Червонi кхмери i далi при владi
02/21/2003 | Президентові України Л.КУЧМІ
Президентові України Л.КУЧМІ
Пане Президенте! Учасникам "Круглого столу" в Рівному, які обговорили причини й наслідки польсько-українських конфліктів під час Другої світової війни, вдалося ознайомитися з Вашим Дорученням від 2 грудня 2002 року №1-1/1532, яке стосується відзначення 60-річчя українсько-польського конфлікту на Волині в роки Другої світової війни, до якої входять Рівненщина та Кременеччина.
Пане Президенте! Трагічні події у відносинах між українцями та поляками у цей час відбувалися і в інших українських етнічних землях , які тоді називалися Закерзонням - Холмщині, Посянні, Лемківщині, Підляшші. Як свідчать документи Центрального Державного Архіву Вищих органів влади України, лише у період 1943-1944 років польські шовіністи замордували там тисячі українських селян, десятки війтів, солтисів, священиків, вчителів, лікарів, юристів. Звірства щодо українців особливого розмаху набули навесні 1944 року. Так, 13-14 березня цього року було спалено 14 українських сіл, замордовано півтори тисячі українців, серед яких сімдесят відсотків становили жінки і діти. У селі Сагринь спалено майже 260 господарств і вбито понад 700 українців, у Турковичах - 150 господарств і 80 українців. Подібне відбулося у Модрині, М'ягкому, Ласкові, Шиховичах, Березівному та інших селах. Були стерті з лиця землі села Маличів, Стрижинець, Теребінь.
У зв'язку з цим, пане Президенте, незрозумілою для нас є позиція автора статті В.Литвина в "Голосі України" від 12 листопада 2002 року, який у перших рядках називає трагедію на Волині "волинською різнею", а щодо подій на інших українських землях, де загинули наші з Вами співвітчизники, мовчить. Хіба ці безвинні жертви не потребують спокою душі і нашої пам'яті? Мабуть, автор названої статті не знає, що у Волинській землі лежать і тисячі людей, замордованих польськими поліцаями, які служили фашистам, загинули від рук польської Армії Крайової та польсько-радянських партизанських формувань. Ви , як Президент України, повинні, здавалося б, потурбуватись насамперед про гідне вшанування світлої памяті своїх співвітчизників-українців. Проте цього не видно з Вашого доручення. Ми не можемо погодитись з пропозицією про спорудження монумента українсько-польського примирення на зразок Іспанської Долини Померлих. Зрозуміло, що дане порівняння неприйнятне, адже мова тут іде про громадян однієї національності й держави - Іспанії, а пункт, внесений у Ваше доручення, передбачає спорудження спільного меморіалу громадянам різних держав. Пане Президенте! Проблема польсько-українського протистояння не є новою. Вона випливає з окупації українських земель поляками і справедливою боротьбою українців за свою національну незалежність. П'ять років провідні українські і польські історики напружено обговорювали її на десяти засіданнях у Луцьку і Варшаві. Зроблено величезний прорив у дослідженні польсько-українських відносин під час Другої світової війни. Матеріали семінарів опубліковані в десяти томах під назвою "Україна - Польща: важкі питання" і вийшли українською та польською мовами. Ці томи стенограм семінарів знайшли схвалення в Україні, Польщі, Німеччині, Чехії, США, Канаді та інших державах.
Видавництво "Карта" у Варшаві розпочало створювати комп'ютерну базу даних жертв взаємного конфлікту. Вже сьогодні відновлені імена більше 30 тисяч поляків і українців, що загинули. В Україні такий проект, на жаль, не здійснюється через брак коштів.
Стенограми семінарів свідчать, що навіть вченим двох держав не завжди вдавалося прийти до єдиної думки з тієї чи іншої проблеми нашого спільного минулого. Це зафіксовано як розбіжність у поглядах. Після закінчення семінарів у листопаді 2001 року їх учасники, розуміючи необхідність продовження діалогу, звернулися до Вас, пане Президенте, і до Президента Республіки Польща з пропозицією продовжити роботу семінару українських і польських істориків. Просимо Вас також передбачити кошти і на проведення досліджень в архівах України та Польщі, у населених пунктах Західної України та в етнічних українських землях, що зараз входять до складу Республіки Польща, з метою виявлення жертв громадян обох національностей, які загинули під час польсько-українського протистояння. Пане Президенте! Нам дуже дивно, що до складу робочої групи експертів для проведення додаткових досліджень українсько-польських відносин у роки Другої світової війни не ввійшли такі відомі в Україні історики, незмінні учасники згаданого вже українсько-польського семінару, як доктори історичних наук, професори В.Сергійчук, М.Швагуляк, С.Макарчук, Ю.Макар. Чи не політичні інтереси стоять за цим? Пане Президенте! Ми добре розуміємо, як багато Ви робите особисто для зміцнення українсько-польських відносин, розвитку дружби, співробітництва між нашими народами. Сподіваємося, що наші і Ваші думки знайдуть спільний знаменник і будуть реалізовані в конкретних справах на благо українського народу та зміцнення українсько- польських взаємин.
