СЮРПЛЯС ПО УКРАЇНСЬКИ-2 (/)
04/20/2003 | Shooter
СЮРПЛЯС ПО УКРАЇНСЬКИ-2
Юлія МОСТОВА
Описуючи зовнішньополітичну стратегію України, я вже вживала термін «сюрпляс», що означає балансування велосипедиста на місці перед виконанням маневру в гонці. У такому ж стані перебувають нині й основні гравці, які виборюють перемогу у внутрішньополітичному змаганні. Час хаосу й тактичних дій, не підпорядкованих чіткій стратегії, близький до завершення. Ситуація вимагає визначеності від тих, хто заздалегідь придбав для себе жовту майку лідера в надії відвоювати право її вдягнути. Сьогодні ще не можна говорити, яку з можливих стратегій обере кожен із гравців. Проте можна досить чітко описати ймовірні варіанти. Найближчі сорок днів можуть дати відповідь на запитання про вибір стратегічної лінії поведінки. Саме за цей період стане остаточно зрозуміло, яку роль у самовизначенні групи лідерів відіграє розпочата (чи конаюча) конституційна реформа. На сьогодні, за великим рахунком, ніхто з політичних великоваговиків не перейшов точку повернення, не зробив крок у бік однієї з можливих стратегій, після чого йому вже відрізано шлях до іншої. Водночас результат гри в реформу — це каталізатор, який може змусити швидше визначитися тих, хто волів би відкласти цей процес до осені, а то й до весни. Сьогодні ми спробуємо оцінити плюралізм наявних стратегій.
Отже, Президент. Виходитимемо з того, що основною метою Леоніда Даниловича є гарантування безпеки (особистої та економічної), загроза якій може з’явитися з 1 листопада 2004 року. Сьогодні в Президента для вирішення цього питання є кілька можливостей. Перша і найпріоритетніша — це пролонгація терміну. Досягається вона двома шляхами. Перший. Парламент приймає рішення про проведення виборів президента і Верховної Ради в один рік, і в цій ситуації хтось повинен поступитися терміном. Або парламент повинен відняти в себе два роки легітимних дій, або Президент піде назустріч і погодиться переобиратися 2006 року. А там — як Бог дасть. На сьогодні такий варіант здається малоймовірним, оскільки у Верховній Раді явно не набереться 300 депутатів, котрі прагнуть поруч зі словосполученням «Президент України» бачити прізвище Кучма.
Другий механізм — референдум, легітимність якого перебуватиме під великим питанням. Так само як і можливе тлумачення його результатів Конституційним судом, нібито готовим заявити, що рішення, ухвалені під час референдуму, можуть вноситися в Конституцію України негайно без затвердження парламентом.
Якщо фокус із пролонгацією не вдасться, то другий можливий стратегічний вектор Президента полягатиме у прагненні вибудувати таку систему влади, яка посилить контрольну функцію Президента над тими інститутами, що теоретично можуть створити проблеми Леоніду Кучмі після його виходу у відставку. Парламентсько-президентська система влади Леоніда Кучму влаштувати не може, оскільки його метою не є догоджання чотирьом-п’яти олігархам, котрі пообіцяють йому повний контроль над Верховною Радою і, як наслідок, над силовиками та прокуратурою. Не допомагатиме Леонід Данилович при тверезому розумі і добрій пам’яті створювати полігарантійну систему. Йому потрібна система моногарантійна. Інакше кажучи, система, коли тільки від однієї людини залежатиме, виникнуть у Президента проблеми чи ні. І цю людину, в ідеалі, екс-Президент Леонід Кучма повинен контролювати, а не упадати за нею.
Запропонована чинним Президентом реформа, за ідеєю, може сприйматися як вирізка з кістками на додачу, де кістки та фляки — це двопалатний парламент і право президента призначати силовиків. Багато хто вважає, що Кучма в процесі обговорення може відмовитися від зайвої ваги, заявленої виключно для проведення торгів. А якщо ні? А якщо Президент розглядає запропонований ним варіант реформи як побудовану особисто ним систему, де вірна людина, одержавши посаду президента, зможе, контролюючи силовиків і, з допомогою призначуваної верхньої палати, обрану нижню, забезпечити Леоніду Кучмі повний набір гарантій безпеки. До речі, було б узагалі чудово, якби цю людину можна було посадити в потрібне крісло не 2004-го, а 2006 року. Таким чином для Президента відбулося б злиття першого і другого варіантів стратегії.
На сьогодні у проведенні референдуму зацікавлений тільки Леонід Кучма, оскільки варіант посиленої президентсько-парламентської республіки — найкраще для нього розв’язання існуючих, а ще більше — майбутніх проблем. Усі, хто знає реальну систему відносин влади, усі, хто ознайомлений із методикою дій Президента у сфері досягнення внутрішніх інтересів, розуміють, що наріжним каменем реформи повинно стати позбавлення Президента впливу на правоохоронні й каральні органи. А відповідно до президентського варіанту конституційної реформи, Президент України, навпаки, посилює свій вплив на ці структури. Саме цей намір гаранта не залишає сумнівів у його реальних сподіваннях та цілях. Реформа, запропонована Президентом, у конституційному порядку не може бути затверджена парламентом. Саме тому ми знову приходимо до референдуму як до єдино можливого силового варіанту досягнення мети. І якщо Президент на нього піде, це означатиме, що він зі стратегією визначився й вона полягає у створенні системи влади, покликаної гарантувати безпеку Президента після його відставки.
Третій варіант. Якщо Президент, прорахувавши всі «за» та «проти», зваживши співвідношення бажаного й можливого, відмовиться від перших двох, то в нього залишиться найбанальніший вектор дій — приведення до влади 2004 року наступника. У цьому випадку реформа з мети перетвориться на ширму, шумову завісу, яка відвертатиме увагу конкуруючих політичних сил, сваритиме їх одна з одною, знижуючи цим їхні шанси на перемогу над нинішньою владою. З усіх можливих варіант наступника для Леоніда Кучми найменш бажаний. По-перше, тому, що сьогодні немає людини, спроможної пройти випробування народною довірою, що, власне, і підштовхнуло Президента до пошуку нестандартних рішень, таких як конституційна реформа. По-друге, питання реформи можна буде порушити в будь-який момент, і система гарантій, сконструйована на основі приходу до влади вірної людини, зруйнується невгамованою спрагою реформування після 2004 року. По-третє, Президент загалом не палає бажанням розлучатися зі своєю посадою. Існує ще ціла низка причин, проте ми, назвавши три основні, підіб’ємо підсумок: за результатами цієї сесії, яка дасть відповідь на запитання, чи можлива реалізація задуманого Президентом з допомогою конституційних змін за визначеною в Основному Законі процедурою, Леонід Данилович змушений буде визначитися з однією із трьох своїх стратегій.
Зробити стратегічний вибір доведеться й Віктору Медведчуку. Передусім він муситиме відповісти собі на запитання — грає він на себе й у свою гру чи відмовляється від особистих амбіцій і зосереджується тільки на грі проти Віктора Ющенка як основного кандидата не від влади. Здавалося б, обидва напрями можна поєднати, але насправді це виключено, оскільки різні стратегії потребують цілком різних дій.
Якщо Медведчук не відмовляється від прагнення стати президентом (спікером чи прем’єром у парламентсько-президентській республіці), то це один варіант поведінки. Якщо ж він вирішить, що шансів стати першим у цій країні в нього немає, але головним він стати зуміє, то в цьому випадку Медведчук може взяти на себе роль головного менеджера виборчого процесу, людини, котра ціною відмови від власних амбіцій стає інтегратором розрізнених інтересів кланів, скеровуючи їхні колективні зусилля на реалізацію поставленого Президентом завдання. На сьогодні Медведчук не зробив остаточного вибору. Проте він не сидить склавши руки, а намагається створювати заготовку, шліфуванням якої можна буде зайнятися після того, як він остаточно визначиться. Медведчук стягує фінансовий ресурс, посилює і так потужний медійний вплив. Понад 200 есдеків здійснюють керівництво на місцевому рівні в різних регіонах країни. В його арсеналі контроль над значною частиною судової влади; попри конфлікт із Піскуном, досить сильний вплив на прокуратуру. Усе це — запас Медведчука, яким він може або скористатися для себе, або (не безоплатно) запропонувати тому, на кого вкаже Президент. Тож добро у будь-якому випадку не пропаде.
Залученість Медведчука у процес конституційної реформи також є ключовим чинником для самовизначення. Ставлення до самої реформи основних гравців значною мірою визначається зрозумілим і простим принципом: ті, хто не бачить шансів посісти місце Президента, що має нинішні повноваження, — за реформу. Ті, хто має шанс стати президентом або вважає, що має цей шанс, — проти реформи. До перших можна зарахувати Медведчука, Мороза й Симоненка, до других — Ющенка і Тимошенко.
Медведчук завжди вірив у свої сили, але якось сумнівався в народі, оскільки виборна посада дедалі виразніше бачилася йому висотою, якої він підкорити не зможе. Зберегти цю висоту для того, хто спроможний її взяти, а саме для Ющенка, жодним чином у плани Медведчука не входить. Висновок простий — потрібно змінити вид спорту, у якому відбуваються змагання. Гарантій перемогти немає, але шанс з’являється. Зокрема з цієї причини Медведчуку набагато ближча парламентсько-президентська республіка — саме та форма устрою влади в країні, яка неприйнятна для Президента. Медведчук, безперечно, прямо причетний до президентського послання та пропозицій, поданих у парламент. Але якщо допустити, що в процесі політичних торгів від президентських пропозицій відлущаться ідеї двопалатного парламенту і президентського права призначати силовиків, то, за великим рахунком, реформа докорінно вийде з річища інтересів Президента і ввійде в річище інтересів Медведчука та... Мороза з Симоненком, оскільки максимально наблизиться до ідеї парламентсько-президентської республіки. Медведчук чудово розуміє, що лівих у цій ситуації можна ефективно використовувати, граючи як на їхніх принципах, так і на їхніх амбіціях. Оскільки і в них, у разі проходження ідеї парламентсько-президентської республіки, з’являється шанс поборотися за ключові місця. Інша річ, що і Мороз, і Симоненко, і Медведчук, у разі успіху, націлюватимуться на одну й ту саму посаду. Це для впевненого у своїх силах Медведчука не важливо. Важливо, використовуючи лівих і Президента як власника більшості, одержати 300 голосів у парламенті під потрібний Медведчуку варіант реформи. Чи може це вдатися Віктору Володимировичу? Теоретично — так, оскільки Мороз уже втягнутий у гру, про що свідчать численні й промовисті інтерв’ю начальника його штабу Йосипа Вінського. Симоненко в цій грі видаватиметься дуже природним, адже його, на відміну від Мороза, за великим рахунком, ні з Тимошенко, ні з Ющенком ніщо не пов’язує. Якщо вдасться план Медведчука і парламентсько-президентська реформа стартує, то Ющенко й Тимошенко на цій сесії втратять практичну політичну цінність. Але така реформа не влаштовує Президента. І якщо він напружиться й розбереться в процесі, то сам захоче загальмувати його.
