06/02/2003 | Михайло

ХАРЕ КРІШНА!!!
АУМ ТАТ САТ!
СЛАВА ІСУ!
СЛАВА УКРАЇНІ!!!

Для того, щоб ознайомитись, як та чи інша держава може спотворювати історію свого або іншого народів пропоную уривок:

"Клаус Клостермайер
Заперечення "теорії вторгнення аріїв" і перегляд історії стародавньої Індії.

Вступна частина.
Римський письменник-класик Тацит претендував на те, що у своїх працях
"без гніву й упередженості" описував події й осіб минулого, будучи при цьому вільним від ворожості і пристрасті. Цей девіз вів серйозних істориків через століття і їхнє найвищим прагненням стало те, щоб писати історію "об'єктивно", утримуючи себе на відстані від думок, яких дотримують зацікавлені сторони.
Як відомо, даного ідеалу дотримувались не завжди. Ми бачили, що
уряди, що були при владі у ХХ сторіччі, давали завдання переписувати
історію своїх країн, виходячи при цьому з погляду своїх власних
ідеологій. Подібно придворним літописцям минулого деякі сучасні
академічні історики без усякого сорому писали упереджені звіти про події і, відповідно, заново створювали минуле. Коли відразу після другої світової війни народи Азії й Африки стали незалежними, то їхні інтелектуали почали усвідомлювати той факт, що історії їхніх
країн писалися представниками колоніальної влади, з якими вони боролися. У більшості випадків вони відкрили, що "офіційні" історики відмахнулись від усіх традиційних звітів про їхнє власне минуле як від чогось типу міфу і казки. Не маючи часто своїх власних академічно кваліфікованих істориків (чи, що гірше, маючи тільки своїх місцевих істориків, що стали дотримувати точок зору своїх колоніальних хазяїв), невдоволення існуючими історіями їхніх країн виражати себе часто в місцевих працях, яким не вистачало академічних посвідчень, необхідних для того, щоб справити враження на професійних істориків.
У даний момент ситуація повільно змінюється. Історії своїх країн переписує заново нове покоління вчених, що виросли в постколоніальні часи і не поділяють колишніх упереджень учених, а також володіють знаряддями свого ремесла - гарним знанням застосовуваних мов, поінформованістю з культурою своїх країн, повагою до місцевих тради-цій.
Ніде це не виявляється так яскраво як в Індії. В Індії існувала традиція знання й освіченості набагато більш стародавня і велика, чим вік тих європейських країн, які з 16 століття стали її політичними хазяїнами. Сьогодні вчені Індії пишуть заново історію країни.

"Теорія вторгнення аріїв" і стара хронологія.
Один з головних пунктів перегляду історії стосується так називаної "теорії вторгнення аріїв", до якої часто відносяться як до колоніально-місіонерського, припускаючи що це був плід думки завойов-ників іноземних колоній, що не могли не уявити, що вся більш висока культура повинна була прийти через межі "відсталої" Індії, і які також припускали, що релігію можна поширювати тільки через політично старе місіонерське зусилля. Не розглядаючи більш лиховісну версію цієї переробки історії, що обвинувачує винахідників "теорії вторгнення аріїв" у злості і цинізмі, усе-таки немає сумнівів
у тім, що ранні європейські спроби пояснити присутність в Індії індійців мали багато загального із широко розповсюдженим біблійним переконанням, що людство виникло з 1 пари людей, а точніше з Адама й Єви (думали, що дата їхнього спільного народження - 4005 рік до різдва Христова), і що всі народи на Землі походять від одного із синів Ноя, чи - єдиного з людей, що пережив Всесвітній Потоп, (датується 2,5 тисячоліттям до р. Христова). Здавалося би, єдина проб-лема полягає в тому, щоб установити зв'язок між народами, не згаданими в 10 главі Першої книги Мойсея (Буття. Старий Завіт:
Заселення Землі), і одним з біблійних генеалогічних списків.