За дорученням учасників
"Круглого столу":
Голова правління
Рівненського обласного
об'єднання ВУТ "Просвіта"
ім. Тараса Шевченка
І. КУЗЬМЮК
Голова ради Рівненської
громади КУІн
І. КУР'ЯНІК
Голова Конгресу українців
Холмщини і Підляшшя
О. БОРОВИК
Пане Президенте! Учасникам "Круглого столу" в Рівному, які обговорили причини й наслідки польсько-українських конфліктів під час Другої світової війни, вдалося ознайомитися з Вашим Дорученням від 2 грудня 2002 року №1-1/1532, яке стосується відзначення 60-річчя українсько-польського конфлікту на Волині в роки Другої світової війни, до якої входять Рівненщина та Кременеччина.
Пане Президенте! Трагічні події у відносинах між українцями та поляками у цей час відбувалися і в інших українських етнічних землях , які тоді називалися Закерзонням - Холмщині, Посянні, Лемківщині, Підляшші. Як свідчать документи Центрального Державного Архіву Вищих органів влади України, лише у період 1943-1944 років польські шовіністи замордували там тисячі українських селян, десятки війтів, солтисів, священиків, вчителів, лікарів, юристів. Звірства щодо українців особливого розмаху набули навесні 1944 року. Так, 13-14 березня цього року було спалено 14 українських сіл, замордовано півтори тисячі українців, серед яких сімдесят відсотків становили жінки і діти. У селі Сагринь спалено майже 260 господарств і вбито понад 700 українців, у Турковичах - 150 господарств і 80 українців. Подібне відбулося у Модрині, М'ягкому, Ласкові, Шиховичах, Березівному та інших селах. Були стерті з лиця землі села Маличів, Стрижинець, Теребінь.
У зв'язку з цим, пане Президенте, незрозумілою для нас є позиція автора статті В.Литвина в "Голосі України" від 12 листопада 2002 року, який у перших рядках називає трагедію на Волині "волинською різнею", а щодо подій на інших українських землях, де загинули наші з Вами співвітчизники, мовчить. Хіба ці безвинні жертви не потребують спокою душі і нашої пам'яті? Мабуть, автор названої статті не знає, що у Волинській землі лежать і тисячі людей, замордованих польськими поліцаями, які служили фашистам, загинули від рук польської Армії Крайової та польсько-радянських партизанських формувань. Ви , як Президент України, повинні, здавалося б, потурбуватись насамперед про гідне вшанування світлої памяті своїх співвітчизників-українців. Проте цього не видно з Вашого доручення. Ми не можемо погодитись з пропозицією про спорудження монумента українсько-польського примирення на зразок Іспанської Долини Померлих. Зрозуміло, що дане порівняння неприйнятне, адже мова тут іде про громадян однієї національності й держави - Іспанії, а пункт, внесений у Ваше доручення, передбачає спорудження спільного меморіалу громадянам різних держав. Пане Президенте! Проблема польсько-українського протистояння не є новою. Вона випливає з окупації українських земель поляками і справедливою боротьбою українців за свою національну незалежність. П'ять років провідні українські і польські історики напружено обговорювали її на десяти засіданнях у Луцьку і Варшаві. Зроблено величезний прорив у дослідженні польсько-українських відносин під час Другої світової війни. Матеріали семінарів опубліковані в десяти томах під назвою "Україна - Польща: важкі питання" і вийшли українською та польською мовами. Ці томи стенограм семінарів знайшли схвалення в Україні, Польщі, Німеччині, Чехії, США, Канаді та інших державах.
Видавництво "Карта" у Варшаві розпочало створювати комп'ютерну базу даних жертв взаємного конфлікту. Вже сьогодні відновлені імена більше 30 тисяч поляків і українців, що загинули. В Україні такий проект, на жаль, не здійснюється через брак коштів.