Президентський варіант реформи в пріоритетах стратегії Медведчука стоїть на останньому місці, оскільки не сприяє створенню такого устрою влади, у якому Медведчуку може бути відведено почесне перше місце. Адже ключова фігура — президент — однак обирається всенародно. Більше того, Медведчук не є затятим прибічником референдуму як інструменту. По-перше, тому що юрист і розуміє: нелегітимна імплементація результатів всенародного обговорення — це міна вповільненої дії. По-друге, Медведчук повинен розуміти, що референдум може спрацювати як детонатор, як чинник передчасної політизації й дестабілізації суспільства, яке не хоче продовження президентських повноважень. По-третє, попри всю однозначність ставки Медведчука на Росію, він усвідомлює, що результати, одержані з допомогою грубого застосування адмінресурсу, викликають негативну реакцію на Заході, в якого давно вичерпався запас терпіння щодо збрикування України. І знову почнеться: рахунки, Лондон, Делавер... По-четверте, референдум — це не тільки зусилля влади, а й великі позабюджетні видатки. І за чиї гроші, думає собі Віктор Володимирович, це все Президент планує проводити? І потім, чи багато є охочих за власні гроші ризикнути стабільністю й вийти на ситуацію: або диктатура, або програш?
Словом, Медведчук намагається на тлі президентської вести і свою гру. Він квапиться. Він хоче встигнути дати старт реформі на цій сесії. Якщо провалиться будь-яка реформа, то це ускладнить його стосунки з Президентом і затуманить власні перспективи. Втім, Віктор Володимирович може спробувати поборотися і за своє президентство в нинішній комплектації повноважень. За деякими даними, він уже розглядав варіант реєстрації своєї кандидатури в 206-му окрузі. Саме там член СДПУ(о) пан Мельничук склав свої депутатські повноваження і приступив до виконання обов’язків губернатора Чернігівської області. Обрання депутатом, дистанціювання від Президента, легка опозиція, включення ресурсу — і Медведчук вже в обоймі кандидатів у президенти.
Ось, власне, можливі шляхи Віктора Медведчука в тому разі, якщо він вирішить грати на себе публічного. На себе ж впливового Віктор Володимирович може зіграти лише у разі збереження посади глави адміністрації. Відмова від амбіцій стати першим перетворює його на реального збирача земель під утілення завдань Президента. Для Президента така людина-механізм надзвичайно важлива, якщо він зупиняється на варіанті «наступник». Якщо Медведчук вийде з президентських перегонів і вдовольниться статусом українського Волошина, це може дозволити консолідувати інтереси різних груп. На когось Президент вкаже пальцем. Ну, наприклад (я кажу — наприклад), на Радченка. Що відбудеться в такій ситуації? Медведчук відразу продемонструє Володимиру Івановичу, який його ресурс і що він готовий покласти на вівтар перемоги. Пінчук, немов шапкою, кине об землю Сергієм Тігіпком і скаже: «Ось, плекав, ростив, але задля тебе, Володю...». Пізніше від усіх зметикують, що відбувається, донецькі і, як завжди, окрім грошей і двох мільйонів голосів запропонувати нічого не зможуть. Але в будь-якому разі у кожного є предмет торгу і предмет здачі. Систематизувати ж усе це Президент особисто не в змозі, і тоді це зробить Медведчук, який у результаті отримає як мінімум другий після Кучми вплив на майбутнього президента. Він стане не першим, але й не другим. Медведчук залишиться, а Ющенка за такого розкладу у великій політиці не буде. Чим не мрія? Чим не стратегія?
Від Віктора Володимировича плавно переходимо до Віктора Андрійовича. Ющенку неодноразово закидали нерішучість і невміння зайняти позицію. Зберігаючи дані претензії до лідера «Нашої України», зауважу, що вищеописані персонажі насправді знаходяться в такому ж стані невизначеності. Просто Ющенко не визначається публічно й ідеологічно, а Президент і його глава адміністрації — у закритому режимі і технологічно. Мета Ющенка — якомога довше залишати відкритими всі позиції. Проте його можливість діалогу з владою тоншає так само, як і можливість домовленостей з опозицією. Час рішень настав для всіх. Ющенко це відчуває. Конституційна реформа для нього — кістка в горлі. По-перше, тому, що на сьогодні він має шанс обійняти пост президента. По-друге, він неодноразово заявляв про те, що виступає категорично проти пролонгації перебування Леоніда Кучми при владі. По-третє, реформа — це велике випробування для його фракції, частини якої жваво відгукуються на «конкретні аргументи» представників влади. Зауважу, що це найбідніші частини фракції «Наша Україна». По-четверте, Ющенко розуміє, що реформа Президента з державними інтересами не має нічого спільного. Ющенко, судячи з усього, готовий підтримати ряд законодавчих змін, що йдуть у пакеті з конституційною реформою. Він готовий до підтримки пропорційного закону, готовий до регламентних змін, але не готовий до змін конституційних, що не вписуються в його уявлення про повноваження президента.
Ющенко добре знає ставлення партнерів України до Леоніда Кучми. Цього від нього не приховують ні в Штатах, ні в Росії. Йому також відомо й інше: Україна — це хворе місце Європи і там знають, що займатися нею рано чи пізно доведеться. Для цього необхідний договороздатний центр. Таким центром, на думку ряду німецьких, польських, російських експертів і дипломатів, парламент, у його розпальцьованому варіанті, стати не може. Отже, має бути президент.
Ющенко хоче бути президентом із повноваженнями, чи, на крайній випадок, прем’єром (якщо повноваження президента будуть піддані секвестру). Якщо мета — прем’єрство, то для цього необхідна більшість у парламенті. У «Нашої України» рейтинг удвічі менший, а про її структуризацію не те що говорити, думати страшно... Якщо Ющенко поставить на президентство, то йому доведеться визначатися з партнерами. Або цим партнером стане Президент, або опозиція. Президент поставить на Ющенка лише у свій найчорніший день. Це розуміють усі. Однак це не заважає Леоніду Даниловичу загравати з Віктором Андрійовичем і обнадіювати його. Опозиція, ерозія монолітності якої йде повним ходом, Ющенка може підтримати лише за ряду договірних умов. Наприклад, Юлія Володимирівна такою умовою може виставити пост прем’єра, Мороз — пост спікера. У разі ж, якщо реформа відбудеться, то Віктору Ющенку взагалі ніхто жодних умов виставляти не буде. Просто не буде сенсу. Однак роль лівих партнерів «НУ» по опозиції в нинішній ситуації може виявитися дуже невдячною. Їх можуть ввести в гру, одна з цілей якої — усунення з арени Ющенка, а потім, коли почнеться поділ влади на три доми, лівих із гри виведуть. Чи вдасться використати лівих — ще питання. Проте сама по собі теоретична можливість реформи у бік парламентсько-президентської республіки вже остудила й ускладнила рівні стосунки Ющенка з Морозом. Але набагато важливішими, з точки зору перспективи, для Ющенка є взаємини не з лівими, а з Юлією Тимошенко.
Юлія Володимирівна — найбільш технологічний гравець на українському політичному полі. Їй із усіма своїми «пушками і перами» у ККД поступається навіть Медведчук. Тимошенко виконала колосальну роботу і її результати пожала не лише сама: вся опозиція зобов’язана Юлії Володимирівні тим, що сприймається не як безперспективно маргінальна. Тимошенко відвоювала свій електорат і свій шматок впливу. Однак він явно не відповідає її амбіціям і тому Юлія Володимирівна на роздоріжжі. Перед нею, як перед істинним воїном, три дороги. Перша веде до домовленості з владою. Друга — до союзу з Ющенком. Третя — до самостійної боротьби за президентство. Затягувати з визначеністю вона не може. Тим більше що визначеності від неї чекають потенційні партнери. Ставлення Президента до Юлії Тимошенко навряд чи варто описувати. Воно, зрозуміло, і конвертоване в кримінальні справи, звернення Генпрокуратури в парламент про зняття недоторканності з депутата Тимошенко. Бізнес Юлії Володимирівни розгромлено, родичі і колеги перебувають у в’язниці і поводження з ними носить демонстративно-повчальний характер. Але водночас Президент розуміє, що Тимошенко — це найефективніша зброя проти Ющенка. Схема торована: Вітренко—Мороз. Перехід Юлії Володимирівни в опозицію до Ющенка, непримиренну і відкриту (а інша і не припускається), надзвичайно вигідний владі. Електорат Тимошенко і Ющенка на Заході України перетинається. А це означає, що Тимошенко може підірвати його позиції в непорушному тилу. Населення не асоціює Тимошенко з владою, тому її красномовні виступи в охоче наданому ефірі можуть мати для Ющенка дуже негативні наслідки. Якщо Тимошенко почне відкрите протистояння з Ющенком, то безсумнівно розвалиться скріплювана нею четвірка, і Мороза вже ніхто не утримуватиме від самостійних дій і ніхто не зможе сприяти нейтралітету між Ющенком і комуністами.
Що в цій ситуації Тимошенко може одержати натомість? Закриття справ, відновлення частини бізнесу, свободу для вкрай змучених близьких людей. Вона пережила стільки, що по-людськи її можна буде зрозуміти у разі укладання такого договору. Тим більше що Тимошенко складно буде дорікнути в тому, що вона зробила недостатню кількість спроб для знаходження спільної платформи з лідером «Нашої України».
Але зрозуміти по-людськи не значить простити політично. Тимошенко не з тих, хто задовольняється малим. А перспектив росту в умовах пролонгації правління нинішньої влади (до чого може призвести її союз з Банковою) не дасть їй шансу зайняти серйозний пост. У принципі Юлія Тимошенко вміє боротися зі спокусами, проте вона мусить знати — задля чого вона це робить.