Одним подібним прикладом християнського історика, що намагався пояснити присутність в Індії індійців, є знаменитий Аббе Дюбуа (1770-1848), чиє тривале перебування в Індії (1792-1823) дозволило йому зібрати велику кількість цікавих матеріалів відносно звичаїв і традицій індусів. Його рукопис (французькою мовою) купила Британська ост-індійська компанія й у 1897р. цей рукопис з'явився в англійському перекладі під заголовком "Вдачі, звичаї й обряди індусів" з передмовою преподобного Фрідріха Макса Мюллера. Аббе Дюбуа не відчуваючи бажання протиставити (свої) припущення безглуздим
байкам (індійців), рішуче заявляв: "Практично визнано, що Індія була
заселена дуже незабаром після Потопу, що перетворив увесь світ у пустелю. Той факт, що вона знаходилася так близько до землі Сеннаар, де так надовго осіли нащадки Ноя, а до того ж гарний клімат і родючість цієї країни, незабаром привели до її заселення".
Відкидаючи точки зору інших учених, що зв'язували індійців з єгипетськими чи арабськими коренями, він ризикнув припустити, що індійці є нащадками не Сима, як затверджують багато хто, а Яфета Аббе Дюбуа пояснює: "По моїй теорії вони прибули в Індію з півночі і я б визначив першу обитель їхніх предків у районі Кавказу". Причини, що він приводить для обґрунтування своєї теорії, зовсім непереконливі, але він далі будує свою теорію міграції (однак це ще не теорія "арійської міграції") на цьому хиткому фундаменті.
Макс Мюллер (1823-1903), що значною мірою був відповідальним за
"теорію арійського захоплення" і за стару хронологію, був занадто близький за духом і часу до подібній до точки зору, щоб не прийняти її абсолютно беззаперечно. У своїй передмові він хвалить роботу Аббе Дюбуа як " авторитет, щозаслуговує довіри,... який завжди збереже свою цінність". Те, що великою частиною ранньої британської індології рухали розуміння християнського місіонерства не є секретом. Знаменита і важлива Боденівська кафедра санскриту при Оксфордському університеті була заснована в 1811 року полковником Боденом з визначеною метою "сприяти перекладу Писань на санскрит для того, щоб дати можливість його співвітчизникам продовжувати перетворювати в християнську релігію місцевих жителів Індії". У 1886 році Макс Мюллер у листі до дружини писав: "У майбутньому переклад Вед сильно позначиться на долі Індії і на розвитку мільйонів людей у цій країні. Це є корінь їхньої релігії і я упевнений, що показати їм, що є цим коренем, - єдиний спосіб вирвати з коренем усі те, що виникло з неї за останні три тисячі років".
Коли близькість між багатьма європейськими мовами і санскритом стала
загальноприйнятим поняттям , учені майже автоматично зробили висновок, що, ті, хто розмовляв на санскриті, предки сучасних індійців повинні були знаходитися десь не півдороги між Індією і західною окраїною Європи - на півночі Німеччини, у Скандинавії, на півдні Росії, на Паміру - відкіля вони вторглись у Пенджаб. (Варто також відзначити, що ранні кабінетні вчені, що вигадали ці грандіозні теорії щодо міграції, не мали фактичного знання тієї місцевості, що, як вважалося, перетнули їх "загарбники-арійці", перевалів, через які, як думали, вони переправилися і різних кліматов, у яких, як думали, вони жили). Припустивши, що ведичні індійці були напівкочовими воїнами і скотарями, одержали відповідність картині, щоб при відкритті Мохенджо-Даро і Хараппи також припустити, що це були міста, знищені арійськими загарбниками під керівництвом їхнього Бога Індри - руйнівника міст і що темношкірі місцеві люди були тими, кому ці загарбники нав'язали свою релігію і свою кастову систему.
