"Єдиний Донбас, Єдина Україна!"
01/21/2003 | Shooter
"Єдиний Донбас, Єдина Україна!"
Орест СОХАР, N2, 18-24 січня 2003
ПіК
- сказав напередодні парламентських виборів Володимир Литвин. І як у воду дивився.Уявна політична стабільність, проголошена з формуванням Кабінету більшості, розвіялася. А "коаліційний" прем'єр готується скинути з печерських пагорбів СДПУ(о)
як політичну силу. І має для того значні шанси...
Завершився 2002 рік, проголошений СДПУ(о) роком соціал-демократії. До його здобутків можна віднести соціал-демократизацію президентського апарату та рішення американських фінансистів замінити в обігові зелені долари на рожеві. Хоча від української громадськості поки що приховують, що соціал-демократизація незабаром пробереться у їхні гаманці та закордонні рахунки.
Та рік соціал-демократії виявився надто коротким, і він поступився рокові 2003-му, який, безумовно, проходитиме під гаслом вступу України до Донбасу (тим, хто у це ще не вірить, радимо почитати інтерв'ю з депутатом Віталієм Коновалюком у цьому числі ПіКу). Вже навіть наприкінці 2002-го есдеки програли донецьким партію у більшість і вже незабаром їх присутність у політичному Києві може бути зведена до мінімуму.
Печерськ двох не вивезе. І каменем спотикання стала парламентська більшість. Конфлікт двох політичних груп зійшовся саме тут, зокрема на проблемі бюджету. Для Віктора Януковича нині державний бюджет є чимось на кшталт кисневої подушки і дає для Кабміну друге, дарма що штучне, дихання. Хоча закон не досконалий, і одразу після його прийняття депутати заходилися вносити поправки, але під цей закон уряд може брати позики на Заході і таким чином спробувати погасити усі "імпортні" борги, яких цього року вилізло чимало.
У Віктора Медведчука свої розрахунки: йому було б на руку позбавити головного політичного опонента такого щедрого подарунка, як ухвалення бюджету. Тоді би прем'єр був залежним від розпорядника парламентської більшості: долю пенсій та зарплат уже вирішував не голова уряду, а глава президентської Адмі-ніс-трації. Так і уявляю собі проект плакату на кшталт "Ходаки у Леніна": "Віктор Медведчук виплачує пенсію трудящим". Тому депутатам соціал-демократичної фракції була дана вказівка не голосувати за бюджет, а журналісти, котрим доводилося читати темники у ті дні, заздалегідь "прогнозували" провал головного скарбничого документа.
Донецькі і київські вперше зіткнулися лобами відкрито. При чому проурядові фракції у даній партії волею долі грали роль державників, бо зовнішні позики потрібні не лише для підтримки прем'єра, але й для втримання рештків економічної стабільності. Заради цього вони порушили президентське табу на співпрацю з опозицією, зокрема "Нашою Україною" та, матір Божа, навіть з Блоком Юлії Тимошенко та соціалістами. Умовою опозиції для співпраці з урядом було скасування постанови ВР про перерозподіл керівників комітетів. Опозиція підтримала бюджет, проурядові фракції провалили медведчуківське ноу-хау, за допомогою якого він тривалий час тримав парламент у стані війни.
Ноу-хау полягало в тому, аби не допустити колабораціонізму "Нашої України" та "Реґіонів України", пересваривши їх через розподіл комітетів. Забаганка — цяцянка, а дурному радість, — кажуть у народі, від комітетів особливої користі немає, але жодна з фракцій більшості не змогла встояти перед такою спокусою, тим паче, якщо портфелі голів комітетів йшли у пакеті з урядовими призначеннями. Перекомітетизація ВР — була надійним шляхом у напрямі не лише перетворення парламента на клуб послідовників Віталія та Володимира Кличків, але й зваблення особливо ласих на гроші бізнесменів з опозиційною припискою.
Треба зауважити, що ця оборудка не могла б відбуватися без участі спікера ВР Володимира Литвина, який відверто підігрував антиесдеківському альянсу і ставив одні і ті ж постанови по декілька разів на голосування. Тому не дивно, що на прес-конференції Леонід Кучма іронічно-розгнівано розповів анекдот про Вовочку, котрий підносив снаряди фашистам, а ті підхвалювали, мовляв, зер ґут, Вольдемар, зер ґут. Присутні журналісти одразу припустили, що Вовочка по батькові Михайлович, а сам анекдот вклав у вуха Президентові Віктор Володимирович.
