МОЄ ТЕЛЕФОННЕ ПРАВО (/)
03/01/2003 | Shooter
МОЄ ТЕЛЕФОННЕ ПРАВО
Юрій АНДРУХОВИЧ
ДТ
Минулий «тиждень Щербицького в Україні» особисто для мене ознаменувався не зовсім радісним відкриттям. Під час «цілком приватної», як сам він її охарактеризував, розмови з офіцером СБУ я зненацька усвідомив, що вони слухають мої телефонні розмови. Сенсації в цьому, може, ніякої й немає, але погодьтеся — річ сама по собі разюче неприємна. Причому настільки, що увесь подальший вечір я думав і згадував. І дійшов остаточного висновку: таки слухають.
Якось так чи то з необережності, чи навпаки — навмисне, з розрахунком (бо хто їх там розбере з їхніми багатоходовими комбінаціями), але він прохопився запитанням, стосовно якого в мене була лише одна телефонна розмова десь так приблизно тижнем раніше. І на цілий білий світ про зміст цієї розмови могли знати тільки дві особи — я і моя телефонна співрозмовниця. «А ви звідки про це знаєте?» — запитав я офіцера, якомога виразніше наголошуючи на отому «ви». «Місто маленьке», — збрехав той. Отут я теж вирішив стати офіцером безпеки — своєї власної. І надовго задумався.
А тоді, про все як слід подумавши, я образився. Бо, знаєте, не зовсім затишно стає на душі, коли про щось подібне дізнаєшся. Телефон — винахід страшенно інтимний, часом у ньому кожен подих чутний, і схлип, і ритм пульсування крові, не те що слово. І раптом виявляєш, що десь недалеко цілий підрозділ енергійних оперативників усі твої схлипи не тільки колекціонує, а ще й класифікує, аналізує і творчо переосмислює.
Днем раніше я випадково побачив, як двоє наблатиканих ведучих з телеекрану добивалися, власне, від недорікуватого й недалекого представника «силових структур» якоїсь такої правди стосовно всіх цих жучків, мікрокамер і тому подібних фішок. Представник тримався бодрячком, охоче ділився знаннями і зовсім не зважав на те, як усі інші учасники ефіру включно зі знахабнілими ведучими відверто деруть з нього лаха. А отже, не такий він уже й недалекий, цей профі, подумалося мені.
А ще я затямив з тієї передачі — попри всю її «невнятицю», спричинену тим-таки представником, — що хоч у нас Конституція і стоїть на сторожі засадничих прав людини, але тих же таки прав охоронці (правоохоронці тобто) нібито все ж можуть для своїх оперативних цілей і для нашого ж таки добра використовувати, скажімо, т.зв. спецтехніку, зокрема підслуховувати телефонні розмови. Іншими словами, в ім’я розкриття та розслідування злочину їм дозволяється все — і ніяка Конституція тут не допоможе.
Отож, я став думати у правильному напрямку — до якої категорії злочинців я мав би себе віднести, раз уже мене слухають. Найстрашнішим ворогом організованого людства на сьогодні є тероризм. То, може, я терорист? Але ні, звідки там — на вибухівці не розуміюся, з автомата востаннє стріляв 20 років тому — і лише по мішенях. Тоді, може, організована злочинність, корупція, розкрадання державної власності? Збут наркотиків? Може, я наркобарон насправді? Або торгівля людьми? Чи підрив економічної й оборонної могутності нашої батьківщини? Здача Росії газо- і нафтотранспортної систем? Співпраця з іноземними спецслужбами, врешті-решт?
Проте ніяких підстав щодо жодного з цих припущень я не знаходив і тому, цілком уже ображений, задався швидше вже риторичним запитанням: ну чому, чому цей світ влаштований так несправедливо, що українська служба безпеки слухає телефонні розмови українського ж таки письменника? І це в той час, коли в неї сті-і-і-ільки роботи, а виконавців, кажуть, та-а-а-ак не вистачає! Це ж яку таку «не-безпеку» — і для кого саме — той письменник собою являє?
Аж тоді мене осінило: ага, міжнародні зв’язки! От у чому, виявляється, імовірний склад злочину!