Західні учені вирішили застосувати свої власні методології і, за
відсутністю надійних фактів, прийняли за істину для індійської історії тимчасові рамки на основі своїх припущень. Вважаючи традиційні дати з життя Сіддхартхи Гаутами Будди, досить добре обґрунтували 6-м сторіччям до нашої ери, за припущенням добуддистські індійські записи були розміщені в послідовності, що здалися філологам правдоподібною. Допускаючи на підставі лінгвістики істинність традиційних заяв щодо того, що "Ріг-веда"-найдавніший індуїстський літературний документ, Макс Мюллер, відвів на утворення кожного роду ведичної літератури проміжок часу в 200 років і, допускаючи, що ведичний період закінчився до приходу Будди, установив наступну, раніше загальноприйняту, послідовність:
"Ріг-веда" - 1,2 тисячоріччя до Р.Христова;
"Яджур-веда","Сама-веда","Атхарва-веда" - 1 тис.до Р..Христова;
"Брахмани" - 8 вік до Р.Христова;
"Араньяки Упанішади" - 6 століття до Р. Христова.
Сам Макс Мюллер допускав те, що ведична хронологія будувалася чисто на припущенні, і у своїй останній роботі, виданої перед його смертю -"6 систем індійської філософії"- визнавав: "Якою б датою не дату-валися ведичні гімни - 1500 чи 15000 роком до Різд. .Христова, у світовій літературі вони мають своє особливе унікальне місце і стоять особняком"(стор.35). Навіть у час Макса Мюллера були західні й індійські вчені - такі, як Моріц Вінтерніц і Бол Гангадху Тілак, що не погоджувалися з його хронологією і відстоювали вік, що набагато більш старший, "Ріг-веди".
Із самого початку індійські учені вказували на те, що у Ведах не згадується про міграції не із Індії, що всі географічні особливості, згадані в "Ріг-веді", характерні для північно-західної частини Індії і що не існує ніяких археологічних фактів, що підтверджують теорію арійського захоплення. З іншої сторони, у ведичних роботах згадуються сузір'я, чиї часові рамки появи на небі можна обчислити. Однак, дати, що наближаються до 4500 року до р.Христова в одному спостережен-ні "Ріг-веди", 3200 року, згаданому в "Шатапатха-Брахмані", здаються занадто вже віддаленими, щоб вважати їх прийнятними, особливо якщо припустити (як це робили багато вчених 19 сторіччя), що світу тільки близько 6 тисяч років і що всесвітній потоп відбувся всього 4,5 тисяч років тому.

Розвінчування теорії арійського захоплення : нова хронологія
Сучасні індійські вчені, спонукувані, треба визнати, не тільки науковими інтересами, бурхливо відкидають те, що вони називають "колоніально-місіонерської теорією арійського захоплення". Вони обвинувачують її творців у навмисному застосуванні мети і процесу колоніального завоювання Індії західними державами
у наші дні у відношенні початку індійської цивілізації: подібно тому, як європейці прийшли в Індію в якості носіїв, приблизно, більш
розвитий цивілізації і вищій релігії, так і арійці, за припущенням, напали на країну, який вони нав'язали свою культуру і релігію.
Остання велика робота представляє "17 аргументів: чому вторгнення арійців ніколи не було". Можливо, варто коротко підсумувати і проаналізувати їх:
1. Модель вторгнення ариїв у великій мірі ґрунтується на лінгвістичних припущеннях, що невиправдані (і помилкові). Мови розвиваються набагато повільніше, ніж припускали вчені 19 сторіччя. За словами Рекфру, люди, що говорили на індоєвропейських мовах, мож-ливо, жили в Анатолії ще в 7 тисячоріччі до р.Христова;
2. Передбачувані великомасштабні міграції арійського народу в другому
тисячоріччі до н.е. (спершу в Західну Азію, а потім у північну части-ну Індії, десь у 15 столітті до н.е.) не можуть бути підтверджені через той факт, що вже до 2200 року до рожд. Христова хіттіти були в Анатолії, а в касситів і мітан до 1600 року до рожд.Христова вже були царі і династії;
3. У записах древньої Індії не вказується вторгнення або великомасштабна міграція - ні у Ведах, ні в буддистских чи писаннях писаннях джайнізму, ні в тамільській літературі. Описані в "Ріг-веді" фауна і флора, географія і клімат характерні для північної частини Індії;
4. Існує вражаючий культурний зв'язок між археологічними
викопними знахідками продуктів праці, що відноситься до індосарасватської цивілізації, і наступним індійським суспільством і культурою: спільність релігійних представлень, мистецтв, ремесел, літератури, системи ваги і вимірів;
5. Археологічні знахідки в Мехргарі (мідні вироби, худоба, ячмінь)
оповідають про культуру аналогічну тій, що притамана ведичним індійцям.