Відвертішими були депутати від фракції СДПУ(о): "Я не звинувачую Володимира Литвина в тому, що вчора він вчинив саме так. Але він мав виявити свою позицію дещо раніше, хоча б iз місяць тому, — сказав в інтерв'ю "Дневі" Леонід Кравчук. — Тобто він повинен був сказати офіційно, чесно і відкрито, — я проти такої більшості, проти перерозподілу комітетів, проти того, щоб Адмініс-трація Президента керувала більшістю, і я не буду підписувати жодних угод, в тому числі й політичних. От це була б справжня позиція. Я б тоді знав, що наш спікер має власну точку зору. Якщо ж він і не тут, і не там, мені це не зрозуміло".
Свого часу Володимир Литвин обіцяв подати у відставку, якщо відчує на собі вплив Адміністрації Президента. Очевидно, спікер мав на увазі вплив саме Віктора Медведчука, і цей же вплив має на увазі Леонід Кравчук. Образу Кравчука можна зрозуміти. Спікер перебуває з главою президентської Адмініс-трації в такому соціально-родинному зв'язку, як Андрій Бульба зі своїм батьком Тарасом: Тарас його породив, він же його прикінчив. Медведчук теж, схоже, планував позбутися свого весняного дітища, оскільки для жорстко-кризового стилю управління Медведчука Литвин виявився, м'яко кажучи, лібералом.
І він би таки свого домігся, якби у гру не втрутився Янукович. Прем'єр зав'яз у парламентську гру в більшість і досяг кращих результатів, аніж Медведчук. Хоча методи глави Адміністрації для Президента зрозуміліші та прийнятніші, але абсолютно не виключено, що Леонід Кучма змушений буде передати більшість та співпрацю з парламентом загалом під оперативне командування прем'єра.
"Я завжди говорив, що "Наша Україна" вичікує час, коли буде найзручніше торгуватися з владою, — каже соціал-демократ Нестор Шуфрич в інтерв'ю "Українській правді". — Вона дочекалася свого зіркового часу. І якщо вони не могли домовитися з Президентом України, то вони домовилися з міністром фінансів. Мабуть, у пана Азарова аргументів було набагато більше. І сьогодні існує дуже цікава ситуація: дев'ятка, яка нікуди не розійшлася, плюс Азаров-Ющенко, Азаров-Тимошенко, Азаров-Мороз". Мабуть, пан Шуфрич мав би ще додати: якщо Медведчук підходив до більшості з батогом, то уряд працює з "більшовиками" не шкодуючи пряників. Тому не виключено, що фракції більшості можуть самі просити Президента, аби в подальшому вони співпрацювали саме з урядом. Адже нинішні методи співпраці просто до сліз зворушили "більшовиків".
Нині знову доля парламенту в руках Леоніда Кучми. Йому вирішувати, хто з чиновників з його оточення надалі керуватиме незалежною законодавчою гілкою влади. Поки що вимальовується два варіанти розвитку українського парламентаризму.
Перший — адміністративно-силовий: ВР залишиться в оперативному підпорядкуванні Віктора Медведчука, що, фактично, означатиме через кілька місяців відставку спікера. Депутати розучать маршові пісні і вчитимуться ходити шеренгами. Парламентом керує Леонід Кравчук. У парламенті виникають нові конфлікти, оскільки Медведчук добре почувається саме в кризових ситуаціях, недарма про нього пишуть, що він "є кризовим менеджером".
Другий варіант — фінансово-колабораційний. Парламентська більшість перейде під юрисдикцію прем'єра. Пряник, виявляється, є дуже гарним стимулом не лише для більшості, але й опозиції. Офіційного оформлення більшості не відбувається, але при цьому доволі ревниву позицію займає глава держави. Леонід Данилович ніколи спокійно не ставитиметься до союзів будь-кого з прем'єрів з Олександром Морозом, Юлією Тимошенко, а тим паче з "рейтинговим" Віктором Ющенком. Тому другу модель, попри її очевидну вигідність для виконавчої влади, назвати достатньо життєздатною не можна.
Окремої ремарки заслуговує Віктор Ющенко. Його політична місія останнім часом зводиться до намагання аби що зашкодити планам Банкової. Воно було б і правильно, якби при цьому вдавалося б дотримуватися власної політичної гри. Але ні, лідер НУ завжди грає в ігри інших. Навесні Віктор Ющенко намагався кістьми лягти проти призначення Литвина спікером ВР, а нині він обіцяє так само заклято стояти на захист Литвина-спікера. Сьогодні він охоче іде на співпрацю з Януковичем як опонентом Медведчука, не до кінця усвідомлюючи, з ким і проти кого брататися йому доведеться завтра.
Цікаво: якщо за сприяння опозиції прем'єр таки отримає з рук Президента важелі для управління більшістю, то, фактично, глава АП втратить присутність на владних пагорбах, якщо не брати до уваги його вплив на судову гілку влади: в уряді партія портфелів не отримала, а тепер і з ВР отаке лихо сталося. За нашими спостереженнями, новою вотчиною соціал-демократів можуть стати реґіони: подейкують, що глава АП отримав карт-бланш на призначення голів обласних державних адміністрацій. Але це вже зовсім інша історія.
