С.Кримський. "Вавилон—ХХI". Розлом ілюзій III тисячоліття [fwd]
03/26/2003 | Таваріщ Маузєр
«Вавилон — ХХI»
Розлом ілюзій III тисячоліття
Сергій КРИМСЬКИЙ, професор, доктор філософських наук
День, №53, 25 березня 2003, с.1,4
http://www.day.kiev.ua/2003/53/1-page/1p2.htm
У котре наше людське прокляття війнам не спрацювало. У регіоні біблійної історії, де виникали віковічні проблеми людства, було розв’язано нову війну, альтернативну надіям III тисячоліття.
Здавалося б, світову історію, яка за останні 5,5 тисячi років знала лише 292 мирнi роки, не можна здивувати новим воєнним конфліктом. Але війна, розпочата США проти Іраку під гаслом «Шок і трепет», набула особливих рис. Вона, ознаменувавши початкові роки III тисячоліття, кидає тінь на його очікувані цінності.
Воєнні дії в Іраку, попри всю їхню географічну локалізацію, мають епохальні обертони та глобальні наслідки. У них задіяні основні детермінанти сучасної історії: боротьба за сировинний ресурс світової цивілізації і, передусім, джерела нафти; боротьба за лідерство у світі (яка може призвести до однополярного світового порядку); розгортання політичних і геополітичних інтересів у міжконтинентальному контексті; конституювання системи міжнародної безпеки; конфесійні проблеми, пов’язані з позиціями християнства та мусульманства (не виключаючи колізій всередині християнського табору між католицькою Францією, Бельгією, половиною Німеччини та протестантизмом США й Великої Британії).
Війна в Іраку свідчить про ствердження США однополярного світу силовим шляхом, здатним забезпечити контроль над нафтовими багатствами. Адже їх виснаження загрожує світу перебудовою всього виробництва та економіки вже в перспективі найближчих тридцяти років. Тому воєнні дії США та їхніх союзників перебувають зараз у центрі уваги і Європи, і Азії (особливо Китаю).
Іракський конфлікт руйнує світовий порядок безпеки, вистражданий неймовірними випробуваннями ХХ століття. З ним пов’язані невизначеності нового історичного повороту цивілізації.
Принаймні воєнні дії на Близькому Сході вже позначаються на векторах історії. Якщо в доступному для огляду минулому головний напрям історичних процесів був орієнтований зі Сходу на Захід, а з доби Великих географічних відкриттів у зворотному русі на Схід, то вже перша іракська війна («Буря в пустелі») ознаменувала додатковий вектор історії — з Півночі на Південь, ініційований постіндустріальним соціумом убік і напівколоніальних країн, що розвиваються. Сучасна атрибутика історичного руху до регіонів «Третього світу» асоціює разом з тим майже езотеричні символи шумеро-вавилонської першооснови євроатлантичної цивілізації.
Смислове навантаження сучасних іракських подій мимоволі підказує нам, що історична драма американських воєнних акцій розгортається у просторі, позначеному Святим Письмом семантикою гріхопадіння людини, розколу буття на добро та зло. Адже на території між Тигром і Євфратом сталася, згідно з біблійними метафорами, диявольська спокуса людей забороненим плодом пізнання добра та зла, за що людину було покарано смертністю .
Отже, «смерть», «добро», «зло», «гріхопадіння» і диявольська спокуса — така символізація древнього топосу цивілізації, яка надає військовим діям в його межах майже містерійний вигляд. Тут напрошується сюжет, згідно з яким людина, на думку Альбера Камю, побувавши в колізіях ХХ століття, може в майбутньому знову опинитися, як за часів Старого Завіту, затиснутою між царством жорстоких фараонів і невблаганними небесами. Так це чи не так, але нині пилові бурі древньої пустелі крутять біси, незалежно від того, на чиєму боці вони виступають. А смерть вдивляється в обидві сторони кордону Кувейту.
В історичній реальності, крім метафор, складається дивна ситуація. США, які оголосили себе втіленням ліберальної демократії, тобто країною остаточного вирішення проблеми свободи, і соціумом, який завершив історію як становлення вільного розвитку особистості, насправді повертають світ до колишніх епох воєнних конфліктів. Замість нового суспільства затвердження прав людини, плюралізму й толерантності нам знову погрожують поверненням до історії, сповненої крові, бруду, брязкоту сталі та сліз потерпілих.
Точніше кажучи, війна в Іраку фактично означає точку біфуркації (різкої зміни станів, вибуху. — Ред. ) в історичному процесі сучасності. А це означає, що рівноімовірним є будь-який розвиток подій. Може спрацювати тенденція до однополярного світу, а може затвердитися й багатополярний світовий порядок. Розвиток може піти шляхом посткапіталізму (американського типу), а може реалізуватися і в дусі постсоціалізму (китайської моделі). Людство вступило у смугу нестабільності. Але звідси випливає й те, що в сучасному світі спрацьовують закони надскладних систем. Ці закони, як доводить синергетика, призводять до того, що в одному й тому самому системному утворенні одночасно виникають ділянки, де події локально протікають так, як вони панували в минулому; зони, де події протікають так, як вони домінуватимуть у майбутньому; і події, які характеризують типові риси сучасності.
Тим самим ані світ, ані його підсистеми не можна мазати однією фарбою. У ньому і в них (підсистемах) зберігається можливість затвердження етичних норм, відповідальних за прогрес ХХI століття. Але ця можливість пов’язана з винятковою складністю нашого вибору й оцінок. Духовні запити нового світу передбачають усвідомлення і в собі тієї частинки зла, проти якого ми боремося, а в опоненті — тієї частинки добра, за яке ми боремося. Тут неприйнятна лють правоти. Необхідна третя правда тієї вертикалі етичної оцінки, яка дозволяє стати над конфліктом з позицій врахування загальнолюдського досвіду, а не інтересів протиборчих сторін. Найкраще сказати, перефразовуючи Шекспіра: «Чума на ваші обидва доми». Важче знайти консенсус для блокування воєнного конфлікту.