Але в такому разі, чому у Кримінальному кодексі немає на це окремої статті? Якоїсь такої приблизно: «Особи, що називають себе українськими письменниками... за спілкування з іноземними видавцями, перекладачами, літературними аґентами, журналістами, так званими колегами по перу і загалом іноземними громадянами караються позбавленням волі у... строком до... з частковою або повною... ітеде». Іншими словами, чому ніде однозначно і чітко не (як це модно казати серед наших законодавців) «прописано», що українському письменникові будь-які закордонні контакти забороняються?!
І аж після цього я зрозумів, що насправді вони, ці контакти, дозволяються. І телефон мій при цьому слухають не зі зла, а якраз навпаки — щоб у такий спосіб зробити свій посильний внесок у святу справу розвитку в нашій країні демократичного та відкритого, зорієнтованого на європейські цінності суспільства. Мовляв, хоч із телефону (чужого) дізнаємося, що воно таке і якими ті цінності мають бути. Така от загальнодержавна справа — європейська інтеґрація України. Чого заради неї не стерпиш, якщо ти справжній громадянин?
Але з мене, здається, поганий громадянин. Бо я інтимність своїх телефонних схлипів вирішив поставити вище від неоднозначного і складного процесу розбудови відкритого суспільства в нашій дивній країні.
А тому я вирішив щось із цим робити. Не велике ж задоволення — розмовляти по телефону з найближчими, пам’ятаючи, що в цей час де-небудь ще семеро молодців усе це слухає, та ще й димить сигаретами собі, попирхує від кайфу і сушить зуби. Їй-богу, мені це не в кайф, пацани! Зрозумійте мене правильно.
Тож я тепер і думаю, як мені цього жучка позбутися. Чи то найняти адвоката? Чи навпаки — прокурора? Чи просто телефонного гакера найняти, хай там усе паралізує к бісовій матері? Чи згорнути всі телефонні розмови? Чи поскаржитись їхньому найголовнішому в Києві? Чи їхньому ще головнішому в Москві? Чи в Гааґу мені поскаржитися? Чи взагалі — покинути цю країну, котра так уперто не бажає звільнятися від власних проклять?
Отак мені цей минулий «тиждень Щербицького в Україні» замалим не перетворився на «тиждень Дзержинського». Що, власне кажучи, одне другому аж ніяк не суперечить — швидше, якраз навпаки, все чудово узгоджується — і Щербицький, і Дзержинський, і цей — як він там? — європейський вибір України.
Юрій АНДРУХОВИЧ
ДТ
Минулий «тиждень Щербицького в Україні» особисто для мене ознаменувався не зовсім радісним відкриттям. Під час «цілком приватної», як сам він її охарактеризував, розмови з офіцером СБУ я зненацька усвідомив, що вони слухають мої телефонні розмови. Сенсації в цьому, може, ніякої й немає, але погодьтеся — річ сама по собі разюче неприємна. Причому настільки, що увесь подальший вечір я думав і згадував. І дійшов остаточного висновку: таки слухають.
Якось так чи то з необережності, чи навпаки — навмисне, з розрахунком (бо хто їх там розбере з їхніми багатоходовими комбінаціями), але він прохопився запитанням, стосовно якого в мене була лише одна телефонна розмова десь так приблизно тижнем раніше. І на цілий білий світ про зміст цієї розмови могли знати тільки дві особи — я і моя телефонна співрозмовниця. «А ви звідки про це знаєте?» — запитав я офіцера, якомога виразніше наголошуючи на отому «ви». «Місто маленьке», — збрехав той. Отут я теж вирішив стати офіцером безпеки — своєї власної. І надовго задумався.
А тоді, про все як слід подумавши, я образився. Бо, знаєте, не зовсім затишно стає на душі, коли про щось подібне дізнаєшся. Телефон — винахід страшенно інтимний, часом у ньому кожен подих чутний, і схлип, і ритм пульсування крові, не те що слово. І раптом виявляєш, що десь недалеко цілий підрозділ енергійних оперативників усі твої схлипи не тільки колекціонує, а ще й класифікує, аналізує і творчо переосмислює.
