"Лежачи в гамаку, вдаю засідку" (/)
06/18/2003 | Mykyta
"Лежачи в гамаку, вдаю засідку" або Деякі спостереження з приводу політики "Нашої України"
Олександр Палій, для УП , 18.06.2003, 16:18
Нині, коли падіння рейтингу Ющенка вже матеріалізувалося в конкретні відсотки, все більше нелогічною видається бездіяльність блоку "Наша Україна" після перемоги на парламентських виборах. У результаті саме цієї бездіяльності, як кажуть представники "Нашої України", намагаючись зняти із себе відповідальність, у них "вкрали перемогу".
Дехто з послідовних прихильників Ющенка навіть робить спроби витлумачити повний штиль у політиці блоку як стратегію, недоступну для звичайного розуміння. Мовляв, він сподівається виторгувати у Кучми невтручання у виборчий процес. Однак, слід почитати останні інтерв'ю Ющенка, щоб стало очевидним, що сам він не вірить у такий результат.
Очевидно, причиною поразок "Нашої України" після перемоги на парламентських виборах є не лише об'єктивні фактори – тиск влади, брак доступу до ЗМІ, тощо.
Блок не робить найпростіших речей. Наприклад, "Наша Україна" не зробила умовою підтримки кадрових ініціатив влади ухвалення пакету назрілих, значимих для суспільства законодавчих змін. Обмін владних посад на кроки щодо покращення життя населення значно більше вплинув би на популярність блоку і самого Ющенка, аніж абстрактні розмови про "системні зміни".
Те ж саме й з оприлюдненням позиції Ющенка та "Нашої України". Блок явно недовикористовує наявні інформаційні ресурси, майже не творить удобоваримих інформаційних приводів. Більшовики (справжні, а не "парламентські") завозили "Іскру" з Швейцарії. І нічого. А "Наша Україна" досі не може донести свої позиції до більшої частини населення. Так за Батьківщину не борються.
Натомість в одному з останніх інтерв'ю Віктор Ющенко заявив "Якщо ви називаєте спосіб, яким я можу дійти до будь-якого національного каналу, по будь-якій політичній або економічній темі, я готовий це зробити".
Насправді "Нашу Україну" стримують від перемоги зовсім не підступи влади. Головна причина цього – організаційна й кадрова яловість блоку.
Минулорічні вибори – гордість "нашоукраїнців" – були виграні майже виключно завдяки очікуванням громадян та поїздці Ющенка регіонами.
Вочевидь, певна активність нинішніх депутатів від "Нашої України" перед минулорічними виборами пояснювалася тим, що тоді вони ще не були депутатами.
Нині члени "Нашої України" щомиті демонструють готовність аби-що святкувати, але не виявляють готовності працювати.
З приведених Ющенком у Верховну Раду людей не з'явилося жодної нової людини, яка б підсилила блок. Натомість кожен шостий у блоці виявився дезертиром.
Досі ключовою проблемою опозиції в Україні, яка більше заважає її перемозі, аніж "ефективність" влади, є невміння донести точку зору до широких мас населення. Однією з головних проблем "Нашої України" є невміння, а можливо – й небажання, переконливо говорити з народом. Значна частина політичної риторики "Нашої України" приблизно настільки ж хвилюють дев'ять десятих населення країни, як чергова повінь на берегах Великих Африканських озер.
Крайній егоцентризм – це спосіб думання більшості вітчизняних політиків, у тому числі опозиційних, які не намагаються зрозуміти те, що думають і відчувають інші. Зокрема, народ.
Водночас олігархічні сили дедалі більше вправляються у високотехнологічному і, слід відзначити, ефективному "охмурюванні" населення. Пропаганда провладних угруповань значно дієвіша за інформаційну політику опозиції. Перефразовуючи гумориста Фоменка, "бабло перемагає добро".
І це попри те, що опозиція має одну, але дуже вагому перевагу: вона може перемагати за умов об'єктивного інформування суспільства, на відміну від провладних сил, яких від цілковитої і остаточної поразки рятують лише маніпуляції громадською думкою та панування над ЗМІ. Якби народ, завдяки опозиції, ще трохи більше дізнався про владу і окремі провладні угруповання, опозиції треба було б докладати чималих зусиль, аби утримати населення від погромів.
Замість говорити з народом ЙОГО мовою, опозиція організовує круглі столи і з'їзди депутатів. А також пише програму – вже дуже довго пише.