Звичайно, США, вдавшись до воєнних акцій, зробили помилку в епоху, що виключає право на помилкові дії внаслідок можливості їхніх катастрофічних наслідків. Але ціною цього помилкового кроку є необхідність боротьби проти деспотичного режиму в Іраку, режиму, який загрожує всьому людств у. Помилкова тут форма боротьби, а не мета, бо опір деспотизму — завдання загальноцивілізаційного масштабу. Воно входить до стратегії побудови взаємопов’язаного світу ХХI століття, в якій люди усвiдомлюють те, що вони є членами єдиної планетарної цивілізації. Втратити шанси брати участь у побудові солідарного, демократичного співтовариства нового тисячоліття не може дозволити собі жодна країна. Безпосередньо це стосується й позиції України, яка взяла курс на євроінтеграцію після соціально-політичного ізоляціонізму радянських часів. Тут слід тільки не випускати з уваги, що здатність історичної дії проголошено зверху, а дорогу ми обираємо самі.
№53 25.03.2003 «День»
Розлом ілюзій III тисячоліття
Сергій КРИМСЬКИЙ, професор, доктор філософських наук
День, №53, 25 березня 2003, с.1,4
http://www.day.kiev.ua/2003/53/1-page/1p2.htm
У котре наше людське прокляття війнам не спрацювало. У регіоні біблійної історії, де виникали віковічні проблеми людства, було розв’язано нову війну, альтернативну надіям III тисячоліття.
Здавалося б, світову історію, яка за останні 5,5 тисячi років знала лише 292 мирнi роки, не можна здивувати новим воєнним конфліктом. Але війна, розпочата США проти Іраку під гаслом «Шок і трепет», набула особливих рис. Вона, ознаменувавши початкові роки III тисячоліття, кидає тінь на його очікувані цінності.
Воєнні дії в Іраку, попри всю їхню географічну локалізацію, мають епохальні обертони та глобальні наслідки. У них задіяні основні детермінанти сучасної історії: боротьба за сировинний ресурс світової цивілізації і, передусім, джерела нафти; боротьба за лідерство у світі (яка може призвести до однополярного світового порядку); розгортання політичних і геополітичних інтересів у міжконтинентальному контексті; конституювання системи міжнародної безпеки; конфесійні проблеми, пов’язані з позиціями християнства та мусульманства (не виключаючи колізій всередині християнського табору між католицькою Францією, Бельгією, половиною Німеччини та протестантизмом США й Великої Британії).
Війна в Іраку свідчить про ствердження США однополярного світу силовим шляхом, здатним забезпечити контроль над нафтовими багатствами. Адже їх виснаження загрожує світу перебудовою всього виробництва та економіки вже в перспективі найближчих тридцяти років. Тому воєнні дії США та їхніх союзників перебувають зараз у центрі уваги і Європи, і Азії (особливо Китаю).
Іракський конфлікт руйнує світовий порядок безпеки, вистражданий неймовірними випробуваннями ХХ століття. З ним пов’язані невизначеності нового історичного повороту цивілізації.
Принаймні воєнні дії на Близькому Сході вже позначаються на векторах історії. Якщо в доступному для огляду минулому головний напрям історичних процесів був орієнтований зі Сходу на Захід, а з доби Великих географічних відкриттів у зворотному русі на Схід, то вже перша іракська війна («Буря в пустелі») ознаменувала додатковий вектор історії — з Півночі на Південь, ініційований постіндустріальним соціумом убік і напівколоніальних країн, що розвиваються. Сучасна атрибутика історичного руху до регіонів «Третього світу» асоціює разом з тим майже езотеричні символи шумеро-вавилонської першооснови євроатлантичної цивілізації.
Смислове навантаження сучасних іракських подій мимоволі підказує нам, що історична драма американських воєнних акцій розгортається у просторі, позначеному Святим Письмом семантикою гріхопадіння людини, розколу буття на добро та зло. Адже на території між Тигром і Євфратом сталася, згідно з біблійними метафорами, диявольська спокуса людей забороненим плодом пізнання добра та зла, за що людину було покарано смертністю .
Отже, «смерть», «добро», «зло», «гріхопадіння» і диявольська спокуса — така символізація древнього топосу цивілізації, яка надає військовим діям в його межах майже містерійний вигляд. Тут напрошується сюжет, згідно з яким людина, на думку Альбера Камю, побувавши в колізіях ХХ століття, може в майбутньому знову опинитися, як за часів Старого Завіту, затиснутою між царством жорстоких фараонів і невблаганними небесами. Так це чи не так, але нині пилові бурі древньої пустелі крутять біси, незалежно від того, на чиєму боці вони виступають. А смерть вдивляється в обидві сторони кордону Кувейту.
В історичній реальності, крім метафор, складається дивна ситуація. США, які оголосили себе втіленням ліберальної демократії, тобто країною остаточного вирішення проблеми свободи, і соціумом, який завершив історію як становлення вільного розвитку особистості, насправді повертають світ до колишніх епох воєнних конфліктів. Замість нового суспільства затвердження прав людини, плюралізму й толерантності нам знову погрожують поверненням до історії, сповненої крові, бруду, брязкоту сталі та сліз потерпілих.
Точніше кажучи, війна в Іраку фактично означає точку біфуркації (різкої зміни станів, вибуху. — Ред. ) в історичному процесі сучасності. А це означає, що рівноімовірним є будь-який розвиток подій. Може спрацювати тенденція до однополярного світу, а може затвердитися й багатополярний світовий порядок. Розвиток може піти шляхом посткапіталізму (американського типу), а може реалізуватися і в дусі постсоціалізму (китайської моделі). Людство вступило у смугу нестабільності. Але звідси випливає й те, що в сучасному світі спрацьовують закони надскладних систем. Ці закони, як доводить синергетика, призводять до того, що в одному й тому самому системному утворенні одночасно виникають ділянки, де події локально протікають так, як вони панували в минулому; зони, де події протікають так, як вони домінуватимуть у майбутньому; і події, які характеризують типові риси сучасності.
