Ірина Погорєлова, "Зрада адмінресурсу"
04/12/2003 | Горицвіт
© «Критика-Коментарі», 10 квітня 2003
http://www.krytyka.kiev.ua/comments/Pohorelova18.html
Перші наслідки “всенародного обговорення” президентської “політичної реформи” можна вважати отриманими. Президент Кучма зрозумів сам і дав зрозуміти підлеглим, що той текст, який він подав до парламенту, не має жодної перспективи, і з ним треба щось робити. Принаймні наразі Кучма визнав, що може і не наполягати на деяких тезах свого проекту.
Коли Л.Кучма висловив на нараді із губернаторами незадоволення тим, що обговорення його конституційних ініціатив відбувається надто формально, виключно як схвалення без роз'яснень та пропозицій з боку громадян (гарант чомусь вирішив порівняти цей “одобрямс” із резолюціями антикучмістських мітінгів, очевидно, знаходячи в цьому порівнянні певний гумор), - могло скластися враження, що він просто демонструє свою особисту демократичність і перекладає відповідальність за тоталітарні методи роботи з населенням на виконавчі структури. Можна було б навіть логічно згадати “експортний” тип президентського піару, - мовляв, дивіться, панове західні спостерігачі, як у нас все по-справжньому робиться. Але оскільки з інших, більш важливих, як на поточний момент, міжнародних питань, зокрема приналежності України до антиіракської коаліції, Кучма та його виконавчі структури не спромоглися навіть на подібний піар, - у питанні про політреформу про такі спеціальні зусилля годі й думати. Є більше підстав вважати, що вимогу провадити більш-менш “плюралістичну” пропагандистську роботу, точніше – її імітацію, а не механічне затвердження первісного проекту, - Кучма висунув з інших міркувань, а саме через потребу мати наприкінці так званого “обговорення” підстави змінити оцей первісний варіант змін до Конституції, що був вже поданий ним до парламенту.
Той факт, що проект Кучми викличе відразу в опозиції, очевидно, ані в нього самого, ані в авторів проекту не викликав сумніву. Але що цей проект буде зустрінутий досить вороже буквально всіма так званими пропрезидентськими силами, - могло виявитись для гаранта певною несподіванкою. Про це свідчить сам текст проекту, хибність якого Кучма хоча й підозрював, але не здатен був відкоригувати. Принаймні, з боку своєї виконавчої вертикалі Кучма не сподівався такої відсутності гарячого схвалення та підтримки, яка наразі відверто спостерігається навіть завдяки відсутності відповідних роликів та темників на телебаченні. Те саме стосується й регіональних еліт і пропрезидентських політичних партій. Їхня відверта прохолодність до кучмістського проекту має багато пояснень, бо проект від президента насправді жодній з цих “еліт” не дає суттєвих переваг в порівнянні з теперішнім станом: губернатори не отримують статусу народообраних, регіональні лідери не мають уявлення, як потраплятимуть у верхню палату майбутнього парламенту, і чи саме вони туди потраплятимуть, а пропрезидентські партії, навіть якщо їм буде дано доступ до палати нижньої, - не матимуть жодних реальних прав, окрім весь час знаходитись під загрозою розгону. Те саме, до речі, стосується й уряду, через що жодного схвального слова про “політичну реформу” з боку прем'єра Януковича досі нікому почути так і не вдалося. Відтак, щире бажання втілити в життя цей проект змін до Конституції якщо й може мати хоча б одна з частин президентської вертикалі влади, то хіба що силовики. Але їх замало навіть задля організації відповідного референдуму. Про парламентське ухвалення годі й казати...