Днем раніше я випадково побачив, як двоє наблатиканих ведучих з телеекрану добивалися, власне, від недорікуватого й недалекого представника «силових структур» якоїсь такої правди стосовно всіх цих жучків, мікрокамер і тому подібних фішок. Представник тримався бодрячком, охоче ділився знаннями і зовсім не зважав на те, як усі інші учасники ефіру включно зі знахабнілими ведучими відверто деруть з нього лаха. А отже, не такий він уже й недалекий, цей профі, подумалося мені.
А ще я затямив з тієї передачі — попри всю її «невнятицю», спричинену тим-таки представником, — що хоч у нас Конституція і стоїть на сторожі засадничих прав людини, але тих же таки прав охоронці (правоохоронці тобто) нібито все ж можуть для своїх оперативних цілей і для нашого ж таки добра використовувати, скажімо, т.зв. спецтехніку, зокрема підслуховувати телефонні розмови. Іншими словами, в ім’я розкриття та розслідування злочину їм дозволяється все — і ніяка Конституція тут не допоможе.
Отож, я став думати у правильному напрямку — до якої категорії злочинців я мав би себе віднести, раз уже мене слухають. Найстрашнішим ворогом організованого людства на сьогодні є тероризм. То, може, я терорист? Але ні, звідки там — на вибухівці не розуміюся, з автомата востаннє стріляв 20 років тому — і лише по мішенях. Тоді, може, організована злочинність, корупція, розкрадання державної власності? Збут наркотиків? Може, я наркобарон насправді? Або торгівля людьми? Чи підрив економічної й оборонної могутності нашої батьківщини? Здача Росії газо- і нафтотранспортної систем? Співпраця з іноземними спецслужбами, врешті-решт?
Проте ніяких підстав щодо жодного з цих припущень я не знаходив і тому, цілком уже ображений, задався швидше вже риторичним запитанням: ну чому, чому цей світ влаштований так несправедливо, що українська служба безпеки слухає телефонні розмови українського ж таки письменника? І це в той час, коли в неї сті-і-і-ільки роботи, а виконавців, кажуть, та-а-а-ак не вистачає! Це ж яку таку «не-безпеку» — і для кого саме — той письменник собою являє?
Аж тоді мене осінило: ага, міжнародні зв’язки! От у чому, виявляється, імовірний склад злочину!
Але в такому разі, чому у Кримінальному кодексі немає на це окремої статті? Якоїсь такої приблизно: «Особи, що називають себе українськими письменниками... за спілкування з іноземними видавцями, перекладачами, літературними аґентами, журналістами, так званими колегами по перу і загалом іноземними громадянами караються позбавленням волі у... строком до... з частковою або повною... ітеде». Іншими словами, чому ніде однозначно і чітко не (як це модно казати серед наших законодавців) «прописано», що українському письменникові будь-які закордонні контакти забороняються?!
І аж після цього я зрозумів, що насправді вони, ці контакти, дозволяються. І телефон мій при цьому слухають не зі зла, а якраз навпаки — щоб у такий спосіб зробити свій посильний внесок у святу справу розвитку в нашій країні демократичного та відкритого, зорієнтованого на європейські цінності суспільства. Мовляв, хоч із телефону (чужого) дізнаємося, що воно таке і якими ті цінності мають бути. Така от загальнодержавна справа — європейська інтеґрація України. Чого заради неї не стерпиш, якщо ти справжній громадянин?
Але з мене, здається, поганий громадянин. Бо я інтимність своїх телефонних схлипів вирішив поставити вище від неоднозначного і складного процесу розбудови відкритого суспільства в нашій дивній країні.
А тому я вирішив щось із цим робити. Не велике ж задоволення — розмовляти по телефону з найближчими, пам’ятаючи, що в цей час де-небудь ще семеро молодців усе це слухає, та ще й димить сигаретами собі, попирхує від кайфу і сушить зуби. Їй-богу, мені це не в кайф, пацани! Зрозумійте мене правильно.