Усупереч колишнім тлумаченням, "Ріг-веда" зображує не уклад кочівників, а міський уклад (purusa - похідна від pur vasa = мешканець міста);
6. Теорія арійського захоплення ґрунтувалася на припущенні, що володіючі конями і колісницями кочівники розбили міську цивілізацію, якій коні були невідомі і що коні зображуються тільки із середини другого тисячоріччя. Тим часом у поселеннях Хараппського періоду і більш ранніх поселеннях були знайдено археологічні свідчення про коней. Малюнки з конями були знайдені в печерах епохи палеоліту в Індії, В Україні були знайдені зображення вершників на конях, що датуються 4300 роком до р.Христова. Військові колісниці з запряженими в них конями нетипові для скотарів, вони характерні для міських цивілізацій.
7. Расова розмаїтість, що виявляється в кістяках, знайдених у древніх
поселеннях індуської цивілізації та ж, що й у сучасній Індії; серед цих знахідок немає фактів того, що був прихід представників нової раси;
8. "Ріг-веда" описує мережу рік у північній Індії, тобто до 1,9 тисячоріччя до р.Христова у відношенні ріки Сарасваті і до 2,6 тисячоріччя до р.Христова у відношенні ріки Дрішадваті. Ведична література зображує міграцію населення із Сарасваті ("Ріг-веда") на Гангу (Брахмани і Пурану), що також обгрунтовується археологічними знахідками;
9. Астрономічні згадування в "Ріг-веде" ґрунтуються на календарі
"Плеяди-Кріттіка" (сузір'я Тельця) 2500 року до р. Христова, коли
ведична астрономія і математика були добре розвинутими науками (що, знову же, не характерно для кочівників);
10. Міста індусів були не знищені загарбниками, а кинуті їх жителями
через перетворення регіону в пустелю. Страбок у "Географії" (XV.I.I ) повідомляє, що Аристовул бачив тисячі покинутих сіл і міст; причиною відходу з яких послужило те, що Інд змінив свіє русло;
11. У битвах, описаних у "Ріг-веде", билися не загарбники і місцеві жителі, а люди, що належать до тієї ж культури;
12. Розкопки в Двараці привели до відкриття поселення, по площі більшій чим Мохенджо-Даро; це поселення датується 15 ст. до р.Христова; воно має архітектурні будівлі, сліди застосування заліза, лист, що за часом співвідноситься з періодом між Хараппою і шрифтом брахми. Двараку дотепер зв'язували з Кришною і кінцем ведичного періоду;
13. Спільність у морфології письма: хараппське, шрифти Брахми і Деванагарі;
14. Ведичне слово ayas, перекладане раніш як "залізо", по всій
імовірності означало мідь або бронзу. Залізо знайшли в Індії в Кашміру і Двараці до 15 сторіччя до н.е.;
15. Династичні списки, згадані в Пуранах, серед яких тільки в одній
ведичній династії більш 120 царів, добре відповідають "новій хронології". Вони датуються третім тисячоріччям до нашої ери. Грецькі зведення оповідають про списки індійських царських династій, що відно-сяться до сьомого тисячоріччя до р.Христова;
16. Сама "Ріг-веда" зображує розвиту й ускладнену культуру - продукт
тривалого розвитку, "цивілізацію, яку неможливо було принести в Індію
верхи" (с.160);
17. Було виявлено, що культура "сірої розписної кераміки" у рівнинах на захід від ріки Ганг, відноситься десь до Х1 століття до р. Хрис-това, зв'язана з більш ранніми культурами цього регіону і т.д.
