05/14/2003 | Руслан

Як ми вже повідомляли, Першотравневий районний суд Чернівців виніс рішення стягнути з газети «Час» 50 тисяч гривень на користь колишнього начальника управління боротьби з корупцією та організованою злочинністю облдержадміністрації, а тепер радника голови обласної ради з юридичних питань Олександра Семенка, хоча позивач вимагав 200 тисяч. Редакція має намір оскаржувати рішення в апеляційному суді.
Суд визнав фейлетон «Як милися в бані Олександр Миколайович з Володимиром Миколайовичем», що був надрукований у газеті без згадування прізвищ героїв матеріалу, таким, що ображає честь, гідність і ділову репутацію О.Семенка, який «впізнав» себе у публікації. Надаємо нашим читачам змогу ознайомитися з цією публікацією в газеті “Час” від 14 вересня 2001 року, яка “коштує” редакції 50 тисяч гривень.

Як милися в бані Олександр Миколайович з Володимиром Миколайовичем

Доброго дня вам, пане редакторе газети “Час”.
Вирішила написати вам, яких страхів я натерпілася на тому тижні…
Ой, не доведи Боже… Відбувалося все, наче в американському бойовику, не дивуйтеся, що мені не двадцять, а я про таких пишу і висловлююся, немов молоденька, то нічого не поробиш, адже телевізора дивимося щоденно ото й вишколені. Не встигнеш увімкнути яку програму, а там або хто-небудь когось уже вбив, або згвалтував. Отаке або майже щось схоже відбувалося в нашому селі Млинки, що на Хотинщині. Як то кажуть – “сексація”, ой людоньки “сексація”! А справа ось у чому. Якийсь бос з Чернівецької якоїсь там адміністрації, там, де отой німець керує, а чи то прізвище у нього якесь німецьке (мій покійний чоловік, коли був у німецькому полоні, то у бауера якогось працював).
Отож і цей, хоча він родом з сусіднього села Клішківці, якийсь там Олександр Миколайович (хоча насправді в точності батька його звали Мирон, а прізвище також інакше). То отой Олександр Миколайович купив у нашому селі Млинки неподалік від мене хату (“мазаночку таку собі”) замість дачі, бо міська дача йому, як він каже остогидла, іноді він називає її бункером, де можна відсидіти під час “бомбування”. І такий мене тоді страх бере, невже, думаю, знову війна близько, а він сміється. Каже, що це по ньому можуть “бомбанути”, а що це, я так і не второпаю, як кажуть молоді, не “доганяю” що це. Та й компанію собі мій сусіда завів у нас в селі, має тут фіна – лісничого Клішковецького лісництва – це двоюрідний брат того, що в Чернівцях в цій галузі начальником. Як каже Олександр Миколайович треба (лохів) мати скрізь, та у нас в лісах не тільки льохи, але кнурі-сікачі водяться й борсуки, й лосі, косуль уже нема, лісничий усіх перебив, собаки у нього – жах, усі чистокровні гончаки, лайки і їдять тільки м’ясо. А може, то він того лисого лохом називає, що з нашого лісництва як не “КАМАЗ”, то два дубів на Чернівці везе, такий малий, товстенький і лисий, на “Ладі” “слонової кості” їздить, він сам ходить по лісу й вибирає, котрого дуба різати, а котрого ні, без усяких там планів (переобліків) і обліків. Оце хлопці, лісничий наш, як каже мій сусід, що в цій компанії весь час крутиться, він на “жигулях” червоних катається і на “Газелі” також, а в компанію його взяли, бо він лісничого кум, та ще й “КАМАЗа” власного має, тож ліс “тріщить”, чи ні? Оце вміють гроші робити і “дах” добрий мають.
Я по простоті своїй запитую: “Що, Васю, не тече дах?” (цей сусід Василем зветься), - а він сміється й каже: “Ні тьотю, і не капає”.
У лісничого такий вінчальний батько (нанашко). А у нього – хазяїн і називає він його так, як ото мій чоловік господаря в Німеччині. То, каже, бачите тьотю, як ми стоїмо, у кума мого Володимира М. “Мерседес”, приватизував будинок державний біля лісництва, тут же будує двоповерховий. Подейкують, доньці квартиру в області купив, бо та в університеті вчиться.
А Олександру Миколайовичу ми біля хатки криничку викопали, два ставки. У нього кум Василь, якийсь там директор, води мінеральні випускає.
Та я усе щось здалеку заходжу, а суть мого листа полягає, кажу вам, в чистій “сексації”.
Стою я біля своїх воріт. Коли чую сирена виє, проїхала одна іномарка, за нею слідом інша і біля хатинки зупиняється. Дивлюся: людоньки, з машини повискакували “круті”, як яйце лисі, наче глобуси, здорові хлопці із зброєю, а потім сам Олександр Миколайович вийшли, в руках кейс (дипломат), навколо озирається – та й шусть у свою мазанку. Потім приїхали фіни, а потім й Васько. Довго сиділи в хаті, фіна Валя каже жінкам, що шепталися на вулиці, мовляв, на батька Сашу наліт в Чернівцях був. НГБ напало, чи то тепер СБУ, так він прихопив з собою кейс з 300 тисячами зелених і охорону, йому шеф виділив. І засіли в Млинках. Потім батько Олександр М. і фін з кумом Васьком пішли в лазню, Олександр М. і кейс з собою взяли, охорона біля дверей. Скажу вам, чисто шварцнегери, але через хвилин десять Олександр М. вибіг на вулицю в чім мати народила, а за ним і ватага. Цей кричить, руками махає, охоронці зі зброєю то в димар ціляться, то у вікна зазирають, а фіна Валентина перелякалася, та від нас до Олександра Миколайовича: “Ой батьку, що гроші вкрали? Вас не поранили?” А він їй кричить: “Ні, гроші не вкрали, гроші є, я відра переплутав, вилив на себе гарячу воду”, - і спохопився, що він голий, побіг назад у лазню. А я подумала собі, що мабуть бомбують, хоча літаки в небі не гули. Але ж зараз усе можливо - техніка. Усі сусіди так перелякалися, а тому треба певно просити пана шефа п. Олександра, крім охорони виділити йому ще й добрячий сейф, щоб у Млинках стаціонарно сидів, бо з кейсом у баню важко ходити. А коли переплутаєш відра з гарячою водою, то можна кейс втратити. А він з кожним днем все товстішає, бо зелені липнуть до рук.
І якщо дасть охоронців, то нехай – не дуже лисих.
З повагою Ганна Галичанська, сусідка Олександра Миколайовича з сусідкою Ольгою, с. Млинки, Хотинський район.
(«Час», 14.09.2001 р.)

