02/24/2003 | Ынтегратор

Московський "фокус"

Володимир Малинкович, для УП , 24.02.2003, 08:51

Спільна заява чотирьох президентів у Москві викликає, м'яко кажучи, здивування. Якби пропозиція створити єдиний економічний простір СНД (або чотирьох найбільших держав СНД) з'явилася десять років тому, її можна було б обговорювати всерйоз. Більш того, у ті часи, на мій погляд, у цьому була необхідність, тому що тоді такий простір допоміг би захистити від повного розвалу економіку пострадянських країн, організовану як єдине ціле. Зараз від "єдиної господарської системи" нічого не залишилося, причому Україна вже побувала на дні економічної ями і тепер, створивши хоч і слабеньку, але самостійну економіку, починає з цієї ями виповзати. Боюся, що сьогодні єдиний економічний простір країн Євразії – не більш ніж утопія, а точніше – політична спекуляція.

У єдиному євразійському економічному просторі не може бути зацікавлена, насамперед, Росія. Впевнений, що ні за яких обставин вона не буде продавати нам нафту і газ за своїми внутрішніми цінами (інакше, її чекає економічна криза) і не відкриє свої кордони для більш дешевої робочої сили з країн СНД, особливо з майже п'ятдесятимільйонної України.

А оскільки цього не буде, нічого не виграє від такого простору й Україна. Зона вільної торгівлі на ринках СНД нам потрібна (поки це найважливіші для нас ринки), але переорієнтовувати усю свою економіку (або її велику частину) на роботу за правилами євразійського ринку нам украй не вигідно, тому що це ринок відсталих технологій і, відповідно, товарів низької конкурентноздатності. Ми уже вибрали європейський напрямок, і рухатися нам потрібно саме туди – на європейські ринки. Це важкий шлях зниження собівартості й підвищення якості українських товарів, але якщо ми його не пройдемо – ми назавжди залишимося країною другого або третього сорту, до того ж залежною від Росії.

Переорієнтація нашої економіки на простір Євразії викличе природну недовіру до неї з боку нинішніх і потенційних західних (і, до речі, не тільки західних) партнерів й істотно обмежить наші перспективи. Сказане зовсім не означає, що нам варто скорочувати економічні зв'язки з Росією. Ні, нам необхідно їх розвивати, причому як стратегічно партнерські, але тільки на рівні взаємин між самостійними економічними просторами.

Не вигідний нам єдиний простір і політично. Сьогодні мова йде тільки про економіку, але економічна єдність не може не передбачати створення, нехай і згодом, правової й політичної надбудови. А всі партнери України на цьому просторі політично рухаються в напрямку, протилежному нашому. Вони зміцнюють авторитарні режими (у Білорусії Лукашенка режим цей настільки авторитарний, що далі, здається, й нікуди), а ми ж, начебто, маємо намір переходити до парламентської системи управління європейського зразка. Яка ж тут може бути загальна політична надбудова?

Навіщо ж усе це робиться? Міркування, повторю, насамперед, політичні. Кучма наполягає на вільній економічній зоні, а Путін, не виключаю, готовий на неї погодитися лише за умови загальної економічної переорієнтації України на північний схід. Шлях до єдиного політичного простору буде поетапним (колись ще він завершиться, та й чи завершиться взагалі?), але Україна й інші країни СНД візьмуть на себе зобов'язання, що, з погляду російського президента, будуть сприйняті на Заході як розширення сфери впливу Росії й підвищення її політичної ваги у світових справах. А до цього Путін, як ми не раз бачили, зовсім не байдужий.

Людям же з оточення Кучми декларація про єдиний простір потрібна для того, щоб залучити на свій бік українських громадян, зорієнтованих на тісні зв'язки з Росією. Таких в Україні чимало, і за динамікою наших взаємин вони стежать не дуже уважно (тут головне – емоційне налаштування). Враховується, думаю, і можливість поставити в наднезручне становище Віктора Ющенка. Якщо той буде активно критикувати московську угоду, він може втратити частину своїх прихильників на сході.

Словом, московська заява - тактична гра політиків, один із яких, Кучма, приречений піти у безвість. Нашій країні ця гра, думаю, користі не принесе.