Отже, недарма представник президента в парламенті Олександр Задорожний так свого часу наполягав, що поданий до Верховної Ради проект ще справжнім проектом вважати не можна, а слід дочекатись результатів обговорення. Це означає, що Кучма ще внесе в нього зміни, ніби-то підказані громадянами. Насправді, новий текст, очевидно, буде сформовано міністерством юстиції, оскільки саме він призначений “обробити та узагальнити” результати обговорення. Що це буде за текст, - наразі абсолютно невідомо. Можна лише передбачити, що це навряд буде щось на кшталт існуючого опозиційного проекту, оскільки, по-перше, Кучма просто ніколи не погодиться бути хоч у чомусь схожим на, скажімо, автора тих проектів Мороза, а по-друге, йому все одно треба ввести в свій текст якісь норми, які б забезпечували, як висловився на з'їзді СДПУ(о) Віктор Медведчук, - наступність влади і збереження при ній відповідних осіб. Але головне при цьому – питання навіть не про досконалість майбутнього варіанту тексту змін до Конституції “від народу”, а про те, чи буде цей варіант придатний для проведення через парламент (себто аби за нього погодилась проголосувати і всі пропрезидентські фракції, і частина опозиції, зокрема – ліві сили), чи все одно це буде варіант, що можна проштовхнути виключно через референдум, який погодяться та зуміють зорганізувати виконавчі структури, - маючи, звісно, відовідну зацікавленість.
Виходячи з цього, мабуть, не буде великим перебільшенням вважати, що сьогодні ставки Кучми робляться таким чином: хто зробить в Україні “політичну реформу” (звісно, знайшовши формулу забезпечення гарантованого майбутнього самого Кучми), - той владарюватиме надалі. З вищенаведеного можна зрозуміти, що змагання “оголошено” між парламентсько-урядовими та вертикально-виконавчими кучмістськими силами. Перші мають знайти спільну мову з парламентською опозицією, другі – знайти можливість виконати всі вправи по референдуму, причому в цьому випадку з опозицією вони мусять не домовлятися, а боротися. Можна заздалегідь передбачити, що саме теперішнє “всенародне обговорення” є певною репетицією перед таким референдумом, і Кучма наразі репетицією не задоволений.
Перші наслідки згаданої “конкуренції”, до речі, також вже з'явилися, зокрема, у висловлюванні губернатора Харківської області Кушнарьова про те, що коли парламент не зуміє провести політичну реформу, то виникне питання, чи потрібен такий парламент, принаймні для цієї мети. Такий відвертий “наїзд” губернатора на законодавчий орган (де, як відомо, править пропрезидентська “коаліція”) – яскраве свідчення, де нині проходить лінія протистояння в середовищі самих кучмістів. І при цьому сам Кушнарьов зовсім не однозначно висловлюється за підтримку всіх президентських ініціатив, хоча, звісно, абстрактну ідею політичної реформи схвалює цілком. Натомість ніби зовсім не пов'язане з цим питання про сумісництво губернатора Сумської області Володимира Щербаня, який передумав залишатись у вертикалі, а вирішив обмежитись депутатським мандатом, себто виявив раптову пристрасть саме до парламентської влади, - вказує на зустрічну тенденцію. Очевидно, докладний аналіз теперішньої наявності більшого чи меншого представництва в парламенті та в місцевих владах тих чи інших політичних, а головне – олігархічних сил, - може дати досить яскраву картинку розколу, що в питанні про “політичну реформу” охоплює пропрезидентські сили. Чомусь здається, що навіть колишній губернатор Янукович зрештою віддасть перевагу парламентському шляху проведення реформи, ніж референдуму. Просто тому, що вже вийшов за межі регіонального масштабу.
Звісно, подальші кроки Кучми на цьому тлі передбачити не можна, та й не треба. Бо за звичкою, він обов'язково перше що зробить – проаналізує ступінь відданості собі з боку виконавчих структур та парламентських сил. Але що з цим робитиме, коли термін його повноважень спливає, а механізму гарантій на майбутнє так наразі й не знайдено, - невідомо. За логікою, Кучмі був би потрібен союзник, себто той, кому, як продовжує твердити гарант, відкидаючи звинувачення в намірі продовжити свої повноваження, - він волів би передати не лише владу, а й нову її систему. Але для цього Кучма мусить або терміново назвати “єдиного кандидата” від влади на майбутніх президентських виборах, або прямо вказати на Ющенка. Або припинити розмови про небажання балотуватися самому, а просто звернутися до Конституційного Суду. Інакше теперішній адмінресурс може просто луснути, не дочекавшись реформи.
http://www.krytyka.kiev.ua/comments/Pohorelova18.html
Перші наслідки “всенародного обговорення” президентської “політичної реформи” можна вважати отриманими. Президент Кучма зрозумів сам і дав зрозуміти підлеглим, що той текст, який він подав до парламенту, не має жодної перспективи, і з ним треба щось робити. Принаймні наразі Кучма визнав, що може і не наполягати на деяких тезах свого проекту.