Орест СОХАР, N2, 18-24 січня 2003
ПіК
- сказав напередодні парламентських виборів Володимир Литвин. І як у воду дивився.Уявна політична стабільність, проголошена з формуванням Кабінету більшості, розвіялася. А "коаліційний" прем'єр готується скинути з печерських пагорбів СДПУ(о)
як політичну силу. І має для того значні шанси...
Завершився 2002 рік, проголошений СДПУ(о) роком соціал-демократії. До його здобутків можна віднести соціал-демократизацію президентського апарату та рішення американських фінансистів замінити в обігові зелені долари на рожеві. Хоча від української громадськості поки що приховують, що соціал-демократизація незабаром пробереться у їхні гаманці та закордонні рахунки.
Та рік соціал-демократії виявився надто коротким, і він поступився рокові 2003-му, який, безумовно, проходитиме під гаслом вступу України до Донбасу (тим, хто у це ще не вірить, радимо почитати інтерв'ю з депутатом Віталієм Коновалюком у цьому числі ПіКу). Вже навіть наприкінці 2002-го есдеки програли донецьким партію у більшість і вже незабаром їх присутність у політичному Києві може бути зведена до мінімуму.
Печерськ двох не вивезе. І каменем спотикання стала парламентська більшість. Конфлікт двох політичних груп зійшовся саме тут, зокрема на проблемі бюджету. Для Віктора Януковича нині державний бюджет є чимось на кшталт кисневої подушки і дає для Кабміну друге, дарма що штучне, дихання. Хоча закон не досконалий, і одразу після його прийняття депутати заходилися вносити поправки, але під цей закон уряд може брати позики на Заході і таким чином спробувати погасити усі "імпортні" борги, яких цього року вилізло чимало.
У Віктора Медведчука свої розрахунки: йому було б на руку позбавити головного політичного опонента такого щедрого подарунка, як ухвалення бюджету. Тоді би прем'єр був залежним від розпорядника парламентської більшості: долю пенсій та зарплат уже вирішував не голова уряду, а глава президентської Адмі-ніс-трації. Так і уявляю собі проект плакату на кшталт "Ходаки у Леніна": "Віктор Медведчук виплачує пенсію трудящим". Тому депутатам соціал-демократичної фракції була дана вказівка не голосувати за бюджет, а журналісти, котрим доводилося читати темники у ті дні, заздалегідь "прогнозували" провал головного скарбничого документа.
Донецькі і київські вперше зіткнулися лобами відкрито. При чому проурядові фракції у даній партії волею долі грали роль державників, бо зовнішні позики потрібні не лише для підтримки прем'єра, але й для втримання рештків економічної стабільності. Заради цього вони порушили президентське табу на співпрацю з опозицією, зокрема "Нашою Україною" та, матір Божа, навіть з Блоком Юлії Тимошенко та соціалістами. Умовою опозиції для співпраці з урядом було скасування постанови ВР про перерозподіл керівників комітетів. Опозиція підтримала бюджет, проурядові фракції провалили медведчуківське ноу-хау, за допомогою якого він тривалий час тримав парламент у стані війни.
Ноу-хау полягало в тому, аби не допустити колабораціонізму "Нашої України" та "Реґіонів України", пересваривши їх через розподіл комітетів. Забаганка — цяцянка, а дурному радість, — кажуть у народі, від комітетів особливої користі немає, але жодна з фракцій більшості не змогла встояти перед такою спокусою, тим паче, якщо портфелі голів комітетів йшли у пакеті з урядовими призначеннями. Перекомітетизація ВР — була надійним шляхом у напрямі не лише перетворення парламента на клуб послідовників Віталія та Володимира Кличків, але й зваблення особливо ласих на гроші бізнесменів з опозиційною припискою.
Треба зауважити, що ця оборудка не могла б відбуватися без участі спікера ВР Володимира Литвина, який відверто підігрував антиесдеківському альянсу і ставив одні і ті ж постанови по декілька разів на голосування. Тому не дивно, що на прес-конференції Леонід Кучма іронічно-розгнівано розповів анекдот про Вовочку, котрий підносив снаряди фашистам, а ті підхвалювали, мовляв, зер ґут, Вольдемар, зер ґут. Присутні журналісти одразу припустили, що Вовочка по батькові Михайлович, а сам анекдот вклав у вуха Президентові Віктор Володимирович.
Відвертішими були депутати від фракції СДПУ(о): "Я не звинувачую Володимира Литвина в тому, що вчора він вчинив саме так. Але він мав виявити свою позицію дещо раніше, хоча б iз місяць тому, — сказав в інтерв'ю "Дневі" Леонід Кравчук. — Тобто він повинен був сказати офіційно, чесно і відкрито, — я проти такої більшості, проти перерозподілу комітетів, проти того, щоб Адмініс-трація Президента керувала більшістю, і я не буду підписувати жодних угод, в тому числі й політичних. От це була б справжня позиція. Я б тоді знав, що наш спікер має власну точку зору. Якщо ж він і не тут, і не там, мені це не зрозуміло".