Давайте розглянемо деякі з цих доводів більш докладно. Як часто
відзначається, у Ведах немає натяку на міграцію народу, що вважав її своєю священною традицією. Воістину, було б дивно, якби ведичні індійці утратили всякі спогади про таку важливу подію, що відбулася, як припускають, порівняно недавно - набагато пізніше чим, приміром, переселення Авраама і його народу, що добре підтверджується Біблією, і на що вона часто посилається. До того ж, як було встановлено недавно за допомогою супутникової фотографії і геологічних досліджень, Сарасваті, наймогутніша річка, відома рігведичним індійцям, уздовж берегів якої вони заснували численні великі поселення, цілком висохнула до 19 століття до нашої ери -
за чотири сторіччя до того, як, за припущеннями, арії захопили Індію. Навряд чи можна стверджувати, що арії засновували свої села уздовж русла висохлої ріки. Коли на початку 20 століття були виявлені перші сліди руїн, так названої, індуської цивілізації, прихильники теорії арійського захоплення думали, що вони знайшли відсутн археологічні факти: тут були "могутні форти" і "великі міста", котрі, як і говорили, скорив і знищив войовничий Індра, згадуваний в "Ріг-веді". Потім з'ясувалося, що ці міста ніхто не знищував і не було виявлено ніяких свідчень загарбницьких воєн: повені і посухи унеможливили підтримувати життя великої кількості населення в цьому регіоні і люди з Мохенджо-Даро, Хараппи й інших місць переселилися в більш гостинні регіони. Подальші археологічні дослідження не тільки розширили ареал поширення індуської цивілізації, але також показали перехід останніх стадій цієї цивілізації в гангську культуру. Археогеографи установи-ли, що посуха, що тривала 2-3 сотні років, спустошила широку смугу
землі починаючи з Анатолії, захоплюючи Месопотамію і закінчуючи Північною Індією; це відбулося десь з 23 до 20 століття до р.Христова.
На основі подібного роду даних і виходячи з ведичних текстів, з'яв-ляється нова історія витоків індуїзму, що відображає самосвідомість індусів і намагається замінити "колоніально-місіонерську теорію захоплення аріями Індії" уявленням про Індію як про "колиску цивілізації". Ця нова теорія розглядає індуську цивілізацію як феномен пізнього періоду Вед і відсуває початок ведичної
епохи на кілька тисячолітть назад. Однією з причин того,
щоб вважати індуську цивілізацію "ведичною", є дані про міське
планування й архітектурний дизайн, що вимагали досить розвинутої
алгебраїчної геометрії - типу тієї, що присутня у ведичних
"Шульпасутрах". Широко шанований історик математики А.Сейденберг, вивчивши геометрію, використану в побудові єгипетських пірамід і цитаделей у Месопотамії, прийшов до висновку, що вона відбиває запозичену геометрію - геометрію, джерелом якої є ведич-ні "Шульпасутры". Якщо це так, то тоді знання ("веда"), на якому ґрунтується будівництво Хараппи і Мохенджо-Даро, не може бути стродавніше самої цієї цивілізації. Хоча "Ріг-веду" завжди вважали найбільш стародавнім літературним документом Індії і вважали такою, де збереглася сама древня форма санскриту, індійці не
вважали її джерелом своєї ранньої історії. Ції меті служила
"Итіхаса-пурана". Мова цих добутків стародавніша чим мова Вед, а час їх останньої редакції є набагато пізнішим ніж установлення ведичного канону. Однак, вона містить докладну інформацію стосовно стородавніх подій і особистостей, що складають частину індійської історії. Древні, типу Геродота - батька грецької історіографії, не відокрем-лювали розповіді від історії. Вони не те, що брали під сумнів свої історичні джерела, але звичайно протиставляли різні частини зведень, не піддаючи факти при цьому критичному аналізу. Таким чином, не можна читати "Итіхаса-пурану" як щось рівноцінне сучасному підручнику по історії Індії; її можна читати скоріше як книгу розповідей, що містить інформацію, у яку додані тлумачення, факти і вимисел. Однак індійці завжди відносилися до родоводів досить серйозно
і можна припустити, що пураничні списки династій (типу списків парампар в "Упанішадах") розповідають про імена дійсних правителів у правильній послідовності. На основі цих припущень можна попередньо
відтворити історію Індії, починаючи десь з 4,5 тисячоріччя до р. Христова. Ключовим елементом у переробці історії древньої Індії було недавнє відкриття Мехргара - поселення місцевості Гіндукуш, у якому починаючи з тисячоріччя до нашої ери протягом декількох тисячоріч безупинно жили люди. Це відкриття продовжило історію Індії на кілька тисячолітть раніш, ніж дуже добре дотепер датована індуська цивілізація.