Тож я тепер і думаю, як мені цього жучка позбутися. Чи то найняти адвоката? Чи навпаки — прокурора? Чи просто телефонного гакера найняти, хай там усе паралізує к бісовій матері? Чи згорнути всі телефонні розмови? Чи поскаржитись їхньому найголовнішому в Києві? Чи їхньому ще головнішому в Москві? Чи в Гааґу мені поскаржитися? Чи взагалі — покинути цю країну, котра так уперто не бажає звільнятися від власних проклять?
Отак мені цей минулий «тиждень Щербицького в Україні» замалим не перетворився на «тиждень Дзержинського». Що, власне кажучи, одне другому аж ніяк не суперечить — швидше, якраз навпаки, все чудово узгоджується — і Щербицький, і Дзержинський, і цей — як він там? — європейський вибір України.
Відповіді
2003.03.01 | Мертві Бджоли Загудуть
"..покинути цю країну, котра так уперто не бажає звільнятися..."
Або ж альтернатива цьому - таки братися за автомата, з якого вже не стріляв останні 20 років. Запастися великою купою амуніції. І стріляти. Невпинно. І вже не по мішенях. По ворогах які довкола звідусіль>
> ...з автомата востаннє стріляв 20 років тому — і лише по мішенях.
2003.03.01 | Роман ShaRP
Мура, схожа на *запозичення* з Заманського
Але у Заманського виходить цікавіше.2003.03.01 | Nemo
Романе, твоя персональна жовч задовбує людську гідність (-)
2003.03.03 | Роман ShaRP
Жовч? Персональна?
а) Ніякої жовчі тут немає.б) Стосовно персонального.
1) у заголовку повідомлення пан А. не згадується. Себто те, що я відкоментував дану статтю свідчить про читання мною не лише "персональних" тем.
2) я оцінив цю статтю так. Ваша оцінка не збігається? Подавайте свою. Можете сперечатися з моєю, але тоді інформативніше, будьласка.
3) моя оцінка цієї статті не є "привілеєм" лише творчості пана А.. Трохи раніше я аналогічно оцінював інші статті. Чомусь до мене тоді ніхто не приходив і не казав про персональну жовч.
4) якщо Ви думаєте, що я усе, написане Андруховичем оцінюю як "мура", то ви помиляєтеся.
5) мені дійсно подобаються монологи Заманського.
а тепер, будьласка, поясніть, що Ви хотіли сказати, а саме, що Ви мали на увазі, коли писали про жовч, і чию саме та чим саме людську гідність вона задовбує.
2003.03.03 | Shooter
Цікаво, цікаво
Заманського, мабуть, не будем вимагати.Проте поцікавлюся отут:
>4) якщо Ви думаєте, що я усе, написане Андруховичем оцінюю як "мура", то ви помиляєтеся.
2003.03.03 | Мертві Бджоли Загудуть
Навряд цікаво. Відповідь дуже проста
Той песик Павлова, мабуть, змусив себе таки прочитати кілька заголовків статей Андруховича.Щодо романів Андруховича, то навіть їхні назви Романові було б бридко читати. Для чого взагалі читати, коли можна й так собі гавкати?Заманського йому краще, з Жірпіновським і Шарпфутінським
Shooter пише:
> Заманського, мабуть, не будем вимагати.
>
> Проте поцікавлюся отут:
>
> >4) якщо Ви думаєте, що я усе, написане Андруховичем оцінюю як "мура", то ви помиляєтеся.
2003.03.03 | Роман ShaRP
Та невже?
Shooter пише:> Заманського, мабуть, не будем вимагати.
> Проте поцікавлюся отут:
> >4) якщо Ви думаєте, що я усе, написане Андруховичем оцінюю як "мура", то ви помиляєтеся.
Є така стааааара пісня, "Єхидна" називається.
Лише за неї, як би я не рипів зубами на статті пана А., я всеодно скажу, що він жив недаремно. Ще є "Грифон". Хоча він до моїх улюблених не належить, але я сказав би, що то добрий текст. Є ще лірика до пісень "Мертвого Півня", але ті я слухав менше (коли-небудь виправлюся) і не можу пригадати, текстів саме тих, які писав Андрухович.
