Обрізаний "Олігарх"
02/16/2003 | Юрій Бохан
Юрій Бохан (для «Майдану»)
КОЛО ДИЯВОЛА
(декілька зауваг до обрізаного “Олігарха»)
24 січня 2003 року інтернет-видання «MIGnews.com.ua” повідомило народ України, а разом з тим і всю міжнародну спільноту (Інтернет, як не як!) про те, що «в усіх німецькомовних країнах Европи надійшли у продаж перші примірники нового – уже третього тільки за останні півтора роки – накладу книги Юрґена Ротта «Олігарх. Вадим Рабінович розповідає». Повідомлення розміщено на сайті під рубрикою «Общество>Знаменитости” (sic!).
Аби трохи розтлумачити авторам анонсу мотиви, якими керувались видавці при перевиданні третього накладу «Олігарха», на їхню думку, чергового промоушн гучної европейської слави власника «MIGnews” Вадима Рабіновича, зазначимо, що вихід книги, напевно, не випадково збігся з часом, коли міжнародна фундація FATF, утворена для боротьби з відмиванням грошей, отриманих сумнівним шляхом, почала розгляд питань стосовно уведення санкцій проти України.
І невдовзі санкції FATF настали. Вимоги міжнародної фундації негайно сприйняли до виконання фінансово-банківські установи провідних країн світу. Уведені практичні санкції жорстоко вдарили не тільки по зовнішньополітичному іміджу України, але й позначилися безпосередньо на роботі банківських установ України, були враховані при вирішення питань щодо реалізації міжнародних інвестиційних проектів, об’єктом яких мала стати економіка України.
Радості іноземним банкірам, підприємцям, а також інвесторам, що ризикнули вкласти кошти в українську економіку, вони теж не додали. Гроші завше є і будуть грошима, тому можна зрозуміти опір банкірів і підприємців уведеним і проґнозованим санкціям.
Книга Юрґена Ротта застерігає і є документом, який арґументовано і обґрунтовано вказує на об’єктивну необхідність подібного рішення з боку структури, яка створена для захисту демократії і ліберальної економіки.
Ми поки що новий наклад «Олігарха» в руках не тримали, проте маємо перше видання, яке називається "Олігарх. Вадим Рабінович порушує мовчання" (Видавництво "Европа", Гамбург-Відень, січень 2001 р., ІSВN 3-203-81527-3).
Маємо також і переклад цієї книги російською мовою, яка називається «Олігарх. Вадим Рабінович розповідає» і яку свого часу випустив у світ “Видавничий дім «CN – Столичные новости», належний українському олігарху Вадиму Рабіновичу.
Чи мають значення розбіжності у назві книги німецькою і російською мовами - “Вадим Рабінович порушує мовчання” і “Вадим Рабінович розповідає”?
На перший погляд ці відмінності в перекладі назви не суттєві, адже йдеться про одного і того ж розповідача – українського олігарха Вадима Рабіновича. Проте, якщо порівняти обидва варіанти, то можна зробити висновок: російськомовне видання вийшло не тільки обрізаним. Внаслідок хірургічного втручання російськомовний наклад виявився, скажемо так, не зовсім адекватним змісту і цілям, що вкладав автор книги (Юрґена Ротт) і її головний персонаж (Вадим Рабінович) під час роботи над рукописом у 2001 році.
Обрізаними виявились не тільки окремі епізоди, що компрометують Вадима Рабіновича в очах української громади і влади, але й цілі глави, наприклад, "Діаманти, чорна нафта і Леонід Юхимович (Мінін)", "Візит до Києва", "Кримінальні авторитети в колонії", "Я - аґент КҐБ", "Пропозиція, яку важко було відхилити”. Гадаємо, що обрізаний «Олігарх» має такий вигляд, який би мали трагедія Вільяма Шекспіра «Отелло» без хусточки Яґо, чи балет Петра Чайковського «Лебедине озеро» без танцю маленьких лебедів.
Німецький журналіст Юрґен Ротт відомий в Европі як авторитетний дослідник злочинності, автор бестселера «Російська мафія», який став, без перебільшення, підручником для европейських і американських спецслужб, що борються з організованими злочинними угрупованнями, члени яких є вихідцями з країн Східної Европи.