Тим самим ані світ, ані його підсистеми не можна мазати однією фарбою. У ньому і в них (підсистемах) зберігається можливість затвердження етичних норм, відповідальних за прогрес ХХI століття. Але ця можливість пов’язана з винятковою складністю нашого вибору й оцінок. Духовні запити нового світу передбачають усвідомлення і в собі тієї частинки зла, проти якого ми боремося, а в опоненті — тієї частинки добра, за яке ми боремося. Тут неприйнятна лють правоти. Необхідна третя правда тієї вертикалі етичної оцінки, яка дозволяє стати над конфліктом з позицій врахування загальнолюдського досвіду, а не інтересів протиборчих сторін. Найкраще сказати, перефразовуючи Шекспіра: «Чума на ваші обидва доми». Важче знайти консенсус для блокування воєнного конфлікту.
Звичайно, США, вдавшись до воєнних акцій, зробили помилку в епоху, що виключає право на помилкові дії внаслідок можливості їхніх катастрофічних наслідків. Але ціною цього помилкового кроку є необхідність боротьби проти деспотичного режиму в Іраку, режиму, який загрожує всьому людств у. Помилкова тут форма боротьби, а не мета, бо опір деспотизму — завдання загальноцивілізаційного масштабу. Воно входить до стратегії побудови взаємопов’язаного світу ХХI століття, в якій люди усвiдомлюють те, що вони є членами єдиної планетарної цивілізації. Втратити шанси брати участь у побудові солідарного, демократичного співтовариства нового тисячоліття не може дозволити собі жодна країна. Безпосередньо це стосується й позиції України, яка взяла курс на євроінтеграцію після соціально-політичного ізоляціонізму радянських часів. Тут слід тільки не випускати з уваги, що здатність історичної дії проголошено зверху, а дорогу ми обираємо самі.
№53 25.03.2003 «День»
Відповіді
2003.03.26 | Тестер
Re: О вы любители фатальных цифр и дат...
Поступ людства йде незалежно від точки відліку того чи іншого календаря. Так що магія цифр і набір псевдо-наукових термінів у статті, ще не означають правильність викладок.
А то що доктор?... Ось Волков також кандидатом став .
А Медведик - академік...
2003.04.03 | Таваріщ Маузєр
Дохтор дохтору нє дохтор
Тестер пише:>
> Поступ людства йде незалежно від точки відліку того чи іншого календаря. Так що магія цифр і набір псевдо-наукових термінів у статті, ще не означають правильність викладок.
> А то що доктор?... Ось Волков також кандидатом став .
> А Медведик - академік...
Інтєрєсна шо публіка завжди гатова назвать дєсяток дохтуров, кандідатов, акадєміков, прохвєсоров, співаючих рєкторов із палітікі і дєбілізатора, а як зустрічаєть рєальново акадєміка та інтєлєктуала, то зразу - а ти хто такой? Шото я тєбя у дєбілізаторі ні разу нє бачів. І ат таво ставітся крайнє падазрітєльно.
Правільно кажєть Тав. Камандантє Корчінскій - якшо шось нє показать по дєбілізатору, так оно значіцца і нє існуєть.
2003.03.26 | Тестер
Re: Деякі роздуми...
епохальні обертони - дуже круто, маже унікально-музикальнодетермінанти сучасної історії – визначники сучасних суспільно-економічних процесів
колізій - протиріч
>Адже їх виснаження загрожує світу перебудовою всього виробництва та економіки вже в перспективі найближчих тридцяти років
За тридцять років такого наваяють (хто мав 30 років тому ПК і доступ в Інтернет)
>Сучасна атрибутика історичного руху до регіонів «Третього світу» асоціює разом з тим майже езотеричні символи шумеро-вавилонської першооснови євроатлантичної цивілізації.
А Шилов каже, що шумери прийшли з Причорномор”я.
Смислове навантаження сучасних іракських подій мимоволі підказує нам, що історична драма американських воєнних акцій розгортається у просторі, позначеному Святим Письмом семантикою гріхопадіння людини, розколу буття на добро та зло. Адже на території між Тигром і Євфратом сталася, згідно з біблійними метафорами, диявольська спокуса людей забороненим плодом пізнання добра та зла, за що людину було покарано смертністю .
Це вже похоже на містику, Глобу , Чумака, Кашперовського та інших провидців та провидець...
>Отже, «смерть», «добро», «зло», «гріхопадіння» і диявольська спокуса — така символізація древнього топосу цивілізації, яка надає військовим діям в його межах майже містерійний вигляд.
А що таке топос. Про це в попередньому абзаці. Ну і не всі сприймають в таких образах. Прямо апокаліпсис прогнозує.” Кликуша”!:)))
>Звичайно, США, вдавшись до воєнних акцій, зробили помилку в епоху, що виключає право на помилкові дії внаслідок можливості їхніх катастрофічних наслідків.
Поживемо-побачимо. По крайній мірі там де приходили американці, процвітає економіка і яка не є але демократія ...
Не треба нас лякати!
А на слензі “Не надо нас пужать, мы ужо пужатые”! J
2003.04.03 | Таваріщ Маузєр
Хто кантраліруєт минуле - той поєктіруєт майбутнє
Тестер пише:> Кримський в статтє:
> >Сучасна атрибутика історичного руху до регіонів «Третього світу» асоціює разом з тим майже езотеричні символи шумеро-вавилонської першооснови євроатлантичної цивілізації.
> А Шилов каже, що шумери прийшли з Причорномор”я.
А шо єму астайотся казать кагда в Кам"яной Магілє протошумєрскоє пісьмо? А сама ета магіла була святіліщєм з назвой Шу Нун - Рука Цариці. Га? От і доводітся казать, шо історія і пісьмєнность почалась з Прічьорноморія, тобта Вкраїни.
А як Вкраїна зв"язана з Бабілонщіной, то їй і слєдуєт памагать асвабаждать Бабілонщіну від різних там сємітов, шо її захопили і руйнують давні арійсько-шумерські пам"ятки.