Союз із Ющенком — це єдина конфігурація, у якій Юлія Володимирівна має шанс отримати адекватний її амбіціям пост — пост прем’єр-міністра. Зрозуміло, що від подібної ідеї в оточенні Ющенка ніхто не в захваті. Але є й інша думка, відповідно до якої Тимошенко є єдиною людиною, котра завдяки своїм менеджерським якостям зможе протягом півтора року розгребти авгієві стайні економічної спадщини нинішньої влади.
Між Тимошенко і Ющенком довіри немає, але є досвід ефективного використання одне одного під час роботи в Кабміні. Щоб зробити вибір у цьому напрямі Тимошенко необхідно подолати цілий ряд перепон: по-перше, потрібна ревізія взаємин із Ющенком і, можливо, не одна, оскільки обидва політики напхані подвійними, потрійними, четверними днами. Далі. Тимошенко мусить отримати гарантії того, що при президентстві Ющенка вона зможе посісти адекватне місце в політичній ієрархії. Уявити собі ці гарантії дуже складно. І третій момент: Ющенко має стати президентом. А вже таких гарантій Юлії Володимирівні видати не може ніхто. Хіба що вона сама займеться його виборчою кампанією. О, зовсім забула. Відмовившись від альянсу з владою на користь союзу з Ющенком, Тимошенко зможе зберегти політичне обличчя. Хоча воно буде значно чіткішим, якщо Юлія Володимирівна піде на вибори самостійно.
Тимошенко хоче бути президентом. Саме тому затіяна реформа в її плани абсолютно не вписується. Вона свідомий прибічник президентської республіки. Вона переконана, що лише зосередження реальних повноважень в одних руках може дати можливість країні швидко навести лад у всіх сферах її життєдіяльності: економіці, зовнішній політиці, приватизації, освіті тощо. Шансів стати президентом у Юлії Тимошенко практично немає. Власна кампанія може бути лише засобом досягнення домовленостей із владою або засобом домовленостей із тим, хто цю владу перемагатиме. Словом, вищеописані варіанти, тільки в профіль.
У даний момент Тимошенко має можливість піти будь-яким із цих трьох шляхів. З одного боку, їй складніше, аніж решті, оскільки вона вибирає між реальними дивідендами зараз або сумнівними — потім. З іншого боку, їй легше, оскільки, на відміну від інших гравців, у неї є інтуїція.
Ось, власне, і весь перелік витязів на роздоріжжі. Резонним може бути поставлене запитання: а де в цьому списку Литвин, Янукович, Тігіпко? Може, хтось візьметься описати перспективи і їхнього вибору, але на сьогоднішній момент ці герої не стали гравцями в найбільшій грі. Ближче від усіх до цього статусу підійшов глава українського парламенту. Але Володимиру Михайловичу дуже складно визначитися, із ким він і за що. У Литвина залишилося дуже мало часу для того, аби зайняти позицію. Бо з моменту, коли Президент визначиться зі своєю стратегією, спікер стане або механізмом її реалізації, або спікером стане хтось інший. З людиною, котра виявилася чужою як серед своїх, так і серед чужих, так і вчинять.
З Януковичем взагалі все просто. Віктор Федорович підхопив вірус президентства і занедужав на нього «на весь великий кушетка». Ясна річ, що жодних перспектив у єдиної вирощеної Донбасом політичної постаті немає. Якщо стартовий майданчик прем’єрського крісла знадобиться Президенту для наступника, він Віктора Федоровича звідти прибере одним розчерком пера. Якщо майданчик не знадобиться, то Янукович зможе зіграти почесну роль не збирача, а скеровувача грошей у виборчий президентський штаб. А вже якщо зовсім із рахунків на Банковій спишуть, то підтримає Ющенка: гроші клану і два мільйони голосів ще нікому не були зайвими.
Сергій Леонідович, можливо, зможе за рахунок активної піар-кампанії довести населенню, що він — банкір. Попри те що у Тігіпка на це йде багато сил і енергії, у нього, можливо, навіть залишиться час довести, що він банкір і самим банкірам. У принципі, за правильного піару, у Тігіпка є деякі шанси ввійти в лігу серйозних претендентів на владу. Сьогодні ж ні його рейтинг, ні його залежність від ключових постатей не дозволяють його розглядати в цій категорії.
За великим рахунком, чекати залишилося недовго. Питання реформи — це питання п’яти-шести тижнів. За цей час стане ясно, чи здатний хаос інтересів породити систему дій. Результат процесу визначить стратегію поведінки основних гравців. Їхній вибір визначить, кого ми будемо вибирати, та й, у принципі, чи залишиться у нас вибір взагалі
Юлія МОСТОВА
Описуючи зовнішньополітичну стратегію України, я вже вживала термін «сюрпляс», що означає балансування велосипедиста на місці перед виконанням маневру в гонці. У такому ж стані перебувають нині й основні гравці, які виборюють перемогу у внутрішньополітичному змаганні. Час хаосу й тактичних дій, не підпорядкованих чіткій стратегії, близький до завершення. Ситуація вимагає визначеності від тих, хто заздалегідь придбав для себе жовту майку лідера в надії відвоювати право її вдягнути. Сьогодні ще не можна говорити, яку з можливих стратегій обере кожен із гравців. Проте можна досить чітко описати ймовірні варіанти. Найближчі сорок днів можуть дати відповідь на запитання про вибір стратегічної лінії поведінки. Саме за цей період стане остаточно зрозуміло, яку роль у самовизначенні групи лідерів відіграє розпочата (чи конаюча) конституційна реформа. На сьогодні, за великим рахунком, ніхто з політичних великоваговиків не перейшов точку повернення, не зробив крок у бік однієї з можливих стратегій, після чого йому вже відрізано шлях до іншої. Водночас результат гри в реформу — це каталізатор, який може змусити швидше визначитися тих, хто волів би відкласти цей процес до осені, а то й до весни. Сьогодні ми спробуємо оцінити плюралізм наявних стратегій.
Отже, Президент. Виходитимемо з того, що основною метою Леоніда Даниловича є гарантування безпеки (особистої та економічної), загроза якій може з’явитися з 1 листопада 2004 року. Сьогодні в Президента для вирішення цього питання є кілька можливостей. Перша і найпріоритетніша — це пролонгація терміну. Досягається вона двома шляхами. Перший. Парламент приймає рішення про проведення виборів президента і Верховної Ради в один рік, і в цій ситуації хтось повинен поступитися терміном. Або парламент повинен відняти в себе два роки легітимних дій, або Президент піде назустріч і погодиться переобиратися 2006 року. А там — як Бог дасть. На сьогодні такий варіант здається малоймовірним, оскільки у Верховній Раді явно не набереться 300 депутатів, котрі прагнуть поруч зі словосполученням «Президент України» бачити прізвище Кучма.
Другий механізм — референдум, легітимність якого перебуватиме під великим питанням. Так само як і можливе тлумачення його результатів Конституційним судом, нібито готовим заявити, що рішення, ухвалені під час референдуму, можуть вноситися в Конституцію України негайно без затвердження парламентом.
Якщо фокус із пролонгацією не вдасться, то другий можливий стратегічний вектор Президента полягатиме у прагненні вибудувати таку систему влади, яка посилить контрольну функцію Президента над тими інститутами, що теоретично можуть створити проблеми Леоніду Кучмі після його виходу у відставку. Парламентсько-президентська система влади Леоніда Кучму влаштувати не може, оскільки його метою не є догоджання чотирьом-п’яти олігархам, котрі пообіцяють йому повний контроль над Верховною Радою і, як наслідок, над силовиками та прокуратурою. Не допомагатиме Леонід Данилович при тверезому розумі і добрій пам’яті створювати полігарантійну систему. Йому потрібна система моногарантійна. Інакше кажучи, система, коли тільки від однієї людини залежатиме, виникнуть у Президента проблеми чи ні. І цю людину, в ідеалі, екс-Президент Леонід Кучма повинен контролювати, а не упадати за нею.
Запропонована чинним Президентом реформа, за ідеєю, може сприйматися як вирізка з кістками на додачу, де кістки та фляки — це двопалатний парламент і право президента призначати силовиків. Багато хто вважає, що Кучма в процесі обговорення може відмовитися від зайвої ваги, заявленої виключно для проведення торгів. А якщо ні? А якщо Президент розглядає запропонований ним варіант реформи як побудовану особисто ним систему, де вірна людина, одержавши посаду президента, зможе, контролюючи силовиків і, з допомогою призначуваної верхньої палати, обрану нижню, забезпечити Леоніду Кучмі повний набір гарантій безпеки. До речі, було б узагалі чудово, якби цю людину можна було посадити в потрібне крісло не 2004-го, а 2006 року. Таким чином для Президента відбулося б злиття першого і другого варіантів стратегії.
На сьогодні у проведенні референдуму зацікавлений тільки Леонід Кучма, оскільки варіант посиленої президентсько-парламентської республіки — найкраще для нього розв’язання існуючих, а ще більше — майбутніх проблем. Усі, хто знає реальну систему відносин влади, усі, хто ознайомлений із методикою дій Президента у сфері досягнення внутрішніх інтересів, розуміють, що наріжним каменем реформи повинно стати позбавлення Президента впливу на правоохоронні й каральні органи. А відповідно до президентського варіанту конституційної реформи, Президент України, навпаки, посилює свій вплив на ці структури. Саме цей намір гаранта не залишає сумнівів у його реальних сподіваннях та цілях. Реформа, запропонована Президентом, у конституційному порядку не може бути затверджена парламентом. Саме тому ми знову приходимо до референдуму як до єдино можливого силового варіанту досягнення мети. І якщо Президент на нього піде, це означатиме, що він зі стратегією визначився й вона полягає у створенні системи влади, покликаної гарантувати безпеку Президента після його відставки.
Третій варіант. Якщо Президент, прорахувавши всі «за» та «проти», зваживши співвідношення бажаного й можливого, відмовиться від перших двох, то в нього залишиться найбанальніший вектор дій — приведення до влади 2004 року наступника. У цьому випадку реформа з мети перетвориться на ширму, шумову завісу, яка відвертатиме увагу конкуруючих політичних сил, сваритиме їх одна з одною, знижуючи цим їхні шанси на перемогу над нинішньою владою. З усіх можливих варіант наступника для Леоніда Кучми найменш бажаний. По-перше, тому, що сьогодні немає людини, спроможної пройти випробування народною довірою, що, власне, і підштовхнуло Президента до пошуку нестандартних рішень, таких як конституційна реформа. По-друге, питання реформи можна буде порушити в будь-який момент, і система гарантій, сконструйована на основі приходу до влади вірної людини, зруйнується невгамованою спрагою реформування після 2004 року. По-третє, Президент загалом не палає бажанням розлучатися зі своєю посадою. Існує ще ціла низка причин, проте ми, назвавши три основні, підіб’ємо підсумок: за результатами цієї сесії, яка дасть відповідь на запитання, чи можлива реалізація задуманого Президентом з допомогою конституційних змін за визначеною в Основному Законі процедурою, Леонід Данилович змушений буде визначитися з однією із трьох своїх стратегій.