Коли Л.Кучма висловив на нараді із губернаторами незадоволення тим, що обговорення його конституційних ініціатив відбувається надто формально, виключно як схвалення без роз'яснень та пропозицій з боку громадян (гарант чомусь вирішив порівняти цей “одобрямс” із резолюціями антикучмістських мітінгів, очевидно, знаходячи в цьому порівнянні певний гумор), - могло скластися враження, що він просто демонструє свою особисту демократичність і перекладає відповідальність за тоталітарні методи роботи з населенням на виконавчі структури. Можна було б навіть логічно згадати “експортний” тип президентського піару, - мовляв, дивіться, панове західні спостерігачі, як у нас все по-справжньому робиться. Але оскільки з інших, більш важливих, як на поточний момент, міжнародних питань, зокрема приналежності України до антиіракської коаліції, Кучма та його виконавчі структури не спромоглися навіть на подібний піар, - у питанні про політреформу про такі спеціальні зусилля годі й думати. Є більше підстав вважати, що вимогу провадити більш-менш “плюралістичну” пропагандистську роботу, точніше – її імітацію, а не механічне затвердження первісного проекту, - Кучма висунув з інших міркувань, а саме через потребу мати наприкінці так званого “обговорення” підстави змінити оцей первісний варіант змін до Конституції, що був вже поданий ним до парламенту.
Той факт, що проект Кучми викличе відразу в опозиції, очевидно, ані в нього самого, ані в авторів проекту не викликав сумніву. Але що цей проект буде зустрінутий досить вороже буквально всіма так званими пропрезидентськими силами, - могло виявитись для гаранта певною несподіванкою. Про це свідчить сам текст проекту, хибність якого Кучма хоча й підозрював, але не здатен був відкоригувати. Принаймні, з боку своєї виконавчої вертикалі Кучма не сподівався такої відсутності гарячого схвалення та підтримки, яка наразі відверто спостерігається навіть завдяки відсутності відповідних роликів та темників на телебаченні. Те саме стосується й регіональних еліт і пропрезидентських політичних партій. Їхня відверта прохолодність до кучмістського проекту має багато пояснень, бо проект від президента насправді жодній з цих “еліт” не дає суттєвих переваг в порівнянні з теперішнім станом: губернатори не отримують статусу народообраних, регіональні лідери не мають уявлення, як потраплятимуть у верхню палату майбутнього парламенту, і чи саме вони туди потраплятимуть, а пропрезидентські партії, навіть якщо їм буде дано доступ до палати нижньої, - не матимуть жодних реальних прав, окрім весь час знаходитись під загрозою розгону. Те саме, до речі, стосується й уряду, через що жодного схвального слова про “політичну реформу” з боку прем'єра Януковича досі нікому почути так і не вдалося. Відтак, щире бажання втілити в життя цей проект змін до Конституції якщо й може мати хоча б одна з частин президентської вертикалі влади, то хіба що силовики. Але їх замало навіть задля організації відповідного референдуму. Про парламентське ухвалення годі й казати...
Отже, недарма представник президента в парламенті Олександр Задорожний так свого часу наполягав, що поданий до Верховної Ради проект ще справжнім проектом вважати не можна, а слід дочекатись результатів обговорення. Це означає, що Кучма ще внесе в нього зміни, ніби-то підказані громадянами. Насправді, новий текст, очевидно, буде сформовано міністерством юстиції, оскільки саме він призначений “обробити та узагальнити” результати обговорення. Що це буде за текст, - наразі абсолютно невідомо. Можна лише передбачити, що це навряд буде щось на кшталт існуючого опозиційного проекту, оскільки, по-перше, Кучма просто ніколи не погодиться бути хоч у чомусь схожим на, скажімо, автора тих проектів Мороза, а по-друге, йому все одно треба ввести в свій текст якісь норми, які б забезпечували, як висловився на з'їзді СДПУ(о) Віктор Медведчук, - наступність влади і збереження при ній відповідних осіб. Але головне при цьому – питання навіть не про досконалість майбутнього варіанту тексту змін до Конституції “від народу”, а про те, чи буде цей варіант придатний для проведення через парламент (себто аби за нього погодилась проголосувати і всі пропрезидентські фракції, і частина опозиції, зокрема – ліві сили), чи все одно це буде варіант, що можна проштовхнути виключно через референдум, який погодяться та зуміють зорганізувати виконавчі структури, - маючи, звісно, відовідну зацікавленість.