Видавництво у передмові до першого видання пише: “Біографія Рабіновича віддзеркалює, як мікрокосмос, політичні та економічні сценарії сьогодення. Він народився більш ніж сорок років тому в Радянському Союзі, коли помер Сталін, та діє сьогодні при Путіні та Кучмі. Він репрезентує собою історію успіху людини, яка провела багато років у в'язниці, щоб потім перетворитися на свого роду "ікону". Також це розповідь про номенклатуру, про роль та зв'язок між КҐБ, міліцією, партійною кастою, ЗМІ та промисловими босами”.
“Рабінович - частина "Системи", - продовжує далі автор передмови. - Він живе за її рахунок та одночасно критикує її. Ще ніколи до цього часу олігарх із колишнього СРСР не розповідав про "Систему", розкриваючи її "зсередини". І от один з них вже промовився.”
Останнім часом успіхи північноатлантичних правоохоронців щодо боротьби з так званою «російською мафією» відчутні, але вони значним чином нівелюються небажанням відповідних органів України надати необхідну допомогу і підтримку їхнім зусиллям.
Чим пояснюється це небажання, стає зрозумілим, коли прочитаєш книгу «Олігарх» у повному її обсязі. Вадим Рабінович малює жахливу картину тотальної корумпованості влади в Україні. А його слухач Юрґен Ротт робить висновок, що, по суті, реальна влада в Україні належить саме злочинним угрупованням.
Олігарх Вадим Рабінович задоволений таким станом речей і не є в опозиції до офіційної влади. Він опонує українському народові, тобто кожному і зокрема пересічному, як кажуть в Україні, українському громадянину, тому населенню, якого Вадим Рабінович, завдячуючи прихильній до нього владі, має нагоду грабувати засобами і способами, можливими тільки для первісного накопичення капіталу в умовах XYIIІ-ХІХ століть.
«Українська влада і мафія» - головна тема книги Юрґена Ротта. «Коло диявола» - доходить до такого інфернального висновку її автор.
Підтверджуючи цю тезу, відомий німецький журналіст постулює вражаючі подробиці.
Відвідавши на запрошення Вадима Рабіновича його офіс у Києві, Юрґен Ротт переконується, що саме таким він уявляв штаб-квартиру «російської мафії».
На власній дачі під Києвом, яка викликає захоплення Ротта, Вадим Рабінович хизується тим, що він «нагнув» Секретаря Ради національної безпеки і оборони України Володимира Горбуліна.
От як розповідає Юрґен Ротт про цей епізод: «Увечері їдемо на дачу Вадима Рабіновича - представницьку, гарно зроблену білу будівлю з черепичним дахом, оточену високим муром. Сталеві двері автоматично відкриваються на вході. Поряд знаходиться споруда із зеленого куленепробивного скла. Відеокамерами з неї контролюється вся територія, яка, крім цього, патрулюється чоловіками в камуфляжі. В саду бігає молода сильна собака породи "мастино". На кухні дві жінки з обслуговуючого персоналу приготували обід. Але ми ще чекаємо на гостей - молодого політика і бізнесмена та його жінку. Нарешті він під'їжджає. Це - Андрій Деркач, син Леоніда Деркача, могутнього та впливового шефа української Служби безпеки - СБУ. Деркач-молодший, я оцінюю його на років 35, крім усього іншого є власником газети та телеканалу. ...Освіту він отримав в КҐБ, в Москві, 6 років тому, в існуючій ще тоді, як він мені розповідає сам, Вищій школі КҐБ. Під час нашої розмови його мальовничо гарна жінка спілкується з кухаркою. Деркач емоційно вихваляє КҐБ. Рабінович при цьому м'яко посміхається йому. На мої запитання, чому Служба безпеки - СБУ закрила минулим літом в'їзд Вадиму Рабіновичу в країну, він звинувачує у всьому Володимира Горбуліна - секретаря Ради національної безпеки, вважаючи це звичайною інтригою: "Але зараз все вже вирішено, і Вадим, мій особистий друг, може знову спокійно і безпечно почувати себе на Україні."... Потім ми переходимо нарешті до обговорення питань, не зачепити яких я просто не в змозі. Це - тема мафії та кримінальних організацій на Україні... Деркач-молодший намагається переконати мене, що більшість кримінальних авторитетів на Україні вже давно сидить у в'язницях... Він робить спробу довести мені також, що "...все виглядає не так вже погано...". На думку відразу спадає нещодавня прес-конференція Миколи Джиги, заступника міністра внутрішніх справ, про те, що в Україні в цей час оперують біля 200 впливових кримінальних банд, які мають свої власні каральні підрозділи і багаторівневі зв'язки з місцевими урядовими структурами... Але в той час, коли точилась наша дискусія, почала швидко діяти надзвичайно доброго смаку горілка марки "Гетьман"... Тому досить швидко у мене вже не було більше можливості та й бажання заперечувати Деркачу-молодшому в його переконанні, що всі кримінальні авторитети на Україні вже давно знаходяться у в'язницях”.