Зробити стратегічний вибір доведеться й Віктору Медведчуку. Передусім він муситиме відповісти собі на запитання — грає він на себе й у свою гру чи відмовляється від особистих амбіцій і зосереджується тільки на грі проти Віктора Ющенка як основного кандидата не від влади. Здавалося б, обидва напрями можна поєднати, але насправді це виключено, оскільки різні стратегії потребують цілком різних дій.
Якщо Медведчук не відмовляється від прагнення стати президентом (спікером чи прем’єром у парламентсько-президентській республіці), то це один варіант поведінки. Якщо ж він вирішить, що шансів стати першим у цій країні в нього немає, але головним він стати зуміє, то в цьому випадку Медведчук може взяти на себе роль головного менеджера виборчого процесу, людини, котра ціною відмови від власних амбіцій стає інтегратором розрізнених інтересів кланів, скеровуючи їхні колективні зусилля на реалізацію поставленого Президентом завдання. На сьогодні Медведчук не зробив остаточного вибору. Проте він не сидить склавши руки, а намагається створювати заготовку, шліфуванням якої можна буде зайнятися після того, як він остаточно визначиться. Медведчук стягує фінансовий ресурс, посилює і так потужний медійний вплив. Понад 200 есдеків здійснюють керівництво на місцевому рівні в різних регіонах країни. В його арсеналі контроль над значною частиною судової влади; попри конфлікт із Піскуном, досить сильний вплив на прокуратуру. Усе це — запас Медведчука, яким він може або скористатися для себе, або (не безоплатно) запропонувати тому, на кого вкаже Президент. Тож добро у будь-якому випадку не пропаде.
Залученість Медведчука у процес конституційної реформи також є ключовим чинником для самовизначення. Ставлення до самої реформи основних гравців значною мірою визначається зрозумілим і простим принципом: ті, хто не бачить шансів посісти місце Президента, що має нинішні повноваження, — за реформу. Ті, хто має шанс стати президентом або вважає, що має цей шанс, — проти реформи. До перших можна зарахувати Медведчука, Мороза й Симоненка, до других — Ющенка і Тимошенко.
Медведчук завжди вірив у свої сили, але якось сумнівався в народі, оскільки виборна посада дедалі виразніше бачилася йому висотою, якої він підкорити не зможе. Зберегти цю висоту для того, хто спроможний її взяти, а саме для Ющенка, жодним чином у плани Медведчука не входить. Висновок простий — потрібно змінити вид спорту, у якому відбуваються змагання. Гарантій перемогти немає, але шанс з’являється. Зокрема з цієї причини Медведчуку набагато ближча парламентсько-президентська республіка — саме та форма устрою влади в країні, яка неприйнятна для Президента. Медведчук, безперечно, прямо причетний до президентського послання та пропозицій, поданих у парламент. Але якщо допустити, що в процесі політичних торгів від президентських пропозицій відлущаться ідеї двопалатного парламенту і президентського права призначати силовиків, то, за великим рахунком, реформа докорінно вийде з річища інтересів Президента і ввійде в річище інтересів Медведчука та... Мороза з Симоненком, оскільки максимально наблизиться до ідеї парламентсько-президентської республіки. Медведчук чудово розуміє, що лівих у цій ситуації можна ефективно використовувати, граючи як на їхніх принципах, так і на їхніх амбіціях. Оскільки і в них, у разі проходження ідеї парламентсько-президентської республіки, з’являється шанс поборотися за ключові місця. Інша річ, що і Мороз, і Симоненко, і Медведчук, у разі успіху, націлюватимуться на одну й ту саму посаду. Це для впевненого у своїх силах Медведчука не важливо. Важливо, використовуючи лівих і Президента як власника більшості, одержати 300 голосів у парламенті під потрібний Медведчуку варіант реформи. Чи може це вдатися Віктору Володимировичу? Теоретично — так, оскільки Мороз уже втягнутий у гру, про що свідчать численні й промовисті інтерв’ю начальника його штабу Йосипа Вінського. Симоненко в цій грі видаватиметься дуже природним, адже його, на відміну від Мороза, за великим рахунком, ні з Тимошенко, ні з Ющенком ніщо не пов’язує. Якщо вдасться план Медведчука і парламентсько-президентська реформа стартує, то Ющенко й Тимошенко на цій сесії втратять практичну політичну цінність. Але така реформа не влаштовує Президента. І якщо він напружиться й розбереться в процесі, то сам захоче загальмувати його.
Президентський варіант реформи в пріоритетах стратегії Медведчука стоїть на останньому місці, оскільки не сприяє створенню такого устрою влади, у якому Медведчуку може бути відведено почесне перше місце. Адже ключова фігура — президент — однак обирається всенародно. Більше того, Медведчук не є затятим прибічником референдуму як інструменту. По-перше, тому що юрист і розуміє: нелегітимна імплементація результатів всенародного обговорення — це міна вповільненої дії. По-друге, Медведчук повинен розуміти, що референдум може спрацювати як детонатор, як чинник передчасної політизації й дестабілізації суспільства, яке не хоче продовження президентських повноважень. По-третє, попри всю однозначність ставки Медведчука на Росію, він усвідомлює, що результати, одержані з допомогою грубого застосування адмінресурсу, викликають негативну реакцію на Заході, в якого давно вичерпався запас терпіння щодо збрикування України. І знову почнеться: рахунки, Лондон, Делавер... По-четверте, референдум — це не тільки зусилля влади, а й великі позабюджетні видатки. І за чиї гроші, думає собі Віктор Володимирович, це все Президент планує проводити? І потім, чи багато є охочих за власні гроші ризикнути стабільністю й вийти на ситуацію: або диктатура, або програш?
Словом, Медведчук намагається на тлі президентської вести і свою гру. Він квапиться. Він хоче встигнути дати старт реформі на цій сесії. Якщо провалиться будь-яка реформа, то це ускладнить його стосунки з Президентом і затуманить власні перспективи. Втім, Віктор Володимирович може спробувати поборотися і за своє президентство в нинішній комплектації повноважень. За деякими даними, він уже розглядав варіант реєстрації своєї кандидатури в 206-му окрузі. Саме там член СДПУ(о) пан Мельничук склав свої депутатські повноваження і приступив до виконання обов’язків губернатора Чернігівської області. Обрання депутатом, дистанціювання від Президента, легка опозиція, включення ресурсу — і Медведчук вже в обоймі кандидатів у президенти.
Ось, власне, можливі шляхи Віктора Медведчука в тому разі, якщо він вирішить грати на себе публічного. На себе ж впливового Віктор Володимирович може зіграти лише у разі збереження посади глави адміністрації. Відмова від амбіцій стати першим перетворює його на реального збирача земель під утілення завдань Президента. Для Президента така людина-механізм надзвичайно важлива, якщо він зупиняється на варіанті «наступник». Якщо Медведчук вийде з президентських перегонів і вдовольниться статусом українського Волошина, це може дозволити консолідувати інтереси різних груп. На когось Президент вкаже пальцем. Ну, наприклад (я кажу — наприклад), на Радченка. Що відбудеться в такій ситуації? Медведчук відразу продемонструє Володимиру Івановичу, який його ресурс і що він готовий покласти на вівтар перемоги. Пінчук, немов шапкою, кине об землю Сергієм Тігіпком і скаже: «Ось, плекав, ростив, але задля тебе, Володю...». Пізніше від усіх зметикують, що відбувається, донецькі і, як завжди, окрім грошей і двох мільйонів голосів запропонувати нічого не зможуть. Але в будь-якому разі у кожного є предмет торгу і предмет здачі. Систематизувати ж усе це Президент особисто не в змозі, і тоді це зробить Медведчук, який у результаті отримає як мінімум другий після Кучми вплив на майбутнього президента. Він стане не першим, але й не другим. Медведчук залишиться, а Ющенка за такого розкладу у великій політиці не буде. Чим не мрія? Чим не стратегія?
Від Віктора Володимировича плавно переходимо до Віктора Андрійовича. Ющенку неодноразово закидали нерішучість і невміння зайняти позицію. Зберігаючи дані претензії до лідера «Нашої України», зауважу, що вищеописані персонажі насправді знаходяться в такому ж стані невизначеності. Просто Ющенко не визначається публічно й ідеологічно, а Президент і його глава адміністрації — у закритому режимі і технологічно. Мета Ющенка — якомога довше залишати відкритими всі позиції. Проте його можливість діалогу з владою тоншає так само, як і можливість домовленостей з опозицією. Час рішень настав для всіх. Ющенко це відчуває. Конституційна реформа для нього — кістка в горлі. По-перше, тому, що на сьогодні він має шанс обійняти пост президента. По-друге, він неодноразово заявляв про те, що виступає категорично проти пролонгації перебування Леоніда Кучми при владі. По-третє, реформа — це велике випробування для його фракції, частини якої жваво відгукуються на «конкретні аргументи» представників влади. Зауважу, що це найбідніші частини фракції «Наша Україна». По-четверте, Ющенко розуміє, що реформа Президента з державними інтересами не має нічого спільного. Ющенко, судячи з усього, готовий підтримати ряд законодавчих змін, що йдуть у пакеті з конституційною реформою. Він готовий до підтримки пропорційного закону, готовий до регламентних змін, але не готовий до змін конституційних, що не вписуються в його уявлення про повноваження президента.
Ющенко добре знає ставлення партнерів України до Леоніда Кучми. Цього від нього не приховують ні в Штатах, ні в Росії. Йому також відомо й інше: Україна — це хворе місце Європи і там знають, що займатися нею рано чи пізно доведеться. Для цього необхідний договороздатний центр. Таким центром, на думку ряду німецьких, польських, російських експертів і дипломатів, парламент, у його розпальцьованому варіанті, стати не може. Отже, має бути президент.