Нові хронології.
Об'єднавши, що маються в наявності на сьогоднішній день, археологічні дані, американський антрополог Джеймс Шаффер розробив наступну хронологію ранньої індійської цивілізації:
1. Початок епохи видобутку їжі (6,5-5 тисячоріччя до р. Христова): гончарні виробу відсутні;
2. Епоха поділу на регіони (5-2,5 тисячоріччя до р. Христова): наявність різних регіональних стилів гончарних виробів і інших викопних знахідок, що є продуктами людської праці;
3. Епоха об'єднання (2,5-1,9 тисячоріччя до р Христова): культурна
однорідність і поява міських центрів типу Мохенджо-Даро і Хараппи;
4. Епоха локалізації (1,9-1,3 тисячоріччя до р.Христова): змішання зразків з епохи інтеграції (об'єднання) і місцевих керамічних стилів.
Індійський археолог С.П.Гупта запропонував таку послідовність
культур:
1. Докерамічний неоліт (8-6 т. до н.е.);
2. Керамічний неоліт (6-5 т. до рожд.Хр.);
3. Перехід неоліту в б р.століття (5-3 т. до р.Хр.);
4. Початок бронзового століття (3-1 т. до р.Хр.);
5. Пізній період бронзового століття (1,9-1,2 т. до р.Хр.);
6. Початок залізного віку (1,2-0,8 т. до р.Хр.);
7. Поздник культури залізного віку.
За словами цих фахівців у культурному розвитку Індії починаючи з 8
тисячоріччя до р.Хр. немає перелому, у ньому немає вказівки на велику зміну, якою повинно було напевно бути вторгнення ззовні.
Більш детальна "нова хронологія" древньої Індії, що встановлює імена царів і племена, згадані у Ведах і Пуранах, по Н.С.Раджараму виглядає десь так: 4,5 тисячоріччя до р.Хр.: перемога Мандхатри над Дрохьюсами, що згадується в Пуранах; 4 т. до р.Хр.: "Ріг-веда" (за винятком книг 1 і 10); 3,7 тис. до р.Хр.: битва десяти царів (згадувана в "Ріг-веді"); Початок пуранічних списків династій: Агастья - посланець ведичної релігії в країні Дравіда. Васіштха - його молодший брат, автор ведичних робіт "Рама" і "Рамаяна".
3,6 тис.до р.Хр.: "Яджур-", "Сама-" , "Атхарва-веда": завершення
ведичного канону; 3,1 тис.до р.Хр.: епоха Крішни і Вьясы. Війна. Махабхарата. Рання "Махабхарата"; 3 тис.до р.Хр.: "Шатапатха-брахма-на","Шульпасутра","Яджна-валькьясутра", Паніі,автор "Агітхьяи", Яска, автор "Нірукты"; 2,9 тис.до р.Хр.: виникнення цивілізації Древнього Єгипту, Месопотамії і индусько-сарасватського доба;
2,2 тис.до р. Хр.: початок великої посухи: занепад Хараппи;
2 тис. до рожд.Хр.: кінець епохи Вед; 1,9 тис.до р.Хр.: Сарасваті цілком пересихав: кінець Хараппи. Тексти типу "Ріг-вед", "Шатапатха-брахмана" і інші містять згадування про затьмарення, а також про вказівки зірок про початок часів року, які дозволяють нам визначити час їхнього складання за допомогою зворотного обчислення. Фахівці запевняють нас, що до настання епохи комп'ютера було би неможливо підробити ці дати. Старе проти нового? Чи вчені проти філологів?