Вадим Рабінович у розмовах з впливовим німецьким журналістом відвертий. Він показово демонструє, що в орбіту його діяльності втягнуто не тільки головно Службу безпеки України та його сина, але й усю систему влади, починаючи від прикордонника на летовищі «Бориспіль», кінчаючи екс-президентом Леонідом Кравчуком, поряд з ним - мером Москви Юрієм Лужковим, прем’єр-міністром Росії Володимиром Чорномирдіним, а також іншими чільними політиками і державними діячами на горішніх поверхах влади пострадянських територій.
Книга Юрґена Ротта "Оліґарх. Вадим Рабінович порушує мовчання", як і попередня “Російська мафія”, також стала на Заході бестселером. Захід уважно вивчає транскрипти плівок майора Мельниченка. Книга Юрґена Ротта є яскравим доповненням та ілюстрацією вражаючих уявлення европейського читача подробиць кухні української влади.
Виникає запитання, чому Вадим Рабінович так відверто, здається, собі на шкоду, висповідався перед европейським читачем?
Тут, на нашу думку, мають розглядатися два аспекти.
Перший – психологічний, який мусять досліджувати фахівці Інституту психіатрії ім. Сербського, пацієнтом якого колись був сам Вадим Рабінович. Рабіновичу мало того, що він тут, в Україні, - «великий і страшний». Йому треба заявити про це на весь світ.
Другий – політично-правовий. Вадим Рабінович показує Европі, хто дійсно в Україні тримає владу, чим є Українська держава з точки зору принципів міжнародного права та економічних відносин. По суті, Вадим Рабінович глузливо і нахабно заявляє і застерігає - у нас свої правила гри, США і Европа повинні на це зважати. І робить це з ієзуїстською, «сексотською» насолодою. Він враховує ментальність европейського споживача його сповіді, позаяк «сексотство» на Заході не є гріхом, а є певною чеснотою.
Цю рису запобігливо демонструють перед Роттом і люди з найближчого оточення Вадима Рабіновича. Зокрема, головний редактор київського тижневика «Столичные новости”, що входить в медіа-холдинг українського олігарха Володимир Кацман, розповідаючи про найцікавіші редакційні наробки, зачіпає різні сфери: від православної церкви до наслідків діяльності корупціонерів з кіл, прошарків, країн СНД, пояснює: "В часи Радянського Союзу церква знаходилась під суворим контролем КҐБ та використовувалась останнім в своїх власних цілях. Відповідно була розгалуженою економічна діяльність церкви. Такий стан речей залишився і до цього часу”.
“Відволікшись від цікавої розповіді про зв’язок КҐБ і православ’я, - пише Ротт, - Кацман продовжив: “Але я хотів би розповісти Вам ще про інший, більш цікавий матеріал, в якому ми висвітлили корупцію в Росії. В цьому матеріалі йдеться про примадонну російського бізнесу, відому бізнес-леді з Росії, яку часто показували у вас на західному телебаченні. Ви, мабуть, також її бачили з її характерними солом'яно-світлим волоссям та сильно гримованим обличчям. Вона мала гарні стосунки в російському шоу-бізнесі, перш за все серед зірок балету. Ця сфера діяльності дає можливість створити враження інвестиційної діяльності і одночасно приховати нелегальний бізнес, відмиваючи великі суми грошей. Для прикладу, вона продавала літаки та космічні технології в Швейцарії і США... Ми вважаємо, що цей бізнес був пов'язаний також із продажем зброї, але не автоматів, безумовно, а дійсно серйозних військових систем... Але ми не змогли поки що розкопати більше, так як не отримали доступу до архівів... Одного разу ця жінка навіть взяла участь у виборах до Державної думи Росії. Вона має зв'язки із найвищим ешелоном політичної влади в Росії та з колишнім прем'єр-міністром Віктором Черномирдіним, а також із президентською адміністрацією, ... створює багаточисленні фіктивні фірми, утримує велику кількість людей, в тому числі тут, на Україні... Ми вирахували її зв'язки із українськими авіалініями... Повітряні перевезення у нас знаходяться на надзвичайно низькому рівні, незважаючи на те, що після розпаду СРСР на Україні залишилась велика кількість літаків. Повітряні перевезення у нас знаходяться на надзвичайно низькому рівні, незважаючи на те, що після розпаду СРСР на Україні залишилась велика кількість літаків. З 1991 по 1993 роки певні люди викупили із державного управління, майже за ніщо, найбільш важливі повітряні маршрути. Змогли це зробити за рахунок великих хабарів відповідальним державним посадовцям. Внаслідок цього сьогодні українські повітряні підприємства неспроможні запропонувати навіть прямого сполучення із Нью-Йорком. Замість цього літаки, які вже належать одній із фірм в Таджикистані, літають спочатку в Київ, а тільки тоді, з Києва, пасажири прямують до Нью-Йорку. І це тільки тому, що найкращі повітряні сполучення були, свого часу, розпродані закордонним фірмам".