Стенограми семінарів свідчать, що навіть вченим двох держав не завжди вдавалося прийти до єдиної думки з тієї чи іншої проблеми нашого спільного минулого. Це зафіксовано як розбіжність у поглядах. Після закінчення семінарів у листопаді 2001 року їх учасники, розуміючи необхідність продовження діалогу, звернулися до Вас, пане Президенте, і до Президента Республіки Польща з пропозицією продовжити роботу семінару українських і польських істориків. Просимо Вас також передбачити кошти і на проведення досліджень в архівах України та Польщі, у населених пунктах Західної України та в етнічних українських землях, що зараз входять до складу Республіки Польща, з метою виявлення жертв громадян обох національностей, які загинули під час польсько-українського протистояння. Пане Президенте! Нам дуже дивно, що до складу робочої групи експертів для проведення додаткових досліджень українсько-польських відносин у роки Другої світової війни не ввійшли такі відомі в Україні історики, незмінні учасники згаданого вже українсько-польського семінару, як доктори історичних наук, професори В.Сергійчук, М.Швагуляк, С.Макарчук, Ю.Макар. Чи не політичні інтереси стоять за цим? Пане Президенте! Ми добре розуміємо, як багато Ви робите особисто для зміцнення українсько-польських відносин, розвитку дружби, співробітництва між нашими народами. Сподіваємося, що наші і Ваші думки знайдуть спільний знаменник і будуть реалізовані в конкретних справах на благо українського народу та зміцнення українсько- польських взаємин.
За дорученням учасників
"Круглого столу":
Голова правління
Рівненського обласного
об'єднання ВУТ "Просвіта"
ім. Тараса Шевченка
І. КУЗЬМЮК
Голова ради Рівненської
громади КУІн
І. КУР'ЯНІК
Голова Конгресу українців
Холмщини і Підляшшя
О. БОРОВИК
Відповіді
2003.02.21 | Navigator
Манкурти завжди манкурти (-)
2003.02.21 | Адвокат ...
Яко і "наівняк",-- хворева! ;-) ( - )
2003.02.21 | Адвокат ...
Всьо клас! Путьом!
Але ж!!! Навіщо Пол Потові листа писати???2003.02.21 | Navigator
Пол Пот - Пол Кучми :) (-)
2003.02.21 | Адвокат ...
Та,-- ні!
То Ку-чмо,-- "асьмушка" Пол Пота. Фак їх спільній матері!2003.02.21 | Сергій Олексіюк.
"Книга злочинів польських шовіністів на Волині"
ЗВЕРНЕННЯГромадський комiтет з вшанування пам'ятi масових жертв українцiв, що загинули вiд нелюдських катувань вiд рук нiмецько-польських окупантiв на Волинi у 1942-1944 рр., звертається до громадян України з проханням:
- надати матерiали, письмовi свiдчення, спогади очевидцiв, покази свiдкiв з описом подiй та дат скоєння злочинiв, назви населених пунктiв, де вiдбувалися цi злочини, якi здiйснювалися нiмецько-польськими окупантами;
- характер злочину - пiдпали та знищення українських православних храмiв, садиб та присадибних будiвель українських сiмей, випадки вбивств, катувань, мародерства, якi здiйснювалися руками польських фашистiв;
- надати iнформацiю про мiсця масових чи поодиноких поховань, що їх здiйснили на землях Волинi в 1941-1944 роках банди польських фашистiв, німецькі допоміжні загони поліції, сформовані з поляків (шуцманшафт), що були на службi в нiмецьких окупацiйних вiйськах і в нiмецькiй окупацiйнiй адмiнiстрацiї та вiддiли польської Армiї Крайової.
Окрiм того, звертаємося з проханням зiбрати данi та свiдчення у кожному населеному пунктi про кiлькiсть українських жертв, тих, що були вбитi та замордованi нiмецько-польськими окупантами.
- Вказати прiзвища, iм'я та по батьковi, дату та мiсце народження, дату та мiсце скоєння злочину над даною особою нiмецько-польськими окупантами.
- Надати свiдчення про численнi факти доносiв на українських патрiотiв польськими прислужниками нiмецьких окупантiв.
Звертаємося до громади надати вiдомостi про мiсця масових чи iндивiдуальних поховань та вiднайдених масових поховань українських громадян, у тому числi жiнок та малолiтнiх дiтей - жертв польського терору.
Необхiдно також зiбрати фотоматерiали та iншi речовi свiдчення, листiвки, iнформацiйнi бюлетнi, iнформацiйнi обiжники (комунiкат), що їх видавали й поширювали через iнформацiйну мережу ОУН-УПА, де були зафiксованi та вiдображенi, у тому числi й у фотодокументах, слiди злочинiв польсько-нiмецьких фашистiв: жертви вбивств чи катувань, а також фото спалених i зруйнованих українських православних храмiв та українських сiл на Волинi.