Як казав адін - Хто кантраліруєть минуле, той проєктіруєть майбутнє. Пака тут деякі насміхаються у мєру сваєво разумєнія, інші захвативают віртуальниє плацдарми. І вже шумєри і тріпільці давно запісани в сєміти. Як арабам усьо сває минуле шо було до Пророка пофігу, то вся сємітская історія актівно пріватізірується єдінствєнимі свідомимі сємітамі, тобта єврєямі.
> Смислове навантаження сучасних іракських подій мимоволі підказує нам, що історична драма американських воєнних акцій розгортається у просторі, позначеному Святим Письмом семантикою гріхопадіння людини, розколу буття на добро та зло. Адже на території між Тигром і Євфратом сталася, згідно з біблійними метафорами, диявольська спокуса людей забороненим плодом пізнання добра та зла, за що людину було покарано смертністю .
> Це вже похоже на містику, Глобу , Чумака, Кашперовського та інших провидців та провидець...
Нє, Святе Пісьмо, тобта Біблія (Кніга Кніг) - ето святоє пісьмо, а названиє таваріщі проста глоба-чумак-кашпіровській і большє нічєво, єслі б ані нє нагадувалі про сєбє по дєбілізатору то ніхто і нє помнів би ужє.
> >Отже, «смерть», «добро», «зло», «гріхопадіння» і диявольська спокуса — така символізація древнього топосу цивілізації, яка надає військовим діям в його межах майже містерійний вигляд.
> А що таке топос. Про це в попередньому абзаці. Ну і не всі сприймають в таких образах. Прямо апокаліпсис прогнозує.” Кликуша”!:)))
"Апокаліпсіс" у пєрєводє - пророцтво, тобта і єсть прогноз. І шото паралєльноє у етіх паралєлях давнєво із сєводнєшнім імєєтся.
> >Звичайно, США, вдавшись до воєнних акцій, зробили помилку в епоху, що виключає право на помилкові дії внаслідок можливості їхніх катастрофічних наслідків.
> Поживемо-побачимо. По крайній мірі там де приходили американці, процвітає економіка і яка не є але демократія ...
>
> Не треба нас лякати!
> А на слензі “Не надо нас пужать, мы ужо пужатые”! J
Так нє трєба і пужаться. Люді мислють, значіть існують.
2003.03.31 | Таваріщ Маузєр
Вайна у Бабілонщінє - канфлікт двух Глобалізмов (fwd)
Российская власть стоит перед самым серьезным вызовом после 1991 годаАлексей Лапшин, Ирак.Ру, 31.03.2003
http://irak.ru/news/analitika/2003/3/31/1975.html
Конфликт Соединенных Штатов с мировым сообществом развивается на двух уровнях. Первый – противоречия между Белым домом и политической элитой государств антивоенной коалиции. Второй – массовые антиамериканские выступления европейской и азиатской «улицы» и грандиозные акции протеста в самих США. В одних случаях «улица» выступает как оппозиция государству (Испания, Италия, Иордания), в других – как выразитель значительно более радикального отрицания политики Вашингтона (Германия, Франция и отчасти Россия). Таким образом, в сложившейся ситуации можно говорить и о противостоянии Системы и общества, и об использовании энергии масс в борьбе элит.
Независимые аналитики уже давно указывают на существование двух версий глобализации: американского гегемонизма и транснациональной модели, не связанной ни с каким государством. Сегодня мы наблюдаем первое открытое столкновение этих моделей. Американский гегемонизм вошел в противоречие с атлантической структурой безопасности, в результате чего обнажился скрытый до сих пор конфликт. В настоящее время бессмысленно говорить о «непреходящей ценности» союзнических отношений США и Европы. Те, кто подобными аргументами пытаются вывести Россию из антивоенной коалиции, играют на руку Вашингтону. В действительности, лидеры Евросоюза, близкие к транснациональной модели глобализации, ищут сейчас дополнительные ресурсы, которые помогли бы им противостоять американизму. Такими ресурсами являются и остаточная политическая мощь России, и мировое антивоенное движение «улицы». Перед Москвой стоит выбор: либо помочь транснациональной олигархии остановить Соединенные Штаты, либо полностью подчиниться диктату Белого дома.
Большая ошибка думать, что агрессии в Ираке противостоит только вялый пацифизм ООН. Совершенно очевидно, что против США развернута мощнейшая информационная компания, перекрывающая примитивную американскую пропаганду. Даже вчерашние апологеты Вашингтона внезапно превратились в его критиков. Идеологическая операция такого масштаба была бы невозможна без серьезного намерения подорвать американскую гегемонию. Другое дело, что на смену гегемонизму может прийти не либеральное гражданское общество, а безграничная власть ТНК, уже не ограниченных никакими сверхдержавными интересами. Судя по жесткому обращению властей с наиболее радикальными антивоенными демонстрациями, никакого «полевения» и «демократизации» глобалистской системы ожидать не приходится.
Идеальным вариантом поведения России была бы поддержка выступлений мировых «улиц». При всех оговорках, именно там сегодня сосредоточенны подлинные защитники демократии и политической свободы. Увы, нынешний российский истеблишмент колеблется лишь между двумя видами глобализма.
2003.04.07 | Таваріщ Маузєр за мір у всьом мірє
Чи зможуть Стейти (Новий Мір) перемочь увесь Старий Мір [fwd]
Актуальна як нікагда:Вєсь Мір Насільства ми зруйнуєм
До аснаванья... А затєм -
Ми Наш, ми Новий Мір збудуєм ...
---
НЕОБРАТИМАЯ КОНФРОНТАЦИЯ
Смогут ли США выиграть войну против целого Старого Света
Ирак.Ру, 07.04.2003, http://irak.ru/news/analitika/2003/4/7/2534.html
Эксперты солидарны в оценке того, что «точка возврата» (point of no return) Соединенными Штатами уже пройдена. Сейчас Буш уже не может дать задний ход и спустить авантюру на тормозах.