Свої сентенції Вадим Рабінович викладав Юрґену Ротту два роки тому. Час пройшов, США і Европа «не зважили» на його застороги стосовно визначених ним особливостей бізнесу та влади в Україні. Двохрічної давності книга сьогодні виявилась більш актуальною, аніж вона була у 2001 році. Санаційний кордон по лінії поділу між північноатлантичною демократією і змальованою Вадимом Рабіновичем «Системою» ближчим часом може стати реальністю у вигляді високого шенґенського муру на західних кордонах Української держави - з усіма наслідками для громадян України.
Щойно FATF у відповідь на активні дії української сторони дезавуювала введені санкції. Але Україна в “чорному списку” держав, які підозрюються у відмиванні “брудних грошей”, залишилась. Остаточно питання буде вирішуватися восени. Україні надано можливість і термін для того, щоб конкретними вчинками задекларувати перед світовою спільнотою свої прагнення вступити до співтовариства, де діють прозорі, демократичні, правові норми взаємовідносин, а не ті, які поки що зберігаються і декларуються в Україні мафіозно-олігархічними угрупованнями.
КОЛО ДИЯВОЛА
(декілька зауваг до обрізаного “Олігарха»)
24 січня 2003 року інтернет-видання «MIGnews.com.ua” повідомило народ України, а разом з тим і всю міжнародну спільноту (Інтернет, як не як!) про те, що «в усіх німецькомовних країнах Европи надійшли у продаж перші примірники нового – уже третього тільки за останні півтора роки – накладу книги Юрґена Ротта «Олігарх. Вадим Рабінович розповідає». Повідомлення розміщено на сайті під рубрикою «Общество>Знаменитости” (sic!).
Аби трохи розтлумачити авторам анонсу мотиви, якими керувались видавці при перевиданні третього накладу «Олігарха», на їхню думку, чергового промоушн гучної европейської слави власника «MIGnews” Вадима Рабіновича, зазначимо, що вихід книги, напевно, не випадково збігся з часом, коли міжнародна фундація FATF, утворена для боротьби з відмиванням грошей, отриманих сумнівним шляхом, почала розгляд питань стосовно уведення санкцій проти України.
І невдовзі санкції FATF настали. Вимоги міжнародної фундації негайно сприйняли до виконання фінансово-банківські установи провідних країн світу. Уведені практичні санкції жорстоко вдарили не тільки по зовнішньополітичному іміджу України, але й позначилися безпосередньо на роботі банківських установ України, були враховані при вирішення питань щодо реалізації міжнародних інвестиційних проектів, об’єктом яких мала стати економіка України.
Радості іноземним банкірам, підприємцям, а також інвесторам, що ризикнули вкласти кошти в українську економіку, вони теж не додали. Гроші завше є і будуть грошима, тому можна зрозуміти опір банкірів і підприємців уведеним і проґнозованим санкціям.
Книга Юрґена Ротта застерігає і є документом, який арґументовано і обґрунтовано вказує на об’єктивну необхідність подібного рішення з боку структури, яка створена для захисту демократії і ліберальної економіки.
Ми поки що новий наклад «Олігарха» в руках не тримали, проте маємо перше видання, яке називається "Олігарх. Вадим Рабінович порушує мовчання" (Видавництво "Европа", Гамбург-Відень, січень 2001 р., ІSВN 3-203-81527-3).