Усi цi документальнi свiдчення просимо надсилати або подавати персонально за адресою: 33028, м.Рiвне, вул.С.Петлюри, 1, редакцiя газети "Волинь", тел. 22-34-47.
Усi зiбранi документальнi матерiали-свiдчення будуть систематизованi з метою грунтовного вивчення для пiдготовки виходу у свiт "Книги злочинів польських шовіністів на Волині", а також для пiдготовки громадських вшанувавнь пам'ятi жертв цiєї жахливої трагедiї на Волинi.
2003.02.21 | Євген
Чи замислювалися тi польськi вершники
Прочитавши статтю науковця п.Й.Пацули "Хто ми i якi ми, українцi та поляки", хотiлося б подiлитися своїми думками, адже на початку вiйни менi було 10 рокiв, i довелося багато чого побачити й почути. Назавжди запам'яталися лiтнi днi 1942 року, коли селяни сiм'ями збиралися на нiчлiг до одного хазяїна. Тодi казали: "Нападають поляки i вбивають українцiв". Чоловiки надворi вартували - хто з рушницею, а хто просто з вилами в руках. Жiнки й дiтлахи, не роздягаючись, спали покотом у клунi на соломi. Для нас то були страдницькi ночi.Минуло декiлька десятирiч, i я почув таку розповiдь одного селянина з Полiсся: "У наше село наїхали польськi кiннотники. Усiх поголовно вбивали. Потiм знайшли самогонку, закуску й нумо пиячити, веселитися. Дали знати в лiс "хлопцям". Тi приїхали i всiх полякiв розстрiляли". Отака братовбивча трагедiя. Чи замислювалися тi польськi вершники, що їхнi спiввiтчизники поодиноко живуть в iнших мiсцях Захiдної України i їм загрожує помста? Очевидно, нi. Отож i вбивали один одного за доiсторичним дикунським девiзом - "кров за кров". Були й iншi кривавi випадки, до яких українськi нацiоналiсти не мали нiякого стосунку. Так, примiром, у моєї покiйної дружини Iри Євгенiївни (вона була напiвполька) сiм'я загинула (залишилися тiльки троє) вiд рук сусiднiх зайд-бандитiв. Цiкаво, що цiєю акцiєю у 1943 роцi керував "бандерiвець" на псевдо "Агроном", якого пiзнiше бачили у вiйськовiй формi радянського сержанта. Що й казати, то був тривожний i важкий 1943 рiк, однак виникає запитання: "Де ж взялася причина отiєї ворожнечi, протистояння, неприязнi мiж поляками й українцями, хто її "пiдкинув" пiд час вiйни?" На моє переконання, вона має деяке пiдгрунтя ще з довоєнних часiв. Дозволю собi навести лише декiлька прикладiв.
Малим хлопчаком менi часто доводилося зустрiчатися зi своїм сусiдом-поляком. Пiдходяи до нього, вiтаюсь: "Добрий день!" Вiн, як правило, щось промимрить: "До... уу". Iнколи, щоб потiшитись, я перебiгаю житом i, йдучи назустрiч, уже кажу: "Дзень добрий, панє!" "А! Дзень добрий, дзень добрий..." Я вiдбiжу чималенько i ще чую його голос. Тут, як кажуть, коментарi зайвi. Чув ще таку розповiдь. "Ми, молодi хлопцi заможних батькiв, гарно вдягненi йшли на танцi. Там було бiльше польської молодi (село бiля кордону - Е.Ж.). Однак успiху не мали. Юнi полячки пхикали, смiялися з нас i навiть ображали. Одного разу це помiтив польський офiцер i гнiвно накинувся на дiвчат: "Як ви смiєте так поводитися, що ви iз себе корчите, це нашi брати i їх треба шанувати, поважати!" Пiсля цього мiж нами встановилася злагода. Це, безперечно, був розумний офiцер. Очевидно, вiн тодi усвiдомлював, до чого може призвести зверхнє ставлення нiмців до Польщi i взагалi зарозумiлим, зневажливим ставленням до iншої нацiї.
2003.02.21 | Тестер
Re: А я скажу так. Ми сусіди і від цього нікуди подітися.
Старе треба памятати, але треба створювати нові відносини. Основані не на ненависті, а на повазі і взаєморозумінні обох сторін.