06/02/2003 | Спостерігач

Україна альтернативна — 2.
Ті, хто вертаються
Іван Глінка,
“Укрінформбюро”

Ну, от і дожили. Колишній телевізійний ведучий “Нового каналу”, а нині — голова незалежної медіа-профспілки Андрій Шевченко, виступає із зверненням до співгромадян, одноплемінників та однодумців. Він пише маніфест “Повернення”, перед яким можуть зняти капелюха і товариш Карл Маркс, і його приятель Фрідріх, ясна річ, — Енгельс. “Це погана стаття — тут немає ані новин, ані аналізу. Це оголошення” — віщає профспілковий діяч від журналістики і додає заголовними літерами: “МИ ПОВЕРТАЄМО ЦЮ КРАЇНУ СОБІ”. Від цієї декларації стає спочатку моторошно, потім — смішно, а під кінець — гірко. Ми продовжуємо свій цикл альтернативної історії країни, тільки цього разу дивимося не в минуле, а в майбутнє. Бо минуле, за паном Шевченком, це “суцільний відступ”. Так піднімемо завісу над грядущим.
Андрій Шевченко допив свій чай і зробив ще одну правку в свій маніфест: “МИ віддали ЇМ кабінети, портфелі, мандати і суди. МИ поступилися ЇМ газопроводами, заводами і залізницями. МИ сплавили ЇМ журналістику, телебачення, музичні фестивалі і навіть футбол”. Автор не піймав себе на тому, що він створив в прозі кавер-версію пісні БГ “Час повернути цю землю собі”. І він ще не здогадувався, що чекає на нього після перемоги на виборах Віктора Ющенка, але він вже передбачував її, ПЕРЕМОГУ. Від дня опублікування маніфесту минуло півтора року.
Листопад 2004-го. У другому турові зчепилися Медведчук і Ющенко. Прагматик і ексцентрик. Багач і бідняк. Юрист і бухгалтер. Любитель троянд і художник-аматор. Кінь і трепетна лань.
Політологи наввипередки роблять прогнози і обговорюють нищівну поразку в першому турові комуніста Петра Симоненка, черговий невдалий замах на Вітренко в Інгульці, скоєний третім братом Сергія Іванченка, і політичну заяву Леоніда Кучми, яку він зробив на своїй підмосковній дачі в Завідово. Думки висловлюються різні, але всі погоджуються на одному: наступного українського президента напевно будуть звати “Віктор”. Пан Малинкович повідомляє, що він і в далекому 1994 році не помилився в своєму прогнозі — президентом таки став “Леонід”.
За тиждень до вирішального туру голосування Віктор Медведчук починає підозрювати, що деякі губернатори ведуть сепаратні переговори з його конкурентом. “Нехай знають, що і у троянд бувають шипи” — шипить Віктор Володимирович, обдумуючи грядущі кадрові ходи. Московський іміджмейкер Марат Гельман переконує його, що все йде за планом — інтернет-опитування на сайті medvedchuk.ua свідчать про нищівну перемогу його роботодавця: двадцять один учасник опитування проголосував за нього і тільки два — за Ющенка. Подібна ситуація спостерігається і на сайтах medvedchuk.ru, medvedchuk.de і marchenkoXXX.com. Віктор Володимирович заспокоюється, але продовжує гострити свій шип на яскраво-червоній троянді, уявно смакуючи, як він розправиться із зрадниками після своєї Вікторії.