Маємо також і переклад цієї книги російською мовою, яка називається «Олігарх. Вадим Рабінович розповідає» і яку свого часу випустив у світ “Видавничий дім «CN – Столичные новости», належний українському олігарху Вадиму Рабіновичу.
Чи мають значення розбіжності у назві книги німецькою і російською мовами - “Вадим Рабінович порушує мовчання” і “Вадим Рабінович розповідає”?
На перший погляд ці відмінності в перекладі назви не суттєві, адже йдеться про одного і того ж розповідача – українського олігарха Вадима Рабіновича. Проте, якщо порівняти обидва варіанти, то можна зробити висновок: російськомовне видання вийшло не тільки обрізаним. Внаслідок хірургічного втручання російськомовний наклад виявився, скажемо так, не зовсім адекватним змісту і цілям, що вкладав автор книги (Юрґена Ротт) і її головний персонаж (Вадим Рабінович) під час роботи над рукописом у 2001 році.
Обрізаними виявились не тільки окремі епізоди, що компрометують Вадима Рабіновича в очах української громади і влади, але й цілі глави, наприклад, "Діаманти, чорна нафта і Леонід Юхимович (Мінін)", "Візит до Києва", "Кримінальні авторитети в колонії", "Я - аґент КҐБ", "Пропозиція, яку важко було відхилити”. Гадаємо, що обрізаний «Олігарх» має такий вигляд, який би мали трагедія Вільяма Шекспіра «Отелло» без хусточки Яґо, чи балет Петра Чайковського «Лебедине озеро» без танцю маленьких лебедів.
Німецький журналіст Юрґен Ротт відомий в Европі як авторитетний дослідник злочинності, автор бестселера «Російська мафія», який став, без перебільшення, підручником для европейських і американських спецслужб, що борються з організованими злочинними угрупованнями, члени яких є вихідцями з країн Східної Европи.
Видавництво у передмові до першого видання пише: “Біографія Рабіновича віддзеркалює, як мікрокосмос, політичні та економічні сценарії сьогодення. Він народився більш ніж сорок років тому в Радянському Союзі, коли помер Сталін, та діє сьогодні при Путіні та Кучмі. Він репрезентує собою історію успіху людини, яка провела багато років у в'язниці, щоб потім перетворитися на свого роду "ікону". Також це розповідь про номенклатуру, про роль та зв'язок між КҐБ, міліцією, партійною кастою, ЗМІ та промисловими босами”.
“Рабінович - частина "Системи", - продовжує далі автор передмови. - Він живе за її рахунок та одночасно критикує її. Ще ніколи до цього часу олігарх із колишнього СРСР не розповідав про "Систему", розкриваючи її "зсередини". І от один з них вже промовився.”
Останнім часом успіхи північноатлантичних правоохоронців щодо боротьби з так званою «російською мафією» відчутні, але вони значним чином нівелюються небажанням відповідних органів України надати необхідну допомогу і підтримку їхнім зусиллям.
Чим пояснюється це небажання, стає зрозумілим, коли прочитаєш книгу «Олігарх» у повному її обсязі. Вадим Рабінович малює жахливу картину тотальної корумпованості влади в Україні. А його слухач Юрґен Ротт робить висновок, що, по суті, реальна влада в Україні належить саме злочинним угрупованням.
Олігарх Вадим Рабінович задоволений таким станом речей і не є в опозиції до офіційної влади. Він опонує українському народові, тобто кожному і зокрема пересічному, як кажуть в Україні, українському громадянину, тому населенню, якого Вадим Рабінович, завдячуючи прихильній до нього владі, має нагоду грабувати засобами і способами, можливими тільки для первісного накопичення капіталу в умовах XYIIІ-ХІХ століть.
«Українська влада і мафія» - головна тема книги Юрґена Ротта. «Коло диявола» - доходить до такого інфернального висновку її автор.
Підтверджуючи цю тезу, відомий німецький журналіст постулює вражаючі подробиці.
Відвідавши на запрошення Вадима Рабіновича його офіс у Києві, Юрґен Ротт переконується, що саме таким він уявляв штаб-квартиру «російської мафії».
На власній дачі під Києвом, яка викликає захоплення Ротта, Вадим Рабінович хизується тим, що він «нагнув» Секретаря Ради національної безпеки і оборони України Володимира Горбуліна.