Несмотря на дипломатические виляния, примирительные жесты и прочий внешний набор знаков взаимодействия, сопротивление американской агрессии в Ираке по всему миру, в том числе и в Европе, достигло такой степени, что США оказались вовлечены теперь в реальную конфронтацию с мировым истеблишментом, иначе говоря, с реально правящими элитами Старого Света. Победа США в Ираке означала бы для этих элит то, что американцы обязательно придут и по их душу. Ни Шредер, ни Ширак, ни Путин не могут ныне рассчитывать на то, что, захватив Ирак, США начнут с ними о чем-то договариваться или что они смогут сделать вид, будто не противостояли Вашингтону в его жажде саддамовской и в целом иракской крови.
Буш обязательно будет мстить. Это прекрасно понимают все заинтересованные лица. Поэтому – как часто случается в парадоксальных постановках истории – сегодня Саддам сопротивляется не просто американскому нашествию, он в буквальном смысле защищает весь Старый Свет. На полях сражений в Ираке решается судьба политических истеблишментов Европы, России, Китая, не говоря уже об арабском мире.
США активно педалируют тему обреченности нескольких избранных «изгоев»: Сирии, Ирана, Северной Кореи. Не надо заблуждаться, в не озвученном ими списке уже фигурирует имена России, Франции, Германии, Саудовской Аравии. Последняя, кстати говоря, давно заняла место в «тайном» черном списке. Соединенные Штаты не могут позволить, чтобы существовало государство, одновременно являющееся центром духовного притяжения, паломничества и финансовой поддержки (через «религиозный туризм») для полутора миллиардов мусульман – более четверти населения земного шара. Такая страна, независимо от численности населения и военного ресурса, уже в силу своего религиозно-политического статуса является своеобразным вариантом сверхдержавы. Точно также США должны решить вопрос с ядерным суверенитетом России – пока есть российские СЯС, ни один американский президент не сможет спать спокойно. Ломать об колено придется и Западную Европу: франко-германский альянс, поддержанный российской сырьевой базой, – это достойная замена бывшего СССР как партнера по спаррингу.
Встает вопрос: могут ли США решить все эти проблемы одним ударом? Есть ли такой стратегический ход, при котором с минимумом потерь кратчайшим путем с мировой шахматной доски снимаются все фигуры, кроме «Белого короля»? Теоретически, да. При условии, что США, отбросив всякие колебания, введут у себя тоталитарный режим сталинского образца, ликвидировав при этом, естественно, двупартийность, введя жесточайшие карательные меры против инакомыслия, нетрадиционных меньшинств и т.п. Причем, если эта программа фашистских преобразований общества будет растянута более чем на три месяца, она обречена на провал!
При всех же других обстоятельствах ныне находящаяся у власти группа национал-патриотов будет иметь против себя мощнейшие лоббистские группы, привязанные своими интересами как раз к тем силам Старого Света, которые она должна разгромить. Даже саудовцы имеют своих агентов влияния в высших эшелонах американского политического бомонда…
2003.04.13 | юрко
Re: Чи зможуть Стейти (Новий Мір) перемочь увесь Старий Мір [fwd
не мають росіяни душевного спокою від втрати сили свого ссср. Не оминуть нагоди какнути, навіть дописалися до "Поэтому – как часто случается в парадоксальных постановках истории – сегодня Саддам сопротивляется не просто американскому нашествию, он в буквальном смысле защищает весь Старый Свет." Перл російської політичної думки. А кого захищав він у першій війні у Перській затоці, коли французи і німці були членами коаліції і воювали по стороні американців проти Іраку? І яка така принципова різниця є, що теперішня війна закінчила першу 12 років тому, і нарешті забрала у Хусейна владу? Якось підозріло сильно росіяни стали піклуватися про долю Старого світу, може тому, що втратили можливість його приєднати до саюза савєцкіх рєспублік?2003.04.07 | Таваріщ Маузєр
Вайна Стейтов з Юропой - (fwd inoСМИ.Ru - Le Figaro)
Война США против Европы ("Le Figaro", Франция)inoСМИ.Ru, 07 апреля 2003
http://www.inosmi.ru/stories/01/06/28/3008/177142.html
«В течение минувших месяцев американская дипломатия открыто и систематически пыталась разрушить политическое единство Европы. И, к несчастью, США этого добились», - такое мнение высказывает на страницах правоцентристской французской Le Figaro известный итальянский философ, профессор Веронского университета Джорджио Агамбен . В интервью газете он заявляет, что Вашингтон «пытается навязывать своей стране и всей планете постоянное чрезвычайное положение, которое нам подается в качестве ответа на мировую гражданскую войну между государством и терроризмом». Опасность, однако, в том, что «даже американская демократия, столкнувшись с давлением чрезвычайного положения и постоянного состояния войны, может переродиться в антидемократический режим».
Вопрос: Какова ваша реакция как философа на эту войну? Присвоила ли Америка себе право быть выше законов?
Ответ: Я не думаю, что можно выражать свое отношение к этой войне в качестве философа, художника, француза или итальянца. Совершенно очевидно, что эта война означает, что США злоупотребляют своей силой, нарушая международное право. Американская администрация проигнорировала и растоптала все, что оставалось от международного права. На мой взгляд, для понимания происходящего надо помнить, что нарушение устоев международного права происходит в соответствии с парадигмой, управляющей всей политикой США после терактов 11-го сентября, то есть в соответствии с условиями исключительного положения. Крайне тревожит то, что эта парадигма, чрезвычайного и временного состояния, может постепенно превратиться в обычную модель управления.
Вопрос: Что вы под этим подразумеваете?
Ответ: Я считаю, что умышленное создание постоянного чрезвычайного положения превратилось в обычную практику для современных государств, в том числе демократических. Что касается США, то мне кажется бесспорным то, что Белый дом пытается навязывать своей стране и всей планете постоянное чрезвычайное положение, которое нам подается в качестве ответа на мировую гражданскую войну между государством и терроризмом. Однако надо помнить о переходе от Веймарской республики к нацизму. Недавняя история нас учит, что никакая демократия не может сопротивляться чрезмерно продолжительному чрезвычайному положению или состоянию войны, которое бы стало постоянным. Я имею в виду то, что даже американская демократия, столкнувшись с давлением чрезвычайного положения и постоянного состояния войны, может переродиться в антидемократический режим.