В ефірі ТСН (“Студія 1+1”) озвучується нова версія телефонної розмови київського мера Олександра Омельченка і Віктора Ющенка: “Ви мене знову предалі! Ви — предатель!” — кричить Сан Санич кандидату в президенти, знаючи, що його телефон прослуховується. Віктор Андрійович йому мляво відповідає: він чомусь не вірить в те, що його “слухають”. На базі цього запису Михайло Поплавський створює свій новий хіт. Він перекладає слова Омельченка на музику і швидко робить кліп, в якому слова співаючого ректора підхоплюють його напівголі студентки, що підспівують: “Предатель, предатель”. Нові технологічні ходи не допомагають. “Вуличне телебачення” розгортається на селі і називається “Польове телебачення” — його з радістю дивляться комбайнери та доярки. Навіть серія виступів в районних центрах країни російського ведучого Михайла Леонтьєва не допомагає, хоча він і переконує українське село в тім, що дружина Віктора Андрійовича — агент ЦРУ. Селяни, виховані на подвигах Павліка Морозова та Ріхарда Зорге, а також серіалі про Фокса Малдера, стійко переконані в тім, що професія агента престижна — він дбає про людей. Навіть УСПП Анатолія Кінаха підтримує Ющенка, а лідер незалежних профспілок Олександр Стоян публічно кається в своїх гріхах.
Підрахунок голосів показав, що з невеликою перевагою перемогу отримав Віктор Ющенко. Сам третій президент, проголосувавши, від'їхав на свою заміську дачу малювати гусей, подарованих йому Іваном Плющем. У його вухах, як музика звучать слова Івана Степановича: “Ви подивіться, Вікторе Андрійовичу! Це ж не гусаки, це — лебіді!". За цим заняттям його і застає Роман Безсмертний, що встиг раніше за Гриніва та Порошенка принести добру звістку. Безсмертний призначається беззмінним керівником адміністрації президента. Пройде небагато часу, і він зі скандалом з адміністрації піде. Керівник парламентського комітету по боротьбі з організованою злочинністю і опозиціонер Григорій Омельченко з'ясує, що той незаконно зробив себе полковником запасу.
Першим Ющенка з перемогою поздоровляє телеграмою екс-прем'єр Віктор Янукович, що знаходиться у в'язниці Сан-Франціско. Влітку 2003 року він пішов на лікарняний в зв'язку з болями в суглобах ніг, потім у нього виявилася “сонливість третього ступеня”, а потім виявилося, що він відправлений у відставку за станом здоров'я. У січні 2004-го Янукович втік у Грецію, а потім — у США, де був заарештований в аеропорту імені товариша Кеннеді і відправлений в камеру, що була по сусідству з іншим колишнім українським прем'єр-міністром Павлом Лазаренком, слухання у справі якого все ще тривали в суді Північного округу штату Каліфорнія. У своїх чергових мемуарах, виданих Борисом Березовським, Леонід Кучма написав: “І якщо коли-небудь мій внук спитає мене: “Діду, а яка твоя головна помилка в житті?”, я йому відповім: “Не одна онучок, а дві, і я можу назвати їх за прізвищами: Лазаренко і Янукович”.
У футбольному світі відбувається переворот — Петро Порошенко (?) стає президентом “Динамо” і закриває газету “Киевские ведомости” за те, що ті розказали про продаж Белькевича в “Мілан”. Футболіста на Апенніни все ж таки продають, а “Киевские ведомости” перейменовуються на “Всекиївські відомості” і розповсюджуються в метро. У фіналі кубку України сходяться “Карпати” та “Прикарпаття”, а “Шахтар” вилітає з вищої ліги. Григорій Суркіс лікується в Ізраїлі, але за рік повертається і знову стає народним депутатом, змінюючи Григорія Омельченка на посту голови комітету з боротьби з корупцією. Його неодноразово і безуспішно намагаються позбавити парламентській недоторканності, але він говорить щось “про закатування в асфальт” і від нього відстають. Одночасно з ним до парламенту проходить Леонід Кучма, що повернувся із Завідово. У 2007-му він почне акцію “Україна без Ющенка” (УБЮ), яку підтримають комуністи. Петро Симоненко роздає касети зі своїм інтерв'ю, записаним у 2001-му році: “А ми ще тоді казали, що ми за Україну без Кучми та Ющенка!”. На Хрещатику спалюють опудало президента, скандуючи “Юща — геть!”. Співкоординатори акції — Дмитро Корчинський та Дмитро Джангіров.