От як розповідає Юрґен Ротт про цей епізод: «Увечері їдемо на дачу Вадима Рабіновича - представницьку, гарно зроблену білу будівлю з черепичним дахом, оточену високим муром. Сталеві двері автоматично відкриваються на вході. Поряд знаходиться споруда із зеленого куленепробивного скла. Відеокамерами з неї контролюється вся територія, яка, крім цього, патрулюється чоловіками в камуфляжі. В саду бігає молода сильна собака породи "мастино". На кухні дві жінки з обслуговуючого персоналу приготували обід. Але ми ще чекаємо на гостей - молодого політика і бізнесмена та його жінку. Нарешті він під'їжджає. Це - Андрій Деркач, син Леоніда Деркача, могутнього та впливового шефа української Служби безпеки - СБУ. Деркач-молодший, я оцінюю його на років 35, крім усього іншого є власником газети та телеканалу. ...Освіту він отримав в КҐБ, в Москві, 6 років тому, в існуючій ще тоді, як він мені розповідає сам, Вищій школі КҐБ. Під час нашої розмови його мальовничо гарна жінка спілкується з кухаркою. Деркач емоційно вихваляє КҐБ. Рабінович при цьому м'яко посміхається йому. На мої запитання, чому Служба безпеки - СБУ закрила минулим літом в'їзд Вадиму Рабіновичу в країну, він звинувачує у всьому Володимира Горбуліна - секретаря Ради національної безпеки, вважаючи це звичайною інтригою: "Але зараз все вже вирішено, і Вадим, мій особистий друг, може знову спокійно і безпечно почувати себе на Україні."... Потім ми переходимо нарешті до обговорення питань, не зачепити яких я просто не в змозі. Це - тема мафії та кримінальних організацій на Україні... Деркач-молодший намагається переконати мене, що більшість кримінальних авторитетів на Україні вже давно сидить у в'язницях... Він робить спробу довести мені також, що "...все виглядає не так вже погано...". На думку відразу спадає нещодавня прес-конференція Миколи Джиги, заступника міністра внутрішніх справ, про те, що в Україні в цей час оперують біля 200 впливових кримінальних банд, які мають свої власні каральні підрозділи і багаторівневі зв'язки з місцевими урядовими структурами... Але в той час, коли точилась наша дискусія, почала швидко діяти надзвичайно доброго смаку горілка марки "Гетьман"... Тому досить швидко у мене вже не було більше можливості та й бажання заперечувати Деркачу-молодшому в його переконанні, що всі кримінальні авторитети на Україні вже давно знаходяться у в'язницях”.
Вадим Рабінович у розмовах з впливовим німецьким журналістом відвертий. Він показово демонструє, що в орбіту його діяльності втягнуто не тільки головно Службу безпеки України та його сина, але й усю систему влади, починаючи від прикордонника на летовищі «Бориспіль», кінчаючи екс-президентом Леонідом Кравчуком, поряд з ним - мером Москви Юрієм Лужковим, прем’єр-міністром Росії Володимиром Чорномирдіним, а також іншими чільними політиками і державними діячами на горішніх поверхах влади пострадянських територій.
Книга Юрґена Ротта "Оліґарх. Вадим Рабінович порушує мовчання", як і попередня “Російська мафія”, також стала на Заході бестселером. Захід уважно вивчає транскрипти плівок майора Мельниченка. Книга Юрґена Ротта є яскравим доповненням та ілюстрацією вражаючих уявлення европейського читача подробиць кухні української влади.
Виникає запитання, чому Вадим Рабінович так відверто, здається, собі на шкоду, висповідався перед европейським читачем?
Тут, на нашу думку, мають розглядатися два аспекти.
Перший – психологічний, який мусять досліджувати фахівці Інституту психіатрії ім. Сербського, пацієнтом якого колись був сам Вадим Рабінович. Рабіновичу мало того, що він тут, в Україні, - «великий і страшний». Йому треба заявити про це на весь світ.
Другий – політично-правовий. Вадим Рабінович показує Европі, хто дійсно в Україні тримає владу, чим є Українська держава з точки зору принципів міжнародного права та економічних відносин. По суті, Вадим Рабінович глузливо і нахабно заявляє і застерігає - у нас свої правила гри, США і Европа повинні на це зважати. І робить це з ієзуїстською, «сексотською» насолодою. Він враховує ментальність европейського споживача його сповіді, позаяк «сексотство» на Заході не є гріхом, а є певною чеснотою.
