04/10/2003 | Shooter

Йосип Вінський: “Єдиної опозиції немає”
Тарас Друм
Главрєд


У Йосипа Вінського дуже зручно брати коментарі. Принаймні, завжди певен, що почуєш партійну позицію, а не особисті роздуми, як це часом буває. Про опозицію, Президента і політреформу з правою рукою Олександра Мороза, поза очі – „сірим кардиналом” Соцпартії.


Йосипе Вікентійовичу, як соціалісти розцінюють заяви Віктора Ющенка та його оточення на форумі „Нашої України”, де фактично було оголошено про початок одноосібної президентської кампанії Ющенка?
Це його право. Ющенко почав свою кампанію не з Форуму, а з минулих виборів. Відразу після виборів у Верховну Раду „Наша Україна” перейшла до виборів президентських. Це відомо всім. Виборами займаються Мороз, Симоненко, Тимошенко, Янукович, Медведчук, Тигіпко, Кучма. Принаймні восьмеро людей в Україні займаються сьогодні виборами. І ніхто не знає, хто з них стане переможцем.

Аналітики малюють такі схеми по опозиційних кандидатах на президентських виборах: Ющенко і Симоненко ідуть паралельно і домовляються у другому турі, Соцпартія і БЮТ працюють під Ющенка. Інший варіант – Тимошенко від початку іде окремо за підтримки СПУ. Як ви самі бачите місце партії і її лідера в конструкції “єдиний кандидат від опозиції”?
Рішення про єдиного кандидата від опозиції немає, тому обговорювати зараз нічого. Єдиний кандидат визначатиметься, коли буде оголошено початок виборчої кампанії. Тоді буде прийматися політичне рішення – кого висувати кандидатом, хто не буде балотуватись. Сьогодні я не бачу, щоби вирішувалося питання єдиного кандидата. Соцпартія, наприклад, воліла б бачити єдиним кандидатом Мороза.

Зараз соціалісти знаходять діалог з Петром Симоненком… Якими будуть взаємини СПУ з комуністами, якщо, припустімо, від Компартії балотуватиметься Леонід Грач?
Думаю, це абсолютно виключено. Я знаю позиції Симоненка в партії. Якщо на вибори ітиме кандидат від комуністів, це однозначно буде Симоненко. Якщо КПУ піде на компроміс, якщо підтримає якусь спільну кандидатуру, це буде не Грач, а якась інша людина, яка би всіх об’єднала.

Є така думка, що Віктору Ющенку як очевидному фавориту президентських перегонів не вигідна політреформа, що передбачає урізання повноважень глави держави, якраз напередодні виборів. Таким чином позиція СПУ конфліктуватиме з прагненнями лідера „Нашої України”?
А хто сказав, що Ющенко хоче бути таким президентом, як Кучма? Не бачу в цьому ніякої логіки. Повноваження, які має Кучма, не відповідають ментальності Ющенка. Я навпаки вважаю, що Ющенко повинен бути іншим президентом, ніж нинішній. Так само я оцінюю й Олександра Мороза.

Поза тим Ющенко переважно мовчить, і невідомо, яких повноважень прагне він сам...
Це дійсно проблема. Я б також хотів бачити чітку, задокументовану позицію Віктора Ющенка щодо політреформи. Ми зараз готуємо меморандум від „четвірки”. Спільна робоча група вже закінчила свою роботу (8 квітня 2003 р. – Ред.). До речі, ви перші про це дізнаєтесь. Отже, є погоджений варіант меморандуму щодо політичної реформи в Україні, де чітко декларується позиція „чотирьох”. І якщо найближчим часом його підпишуть Ющенко, Мороз, Симоненко і Тимошенко, стане зрозуміло, якою опозиційні сили бачать майбутню політичну систему України, і на які спільні варіанти вони погоджуються. Це дуже важливо.

Ви думаєте, політреформа можлива до виборів-2004?
Нам треба зробити перший крок. Що хоче Кучма – він сказав. Що хочуть соціалісти – ми задекларували офіційно, все є в наших документах, опубліковано в газеті „Товариш”. Тепер важливо, щоб спільну позицію задекларувала „четвірка”, і ми готові йти на компроміси. Це наша сьогоднішня мета. Ми ж не можемо прив’язувати зміну політичної системи до президентських виборів. Ми говоримо про принципові речі – якою має бути ця система взагалі. Якщо вдасться провести реформу до виборів – ми це зробимо. Якщо не вдасться – тоді після виборів, в разі перемоги, інструмент президентської влади буде спрямовано на проведення такої реформи.