Віктор Ющенко веде різновекторну зовнішню політику, що дісталася йому у спадщину від попередника. Він надає Воронцовський палац як літню резиденцію Володимиру Путіну, а держдачу на Форосі віддає Джорджу Бушу. “Брат Джордж” від таких щедрот відмовляється, дипломатично мотивуючи це тим, що звик відпочивати на ранчо (слово “Форос” навіває йому якісь негативні асоціації, суть яких йому не до снаги осягнути через свій низький IQ).
До нового газотранспортного консорціуму входить “ESSO” і “ЄЕСУ”. Корпорації Юлії Тимошенко гасяться всі борги за рахунок держави, а акції “ЄЕСУ” викупаються у російських військових. Сама Юлія Володимирівна стає віце-прем'єром з ПЕК і буває частим гостем телепрограми В’ячеслава Піховшека “Епіцентр”. Телеведучий робить їй компліменти і повідомляє, що завжди підозрював, що “має справу з неординарною особистістю українського політикуму”. Піховшек поповнює свій словниковий запас новими магічними словосполученнями: “політичний біоценоз” та “економічний етногенез”. Його ніхто не розуміє, але всі кивають у відповідь головою — все ж таки авторитетний журналіст. Андрій Шевченко призначений керівником служби інформації і віце-президентом УТ-1, але через кілька років його підсиджує Евген Глібовицький. Віктор Пінчук продає пакети акцій у всіх своїх телекомпаніях Володимиру Сивковичу, залишаючи собі лише музичний М-1. Навіщо? А просто звик бути телемагнатом… Ліна Вікторівна Ющенко стає співвласником “Київстар GSM”.
З в’язниць виходять Борис Фельдман, Володимир Бондар та інші “політичні в'язні”. Їхні місця займають інші бізнесмени та банкіри. Керує пенітенціарною системою держави Льовочкин-молодший, колишній перший помічник Леоніда Кучми і син Льовочкина-старшого, що регулярно відправляє посилки Януковичу до каліфорнійської катівні. Павло Іванович посилки у Віктора Федоровича регулярно відбирає. Він тут — в авторитеті. Чорношкірі в'язні величають його “Господарем”. Павло Іванович дуже задоволений. Він також пише мемуари про свої помилки і називає список прізвищ, в яких він помилився. Список займає десять паперових аркушів і містить багато орфографічних помилок: Лазаренко починає не лише говорити на суміші українського суржику та гарлемського сленгу, а й аналогічно писати.
Новим київським мером стає Олександр Олександрович Омельченко (також — молодший). Він дороблює справу батька: втретє реконструює Хрещатик і переробляє архітектурний комплекс Майдану Незалежності. Поруч з фігурою Невідомої Українки виростає колона з Невідомим Українцем, схожим зовні на Сан Санича-старшого. Він вгадується досить легко — бронзово-зелений Невідомий Українець робить стойку на руках на позолоченому стільці. Новий київський голова відмовляється перейменувати вулицю Б. Хмельницького на вулицю Л. Кучми, а площу Л. Толстого — на площу Л. Кравчука, як це пропонував зробити академік Д. Табачник.
У 2009 році на виборах знову перемагає Віктор Ющенко. Напередодні йому вдалося продати “Укртелеком” і Південно-Західну залізницю. Більше в країні приватизувати нічого. У фіналі він перемагає Петра Симоненка. У ході передвиборної кампанії на Вітренко знову роблять замах в Інгульці — у Сергія Іванченка знайшовся четвертий, зведений, молодший брат. Віктор Андрійович нарешті закінчує панно “Гусаки Плюща”, і першим благу звістку йому повідомляє Володимир Литвин, який і стає новим керівником адміністрації. Ще через чотири роки третій президент подумує про третій термін і готує референдум.