Цю рису запобігливо демонструють перед Роттом і люди з найближчого оточення Вадима Рабіновича. Зокрема, головний редактор київського тижневика «Столичные новости”, що входить в медіа-холдинг українського олігарха Володимир Кацман, розповідаючи про найцікавіші редакційні наробки, зачіпає різні сфери: від православної церкви до наслідків діяльності корупціонерів з кіл, прошарків, країн СНД, пояснює: "В часи Радянського Союзу церква знаходилась під суворим контролем КҐБ та використовувалась останнім в своїх власних цілях. Відповідно була розгалуженою економічна діяльність церкви. Такий стан речей залишився і до цього часу”.
“Відволікшись від цікавої розповіді про зв’язок КҐБ і православ’я, - пише Ротт, - Кацман продовжив: “Але я хотів би розповісти Вам ще про інший, більш цікавий матеріал, в якому ми висвітлили корупцію в Росії. В цьому матеріалі йдеться про примадонну російського бізнесу, відому бізнес-леді з Росії, яку часто показували у вас на західному телебаченні. Ви, мабуть, також її бачили з її характерними солом'яно-світлим волоссям та сильно гримованим обличчям. Вона мала гарні стосунки в російському шоу-бізнесі, перш за все серед зірок балету. Ця сфера діяльності дає можливість створити враження інвестиційної діяльності і одночасно приховати нелегальний бізнес, відмиваючи великі суми грошей. Для прикладу, вона продавала літаки та космічні технології в Швейцарії і США... Ми вважаємо, що цей бізнес був пов'язаний також із продажем зброї, але не автоматів, безумовно, а дійсно серйозних військових систем... Але ми не змогли поки що розкопати більше, так як не отримали доступу до архівів... Одного разу ця жінка навіть взяла участь у виборах до Державної думи Росії. Вона має зв'язки із найвищим ешелоном політичної влади в Росії та з колишнім прем'єр-міністром Віктором Черномирдіним, а також із президентською адміністрацією, ... створює багаточисленні фіктивні фірми, утримує велику кількість людей, в тому числі тут, на Україні... Ми вирахували її зв'язки із українськими авіалініями... Повітряні перевезення у нас знаходяться на надзвичайно низькому рівні, незважаючи на те, що після розпаду СРСР на Україні залишилась велика кількість літаків. Повітряні перевезення у нас знаходяться на надзвичайно низькому рівні, незважаючи на те, що після розпаду СРСР на Україні залишилась велика кількість літаків. З 1991 по 1993 роки певні люди викупили із державного управління, майже за ніщо, найбільш важливі повітряні маршрути. Змогли це зробити за рахунок великих хабарів відповідальним державним посадовцям. Внаслідок цього сьогодні українські повітряні підприємства неспроможні запропонувати навіть прямого сполучення із Нью-Йорком. Замість цього літаки, які вже належать одній із фірм в Таджикистані, літають спочатку в Київ, а тільки тоді, з Києва, пасажири прямують до Нью-Йорку. І це тільки тому, що найкращі повітряні сполучення були, свого часу, розпродані закордонним фірмам".
Свої сентенції Вадим Рабінович викладав Юрґену Ротту два роки тому. Час пройшов, США і Европа «не зважили» на його застороги стосовно визначених ним особливостей бізнесу та влади в Україні. Двохрічної давності книга сьогодні виявилась більш актуальною, аніж вона була у 2001 році. Санаційний кордон по лінії поділу між північноатлантичною демократією і змальованою Вадимом Рабіновичем «Системою» ближчим часом може стати реальністю у вигляді високого шенґенського муру на західних кордонах Української держави - з усіма наслідками для громадян України.
Щойно FATF у відповідь на активні дії української сторони дезавуювала введені санкції. Але Україна в “чорному списку” держав, які підозрюються у відмиванні “брудних грошей”, залишилась. Остаточно питання буде вирішуватися восени. Україні надано можливість і термін для того, щоб конкретними вчинками задекларувати перед світовою спільнотою свої прагнення вступити до співтовариства, де діють прозорі, демократичні, правові норми взаємовідносин, а не ті, які поки що зберігаються і декларуються в Україні мафіозно-олігархічними угрупованнями.