Але ж програма не пишеться кількома аналітичними центрами протягом місяців і років! Програма – це шматок паперу. Досі чинний у Франції у значній своїй частині "Кодекс Наполеона" – досить товста книга законів, ефективність і бездоганність яких перевірена часом, був написаний усього кількома хорошими юристами за кілька ночей.
"Робота" "центрів" і "громадських ініціатив", у кінцевому результаті, найімовірніше, виллється в цілковито безрезультатне розбазарювання ресурсів, яких в опозиції явно менше, аніж у влади. Доречі, чи додала хоча б один голос "Нашій Україні" її передвиборча програма? І скільки людей взагалі її прочитали?
У лідерів блоку програма дій давно мала бути в голові, і матеріалізувати її в літери – справа кількох годин. Ще класик парламентаризму Вінстон Черчилль писав, що єдина користь від партійних програм є для тих, хто їх пише – їм за це платять.
Насправді, єдиним успішним засобом, який забезпечив перемогу "Нашої України" на парламентських виборах, стало те, від чого зараз намагається дистанціюватися керівництво блоку – апелювання безпосередньо до суспільства. Спілкування безпосередньо з народом через передвиборчі тури додали Ющенку, за інформацією "недружніх" соціологів, від 5 і вище відсотків голосів виборців. Для будь-якої опозиції, а української опозиції в першу чергу, недовикористовувати спілкування з народом – смерті подібно.
По друге. "Консолідація політичних сил", якщо відбуватиметься за сценарієм парламентських виборів 2002 року, ризикує звестися до "небезвозмездного" ворушіння кількох карликових партій та "громадських організацій". У результаті кілька родичів лідерів та поодиноких членів цих партій можуть вирішити голосувати на майбутніх виборах за Ющенка.
Партійна організація в Україні давно довела свою неефективність. На відміну від партійної організації, в Україні може бути ефективним широке об'єднання всіх зацікавлених суспільних сил, навіть не обов'язково об'єднаних у якісь структури. Переможна свого часу в Україні Хмельниччина (як і Народний Рух початку 90-их) була саме такими об'єднаннями, що акумулювало народні зусилля, які ніколи не могли б вміститися в рамках діяльності політичних партій чи громадських організацій. Без отримання нового імпульсу в діяльності регіональних структур блоку, без ініціативної розбудови структур блоку знизу, ефективна агітаційна робота на місцях буде вкрай утруднена.
Врятувати ситуацію ще може запровадження індивідуального членства в блоці та максимально спрощеного вступу до блоку. Кожен прояв ініціативи на місцях має бути використано.
Вочевидь, для влади усе ще не зрозуміло, чи здатна опозиція створити серйозні проблеми у разі фальсифікації виборів. А такі серйозні проблеми можуть бути створені лише за умови залучення суспільства на боці опозиції у протистояння з владою.
Без активної підтримки суспільства, в умовах тотального беззаконня, українські опозиціонери приречені на невдачу. Перемогти в Україні можна лише за умови справді всенародної підтримки демократичного кандидата, що протистоятиме кандидатові від влади. Щоб перемогти в нинішніх умовах, навіть рейтингу у 50% може виявитися замало.
При цьому слід розуміти ціну поразки демократичних сил. Невдача "Нашої України", якщо вона, не дай Бог, матиме місце, не буде невдачею лише окремої політичної сили. Ціна поразок "Нашої України" значно більша. Поразка Ющенка чи іншого демократичного кандидата стане ударом по всьому українському суспільству, яке втратить шанс вийти з духовної кризи, перебороти безпроглядність існування основної маси населення, означатиме остаточну втрату шансу здобути державою належного місця у світі. А найголовніше – така поразка загрожуватиме самому існуванню України.
Звичайно, деякі депутати від опозиції можуть тішитися: життя можливе й на Марсі. Хтось поїде в еміграцію, хтось перебіжить до переможців.
Однак, хочеться вірити, серед опозиції є й інші, які запитують: а що буде з рештою?
Провали за провалом у політиці "Нашої України" деморалізують і дезорганізують виборців цієї політичної сили.
Вочевидь, є безперспективними сподівання деяких опозиціонерів отримати суспільну підтримку винятково на іміджеві жертви. Український народ справді любить "жертв". Однак цю любов не можна експлуатувати нескінченно. Жертвам місце у богадільні, а не на чолі держави.