Отакої.
2003.03.01 | Мертві Бджоли Загудуть
Реакція песика Павлова - Романа ShaRPikova
Собача слина починає виділятися відразу, як тільки воно зачує магічне слово "Андрухович".2003.03.01 | CACTUS
Юрій АНДРУХОВИЧ кидає тінь на права д.дини в Україні!
Юрію! Та як Ви могли таке написати і запаскудити честь ДАМИ СБУ Марини Остапенко! Вона "кришталево чисте" створіння в інтерв"ю для "Главреда" голову дала на відріз , що СБУ просто так приватні розмлви приватних людей не прослуховує. Ну то тепер відріжте їй голову. Сама ж просила! А слухало Вас не "семеро молодців ", а шестеро, Бо то "шістьори". Але не перетворюйте це в драму! Рекомендую дуже часто дзвонити до незрозумілих абонентів з різними закувиркосами, то "молодці" перестануть тішитись з сигарами в руках. Було б добре шоб з вашогот телефону дзвонив хтось по англійськи , а ще краще по арабськи. О тоді вже з вікна ви вже бачитемете й "семеро молодців" в піні!2003.03.01 | Боровик
Було б смішно, якби не було настільки примітивно (-)
2003.03.01 | CACTUS
Залежить для кого! Комусь і смішно! Хм-м!
Размышления об интимном«Мы не только не сломали старую государственную машину и не только не отсекли от нее наихудшие стороны зла (Энгельс) – немедленно, на следующий же день после захвата власти пролетариатом, но вместо этого мы создали бюрократического Левиафана, какого мир еще не видал, и к тому же не плотского волка, через которого прежние государства прокручивали свои народы, а духовного волка, в котором все души превращались в однородную унифицированную кашу ... бесконечное, аморальное, трусливое стадо деловых паразитов и закоренелых бюрократов и людей, работающих не на совесть, а из страха – таков результат».
2003.03.03 | КП8416
Модератору: Викидайте Шарпа!
Негайно, одразу, не читаючи, викидайте, будь ласка, всі постінги цієї злісної істоти з усіх гілок, де згадується прізвище Андруховича. Нічого конкретного, конструктивного й вагомого ця плювальна істота не пише, а тіки загиджує інформаційний простір і псує порядним людям настрій.2003.03.03 | Мертві Бджоли Загудуть
Порушень Правил, очевидно, не було. А от маніпуляція Форумом є
У статті Андруховича підіймається важливе питання. Про прослуховування державними органами безпеки України українського й україномовного літератора, який немає жодного відношення ані до державних секретів, ані до міжнародного тероризму...Роман ShaRP починає лити бруд відразу, не розібравши що й до чого. Одне з двох: 1) виконує завдання тих самих спецслужб завести дискусію у глухий кут; 2) настільки тупий, що навіть не усвідомлює що робить - бо коли він бачить слово "Андрухович", то відразу починають діяти його зоологічні реакції на генетичному рівні. Можливо ще треій варіант - комбінація двох попередніх.
Таким чином, дискусію про ВАЖЛИВУ суспільну проблему було підмінено особистими чварами, на рівні хто читатє чи на читає цього україномовного літератора. Питання ж про систематичні порушення прав людини з боку СБУ було успішно поховано.
2003.03.04 | Nemo
Re: Порушень Правил, очевидно, не було. А от маніпуляція Форумом є
Мертві Бджоли Загудуть пише:> Роман ShaRP починає лити бруд відразу, не розібравши що й до чого. Одне з двох: 1) виконує завдання тих самих спецслужб завести дискусію у глухий кут; 2) настільки тупий, що навіть не усвідомлює що робить - бо коли він бачить слово "Андрухович", то відразу починають діяти його зоологічні реакції на генетичному рівні. Можливо ще треій варіант - комбінація двох попередніх.
Настільки тупий. А радше глибоко закоплексований. Йому б полікуватись від алкоголю, а він на Майдан підсів.
2003.03.04 | Роман ShaRP
Ая-яя-яяй, миють кістки ShaRPу фанати Андруховича, ...