Вопрос: Вы говорите о терроризме наоборот. Оправдано ли это?
Ответ: В условиях, когда постоянно существующее чрезвычайное положение превращается в обычную парадигму политики, происходит процесс, при котором государство и терроризм образуют единую систему, при которой трудно различить каждую из сторон. Это - единая система с двумя обликами, где одна из сторон все время оправдывает свои шаги действиями другой стороны и в такой степени, что более нельзя различить какая из сторон играет ту или иную роль.
Вопрос: Думаете ли вы, что раскол Европы, спровоцированный этой войной, будет глубоким и долговременным?
Ответ: Мне кажется бесспорным то, что, прежде всего, речь идет о войне против Европы. Начиная с того момента, когда Европа стала угрожать экономическому господству США, американская сторона решила доказать, что Европа не существует в политическом смысле. В течение минувших месяцев, американская дипломатия открыто и систематически пыталась разрушить политическое единство Европы. К несчастью, США этого добились.
Вопрос: Идет ли речь о том, что американцы воспользовались этим удобным случаем, чтобы разделить Европу?
Ответ: Я убежден, что именно это является одной из тайных причин этой войны, причем эта причина далека от того, чтобы быть второстепенной. Это - прежде всего, война против Европы.
Вопрос: На какие мысли вас наводят последние заявления в адрес Франции и Ширака, прозвучавшие из уст премьер-министра Италии Сильвио Берлускони и других европейских лидеров?
Ответ: Чем бы ни мотивировался их выбор - подлинной убежденностью или прагматизмом, - Франция и Германия проявили себя как единственные европейские страны, которым присуще настоящее политическое видение Европы. Напротив, Берлускони и другие политические деятели европейского континента доказали, что они являются всего лишь выразителями американских интересов. С точки зрения внешней политики Италия с 1945 года "технически" является американским протекторатом. Бесспорно то, что страна, территория которой полностью усеяна американскими военными базами, не может быть независимой.
Вопрос: Сейчас много говорится о "войне в телеэфире". По вашему мнению, какая правда доходит до телезрителей?
Ответ: Первая война в Персидском заливе приучила нас к манипуляции, при которой событие и новость смешиваются, а информация зачастую заменяет факт. Но на этот раз можно наблюдать нечто новое: растут массовые антивоенные настроения во всех европейских странах. То есть, несмотря на крайнюю запутанность информации, в умах "телезрителей" царит полная ясность. Это является положительным моментом.
Вопрос: Какую роль могут играть США внутри ООН?
Ответ: США задались целью доказать, что Европа более не является политической силой, и что ООН является уже не политической организацией, а гуманитарной. Возможно, как только война завершится, США примут решение доверить ООН задачу оказания гуманитарной помощи. В этой ситуации, когда полностью нарушено международное право, ограничение функций ООН выполнением лишь гуманитарных задач, станет, на мой взгляд, постыдным».
*Джорджио Агамбен (род. в Риме в 1942 году) - известный итальянский философ, профессор Веронского университета, автор целого ряда научных трудов, переведенных на многие языки мира.
Перевод: Мехтиев Айдын, ИноСМИ.Ru
Опубликовано на сайте inosmi.ru: 07 апреля 2003, 15:59
Оригинал публикации: Giorgio Agamben : «Une guerre contre l'Europe»
2003.04.13 | юрко
Re: Вайна Стейтов з Юропой - (fwd inoСМИ.Ru - Le Figaro)
>Вопрос: Какую роль могут играть США внутри ООН?>Ответ: США задались целью доказать, что Европа более не является политической силой, и что ООН является уже не политической организацией, а гуманитарной. Возможно, как только война завершится, США примут решение доверить ООН задачу оказания гуманитарной помощи. В этой ситуации, когда полностью нарушено международное право, ограничение функций ООН выполнением лишь гуманитарных задач, станет, на мой взгляд, постыдным».
професор теє, на запитання про роль чомусь говорить про докази. Говорить про повну залежність Італії від США, бо там є бази, але оминає згадати, що бази США є і в Німеччині і поранених американських військових з Іраку привозять саме до Німеччини. Брехнею є, що американці мали на меті довести, що Європа не є політичною силою. Американці на меті мали розпочати війну і отримати моральну підтримку Франції та Німеччини. Оце й усе, а ніяке не доведення неважливості Європи. Зрештою, Європа - це не лише Франція та Німеччина. Тепер французи бісяться, що їх зігноровано і що своїм "ні" вони не змогли вплинути на світову політику. Тепер роблять наступні помилкові кроки, знюхуючись з Росією, так, ніби Росія їм допоможе підняти втрачений гонор. Зрештою, нічого особливого не сталося. Прийдуть до влади нові політики і в Німеччині і у Франції і знайдуть способи порозумітися з американцями. Для професора, виявляється, гуманітарні завдання ООН є соромом. Але він не каже, що негуманітарні - контроль ситуації в Руанді - виявилися зовсім не під силу.
Виступав канадський генерал, котрий командував миротворчими військами ООН в Руанді, то він говорив, що постійно слав до штаб-квартир ООН звіти і прохання дозволити йому втрутитися у військовий конфлікт в Руанді. Йому забороняли, бо, виявляється, вони ж миротворчі сили, а не якісь там агресори. Старий плакав під час інтерв'ю, коли говорив, що він в Руанді бачив, а не мав права щось вдіяти, тепер комісований і лікується від глибокої депресії. Написав книжку зі спогадами. Її варто тому професорові прочитати, може не буде так на ООН полягати. Зрештою, для ООН краще вже гуманітарну допомогу надавати, ніж перебувати в повній бездіяльності і лише патякати.