Ющенко хоче бути президентом із повноваженнями, чи, на крайній випадок, прем’єром (якщо повноваження президента будуть піддані секвестру). Якщо мета — прем’єрство, то для цього необхідна більшість у парламенті. У «Нашої України» рейтинг удвічі менший, а про її структуризацію не те що говорити, думати страшно... Якщо Ющенко поставить на президентство, то йому доведеться визначатися з партнерами. Або цим партнером стане Президент, або опозиція. Президент поставить на Ющенка лише у свій найчорніший день. Це розуміють усі. Однак це не заважає Леоніду Даниловичу загравати з Віктором Андрійовичем і обнадіювати його. Опозиція, ерозія монолітності якої йде повним ходом, Ющенка може підтримати лише за ряду договірних умов. Наприклад, Юлія Володимирівна такою умовою може виставити пост прем’єра, Мороз — пост спікера. У разі ж, якщо реформа відбудеться, то Віктору Ющенку взагалі ніхто жодних умов виставляти не буде. Просто не буде сенсу. Однак роль лівих партнерів «НУ» по опозиції в нинішній ситуації може виявитися дуже невдячною. Їх можуть ввести в гру, одна з цілей якої — усунення з арени Ющенка, а потім, коли почнеться поділ влади на три доми, лівих із гри виведуть. Чи вдасться використати лівих — ще питання. Проте сама по собі теоретична можливість реформи у бік парламентсько-президентської республіки вже остудила й ускладнила рівні стосунки Ющенка з Морозом. Але набагато важливішими, з точки зору перспективи, для Ющенка є взаємини не з лівими, а з Юлією Тимошенко.
Юлія Володимирівна — найбільш технологічний гравець на українському політичному полі. Їй із усіма своїми «пушками і перами» у ККД поступається навіть Медведчук. Тимошенко виконала колосальну роботу і її результати пожала не лише сама: вся опозиція зобов’язана Юлії Володимирівні тим, що сприймається не як безперспективно маргінальна. Тимошенко відвоювала свій електорат і свій шматок впливу. Однак він явно не відповідає її амбіціям і тому Юлія Володимирівна на роздоріжжі. Перед нею, як перед істинним воїном, три дороги. Перша веде до домовленості з владою. Друга — до союзу з Ющенком. Третя — до самостійної боротьби за президентство. Затягувати з визначеністю вона не може. Тим більше що визначеності від неї чекають потенційні партнери. Ставлення Президента до Юлії Тимошенко навряд чи варто описувати. Воно, зрозуміло, і конвертоване в кримінальні справи, звернення Генпрокуратури в парламент про зняття недоторканності з депутата Тимошенко. Бізнес Юлії Володимирівни розгромлено, родичі і колеги перебувають у в’язниці і поводження з ними носить демонстративно-повчальний характер. Але водночас Президент розуміє, що Тимошенко — це найефективніша зброя проти Ющенка. Схема торована: Вітренко—Мороз. Перехід Юлії Володимирівни в опозицію до Ющенка, непримиренну і відкриту (а інша і не припускається), надзвичайно вигідний владі. Електорат Тимошенко і Ющенка на Заході України перетинається. А це означає, що Тимошенко може підірвати його позиції в непорушному тилу. Населення не асоціює Тимошенко з владою, тому її красномовні виступи в охоче наданому ефірі можуть мати для Ющенка дуже негативні наслідки. Якщо Тимошенко почне відкрите протистояння з Ющенком, то безсумнівно розвалиться скріплювана нею четвірка, і Мороза вже ніхто не утримуватиме від самостійних дій і ніхто не зможе сприяти нейтралітету між Ющенком і комуністами.
Що в цій ситуації Тимошенко може одержати натомість? Закриття справ, відновлення частини бізнесу, свободу для вкрай змучених близьких людей. Вона пережила стільки, що по-людськи її можна буде зрозуміти у разі укладання такого договору. Тим більше що Тимошенко складно буде дорікнути в тому, що вона зробила недостатню кількість спроб для знаходження спільної платформи з лідером «Нашої України».
Але зрозуміти по-людськи не значить простити політично. Тимошенко не з тих, хто задовольняється малим. А перспектив росту в умовах пролонгації правління нинішньої влади (до чого може призвести її союз з Банковою) не дасть їй шансу зайняти серйозний пост. У принципі Юлія Тимошенко вміє боротися зі спокусами, проте вона мусить знати — задля чого вона це робить.
Союз із Ющенком — це єдина конфігурація, у якій Юлія Володимирівна має шанс отримати адекватний її амбіціям пост — пост прем’єр-міністра. Зрозуміло, що від подібної ідеї в оточенні Ющенка ніхто не в захваті. Але є й інша думка, відповідно до якої Тимошенко є єдиною людиною, котра завдяки своїм менеджерським якостям зможе протягом півтора року розгребти авгієві стайні економічної спадщини нинішньої влади.
Між Тимошенко і Ющенком довіри немає, але є досвід ефективного використання одне одного під час роботи в Кабміні. Щоб зробити вибір у цьому напрямі Тимошенко необхідно подолати цілий ряд перепон: по-перше, потрібна ревізія взаємин із Ющенком і, можливо, не одна, оскільки обидва політики напхані подвійними, потрійними, четверними днами. Далі. Тимошенко мусить отримати гарантії того, що при президентстві Ющенка вона зможе посісти адекватне місце в політичній ієрархії. Уявити собі ці гарантії дуже складно. І третій момент: Ющенко має стати президентом. А вже таких гарантій Юлії Володимирівні видати не може ніхто. Хіба що вона сама займеться його виборчою кампанією. О, зовсім забула. Відмовившись від альянсу з владою на користь союзу з Ющенком, Тимошенко зможе зберегти політичне обличчя. Хоча воно буде значно чіткішим, якщо Юлія Володимирівна піде на вибори самостійно.
Тимошенко хоче бути президентом. Саме тому затіяна реформа в її плани абсолютно не вписується. Вона свідомий прибічник президентської республіки. Вона переконана, що лише зосередження реальних повноважень в одних руках може дати можливість країні швидко навести лад у всіх сферах її життєдіяльності: економіці, зовнішній політиці, приватизації, освіті тощо. Шансів стати президентом у Юлії Тимошенко практично немає. Власна кампанія може бути лише засобом досягнення домовленостей із владою або засобом домовленостей із тим, хто цю владу перемагатиме. Словом, вищеописані варіанти, тільки в профіль.
У даний момент Тимошенко має можливість піти будь-яким із цих трьох шляхів. З одного боку, їй складніше, аніж решті, оскільки вона вибирає між реальними дивідендами зараз або сумнівними — потім. З іншого боку, їй легше, оскільки, на відміну від інших гравців, у неї є інтуїція.
Ось, власне, і весь перелік витязів на роздоріжжі. Резонним може бути поставлене запитання: а де в цьому списку Литвин, Янукович, Тігіпко? Може, хтось візьметься описати перспективи і їхнього вибору, але на сьогоднішній момент ці герої не стали гравцями в найбільшій грі. Ближче від усіх до цього статусу підійшов глава українського парламенту. Але Володимиру Михайловичу дуже складно визначитися, із ким він і за що. У Литвина залишилося дуже мало часу для того, аби зайняти позицію. Бо з моменту, коли Президент визначиться зі своєю стратегією, спікер стане або механізмом її реалізації, або спікером стане хтось інший. З людиною, котра виявилася чужою як серед своїх, так і серед чужих, так і вчинять.
З Януковичем взагалі все просто. Віктор Федорович підхопив вірус президентства і занедужав на нього «на весь великий кушетка». Ясна річ, що жодних перспектив у єдиної вирощеної Донбасом політичної постаті немає. Якщо стартовий майданчик прем’єрського крісла знадобиться Президенту для наступника, він Віктора Федоровича звідти прибере одним розчерком пера. Якщо майданчик не знадобиться, то Янукович зможе зіграти почесну роль не збирача, а скеровувача грошей у виборчий президентський штаб. А вже якщо зовсім із рахунків на Банковій спишуть, то підтримає Ющенка: гроші клану і два мільйони голосів ще нікому не були зайвими.
Сергій Леонідович, можливо, зможе за рахунок активної піар-кампанії довести населенню, що він — банкір. Попри те що у Тігіпка на це йде багато сил і енергії, у нього, можливо, навіть залишиться час довести, що він банкір і самим банкірам. У принципі, за правильного піару, у Тігіпка є деякі шанси ввійти в лігу серйозних претендентів на владу. Сьогодні ж ні його рейтинг, ні його залежність від ключових постатей не дозволяють його розглядати в цій категорії.
За великим рахунком, чекати залишилося недовго. Питання реформи — це питання п’яти-шести тижнів. За цей час стане ясно, чи здатний хаос інтересів породити систему дій. Результат процесу визначить стратегію поведінки основних гравців. Їхній вибір визначить, кого ми будемо вибирати, та й, у принципі, чи залишиться у нас вибір взагалі
Відповіді
2003.04.20 | Shooter
А чому так ....
...не задовільнитися Юлі постом віце-прем'єра (найреальніше - паливно-енерґетичного)?При ЦЬОМУ парламенті? Бо Юля-прем'єр при ЦЬОМУ парламенті в перший рік правління президента-Ющенка - питання, м'яко кажучи, напряжне. А при пропорційному законі на вибори-2006 (виглядає, що цього не минути) - Юля має всі шанси для того, щоб здобути омріяний пост. Якщо зуміє набрати хоча би з 15%....
2003.04.20 | 123
4% для Юлі вже буде перемога. УРП втекуть до Ющенка... (-)
2003.04.20 | Shooter
Не думаю
По-перше, не втечуть - НУ вже і так "packed".По-друге, у випадку Ющенка як гаранта (справедливих) виборів і пропорційної системи виборів, Юлі світить як мінімум вдвічі більша фракція.
Це все, звісно, за умови, якщо вона не зглупить і не стане другою дурнуватою Наташою.
2003.04.20 | 123
За Ющенка-гаранта пропорційних виборів партії мають стати пар-
іями у повному розумінні цього слова. Тобто мають стати провідниками якоїсь ідеології, а не просто "бандюковськими" або "антибандюковськими". А в Юлі немає ідеології.2003.04.21 | Михайло Свистович
Re: А яку ідеологію матиме партія "Наша Україна"? (-)
2003.04.21 | 123
Ющенко - дуже ідеологічна людина
Інша справа -- що він свою ідеологію не афішує. І правильно вчиняєВ НУ серйозні партії, на відміну від Батьківшини. Навіть РУХ має ідеологічні засади -- відчуває нутром (хоч назвати не можу
І, може, ще щось виродиться
А з Батьківщини нічого не буде.