Виходячи з цього, мабуть, не буде великим перебільшенням вважати, що сьогодні ставки Кучми робляться таким чином: хто зробить в Україні “політичну реформу” (звісно, знайшовши формулу забезпечення гарантованого майбутнього самого Кучми), - той владарюватиме надалі. З вищенаведеного можна зрозуміти, що змагання “оголошено” між парламентсько-урядовими та вертикально-виконавчими кучмістськими силами. Перші мають знайти спільну мову з парламентською опозицією, другі – знайти можливість виконати всі вправи по референдуму, причому в цьому випадку з опозицією вони мусять не домовлятися, а боротися. Можна заздалегідь передбачити, що саме теперішнє “всенародне обговорення” є певною репетицією перед таким референдумом, і Кучма наразі репетицією не задоволений.
Перші наслідки згаданої “конкуренції”, до речі, також вже з'явилися, зокрема, у висловлюванні губернатора Харківської області Кушнарьова про те, що коли парламент не зуміє провести політичну реформу, то виникне питання, чи потрібен такий парламент, принаймні для цієї мети. Такий відвертий “наїзд” губернатора на законодавчий орган (де, як відомо, править пропрезидентська “коаліція”) – яскраве свідчення, де нині проходить лінія протистояння в середовищі самих кучмістів. І при цьому сам Кушнарьов зовсім не однозначно висловлюється за підтримку всіх президентських ініціатив, хоча, звісно, абстрактну ідею політичної реформи схвалює цілком. Натомість ніби зовсім не пов'язане з цим питання про сумісництво губернатора Сумської області Володимира Щербаня, який передумав залишатись у вертикалі, а вирішив обмежитись депутатським мандатом, себто виявив раптову пристрасть саме до парламентської влади, - вказує на зустрічну тенденцію. Очевидно, докладний аналіз теперішньої наявності більшого чи меншого представництва в парламенті та в місцевих владах тих чи інших політичних, а головне – олігархічних сил, - може дати досить яскраву картинку розколу, що в питанні про “політичну реформу” охоплює пропрезидентські сили. Чомусь здається, що навіть колишній губернатор Янукович зрештою віддасть перевагу парламентському шляху проведення реформи, ніж референдуму. Просто тому, що вже вийшов за межі регіонального масштабу.
Звісно, подальші кроки Кучми на цьому тлі передбачити не можна, та й не треба. Бо за звичкою, він обов'язково перше що зробить – проаналізує ступінь відданості собі з боку виконавчих структур та парламентських сил. Але що з цим робитиме, коли термін його повноважень спливає, а механізму гарантій на майбутнє так наразі й не знайдено, - невідомо. За логікою, Кучмі був би потрібен союзник, себто той, кому, як продовжує твердити гарант, відкидаючи звинувачення в намірі продовжити свої повноваження, - він волів би передати не лише владу, а й нову її систему. Але для цього Кучма мусить або терміново назвати “єдиного кандидата” від влади на майбутніх президентських виборах, або прямо вказати на Ющенка. Або припинити розмови про небажання балотуватися самому, а просто звернутися до Конституційного Суду. Інакше теперішній адмінресурс може просто луснути, не дочекавшись реформи.
Відповіді
2003.04.12 | CACTUS
Re: Ірина Погорєлова, "Зрада адмінресурсу"
Є такий, приміром, пасажир Хорошковський. Молодий, ефектний міністр економіки і інтеграції з ЄС. Може він і рубить в тому як економіку україни покращити , але по євроінтеграції , чудак нульовий ! І що ти зробиш? І в ЄС знають що Хорошковський -- зеро. Там вже дорогу протоптав Р.Шпек. Йому поки що рівних немає в царині ЄС. Я не адвокат його , але витворяє штуки , що сам Тарасюк ....(офі...). Ви не уя вляєте як це складно за умов Кучморежиму переконувати Євробюрократів ,що в на все буде гаразд!А хорошковський , якось в інтерв"ю казав що зверне ті гроші мамі Михайла Коломійця, що йому належать від агентства. Шановний!Другого разу , якщо ти не виконаєш обіцянок зроблютобі позорище тобі на цілу Європу!