Свого часу Володимир Литвин обіцяв подати у відставку, якщо відчує на собі вплив Адміністрації Президента. Очевидно, спікер мав на увазі вплив саме Віктора Медведчука, і цей же вплив має на увазі Леонід Кравчук. Образу Кравчука можна зрозуміти. Спікер перебуває з главою президентської Адмініс-трації в такому соціально-родинному зв'язку, як Андрій Бульба зі своїм батьком Тарасом: Тарас його породив, він же його прикінчив. Медведчук теж, схоже, планував позбутися свого весняного дітища, оскільки для жорстко-кризового стилю управління Медведчука Литвин виявився, м'яко кажучи, лібералом.
І він би таки свого домігся, якби у гру не втрутився Янукович. Прем'єр зав'яз у парламентську гру в більшість і досяг кращих результатів, аніж Медведчук. Хоча методи глави Адміністрації для Президента зрозуміліші та прийнятніші, але абсолютно не виключено, що Леонід Кучма змушений буде передати більшість та співпрацю з парламентом загалом під оперативне командування прем'єра.
"Я завжди говорив, що "Наша Україна" вичікує час, коли буде найзручніше торгуватися з владою, — каже соціал-демократ Нестор Шуфрич в інтерв'ю "Українській правді". — Вона дочекалася свого зіркового часу. І якщо вони не могли домовитися з Президентом України, то вони домовилися з міністром фінансів. Мабуть, у пана Азарова аргументів було набагато більше. І сьогодні існує дуже цікава ситуація: дев'ятка, яка нікуди не розійшлася, плюс Азаров-Ющенко, Азаров-Тимошенко, Азаров-Мороз". Мабуть, пан Шуфрич мав би ще додати: якщо Медведчук підходив до більшості з батогом, то уряд працює з "більшовиками" не шкодуючи пряників. Тому не виключено, що фракції більшості можуть самі просити Президента, аби в подальшому вони співпрацювали саме з урядом. Адже нинішні методи співпраці просто до сліз зворушили "більшовиків".
Нині знову доля парламенту в руках Леоніда Кучми. Йому вирішувати, хто з чиновників з його оточення надалі керуватиме незалежною законодавчою гілкою влади. Поки що вимальовується два варіанти розвитку українського парламентаризму.
Перший — адміністративно-силовий: ВР залишиться в оперативному підпорядкуванні Віктора Медведчука, що, фактично, означатиме через кілька місяців відставку спікера. Депутати розучать маршові пісні і вчитимуться ходити шеренгами. Парламентом керує Леонід Кравчук. У парламенті виникають нові конфлікти, оскільки Медведчук добре почувається саме в кризових ситуаціях, недарма про нього пишуть, що він "є кризовим менеджером".
Другий варіант — фінансово-колабораційний. Парламентська більшість перейде під юрисдикцію прем'єра. Пряник, виявляється, є дуже гарним стимулом не лише для більшості, але й опозиції. Офіційного оформлення більшості не відбувається, але при цьому доволі ревниву позицію займає глава держави. Леонід Данилович ніколи спокійно не ставитиметься до союзів будь-кого з прем'єрів з Олександром Морозом, Юлією Тимошенко, а тим паче з "рейтинговим" Віктором Ющенком. Тому другу модель, попри її очевидну вигідність для виконавчої влади, назвати достатньо життєздатною не можна.
Окремої ремарки заслуговує Віктор Ющенко. Його політична місія останнім часом зводиться до намагання аби що зашкодити планам Банкової. Воно було б і правильно, якби при цьому вдавалося б дотримуватися власної політичної гри. Але ні, лідер НУ завжди грає в ігри інших. Навесні Віктор Ющенко намагався кістьми лягти проти призначення Литвина спікером ВР, а нині він обіцяє так само заклято стояти на захист Литвина-спікера. Сьогодні він охоче іде на співпрацю з Януковичем як опонентом Медведчука, не до кінця усвідомлюючи, з ким і проти кого брататися йому доведеться завтра.
Цікаво: якщо за сприяння опозиції прем'єр таки отримає з рук Президента важелі для управління більшістю, то, фактично, глава АП втратить присутність на владних пагорбах, якщо не брати до уваги його вплив на судову гілку влади: в уряді партія портфелів не отримала, а тепер і з ВР отаке лихо сталося. За нашими спостереженнями, новою вотчиною соціал-демократів можуть стати реґіони: подейкують, що глава АП отримав карт-бланш на призначення голів обласних державних адміністрацій. Але це вже зовсім інша історія.