В даний час нам дісталися дві версії, що дають дві різні історії древньої Індії, що мають дві радикально різні хронології і безліч
доводів з кожної сторони. Одні захищають теорію арійського вторгнення і зв'язану з нею хронологію, обвинувачують прихильників "Нової хронології" у потаканні індуському шовінізму. Останні ж підозрюють перших у тім, що вони узгоджуються з "колоніально-місіонерськими" забобонами і відмовляють у самобутності місцевим індійцям. Новим елементом, що ввійшов у дискусію, є наукові дослідження. У той час як більш стара теорія щодо історії Індії спиралася винятково на філологічні доводи, нова містить у собі астрономічні, геологічні, математичні й археологічні факти. У цілому створюється таке враження, що друга, нова, теорія ґрунтується на кращому фундаменті. Філологічні аргументи не тільки із самого початку більше ґрунтувалися на сильних твердженнях і сміливих здогадах, але і самі цивілізації - як древня так і сучасна містять у собі більше, ніж тільки література.
До того ж учені, що мають чисто філологічну підготовку - саме граматисти - не в змозі розібратися в технічній мові і науковій інформації, що містяться навіть у досліджуваних ними текстами.
Візьміть сучасну наукову літературу. Вона буяє грецькими і латинськими технічними термінами, вона містить у собі достаток формул, складених з грецьких букв і букв івриту. Якби вченим, що має освіту в області класичних мов, довелося читати подібні праці, ймовірно вони могли б знайти якісь прийнятні переклади технічних термінів на сучасний англійська мова, але навряд чи вони були б у стані зрозуміти насправді велику частину з того, що вони читають і вони явно не витягли б з цих робіт ту інформацію, що їхні автори хотіли передати людям, що отримали підготовку у цих спеціальностях. Що стосується стародавніх індійських текстів, то тут ситуація
не занадто відрізняється від вищеописаної. Визнання декого з найкращих учених (типу Гелднера, що у своєму перекладі "Ріг-веди", що вважався найкращим із усіх перекладів, зроблених на сьогоднішній день, повідомляє багато місць з книги "темніше чим саме темне пророкування" або Гонди, що вважав що "Ріг-веда" в основному неперекладна) у нездатності зрозуміти дуже багато текстів і відмовлення більшості вчених заглибитися далі їх граматичного і
етимологічного аналізу вказує на існування більш глибокої проблеми.
Древні не тільки були поетами і літераторами, але і володіли також своїми науками і технічною майстерністю, своїми секретами й умовностями, що не є очевидними для того, хто не живе в їхньому світі. Був зроблений визначний прогрес у розшифровці медичної й астрономічної літератури більш пізньої епохи, у читанні архітектурних і мистецтва матеріалів. Однак велика частина технічного значення самої древньої ведичної літератури вислизає від нас дотепер.

"Ріг-веда" - код?
Учений комп`ютерщик і индонолог Субхаш, “як він сам думає, що він заново знайшов "ведичний код", що дозволяє йому витягати із будови, а також слів і пропозицій "Ріг-веди" значну астрономічну інформацію, що, як передбачалося, заклали в неї її автори. Припущення в наявності подібної закодованої наукової інформації зробило б зрозумілим чому так наполегливо зберігалися всі букви тексту точно в тій послідовності, що установив її справжній автор. Можна вільно обійтися з розповіддю чи навіть з поемою, змінюючи слова, переміщаючи рядка, додаючи пояснення, скорочуючи її якщо це необхідно, і все-таки передати намір і думки автора. Однак потрібно запам'ятати
і відтворити наукову формулу точнісінько так, як її установив учений;
інакше в ній зовсім не буде змісту. У той же час як наукове співтовариство може довільно прийняти визначені буквені еквіваленти за фізичні одиниці чи процеси, варто лиш тільки йому погодитися на це - і потрібно підкорятися умовам заради змісту повідомлення.
Навіть, якщо якщо не є в даній області фахівцем читач древньоіндийської літератури помітить наявність зусилля зв'язати макрокосм і мікрокосм, астрономічні і фізіологічні процеси, знайти відповідність між різними царствами мешканців і керування всесвітом шляхом установлення широких класифікацій. Ведичні жертвоприносини - центральний акт ведичної культури - повинний був пропонуватися на точно споруджених геометрично побудованих вівтарях і їх потрібно було робити в астрономічно точно встановлений час. Здається правдоподібним вимагати співвідношення між кількістю цеглин, запропонованих для визначеного вівтаря, і відстанями між зірками, що спостерігаються, чий рух визначав час, коли потрібно робити жертвоприносини. У своїх сарках на тему "Астрономія ведичного вівтаря" Субхаш у зв'язку з цим висловив багато захоплюючих подробиць. Він думає, що хоча ведичні індійці володіли великими знаннями по астрономії, що вони закодували в тексти "Ріг-веди", пізніше цей код був загублений і ведична
традиція була перервана.