Суд на Буковині продовжує переслідувати незалежну пресу за оціночні судження, заявив голова комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації Микола ТОМЕНКО. Він наголосив, що «усе це відбувається попри ухвалення Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань забезпечення та безперешкодної реалізації права людини на свободу слова». Згідно з цим законом, нагадав М.Томенко, до Закону «Про інформацію» були внесені поправки такого змісту: «Стаття 47-1. Звільнення від відповідальності. Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості». Задоволення позову до провінційної газети на таку значну суму, поза всяким сумнівом, переслідує мету знищити цей незалежний засіб масової інформації, повідомило УНІАН.
Юрій ТИРОН, голова обласної організації Національної спілки журналістів України: - Те, що Семенко себе впізнав у газеті, ще нічого не означає. Газета повинна бути. Незрозуміло, де і яким саме законом обумовлено таку суму позову. Звичайно, газети не можуть вдаватися до порушень законів, але не можна ставити їх в такі умови щоби це загрожувало самому їх існуванню. Суди судами, а газета має право на існування. Це моя особиста думка. Наступного ж тижня збереться правління обласної організації НСЖУ, де ми обговоримо цю ситуацію і ухвалимо відповідне рішення.
Президент України Леонід Кучма у суботу підписав Закон. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань забезпечення та безперешкодної реалізації права людини на свободу слова», і він вступає у силу з дня опублікування.
До речі, якби суди царської Росії чи Радянського Союзу ухвалювали такі рішення, то ми, мабуть, не мали би змоги сьогодні читати Миколу Гоголя, Михайла Салтикова-Щедріна чи Остапа Вишню. А фейлетони та інші сатиричні твори давно б зникли як літературний жанр.