2003.04.02 | Таваріщ Маузєр
"Конец морали. Мы присутствуем при закате цивилизации..." (fwd)
КОНЕЦ МОРАЛИКолонка обозревателя
Семен Новопрудский
Известия, 01.04.2003
http://www.izvestia.ru/comments/article32027
Во вторник утром мелькнул кадр на телеэкране: Джордж Буш в такой хиповой короткой куртке выступает перед какими-то очередными американскими военными. И говорит, что Саддам Хусейн - самый страшный диктатор ХХ века, страшнее Гитлера и Сталина. Хотя и век уже не ХХ, а ХХI, и диктаторы покровавее Саддама были (хотя бы тот же лихой камбоджийский коммуняка Пол Пот, за ударную пятилетку своего правления уничтоживший 3 из 7 миллионов душ собственного народа), Буш ведь говорит почти правду. Хусейн вправду "и кровожадный, и беспощадный, и злой разбойник, и Бармалей" - спросите хоть курдов, шиитов или тех же езидов, которые при Саддаме почти поголовно покинули Ирак, где жили тысячелетиями, чтобы не быть уничтоженными физически. Спросите - и они вам ответят.
Проще говоря, попробуйте честно ответить себе на простой вопрос: кто моральнее - Буш или Хусейн? И вы увидите, как трудно найти ответ.
Да, с одной стороны, Буш - агрессор. Но ведь он воюет не для того, чтобы навсегда захватить Ирак, и нефтедобычу там (вот увидите!) будут вести отнюдь не только американские компании. Буш воюет за "идею" - освободить иракский народ от действительно непредсказуемого (напал ведь без всяких причин на Кувейт!) и кровожадного диктатора.
Да, с одной стороны, Саддам - жертва агрессии. Но ведь его волнует отнюдь не судьба действительно многострадального иракского народа, а собственная власть, судьба своего клана и миллиардного состояния. Покинул бы Саддам Ирак добровольно - и власти бы лишился, и счета скорее всего заморозили, да еще, неровен час, привлекли к международной уголовной ответственности как военного преступника. А то и просто убили бы американские спецслужбисты в каком-нибудь тихом Бахрейне, где Саддаму явно не предоставили бы таких замечательных глубоких и прочных бункеров, каких у него какое-то несметное количество на родине. К тому же в родной стране Саддам давно живет, как бен Ладен, - то есть не пойми где. К народу живьем не выходит, только по телевизору. Количество его двойников не поддается подсчету. Даже сомнения возникают - может, Саддама и нет вовсе. Так, симулякр какой-то.
Понятно, что в момент всякой войны мораль оказывается растоптанной и отброшенной. Но все же мы имеем дело с гораздо более глубокой и сложной проблемой - в данный момент исторического времени мораль кончилась в принципе. Всякая - классовая, религиозная, политическая, общественная. Пытаясь переустроить мусульманский Ирак на принципах позднехристианской морали, Штаты вроде бы наносят оскорбление морали исламской. Но ведь нынешняя жестокость коалиции в Персидском заливе, с точки зрения христианской морали Штатов, есть всего лишь ответ на далеко не вегетарианское поведение носителей мусульманской морали по отношению к самим США. Общественная мораль заставляет миллионы людей в Европе и Америке выходить на антивоенные митинги, но едва ли кто-нибудь из этих высокоморальных людей согласится жить при Саддаме, когда демонстрации против позиции собственной власти, если бы даже и случились, карались бы моментальной насильственной смертью.
Мораль, разумеется, никуда не исчезла. Но она более не является достаточным ограничителем для выживания человечества и не описывает адекватно существующий мир. У человечества нет никаких общечеловеческих ценностей и нет моральных, ненасильственных способов отстаивания своих представлений о "правильной" жизни. У нас нет единственной общепризнанной мировой религии, единственного типа общественного устройства, который был бы принят представителями всех культур и цивилизаций. Расхождения в представлениях о морали наложились на существующий во всякое время конфликт интересов между богатыми и бедными странами, между государствами, у которых много природных ресурсов и теми, у кого их нет вовсе.
Все, что мы наблюдаем в начале ХХI века, а по сути, со времен Первой мировой войны, то есть уже почти столетие, это, если хотите, большой взрыв. Старое человечество, вскормленное на относительной, хотя и достаточно кровавой гармонии различных моралей, культур и религий, взорвалось. Так начался самый кровавый период в истории человечества - все-таки в последние 100 лет мы побили все рекорды по истреблению себе подобных.
В крови и в муках на наших глазах начинается формирование совершенно иного мира, а возможно - совершенно иного человека. Мы присутствуем при закате цивилизации хомо сапиенсов. И пока нет никаких видимых признаков, что наступит рассвет.
2003.04.03 | Георгій
Мій щирий привіт Сергієві Борисовичу!
Приблизно тридцять п'ять років тому д-р Кримський мене двічі підряд обдурив, сказавши спочатку, що він є третім братом Стругацьким, а потім що я, коли народився, мав дуже гарного хвоста, який, на жаль, довелося ампутувати (тому що така вже в людей жорстока традиція). Я досі згадую ті дні мого рожевого дитинства, осяяні дружбою таких чудових людей, як Сергій Борисович, з почуттям тепла і вдячності.І стаття чудова. Дякую, і міцного Вам здоров'я!
--Георгій Пінчук
2003.04.13 | Таваріщ Маузєр
Арганізація Аб"єднаних Фарісєєв патєрпєла полну поразку [fwd]
«ПРАВО» ВІЙНИ ТА ВІЙНА ПРАВКрах Об’єднаних Нацiй
Річард Перл (Проект Синдикат для «Дня»)
День, №67, 12 квітня 2003, с.1,5
http://www.day.kiev.ua/2003/67/1-page/1p1.htm
Жах правління Саддама Хусейна ось-ось завершиться. Однак піти доведеться не тільки його БААСистському уряду. За іронічним збігом, разом із ним настає кінець й Організації Об’єднаних Націй. Можливо, ООН не зникне повністю. Ті її частини, що займаються «добрими справами» (тобто бюрократичні структури, які займаються підтримкою миру в ситуаціях, де ризик невеликий, або ті, які борються з малярією, СНІДом або займаються захистом дітей) продовжуватимуть існувати. Пустобрехи на Іст-Рівер (рiчка, на березi якої знаходиться комплекс споруд ООН. — Ред. ) у Нью-Йорку й надалі продовжуватимуть свої розмови. Але коли Рада Безпеки не побажала санкціонувати застосування сили для реалізації її ж власних резолюцій щодо іракської зброї масового знищення, це означало смерть фантазії про те, що ООН стане надійною опорою світового порядку, яка існувала впродовж десятиріч.