Nemo пише:> Мертві Бджоли Загудуть пише:
> > Роман ShaRP починає лити бруд відразу, не розібравши що й до чого. Одне з двох: 1) виконує завдання тих самих спецслужб завести дискусію у глухий кут; 2) настільки тупий, що навіть не усвідомлює що робить - бо коли він бачить слово "Андрухович", то відразу починають діяти його зоологічні реакції на генетичному рівні. Можливо ще треій варіант - комбінація двох попередніх.
>
> Настільки тупий. А радше глибоко закоплексований. Йому б полікуватись від алкоголю, а він на Майдан підсів.
Колися мене тут кОпали за фанатизм стосовно СКРЯБІНа. Нині я бачу, що хванати А. набагато хванатичніші.
Вони не можуть повірити, що те, що пан А. пише може комусь не подобатися не тому, що той хтось тупий і не тому, що він лютий ворог пана А., і не тому, що таке у нього завдання, а ПРОСТО НЕ ПОДОБАТИСЯ.
Бо мура.
Я можу, можу, можу розкатати її логічно. Тому що якщо просіяти всі викрутаси та обтанцьовки та неминучі пестощі на адресу себе, Андруховича коханого (йой, який я провідний та Європейський) ніфіга там толкового немає. Це просто по-жаб*ячому надутий нарцисячий зойк "Вах, мене, АНДРУХОВИЧА слухає СБУ, треба щось робити" , що не приніс, я гадаю, нікому жодної нової ідеї, ніякої проблеми не підняв, тому що вона вже давно стоїть, і нічого нового щодо її вирішення не запропонував, ба, навіть не перелічив усіх шляхів вирішення цієї проблеми.
То по-вашому це не мура?
Громадяни хванати Андруховича, я шаную Ваше право славословити Вашого Андруховича, цілувати та лизати йому що Вам до вподоби, палити йому чи на його честь фіміам чи гашиш, чи бенгальські вогники і так далі -- наскільки вистачить Вашої хвантазії та хванатизму.
От тільки -- маленька дрібничка -- я прошу Вас не забувати, що ми хай не у вільній країні, а у вільному форумі, і якщо я думаю, що даний, конкретний пост від Андруховича мура, то в мене є дане Адміністрацією та освячене її правилами право вільно висловити свою думку, яка зовсім не переходить меж пристойності, написана грамотно, та -- хоча Ви всеодно не повірите -- розумно.
P.S. > Настільки тупий. А радше глибоко закоплексований.
Я б , можливо, назвав би закомплексованими тих, хто не здатен спокійно та врівноважено сприймати відмінні точки зору на статті (най навіть улюбленого) письменника.
> Йому б полікуватись від алкоголю, а він на Майдан підсів.
гарний жарт, от тільки моя дружина його чомусь не розуміє (вірніше, не розуміє, як то стосується мене), поясніть, будьласка, для неї детальніше.
2003.03.04 | Роман ShaRP
UVMOD п. 10. Тематика "Про Майдан".
А там я, може, і відповім цьому "типу-порядному". Якщо буде настрій на такого гаяти час.2003.03.01 | Гура
Діло каже. От тільки все це до дупи :-( (-)
2003.03.03 | СACTUS
Re: Діло каже. От тільки все це до дупи :-( (-)
Гура! Ви займаєтесь плагіатом!Або плагіатом займався літературний герой Я. Гашека, бравий вояк Швейк. Бо то Швейкові належить безсмертний вираз -- "усе це до дупи"!Те що незаконно прослуховує СБУ простих людей це ж відомо, як два пальці обісцять. І всі про це знають. Навіть діти. Інша річ що з цим народ, пробачте, населення мириться! В мене є один знайомий, він мені звонить заради прикола на мобільний, говорить англійською і несе ахінєю. "Слушатєлі" терпіли- терпіли" , а потім пригласили на бесіду. Бесіда була корисною! То може б і Андрухович поприколювався б. Тільки, на пушту, дарі, на перській , чи арабській. Ось дивись і твої "сім молодців" в гості завалять і почнуть Бен Ладена шукати в унітазі! І знайдуть. Сто відсотків!