Чого ви чекаєте від громадського обговорення президентських ініціатив? Так зване обговорення триває вже половину відведеного терміну. Об’єктивних результатів поки немає і, очевидно, не буде...
Це найбільша помилка Кучми за останній час. Президент завів себе в абсолютно безвихідну ситуацію. Обговорення як такого нема. Іде “натаскування” людей, на них тиснуть, і це викликає зворотну реакцію. Ми постійно отримуємо таку інформацію з місць. Те, що реформа пов’язана з особою Кучми, одразу викликає її негативне сприйняття. Не знаю, хто підкинув йому таку пропозицію, на мій погляд, це абсолютно тупиковий хід. Якщо обговорювати, то вже обговорювати. Треба надати доступ на радіо, телебачення і так далі людям з професійними політологічними знаннями, знавцям міжнародного конституційного права. Тоді це обговорення можна вести на серйозному, фаховому рівні. Знову ж таки, обговорення має бути вільне, а не примусове. Якщо адміністрації силою зганяють людей на збори, якщо вже сфабриковано підсумки, що це дає?

Менше з тим, на сайті Президента щодня вивішуються листи від трудових колективів, в яких одностайно підтримуються пропозиції Леоніда Кучми...
І що це дає Кучмі? Він знає, що це брехня. Ми знаємо, що це брехня. І люди знають, що це брехня. Ну, зібрав він ці документи. Всі ж знають, що їх сфабриковано.

Так само блок „За Єдину Україну!” провалив вибори. А потім створив більшість в парламенті...
Скажімо, не „За ЄдУ”, а Президент. І що це дало йому по суті? Те, що робить команда Президента, з точки зору політології, безглуздя. Це, навпаки, ще більше налаштовує людей проти них. Людям нічого не пояснили, бо те, що пропонує Кучма, не підлягає поясненню. Там такі внутрішні протиріччя, така незграбна текстуальна частина, що жодна людина не здатна щось там зрозуміти. Чим далі читаєш цей документ, тим більше переконуєшся, що це абсурд.

Висловлювалися припущення про те, що коли президентський проект провалиться в парламенті, Леонід Кучма, посилаючись на „результати” обговорення, проведе референдум...
Референдум можна провести і до, і після розгляду в парламенті проекту Президента. У будь-якому випадку це буде незаконно. Конституція не передбачає механізму внесення змін у Конституцію через референдум. Парламент має схвалити 300 голосами пропозиції, винесені на референдум. Зрозуміло, що можна вчинити будь-яке беззаконня. Але будувати політичну позицію, виходячи з того, що інша сторона піде на порушення Конституції і закону, просто неможливо. Ми, звичайно, будемо вести боротьбу, пояснювати людям справжню суть президентських ініціатив. Але якщо влада вирішила влаштувати ще один референдум, вона його сфальшує, і ми нікого за руки не втримаємо. Але що це дає їм, що це дає суспільству? Які питання це вирішує?

Про єдність опозиційних сил уже стільки говорено, але навіть по принципових питаннях, скажімо, по відправці в Кувейт нашого РХБ-батальйону, по Бондарю, опозиційні фракції голосували врізнобій. Чи практика спільних обговорень парламентських питань вже не підтримується?
Єдиної опозиції сьогодні нема. Є жорстка опозиція, в рамках акції „Повстань, Україно!” – Тимошенко, Мороз, Симоненко і політичні структури, які за ними стоять. Є більш м’яка, конструктивна чи нечітка опозиція в образі „Нашої України”. І якихось спільних документів, які б їх об’єднували, сьогодні немає. Тому говорити про єдність ми сьогодні не можемо.

Консультації в рамках „четвірки” ведуться лише спонтанно – в міру необхідності, бажання того чи іншого суб’єкта. Опозиційні партії і блоки є незалежними структурами і діють узгоджено там, де їм вигідно, де є спільний інтерес. В рамках акції „Повстань, Україно!”, наприклад, створено координаційну раду, яка проводить обговорення і приймає рішення, маючи на це повноваження. В рамках „четвірки” такої структури немає. Все відбувається на рівні домовленостей лідерів та їхнього оточення.

Всупереч прогнозам опозиційних лідерів, зокрема Олександра Мороза, акція, проведена 9 березня, не викликала значного резонансу. Як ви плануєте свої подальші дії, щоб „зачепити” людей?
Що стосується 9 березня, ми чітко виконали план, який собі намітили. Нашою метою було зібрати у Києві більше людей, аніж 16 вересня 2002 року. Ми цього досягли. Іншою метою було недопущення провокацій, крові і такого іншого. Це завдання ми теж виконали. Зараз головна проблема, яка всіх нас об’єднує, це політична реформа. Тому коли будуть узгоджені наші позиції, ми виробимо спільний план дій з їх відстоювання.