Коли ми просіватимемо сміття, що залишилося після війни за звільнення Іраку, важливо буде зберегти все краще, щоб можна було зрозуміти інтелектуальний крах ліберальної фантазії про підтримку безпеки за допомогою міжнародного законодавства, втілюваного в життя міжнародними установами.
Коли вільні іракці складатимуть літопис двадцятип’ятилітнього кошмару правління Саддама, ми не повинні забувати про те, що були ті, хто підтримував цю війну, і ті, хто не підтримував, хто вважав, що благання про подовження часу роботи інспекторів iз озброєнь ООН прославляє моральний авторитет міжнародної спільноти, і хто влаштовував марші протесту проти «зміни режиму». В атмосфері післявоєнного примирення, яке завжди так люблять насаджувати дипломати, ми не повинні примирятися з боязким, занепадницьким уявленням про те, що світовий порядок вимагає, щоб ми відступали перед злочинними державами, які тероризують своїх громадян і загрожують нашим.
Мільйонами гідних, небайдужих, благородних людей, які брали участь у маршах протесту, спрямованих проти того, щоб закликати Ірак до відповіді, рухала ідея про те, що тільки Рада Безпеки ООН має повноваження санкціонувати застосування сили. Що добровільної коаліції ліберальних демократій, готових ризикувати життями власних солдатiв, для цього недостатньо. Той факт, що ці війська втілюють в життя вимоги тієї ж ООН, начебто не має значення. Вони вважали, що якщо країна або коаліція країн, а не Рада Безпеки ООН, застосовує силу, навіть у ситуації, коли всі інші засоби вичерпані, то гору візьме «анархія», а не міжнародне право, і це зруйнує будь-яку надію на світовий порядок.
Так, принаймні, вважали тi, хто протестував. Але це небезпечно хибна ідея, ідея, яка неминуче призводить до того, що висока мораль (і навіть доленосні політико-воєнні рішення) опиняється в руках таких країн, як Сирія, Камерун, Ангола, Росія, Китай та Франція. Якщо якась політика правильна тоді, коли її схвалює Рада Безпеки, яким чином вона може бути неправильною тільки через те, що комуністичний Китай, Росія, Франція або зграя дрібних диктатур перешкоджають її схваленню? Ті, хто виступав проти дій коаліції в Іраку, зазвичай вдавалися до аргументу, що «порядок» має бути понад «анархію».
Але чи так це? Чи є Рада Безпеки ООН установою, найбільшою мірою здатною гарантувати порядок і врятувати нас від анархії? Історія свідчить — ні. ООН виникла з попелу війни, яку не змогла відвернути Ліга Націй. Ліга була просто не в змозі протистояти Італії в Абіссінії, і тим більше (якби вона вижила після цього розгрому) взятися за нацистську Німеччину.
В обстановці переможної ейфорії після Другої світової війни в Раді Безпеки ООН втілилася надія на те, що безпеку можна зробити колективною, але результати виявилися нікчемними. Під час «холодної війни» Рада Безпеки була безнадійно паралізована. Справді, рішення про захист Південної Кореї від нападу 1950 року Рада прийняла тільки тому, що Сталін наказав своїм дипломатам бойкотувати роботу ООН, тобто радянський посол, який міг би накласти вето на це рішення, був відсутній.
Це було помилкою, якої СРСР більше не припускався. Як у 1967, так і в 1973 році при наближенні війни ООН самоусунулася із Близького Сходу, залишивши Ізраїль оборонятися самостійно. Не ООН, а мати всіх коаліцій — НАТО — поклала на лопатки радянську імперію і звільнила Східну Європу.
Стикаючись з численними виявами агресії з боку Мілошевича, ООН не змогла зупинити балканські війни або навіть захистити жертви. Пам’ятаєте Сараєво? Пам’ятайте Срєбрєніцу і знищення тисяч мусульман, які нібито були під захистом ООН? Для порятунку Боснії від знищення знадобилося створити добровільну коаліцію. Коли війна закінчилася, мир було укладено в Дейтоні, штат Огайо, а не у штаб-квартирі ООН. Порятунок косовських мусульман не був дією ООН: їхня справа так і не отримала схвалення Ради Безпеки.
Тепер це століття кидає виклик новому світовому порядку новими способами. Ми не переможемо і навіть не стримаємо терор фанатиків, якщо не зможемо нести війну на ті території, звідки терор бере початок. Для цього іноді потрібно, щоб ми використали силу проти держав, які надають притулок терористам, як вчинили ми, знищивши режим Талібану в Афганістані.
Найнебезпечніші з цих держав — ті, які мають зброю масового знищення — хімічну, біологічну та ядерну, яка може вбити не сотні або тисячі, а тисячі тисяч людей. Ірак був такою державою, але є й інші. Будь-яка надія на те, що їх можна буде переконати припинити підтримувати терористів або надавати їм притулок, спирається тільки на те, наскільки упевнено і ефективно їм можна протистояти. Хронічна нездатність Ради Безпеки втілити у життя власні резолюції (стосовно Іраку) не викликає сумнівів: вона просто не в змозі впоратися з цим завданням.
Тому все, що нам залишається, — це добровільні коаліції. Ми повинні аж ніяк не лаяти їх як загрозу новому світовому порядку, а усвідомити, що, за відсутності чогось кращого, вони втілюють найголовнішу надію на встановлення цього порядку і є справжньою альтернативою анархії, викликаної іракським провалом Організації Об’єднаних Націй.
Річард ПЕРЛ, колишній заступник міністра оборони США, нині провідний співробітник Інституту підприємництва у Вашингтоні та член Ради консультантів міністерства оборони США з питань політики.