Ще більше за жертв наш народ любить переможців.
Олександр Палій, для УП , 18.06.2003, 16:18
Нині, коли падіння рейтингу Ющенка вже матеріалізувалося в конкретні відсотки, все більше нелогічною видається бездіяльність блоку "Наша Україна" після перемоги на парламентських виборах. У результаті саме цієї бездіяльності, як кажуть представники "Нашої України", намагаючись зняти із себе відповідальність, у них "вкрали перемогу".
Дехто з послідовних прихильників Ющенка навіть робить спроби витлумачити повний штиль у політиці блоку як стратегію, недоступну для звичайного розуміння. Мовляв, він сподівається виторгувати у Кучми невтручання у виборчий процес. Однак, слід почитати останні інтерв'ю Ющенка, щоб стало очевидним, що сам він не вірить у такий результат.
Очевидно, причиною поразок "Нашої України" після перемоги на парламентських виборах є не лише об'єктивні фактори – тиск влади, брак доступу до ЗМІ, тощо.
Блок не робить найпростіших речей. Наприклад, "Наша Україна" не зробила умовою підтримки кадрових ініціатив влади ухвалення пакету назрілих, значимих для суспільства законодавчих змін. Обмін владних посад на кроки щодо покращення життя населення значно більше вплинув би на популярність блоку і самого Ющенка, аніж абстрактні розмови про "системні зміни".
Те ж саме й з оприлюдненням позиції Ющенка та "Нашої України". Блок явно недовикористовує наявні інформаційні ресурси, майже не творить удобоваримих інформаційних приводів. Більшовики (справжні, а не "парламентські") завозили "Іскру" з Швейцарії. І нічого. А "Наша Україна" досі не може донести свої позиції до більшої частини населення. Так за Батьківщину не борються.
Натомість в одному з останніх інтерв'ю Віктор Ющенко заявив "Якщо ви називаєте спосіб, яким я можу дійти до будь-якого національного каналу, по будь-якій політичній або економічній темі, я готовий це зробити".
Насправді "Нашу Україну" стримують від перемоги зовсім не підступи влади. Головна причина цього – організаційна й кадрова яловість блоку.
Минулорічні вибори – гордість "нашоукраїнців" – були виграні майже виключно завдяки очікуванням громадян та поїздці Ющенка регіонами.
Вочевидь, певна активність нинішніх депутатів від "Нашої України" перед минулорічними виборами пояснювалася тим, що тоді вони ще не були депутатами.
Нині члени "Нашої України" щомиті демонструють готовність аби-що святкувати, але не виявляють готовності працювати.
З приведених Ющенком у Верховну Раду людей не з'явилося жодної нової людини, яка б підсилила блок. Натомість кожен шостий у блоці виявився дезертиром.
Досі ключовою проблемою опозиції в Україні, яка більше заважає її перемозі, аніж "ефективність" влади, є невміння донести точку зору до широких мас населення. Однією з головних проблем "Нашої України" є невміння, а можливо – й небажання, переконливо говорити з народом. Значна частина політичної риторики "Нашої України" приблизно настільки ж хвилюють дев'ять десятих населення країни, як чергова повінь на берегах Великих Африканських озер.
Крайній егоцентризм – це спосіб думання більшості вітчизняних політиків, у тому числі опозиційних, які не намагаються зрозуміти те, що думають і відчувають інші. Зокрема, народ.
Водночас олігархічні сили дедалі більше вправляються у високотехнологічному і, слід відзначити, ефективному "охмурюванні" населення. Пропаганда провладних угруповань значно дієвіша за інформаційну політику опозиції. Перефразовуючи гумориста Фоменка, "бабло перемагає добро".
І це попри те, що опозиція має одну, але дуже вагому перевагу: вона може перемагати за умов об'єктивного інформування суспільства, на відміну від провладних сил, яких від цілковитої і остаточної поразки рятують лише маніпуляції громадською думкою та панування над ЗМІ. Якби народ, завдяки опозиції, ще трохи більше дізнався про владу і окремі провладні угруповання, опозиції треба було б докладати чималих зусиль, аби утримати населення від погромів.
Замість говорити з народом ЙОГО мовою, опозиція організовує круглі столи і з'їзди депутатів. А також пише програму – вже дуже довго пише.