2003.04.21 | Михайло Свистович
Re: Я кажу про НУ, а не про Ющенка. Партія - це не одна людина
123 пише:> Інша справа -- що він свою ідеологію не афішує. І правильно вчиняє
Правильно.А Тимошенко теж має ідеологію, яку не афішує.
>
> В НУ серйозні партії, на відміну від Батьківшини. Навіть РУХ має ідеологічні засади -- відчуває нутром (хоч назвати не можу
А як бути з проросійською "Солідарністю" та соціальними християнами?
>
> А з Батьківщини нічого не буде.
Це Ваша заповітна мрія.
2003.04.22 | 123
Я Вам написав про партію. Як Ви читаєте???
Михайло Свистович пише:> 123 пише:
> > Інша справа -- що він свою ідеологію не афішує. І правильно вчиняє
>
> Правильно.А Тимошенко теж має ідеологію, яку не афішує.
Тимошенко вдало маскується. Мені її ідеологія не зрозуміла.
> >
> > В НУ серйозні партії, на відміну від Батьківшини. Навіть РУХ має ідеологічні засади -- відчуває нутром (хоч назвати не можу
>
> А як бути з проросійською "Солідарністю" та соціальними християнами?
А вони не серйозні партії. Як і Батьківщина. Християни пошматуються між ПРП і Рухом. Солідарність -- не знаю що зробить. Те ж саме, що й Батьківщина (яка теж пошматується на ідеологічні шматки).
> >
> > А з Батьківщини нічого не буде.
>
> Це Ваша заповітна мрія.
В мене заповітних мрій про "Батьківщину" немає. Просто партія нуляча, і все.
2003.04.23 | Михайло Свистович
Re: Так як Ви пишете!!!
123 пише:>
> Тимошенко вдало маскується. Мені її ідеологія не зрозуміла.
Ну так Ви ж самі аплодуєте Ющенкові, що він свою ідеологію не афішує. Тобто, також маскується.
>
> А вони не серйозні партії. Як і Батьківщина. Християни пошматуються між ПРП і Рухом. Солідарність -- не знаю що зробить. Те ж саме, що й Батьківщина (яка теж пошматується на ідеологічні шматки).
Батьківщина більш чисельна та серйозна ніж ПРП і обидва рухи. У Вас гіпертрофовано критерієм серйозності партії є ідеологія. Наведу Вам приклади ідеологічних партій: УНКП, СДПУ, ще є інші, ліньки шукати реєстр. Але ж вони хіба серйозні?
>
> В мене заповітних мрій про "Батьківщину" немає. Просто партія нуляча, і все.
Ця "нуляча" партія легко пройшла 4%-й бар"єр, тоді як ідеологічні рухи, КУН та ПРП про це могли лише мріяти.
2003.04.23 | 123
Пальцями? ;)
Михайло Свистович пише:> 123 пише:
> >
> > Тимошенко вдало маскується. Мені її ідеологія не зрозуміла.
>
> Ну так Ви ж самі аплодуєте Ющенкові, що він свою ідеологію не афішує. Тобто, також маскується.
Так різниця в тому, що Ющенкова ідеологія мені зрозуміла. Вона дуже добре маскується, на відміну від Ющенка.
> >
> > А вони не серйозні партії. Як і Батьківщина. Християни пошматуються між ПРП і Рухом. Солідарність -- не знаю що зробить. Те ж саме, що й Батьківщина (яка теж пошматується на ідеологічні шматки).
>
> Батьківщина більш чисельна та серйозна ніж ПРП і обидва рухи. У Вас гіпертрофовано критерієм серйозності партії є ідеологія. Наведу Вам приклади ідеологічних партій: УНКП, СДПУ, ще є інші, ліньки шукати реєстр. Але ж вони хіба серйозні?
Ви завжди втрачаєте лінію дискусії. Ми ж почали з чого? Що за нормальної системи основою партії має бути ідеологія. Ви подивіться гілку з початку.
> >
> > В мене заповітних мрій про "Батьківщину" немає. Просто партія нуляча, і все.
>
> Ця "нуляча" партія легко пройшла 4%-й бар"єр, тоді як ідеологічні рухи, КУН та ПРП про це могли лише мріяти.
Так. А чому так сталося? Бо місце ідеології займає "опозиційність". А це ненормально і скоро закінчиться (за оптимістичним сценарієм). З цього почалася дискусія між мною і Шутером.
2003.04.23 | Михайло Свистович
Re: Літерами! ;)
123 пише:>
> Так різниця в тому, що Ющенкова ідеологія мені зрозуміла. Вона дуже добре маскується, на відміну від Ющенка.
Щось у Вас із логікою негаразд. То Ви пишете, що Ющенко правильно робить, що маскується. Отже, виходить, треба маскуватися. То Вам не подобається, що Тимошенко маскується краще за Ющенка, тобто, робить краще правильні речі.
>
> Ви завжди втрачаєте лінію дискусії. Ми ж почали з чого? Що за нормальної системи основою партії має бути ідеологія.
Це ситеми 20-30-річної давності. Зараз навіть у розвинутих країнах важливість чинника ідеології зменшується, залишаючись хіба що у назвах.
>
> Так. А чому так сталося? Бо місце ідеології займає "опозиційність". А це ненормально і скоро закінчиться (за оптимістичним сценарієм).
І тоді місце опозиційності займе щось інше.
2003.04.23 | 123
Re: Літерами! ;)
Михайло Свистович пише:> 123 пише:
> >
> > Так різниця в тому, що Ющенкова ідеологія мені зрозуміла. Вона дуже добре маскується, на відміну від Ющенка.
>
> Щось у Вас із логікою негаразд. То Ви пишете, що Ющенко правильно робить, що маскується. Отже, виходить, треба маскуватися. То Вам не подобається, що Тимошенко маскується краще за Ющенка, тобто, робить краще правильні речі.
Та я ж не думаю що вона маскується краще ніж я розуміюся
> >
> > Ви завжди втрачаєте лінію дискусії. Ми ж почали з чого? Що за нормальної системи основою партії має бути ідеологія.
>
> Це ситеми 20-30-річної давності. Зараз навіть у розвинутих країнах важливість чинника ідеології зменшується, залишаючись хіба що у назвах.
Це не привід втрачати лінію дискусії. І теза є дискусійною, сама по собі.
> >
> > Так. А чому так сталося? Бо місце ідеології займає "опозиційність". А це ненормально і скоро закінчиться (за оптимістичним сценарієм).
>
> І тоді місце опозиційності займе щось інше.
Ню-ню
2003.04.23 | Михайло Свистович
Re: Літерами! ;)
123 пише:>
> Та я ж не думаю що вона маскується краще ніж я розуміюся
Це Ваша логіка, а не я таке казав. В чомусь розмуна, а в чомусь ні. Як і Ющенко, як і Мороз.
>
> Це не привід втрачати лінію дискусії. І теза є дискусійною, сама по собі.
Це вигадана Вами лінія дискусії
>
> Ню-ню
Історія нас розсудить
2003.04.21 | Михайло Свистович
Re: А хто Вам сказав, що Юля на це не погоджується?
Shooter пише:> ...не задовільнитися Юлі постом віце-прем'єра (найреальніше - паливно-енерґетичного)?
Але ж їй навіть цього не пропонують.
2003.04.21 | Shooter
Re: А хто Вам сказав, що Юля на це не погоджується?
Михайло Свистович пише:> Shooter пише:
> > ...не задовільнитися Юлі постом віце-прем'єра (найреальніше - паливно-енерґетичного)?
>
> Але ж їй навіть цього не пропонують.
Бо вона цього не вимагає. Вона постійно вимагає поста ПМ-а. Як і Мороз - голови ВР.
Без ЖОДНОЇ на те реальної бази у ВР.
Особисто я - більш як впевнений, що якби Юля висувала саме цю вимогу - УЧАСТЬ в уряді, а не його ОЧОЛЕННЯ в обмін на підтримку Юща на виборах-2004 - НУ би на це погодилася без проблем.
Бо тріадний півень "Ющ - президент, Юля - ПМ, Мороз - голова ВР" не продається ще з часів Донієвих фантасмаґорій восени 2000.
2003.04.22 | Ростислав
Заздрість - поганий помічник, Шутере ;-)
Shooter пише:> Михайло Свистович пише:
> > Shooter пише:
> > > ...не задовільнитися Юлі постом віце-прем'єра (найреальніше - паливно-енерґетичного)?
> >
> > Але ж їй навіть цього не пропонують.
>
> Бо вона цього не вимагає. Вона постійно вимагає поста ПМ-а. Як і Мороз - голови ВР.
>
> Без ЖОДНОЇ на те реальної бази у ВР.
>
> Особисто я - більш як впевнений, що якби Юля висувала саме цю вимогу - УЧАСТЬ в уряді, а не його ОЧОЛЕННЯ в обмін на підтримку Юща на виборах-2004 - НУ би на це погодилася без проблем.
>
> Бо тріадний півень "Ющ - президент, Юля - ПМ, Мороз - голова ВР" не продається ще з часів Донієвих фантасмаґорій восени 2000.
І не півень, і продається, якщо юля, ющ і мороз тільки цей варіант і обговорюють. І лишень полум'яний Шутер на білому коні носиться по Майдану зі своєю "Арихметикою" і байкою про півня
2003.04.22 | Shooter
Дурна (українська) впертість - ще гірший
Ростислав пише:> Shooter пише:
> > Михайло Свистович пише:
> > > Shooter пише:
> > > > ...не задовільнитися Юлі постом віце-прем'єра (найреальніше - паливно-енерґетичного)?
> > >
> > > Але ж їй навіть цього не пропонують.
> >
> > Бо вона цього не вимагає. Вона постійно вимагає поста ПМ-а. Як і Мороз - голови ВР.
> >
> > Без ЖОДНОЇ на те реальної бази у ВР.
> >
> > Особисто я - більш як впевнений, що якби Юля висувала саме цю вимогу - УЧАСТЬ в уряді, а не його ОЧОЛЕННЯ в обмін на підтримку Юща на виборах-2004 - НУ би на це погодилася без проблем.
> >
> > Бо тріадний півень "Ющ - президент, Юля - ПМ, Мороз - голова ВР" не продається ще з часів Донієвих фантасмаґорій восени 2000.
>
> І не півень, і продається, якщо юля, ющ і мороз тільки цей варіант і обговорюють.