Індія, колиска (світовий) цивілізації?
Ґрунтуючись на древню датування "Ріг-веди" (4 тис. до р.Хр.) і на
міцність аргументу, що ведична астрономія і геометрія передували
астрономії і геометрії інших відомих древніх цивілізацій, деякі вчені
типу Н.С.Раджарама Джорджа Фаерштейна, Субхаша Каха і Девіда Фрош, висунули сміливе припущення, що Індія була "колискою цивілізації". Вони зв'язують недавно відкриту ранню європейську цивілізацію ( що передує більш ніж на тисячоліття древньому Шумеру і Древньому Єгиптові) із хвилями населення, що рухалось або було гнане з північно-західної частини Індії. Більш пізні міграції, викликані або кліматичними змінами, або військовими подіями, можливо, привели хіттітів у західну Азію, іранців - в Афганістан і Іран) а багатьох інших в Інші частини Євразії. Подібний сценарій повинний би зажадати
повної переробки історії Стародавнього Світу - особливо якщо додати до нього, очевидно, обґрунтовані визначеними матеріальними доказами
твердження, що ведичні індійці ще до 2,5 тис.до р. Хр. установили
торгові зв'язки з Центральною Америкою і Східною Африкою. Не дивно, що "Нова хронологія" викликає не тільки наукову дискусію, але також і
емоційне збудження. Для того, щоб цілком заснувати "Нову хронологію" будуть потрібні набагато більш вагомі дані, а багато тверджень,
можливо, потрібно взяти назад. Але немає сумнівів у тім, що стара хронологія уже дискредитована і що не тільки для тих хто вивчає Стародавню Індію, але і для вивчаючих Стародавній Світ у цілому майбутнє обіцяє багато несподіваного. Розбивка питань:
Перегляд історії Стародавньої Індії дає відповіді на декілька окремих, але взаємозалежних між собою питань, що часто змішують разом:
1. Найбільш важливий (в емоційному плані) питання зв'язане з колискою
ведичної цивілізації; його ототожнюють з питанням: "Де була складе-на "Ріг-веда"?" Відповідь самих індійців на це питання завжди був-
"в Індії", а точніше "у Пенджабі". "Колоніально-місіонерське " припущення європейців було - "за межами Індії". 2. Наступний питання, що не часто задають у ясній формі, такий: "Відкіля родом "арії" - доведичні люди?" Це проблема, скоріше, для археологів ніж для істориків. Історія Індії, розглянута з погляду наявності в країні
представників різних рас показує вплив на даний аспект із усіх
сторін, х різних сторін.
3. Зв'язане з цим, але питання, що окремо стоїть, стосується "колиски
цивілізації" на якусь претендують кілька древніх культур: Шумер, Єгипет, Індія (можливо можна було б згадати і Китай, що тривалий час
вважав себе єдиною по-справжньому цивілізованою країною). У залеж-ності від отриманої нами відповіді головне поширення населення/ ци-вілізації прийшло б із заходу на схід чи зі сходу на захід. Знаменитий вираз "світло зі сходу" часто застосовувалося стосовно поширення культури в стародавньому світі. Індія знаходилася там, де знаходився "Схід".
4. Досить дивно, що захисники "теорії арійського захоплення" у який немає ні археологічних ні літературних документів для доказу свого
припущення, вимагають докладного доказу того, що арійського нападу
не було і відмовляються визнати наявні факти. Подібним чином
вони вважають, що мають право оголосити міфом, що б не сказали, джерела ("Ріг-веда", "Пурани"), якщо це не відповідає….”

Ясно без коментарів.

Харе Крішна!!!
АУМ ТАТ САТ!
СЛАВА УКРАЇНІ!