Але ж програма не пишеться кількома аналітичними центрами протягом місяців і років! Програма – це шматок паперу. Досі чинний у Франції у значній своїй частині "Кодекс Наполеона" – досить товста книга законів, ефективність і бездоганність яких перевірена часом, був написаний усього кількома хорошими юристами за кілька ночей.
"Робота" "центрів" і "громадських ініціатив", у кінцевому результаті, найімовірніше, виллється в цілковито безрезультатне розбазарювання ресурсів, яких в опозиції явно менше, аніж у влади. Доречі, чи додала хоча б один голос "Нашій Україні" її передвиборча програма? І скільки людей взагалі її прочитали?
У лідерів блоку програма дій давно мала бути в голові, і матеріалізувати її в літери – справа кількох годин. Ще класик парламентаризму Вінстон Черчилль писав, що єдина користь від партійних програм є для тих, хто їх пише – їм за це платять.
Насправді, єдиним успішним засобом, який забезпечив перемогу "Нашої України" на парламентських виборах, стало те, від чого зараз намагається дистанціюватися керівництво блоку – апелювання безпосередньо до суспільства. Спілкування безпосередньо з народом через передвиборчі тури додали Ющенку, за інформацією "недружніх" соціологів, від 5 і вище відсотків голосів виборців. Для будь-якої опозиції, а української опозиції в першу чергу, недовикористовувати спілкування з народом – смерті подібно.
По друге. "Консолідація політичних сил", якщо відбуватиметься за сценарієм парламентських виборів 2002 року, ризикує звестися до "небезвозмездного" ворушіння кількох карликових партій та "громадських організацій". У результаті кілька родичів лідерів та поодиноких членів цих партій можуть вирішити голосувати на майбутніх виборах за Ющенка.
Партійна організація в Україні давно довела свою неефективність. На відміну від партійної організації, в Україні може бути ефективним широке об'єднання всіх зацікавлених суспільних сил, навіть не обов'язково об'єднаних у якісь структури. Переможна свого часу в Україні Хмельниччина (як і Народний Рух початку 90-их) була саме такими об'єднаннями, що акумулювало народні зусилля, які ніколи не могли б вміститися в рамках діяльності політичних партій чи громадських організацій. Без отримання нового імпульсу в діяльності регіональних структур блоку, без ініціативної розбудови структур блоку знизу, ефективна агітаційна робота на місцях буде вкрай утруднена.
Врятувати ситуацію ще може запровадження індивідуального членства в блоці та максимально спрощеного вступу до блоку. Кожен прояв ініціативи на місцях має бути використано.
Вочевидь, для влади усе ще не зрозуміло, чи здатна опозиція створити серйозні проблеми у разі фальсифікації виборів. А такі серйозні проблеми можуть бути створені лише за умови залучення суспільства на боці опозиції у протистояння з владою.
Без активної підтримки суспільства, в умовах тотального беззаконня, українські опозиціонери приречені на невдачу. Перемогти в Україні можна лише за умови справді всенародної підтримки демократичного кандидата, що протистоятиме кандидатові від влади. Щоб перемогти в нинішніх умовах, навіть рейтингу у 50% може виявитися замало.
При цьому слід розуміти ціну поразки демократичних сил. Невдача "Нашої України", якщо вона, не дай Бог, матиме місце, не буде невдачею лише окремої політичної сили. Ціна поразок "Нашої України" значно більша. Поразка Ющенка чи іншого демократичного кандидата стане ударом по всьому українському суспільству, яке втратить шанс вийти з духовної кризи, перебороти безпроглядність існування основної маси населення, означатиме остаточну втрату шансу здобути державою належного місця у світі. А найголовніше – така поразка загрожуватиме самому існуванню України.
Звичайно, деякі депутати від опозиції можуть тішитися: життя можливе й на Марсі. Хтось поїде в еміграцію, хтось перебіжить до переможців.
Однак, хочеться вірити, серед опозиції є й інші, які запитують: а що буде з рештою?
Провали за провалом у політиці "Нашої України" деморалізують і дезорганізують виборців цієї політичної сили.
Вочевидь, є безперспективними сподівання деяких опозиціонерів отримати суспільну підтримку винятково на іміджеві жертви. Український народ справді любить "жертв". Однак цю любов не можна експлуатувати нескінченно. Жертвам місце у богадільні, а не на чолі держави.
Ще більше за жертв наш народ любить переможців.