Хех
Між "продається" і "Юля і Мороз обговорюють (вже третій рік)" - різничку не відчуваєте?
>І лишень полум'яний Шутер на білому коні носиться по Майдану зі своєю "Арихметикою" і байкою про півня
"Останньобарикадним мрійникам" - див. вище.
2003.04.23 | Михайло Свистович
Re: У Вас неправильна інформація
Shooter пише:>
> Бо вона цього не вимагає. Вона постійно вимагає поста ПМ-а. Як і Мороз - голови ВР.
Це не так. Ні Юля, ні Мороз не вимагають категорично цих постів. Особливо Мороз. А Юля вже давно погоджується на віце.
>
> Особисто я - більш як впевнений, що якби Юля висувала саме цю вимогу - УЧАСТЬ в уряді, а не його ОЧОЛЕННЯ в обмін на підтримку Юща на виборах-2004 - НУ би на це погодилася без проблем.
Повторюю, Юля погоджується з тим, що вона не обов"язково буде прем"єром, але НУ взагалі не бажає з неї розмовляти ні про які посади.
2003.04.23 | 123
Нові плітки...
Да які взагалі посади за 1,5 роки до виборів, і за такої поведінки?Ви побачите, скільки Ви ще суперечливих пліток дізнаєтесь за ці 1,5 року.
Я Вашій наївності дивуюся... Ви що -- були присутні при розмові Юлі та Ющенка щодо посади Юлі? Так чому Ви ВІРЕТЕ всій цій "інформації"?
2003.04.23 | Михайло Свистович
Re:Це факти, а не плітки. Я Вам ледь не військову таємницю видаю
123 пише:> Да які взагалі посади за 1,5 роки до виборів, і за такої поведінки?
Ну в НУ ж роздерибанили вже посади. Як мінімум до голів облдержадміністрацій.
>
> Ви побачите, скільки Ви ще суперечливих пліток дізнаєтесь за ці 1,5 року.
Я навів Вам факти, а не плітки
>
> Я Вашій наївності дивуюся... Ви що -- були присутні при розмові Юлі та Ющенка щодо посади Юлі? Так чому Ви ВІРЕТЕ всій цій "інформації"?
Це я дивуюся Вашій впертості. Я не буду вказувати де і коли я був присутній, але те, що я написав, це факт.
2003.04.23 | 123
Будь-яка плітка вважається пліткарем військовою таємницею :))
Михайло Свистович пише:> 123 пише:
> > Да які взагалі посади за 1,5 роки до виборів, і за такої поведінки?
>
> Ну в НУ ж роздерибанили вже посади. Як мінімум до голів облдержадміністрацій.
І це плітки. Розклади змінюються постійно. Он подивіться -- збіг Мусіяка. А може, він був записаний як голова Харківської обладміністрації!
Дурниці це, самі ж розумієте. Це можуть тільки ті не розуміти, хто там записаний
> >
> > Ви побачите, скільки Ви ще суперечливих пліток дізнаєтесь за ці 1,5 року.
>
> Я навів Вам факти, а не плітки
Звичайно. Плітками ці факти стануть завтра, коли з*являться нові факти, які суперечитимуть старим
> >
> > Я Вашій наївності дивуюся... Ви що -- були присутні при розмові Юлі та Ющенка щодо посади Юлі? Так чому Ви ВІРЕТЕ всій цій "інформації"?
>
> Це я дивуюся Вашій впертості. Я не буду вказувати де і коли я був присутній, але те, що я написав, це факт.
2003.04.23 | Михайло Свистович
Re: Будь-яка плітка вважається пліткарем військовою таємницею :))
123 пише:> Михайло Свистович пише:
>
> І це плітки. Розклади змінюються постійно. Он подивіться -- збіг Мусіяка. А може, він був записаний як голова Харківської обладміністрації!
Це невеличкі корективи, а не зміна розкладів.
>
> Звичайно. Плітками ці факти стануть завтра, коли з*являться нові факти, які суперечитимуть старим
В мене ще ніколи такого не було. Я не можу спростувати нічого, з того, я тут оприлюднював
2003.04.23 | 123
Ніколи не було???
А про те, що Піскун -- людину Медвечука?А про те, що частина НУ голосуватиме за призначення Януковчиа прем*єром?
Та можна багато ще накопати, я впевнений.
2003.04.23 | Михайло Свистович
Re: Ніколи не було!!!
123 пише:> А про те, що Піскун -- людину Медвечука?
Це правда. Але ж людина - не означає власність. Я вже писав і Ви читали (але, як Ющенко, вдаєте, що ні), що він поступово вийшов з-під опіки Медведчука.
Яворівський був колись комуністом, зараз пеерпіст, Матвієнко комсомольцем - зараз республіканець. Чи Ви хочете сказати, що вони ще й досі дотримуються комуністичних поглядів і по ночах читають Леніна?
> А про те, що частина НУ голосуватиме за призначення Януковчиа прем*єром?
А тут Ви вже як Григорович. Це не була інформація чи факт, це був мій прогноз. Ви взагалі розумієте різницю між прогнозом і фактом?
>
> Та можна багато ще накопати, я впевнений.
Поки що Ви нічого не накопали
2003.04.23 | 123
Re: Ніколи не було!!!
Михайло Свистович пише:> 123 пише:
> > А про те, що Піскун -- людину Медвечука?
>
> Це правда. Але ж людина - не означає власність. Я вже писав і Ви читали (але, як Ющенко, вдаєте, що ні), що він поступово вийшов з-під опіки Медведчука.
>
> Яворівський був колись комуністом, зараз пеерпіст, Матвієнко комсомольцем - зараз республіканець. Чи Ви хочете сказати, що вони ще й досі дотримуються комуністичних поглядів і по ночах читають Леніна?
Так і я Вам про це й кажу! А Ви в запалі не читаєте! Завтра будуть нові факти, які суперечитимуть Вашим сьогодняшнім. Бо остаточних домовленостей -- нема. Є тільки плітки. Фактичні плітки, якщо бажаєте
> > А про те, що частина НУ голосуватиме за призначення Януковчиа прем*єром?
>
> А тут Ви вже як Григорович. Це не була інформація чи факт, це був мій прогноз. Ви взагалі розумієте різницю між прогнозом і фактом?
Прогноз. Прогноз на підставі чого Ви зробили? Фактів, звісно ж. Тобто пліток
2003.04.23 | Михайло Свистович
Re: Ніколи не було!!!
123 пише:>
> Так і я Вам про це й кажу! А Ви в запалі не читаєте! Завтра будуть нові факти, які суперечитимуть Вашим сьогодняшнім. Бо остаточних домовленостей -- нема. Є тільки плітки. Фактичні плітки, якщо бажаєте
Ну тоді не пишіть нічогопро Тимошенко. Бо все це фактичні плітки. Завтра все поміняється.
>
> Прогноз. Прогноз на підставі чого Ви зробили? Фактів, звісно ж.
Повторюю, навчіться розрізняти прогноз від фактів. Якби я, коли робив прогноз, написав, що маю факти про те, що частина НУ збирається проголосувати за Януковича, то Ви б мали рацію. Але я ж такого не писав, бо не мав таких фактів
2003.04.23 | Shooter
плітки
Михайло Свистович пише:> 123 пише:
> > Да які взагалі посади за 1,5 роки до виборів, і за такої поведінки?
>
> Ну в НУ ж роздерибанили вже посади. Як мінімум до голів облдержадміністрацій.
Яким чиному НУ може мати виключно свій уряд, маючи в парламенті - по самому максимуму, - 180-190 депутатів?
Розкажіть.
2003.04.23 | Михайло Свистович
Re: плітки
Shooter пише:>
> Яким чиному НУ може мати виключно свій уряд, маючи в парламенті - по самому максимуму, - 180-190 депутатів?
>
> Розкажіть.
Розповідаю. Виключно свій не може бути, тому до свого списку доведеться вносити корективи. Але це буде після виборів і при окремих домовленостях. Забити одне місце для Юлі та ще кілька не в уряді не є проблемою. Пробачте, докладніше написати не можу, хоча дуже хочу. Я, до речі, не розумію, чому БЮТ не оприлюднює свою позицію з приводу того, якими мають бути зараз домовленості між ними та НУ. НУ б вийшла не в кращому світлі.
2003.04.23 | Shooter
Re: плітки
Михайло Свистович пише:> Shooter пише:
> >
> > Яким чиному НУ може мати виключно свій уряд, маючи в парламенті - по самому максимуму, - 180-190 депутатів?
> >
> > Розкажіть.
>
> Розповідаю. Виключно свій не може бути, тому до свого списку доведеться вносити корективи. Але це буде після виборів і при окремих домовленостях.
І я про це ж - НЕМОЖЛИВО ПОДЄРІБАНИТИ ВСЮ ВЛАДУ ВИКЛЮЧНО СЕРЕД НУ. Як Ви стверджували в попередньому повідомлені.
>Я, до речі, не розумію, чому БЮТ не оприлюднює свою позицію з приводу того, якими мають бути зараз домовленості між ними та НУ.
І я.
Натомість, Юля робить крайньо дурнуватий хід - подає в суд на Гриніва. Чого вона цим хоче добитися?
>НУ б вийшла не в кращому світлі.
Вас тато не вчив - фіру перед конем не ставлять?
Хай спочатку Юля чітко сформулює - на що вона претендує у випадку підтримки нею Юща. А то мені вже геть зовсім надоїло пояснювати банальщину її палким прихильникам про те, що Юлі ПМ-а - не бачити.
А тоді будем коментувати позицію НУ.
2003.04.23 | Михайло Свистович
Re: плітки
Shooter пише:>
> І я про це ж - НЕМОЖЛИВО ПОДЄРІБАНИТИ ВСЮ ВЛАДУ ВИКЛЮЧНО СЕРЕД НУ. Як Ви стверджували в попередньому повідомлені.
Ні, ми про рвізні речі. Я про те, що треба скласти зараз спільний список (а не лише з НУ), а після виборів вже вносити корективи (але у СПІЛЬНИЙ СПИСОК), жертвуючи з обох сторін.
>
> І я.
> Натомість, Юля робить крайньо дурнуватий хід - подає в суд на Гриніва. Чого вона цим хоче добитися?
Не знаю. Я зараз нікого з них бачити не хочу.
>
> Вас тато не вчив - фіру перед конем не ставлять?
Я народився у місті.
