратою вулиці Грушевського не втратить вулиці Банкової.

Кучма дістане таким чином кілька реальних переваг. Здобуття Ющенком парламентської більшості і переваги в Кабміні за сучасної політичної системи в Україні буде рівносильним захопленню Москви Наполеоном у 1812 році. Але таким чином буде виконано волю Заходу, який хоче бачити Ющенка "при ділах". Захід, можливо, пробачить Кучмі "Кольчугу". Кучма матиме час для того, аби мобілізувати свої сили для вирішального виступу проти опозиції.

Ще один момент: Кучма знову повернеться до своєї улюбленої тактики балансів і рівноваг. В парламенті есдеки перебуватимуть у меншості (зауважте, їх замкнуть там разом з опозицією) і це суттєво послабить їх вплив на політику. У більшість їх навряд чи візьме Ющенко – "затятий приятель" Віктора Медведчука. Це зберегти Кучму від повної узурпації влади в Україні соціал-демократами. Та й рік соціал-демократії в Україні, начебто, закінчується – час віддавати орендовану на рік владу до рук інших політичних сил.

Варіант четвертий. Хтось із політиків "другого" ешелону (тих, хто поменше світиться перед камерами і мало помітний у парламенті) в одному з випусків УТН, відповідаючи на запитання кореспондента щодо опозиції, говорить: "Та вся ця справа довкола опозиції – це невдоволені амбіції Віктора Ющенка і його ревність до Віктора Медведчука. Ось і треба їх зачинити у кімнаті переговорів – хай сидять і домовляються там, аж доки не домовляться між собою. А навіщо ж людей збурювати. Виводити на вулиці?"

Назавтра всі пропрезидентські ЗМІ починають масоване переведення конфлікту з площини президент – опозиція в площину Медведчук – Ющенко. Цим самим знижується значення конфлікту і його небезпека для самого президента. Леонід Кучма виводиться з-під удару, проте під удар потрапляє Медведчук.

Варіант п'ятий. Погодитися на надання прямого ефіру опозиції – але у специфічний час. Уявіть собі ситуацію: пересічний обиватель, за голос якого боротимуться президент і опозиція, який глибоко ненавидить Кучму, але не має сміливості виступити на підтримку опозиції, сідає увечері перед екраном телевізора, аби подивитися футбольний матч типу "Динамо" – "Ювентус", а тут з'являється схвильоване обличчя диктора і повідомляє, що у зв'язку з наданням ефірного часу для виступу опозиції трансляція футбольного матчу відміняється. Слухайте, будь ласка, виступи лідерів "Нашої України", СПУ, БЮТ і КПУ.

Як ви гадаєте, на який відсоток зменшиться кількість прихильників в опозиції після такого кроку? У випадку ж, коли опозиція відмовиться і не "клюне" на провокацію, це можна використати як факт відмови опозиціонерів від спілкування з народом через ефір. Мовляв, бачте, опозиція боїться свого ж народу.

Варіант шостий. Якомога швидше закінчити справу про "Кольчугу". Переконати міжнародних експертів, що все це – фальшивка й провокація. Рішуче відмежуватися від Саддама. Провести показову чистку в "Укрспецекспорті" та в Раді національної безпеки й оборони. Відправити Євгена Марчука послом у Кот д'Івуар або М'янму (нагадаємо, що в той день, коли опозиція намагалася штурмом прорватися до адміністрації президента, Леонід Кучма приймав вірчі грамоти у послів цих держав в Україні, а потім говорив про готовність цих держав допомогти українському режиму - то ж подібне кадрове призначення стане логічним продовженням політики на зближення з цими державами). Натомість ввести до Ради людину із середовища поміркованої опозиції (як свого часу кадровою подачкою було нейтралізовано Олександра Лавриновича).

Можна прописувати й інші варіанти. Можна комбінувати описані вище ходи. Але можна зробити принаймні три висновки:

1. Кучма все ще володіє політичним ресурсом для протистояння опозиції, хоча його зведено до мінімуму;

2. Головне завдання Кучми на нинішньому етапі – будь-що випустити пару з казана опозиції, спустити революцію на низькі оберти і перехопити ініціативу в опозиціонерів;


3. Кожна помилка Кучми у нинішній ситуації може дорого йому коштувати – він нині особливо ретельно буде вивіряти свої кроки і буде діяти максимально обережно. У той же час він буде активно використовувати будь-яку помилку опозиції. Політичне дилетантство й недалекоглядність буде дорого коштувати – одній або іншій стороні.

4. За будь-яких розкладів порятунок Куми неминуче пов'язаний з радикальними кадровими перестановками та новими політичними комбінаціями, в яких немає місця для СДПУ (о). Есдеки в нинішній ситуації мають стати "жертовним ферзем". Інакше влада отримає мат від опозиції.

А опозиція має шанс, аби задуматися. Вона має кілька переваг у даній ситуації, основна з яких те, що Леонід Кучма краще розбирається у преферансі (особливо в прикупах), аніж у теорії шахів.