Кажуть, що СПУ тримає для Миколи Мельниченка канал в Україні і активізує його, коли це вигідно...
Соцпартія ніколи не використовувала Миколу Мельниченка. Був один виступ Мороза в парламенті в листопаді 2000 року, коли він заявив, що має докази по справі Гонгадзе. Більше жоден представник СПУ не був ініціатором оприлюднення нових записів і публікацій їх розшифровок. Цим займалася спеціальна слідча комісія, представники якої працювали з Мельниченком. Ми лише вимагаємо відповіді щодо касети, переданої Морозом у 2000 році.

Ми стояли і стоятимемо на тій позиції, що треба розібратися у справі Мельниченка. Але це стосується лише того першого запису. Всі інші питання – до Мельниченка. Він не є членом Соцпартії, не може підкорятися будь-яким нашим партійним рішенням. Я, наприклад, жодного разу його не бачив і з ним не спілкувався.

Хто від СПУ контактує з Мельниченком?
Олександр Олександрович. Більше ніхто.

Чи всіх членів вашої партії влаштовує позиція СПУ в нинішньому політичному розкладі? Чи хтось, як Вадим Місюра, може відкрити для себе нові перспективи в союзі з іншими політичними силами і вивести людей з партії?
Місюра практично нікого з партії не вивів. Він не був такою фігурою, що має сильну вагу. Тому в його виході я не бачу особливої проблеми. Він нам не додав і не відняв нічого.

Партія жива, в ній представлені різні точки зору. Вона активно поповнюється різними людьми, яких треба адаптувати до партійних умов. Безумовно, в ситуації, коли з партією активно „працюють” і влада, і люди, призначені від влади (і ми це відчуваємо), певні ексцеси можуть бути. Але я не бачу сьогодні якихось об’єктивних передумов – ідеологічних, політичних, які б розкололи партію.

А такий природний конфлікт „батьків” і „дітей”, старшого і молодшого покоління?
У партії немає такого конфлікту. Є різні позиції певних людей, але це не пов’язано з віком. Хтось може бути незадоволений місцем, яке займає, люди можуть прагнути більших повноважень, впливу на ситуацію в партії. Це нормально. Для цього існує статут, у якому визначено, як вирішуються кадрові питання – шляхом обговорення на з’їздах, політрадах, виконкомах. Цей механізм у нас діє чітко, і я не думаю, що люди мають якісь особливі причини для незадоволення.

Йосипе Вікентійовичу, вас вважають одним з головних партійних ідеологів, при тому ви довгий час перебуваєте в тіні Олександра Мороза. Чи вас влаштовує роль „сірого кардинала”?
Я ніколи не був в тіні Олександра Олександровича. Я більше п’яти років є першим секретарем партії. Функції першого секретаря визначені статутом, так само як функції голови партії. Голова партії пропонує кандидатуру на посаду першого секретаря, і якщо завтра це буде хтось інший, він посяде моє місце. Тому я не бачу причин характеризувати мене як „сірого кардинала”. Ми працюємо на партію, на нашу спільну мету, і кожен виконує свою роботу.

Останнім часом посилюється, перетворюючись на перспективного кандидата, Віктор Янукович. Ходять чутки, що Віктор Медведчук піде з Президентської Адміністрації, щоб підправити імідж і розв’язати собі руки перед виборами. Обговорюють повернення в активну політику Анатолія Кінаха. Кого з провладних кандидатів ви менше всього хотіли б побачити на виборах?
Усі кандидати, які йтимуть від влади, будуть зав’язані на ту саму систему, на ті самі відносини і зобов’язання, що й Кучма. Можуть бути лише якісь модифікації, пов’язані з характером, з внутрішньою позицією людини. Тому для мене ситуація є однозначною. Ми однаково негативно ставимося до будь-якого кандидата, якого буде висунуто цією командою.

Взагалі щодо прогнозів про кандидата від влади, думаю, це більшою мірою гра, ніж реальні прогнози. Головний прогноз сьогодні в голові Леоніда Кучми. І мені здається, він ще сам до кінця не визначився, що робити з цими президентськими виборами – проводити їх чи не проводити, міняти устрій чи не міняти, залишатися самому чи когось висувати. Ніхто цього не знає. Тому навіщо прогнозувати непрогнозоване? Можна прогнозувати позицію Соцпартії, певним чином – позицію Симоненка, Ющенка. Але щодо дії іншої сторони я не бачу матеріалу для серйозного прогнозу.