>
> Хай спочатку Юля чітко сформулює - на що вона претендує у випадку підтримки нею Юща. А то мені вже геть зовсім надоїло пояснювати банальщину її палким прихильникам про те, що Юлі ПМ-а - не бачити.
Вона сформулювала вже, але не оприлюднює чомусь. А позиція НУ відома - ні пяді зємлі чужакам. А про ПМ-а вона вже давно зрозуміла, тому і не сильно за нього чіпляється.
2003.04.23 | Shooter
Михайле, Ви сам собі суперечите
НУ розуміє, що одноосібно владу не сформує - і тут же ж заперечує "ні пьяді чужакам".Якось воно нелогічно, м'яко кажучи.
З іншого боку я би теж нічого КОНКРЕТНОГО до виборів Юлі не обіцяв. Проте обіцяв би, що у разі підтримки Юлею Юша участь у владі (в тій чи іншій формі) їй (і БЮТ) ґарантована. Після ймовірного ж виграшу Юща - я більш як впевнений, що Юля би отримала "згідно заслуг" і політичної ваги БЮТ. Якщо хоче більше - нехай створює "ситуативну коаліцію за пропорційний закон і дочасні парламентські вибори", виграє вибори або, хоча би, набирає під 20% - і претендує на більше.
Натомість, Юля "ганяє понти" і займається "політичними шпекуляціями", як про це вже писав 123.
І ще раз: якби Юля була чесним і моральним політиком, то могла би вже сьогодні оприлюднити свої побажання. Натомість, вона теж "бавиться", надіючись на зростання свого рейтинґу та можливості себе подорожче продати. Попри то не забуває, будучи про людське око радикальною опозиціонеркою, позагравати з Януковичем.
Гніватися і жалітися може виключно на себе.
2003.04.23 | Михайло Свистович
Re: Вам треба все розжовувати?
Розжовую. НУ роздерибанили між собою посади. Склали список. Після виборів чужакам, звичайно доведеться щось віддати. ТОді будуть вирішувати що саме. Юля вимагає, щоб в початковому списку були враховані і її інтереси, а визначене їй місце не підлягало перегляду і після виборів. НУ не бажає вислухати навіть вимоги чи пропозиції Юлі і каже: "Після витборів подивимось".Shooter пише:
>
> З іншого боку я би теж нічого КОНКРЕТНОГО до виборів Юлі не обіцяв. Проте обіцяв би, що у разі підтримки Юлею Юша участь у владі (в тій чи іншій формі) їй (і БЮТ) ґарантована. Після ймовірного ж виграшу Юща - я більш як впевнений, що Юля би отримала "згідно заслуг" і політичної ваги БЮТ.
А от я, знаючи ситуацію в НУ, не впевнений. І Юля не впевнена.
>
> І ще раз: якби Юля була чесним і моральним політиком
А я хіба це казав?
>
> Попри то не забуває, будучи про людське око радикальною опозиціонеркою, позагравати з Януковичем.
Це брехня
2003.04.23 | Shooter
Ні, дякую, краще сам прожуйте
Михайло Свистович пише:> Розжовую. НУ роздерибанили між собою посади. Склали список. Після виборів чужакам, звичайно доведеться щось віддати. ТОді будуть вирішувати що саме. Юля вимагає, щоб в початковому списку були враховані і її інтереси, а визначене їй місце не підлягало перегляду і після виборів. НУ не бажає вислухати навіть вимоги чи пропозиції Юлі і каже: "Після витборів подивимось".
>
> Shooter пише:
> >
> > З іншого боку я би теж нічого КОНКРЕТНОГО до виборів Юлі не обіцяв. Проте обіцяв би, що у разі підтримки Юлею Юша участь у владі (в тій чи іншій формі) їй (і БЮТ) ґарантована. Після ймовірного ж виграшу Юща - я більш як впевнений, що Юля би отримала "згідно заслуг" і політичної ваги БЮТ.
Ще раз перечитайте ці два абзаци.
Позиція НУ абсолютно зрозуміла: сьогодні домовленість може бути лише якісна, а не кількісна. Бо якщо, скажімо, данєцкі підтримають Юща - то чи і це повинне буде врахованим? Або якщо у другий тур вийдуть Ющ і бандюк - то чи не було би логічним запропонувати Симону щось за його підтримку Юща?
Торг сьогодні абсолютно нєумєстєн. Будуть "дєньгі" - будуть й "стулья", а не навпаки.
2003.04.23 | Михайло Свистович
Re: Ні, дякую, краще сам прожуйте
Shooter пише:>
>
> Ще раз перечитайте ці два абзаци.
> Позиція НУ абсолютно зрозуміла: сьогодні домовленість може бути лише якісна, а не кількісна.
Але на якісну вони теж не ідуть. Тоді як свій список мають кількісний і персональний.
>
> Бо якщо, скажімо, данєцкі підтримають Юща - то чи і це повинне буде врахованим?
Донецьких треба послати разом з їх підтримкою.
>
> Або якщо у другий тур вийдуть Ющ і бандюк - то чи не було би логічним запропонувати Симону щось за його підтримку Юща?
Тоді знову вносяться корективи у спільний список. Але до виборів, а не обіцянки: "Ми вам щось потім дамо". Потім вже ніхто їм не буде потрібен.
>
> Торг сьогодні абсолютно нєумєстєн. Будуть "дєньгі" - будуть й "стулья", а не навпаки.
То може і партійних списків не треба на парламентські вибори? Будуть місця - будуть і прізвища?
2003.04.23 | Shooter
Припустимо
Хоч Ви і не "перші руки"Михайло Свистович пише:
> Shooter пише:
> >
> > Бо вона цього не вимагає. Вона постійно вимагає поста ПМ-а. Як і Мороз - голови ВР.
>
> Це не так. Ні Юля, ні Мороз не вимагають категорично цих постів. Особливо Мороз. А Юля вже давно погоджується на віце.
> > Особисто я - більш як впевнений, що якби Юля висувала саме цю вимогу - УЧАСТЬ в уряді, а не його ОЧОЛЕННЯ в обмін на підтримку Юща на виборах-2004 - НУ би на це погодилася без проблем.
>
> Повторюю, Юля погоджується з тим, що вона не обов"язково буде прем"єром, але НУ взагалі не бажає з неї розмовляти ні про які посади.
І тому вона подає в суд на Гриніва?
Чисто жіноча логіка.
Доречі, чи не пора вже запросити когось з "втаємничених" (Безсмертного, Гриніва, Рибачука) на Майдан?
2003.04.23 | 123
Дайош Рибачука! ;) (-)
2003.04.23 | Михайло Свистович
Re: Припустимо
Shooter пише:>
>
> І тому вона подає в суд на Гриніва?
А хто такий Гринів?
>
> Доречі, чи не пора вже запросити когось з "втаємничених" (Безсмертного, Гриніва, Рибачука) на Майдан?
Втаємничених у чому?
2003.04.23 | Shooter
Re: Припустимо
Михайло Свистович пише:> Shooter пише:
> >
> >
> > І тому вона подає в суд на Гриніва?
>
> А хто такий Гринів?
Ви не знаєте?
> > Доречі, чи не пора вже запросити когось з "втаємничених" (Безсмертного, Гриніва, Рибачука) на Майдан?
>
> Втаємничених у чому?
В стосунках Юля-НУ. Бо, не знаючи Ваших джерел, важко вірити тому, що Ви стверджуєте.
2003.04.23 | Михайло Свистович
Re: Припустимо
Shooter пише:>
> В стосунках Юля-НУ. Бо, не знаючи Ваших джерел, важко вірити тому, що Ви стверджуєте.
Рибні місця не видаю
А про справжні стосунки Юля-НУ вони Вам правду все одно не скажуть.
2003.04.23 | Shooter
Re: Припустимо
Михайло Свистович пише:> Shooter пише:
> >
> > В стосунках Юля-НУ. Бо, не знаючи Ваших джерел, важко вірити тому, що Ви стверджуєте.
>
> Рибні місця не видаю
>
> А про справжні стосунки Юля-НУ вони Вам правду все одно не скажуть.
Ви запросіть, запросіть. Якщо вдасться, звісно.
Ми вже якось зуміємо їх спитатися.
2003.04.23 | Михайло Свистович
Re: Припустимо
Shooter пише:>
> Ви запросіть, запросіть. Якщо вдасться, звісно.
Це буде дуже нескоро.
>
> Ми вже якось зуміємо їх спитатися.
Я не помітив цього по минулих інтернет-конференціях
2003.04.20 | Горицвіт
Литвинові треба різко
висуватися. За півтора роки (а зняти його з посади важко) можна створити собі будь-який імідж. Добра влада, поміркована опозиція, центризм, ... — що завгодно, і в комплексі. Не страшно, що перетинається з Ющенком. Ну, перетинається, в тій частині, що за "добру владу", яка "виплатила пенсії". Так і він може щось виплатити, якісь закони проштовхнути. Хоча це важко. А ще він міг би домовитися в цьому питанні з Януковичем. Кучмі він мав би пояснити, що інших реальних варіантів нема.2003.04.22 | Адвокат ...
Різко,-- це якщо Ви "Вавіку" злого бажаєте...
Якщо ж роздивити уважно Литвинячі практичні кроки,-- легко побачити: він свою кампанію вже почав, і почав доволі давно. Кампанія йде за ґрахвіком, "Вава" енеґійно та впевнено лізе по драбині елєкторальних симпатій. А з доброї ласки пана І. Строжука Литвина,-- ось побачите,-- усі телеканали будуть демонструвати його лише в однім ракурсі,-- "білий та пухнастий".Литвин,-- інтуїтивний політик. Він правно ідентихвікує емоції як "друзів", так і "конкурентів" і не кепсько передбачає динаміку тих емоці разом із діями, що ті емоції можуть викликати...
А Ку-чмо-ві зайвих пояснень не треба. Бо,-- згадайте вибори до Парляменту,-- Ку-чмо ще з тих пір певен того, що "Вавік",-- найкращий "прийомнік". Попри недавні, як на мене,-- суто церемоніяльні,-- слова про шанси "Віті- паражняка".
2003.04.22 | Тестер
Re: Як хочете, але немає у Володі шарму і привабливості
Якийсь він, вибачте, сіруватий, а не "білий і пухнастий".Ось інтуїтивно не сприймаю і все!
2003.04.22 | Адвокат ...
То,-- біда!
Тестер пише:> Якийсь він, вибачте, сіруватий, а не "білий і пухнастий".
> Ось інтуїтивно не сприймаю і все!
Час ще є. Може,-- й спримете.