07/11/2003 | Franko

Віталій Бобринецький, "Українське слово"

Тривіальна, взагалі-то, новина пролунала в одній з програм Українського радіо. Вирішено виготовити пам'ятні значки для випускників 1960 року фізико-технічного факультету Дніпропетровського державного університету. Здавалося б, нічого особливого, хай собі виготовляють. Чому от тільки треба повідомляти про це на цілу країну?

Річ у тім, що дніпропетровськийь фізтех - то не звичайний факультет звичайного університету, а його випуск 1960 року -- то не звичайний випуск. Цьому випускові присвячують не лише значки, а й книги. 2000 року вийшов з друку досить товстий і досить яскравий фоліант "Фізтех-60: люди і долі" (точніше, "Физтех-60: люди и судьбы"). Багато з тих, хто бачив цю книгу, впевнені, що це - ювілейне видання до сорокаріччя першого випуску факультету. Але, прочитавши передмову, довідуєшся: факультет було відкрито ще на початку 50-х, і студентів набирали одразу на всі курси, включно з останнім, п'ятим. Тож із першим випуском не складається. 1960 рік примітний іншим: того року фізтех Дніпропетровського університету закінчив Леонід Кучма. От і став випуск того року найважливішою віхою в історії й самого фізтеху, й усього університету: не академіки й не членкори становлять тепер його "гордість, славу й красу", а кандидат технічних наук Кучма.

Але повернімося до книги. З чого вона [зазвичай-F.] складається? Із заміток про випускників, про те, як склалася їхня доля, де вони працювали і чого досягли. Зі спогадів про студентські роки -- як заведено, ностальгійних, трохи іронічних, по-дружньому неформальних. Та й з фотографій, фотографій, фотографій -- в аудиторіях, на сільгоспроботах, на танцях, за преферансом -- тих фотографій, що майже фізично випромінюють студентський оптимізм та життєрадісність. Де є тільки невідретушоване життя, й де нема місця офіціозності та зарозумілості, де ще нема ані видатних учених, ані високих чиновників, ані рядових інженерів.

Оце так знахідка! -- подумав я, взявши книгу до ру, -- нарешті ж я побачу президента без офіційної маски, такого, яким він є в житті. І -- хто його знає? -- можливо, почну по-людському його розуміти, а то й поважати? І ось гортаю я сторінку за сторінкою. Ось Леонід Кучма -- вже президент -- та інші офіційні особи позують перед дверима факультету. Ось Леонід Кучма -- так само вже президент, університетське керівництво та інші офіційні особи на святкуванні ювілею університету. Усі серйозні, стурбовані державними проблемами, без найменшрї тіні емоцій, без найменшої характерності. Ось випускна планшетка -- фотограйії всіх, тоді ще п'ятикурсників, у костюмах та краватках, як і годиться в таких випадках, цілком у жанрі "фото на документи" -- такі ж офіційні і позбавлені характерів. Навіть "метелик" Кучми не додає тепла, а лише виглядає в даному контексті недоречно й робить майбутнього президента схожим на офіціанта. Утім, про смаки не сперечаються. Ще одна групова фотографія п'ятикурсників, де, якщо придивитися, можна побачити те саме обличчя. Теж суто формальний жанр, що нівелює все особистісне. Ось глава, що складається з окремих заміток про кожного випускника -- як годиться, з їхніми фотографіями. Більшість з-поміж них зроблені на вулицях міста або ж вдома. Хтось посміхається, хтось поринув у спогади, у когось на обличчі втома, хтось із любов'ю дивиться на дітей. Леонід Кучма сидить за президентським столом, зоереджений погляд його прямує у світлу далечінь, де президент намагається розгледіти не менш світле майбутнє. Типова фотографія з типового офіційного плаката. Власгне замітка теж цікава. "Ви більше, ніж хто-небудь з нас, наблизилися до того стану, коли чоловік є повелителем простору", -- пише автор на самому початку. (На жаль, виписати дослівні цитати з точністю до коми не було можливості.) ПОтім автор у кілької рядках розповідає про невтомну працю президента на користь держави. А завершує замітку побажанням, щоб фізтех та його випускників хранили "Господь Бог та пан президент". Отак -- не більше й не менше. Утім, співкурсники кразе, ніж будь-хто інший, знають президента, і якби подібні лестощі його дратували, їх би й не було.

Далі -- багато сторінок студентських фотографій. Незнайомі обличчя, незнайомі імена. Кучми немає ніде. Нарешті -- о радість! -- дві вміщені поряд фотографії з надаписом "ЛЬоша Кучма на комбайні та ..... на комбайні під час сільгоспробіт". ПРикметні форографії: знято їх було вочевидь одна за одною, фактично, як варіанти одного й того самого кадру. Обидві дрібні й обидві в такому ракурсі, що обличчя Льоші Кучми не рздивитися -- самий лише напівнахиений силует. Усе. Жодної іншої фотографії ЛЬоші Кучми-студента у книжці немає. У спогадах його співкурсників згадок про його студентські роки я теж не помітив. (Може, пропустив?) Ніи й не був він ніколи не президентом. Ніби, окрім важливих державних справ, його ніколи ніщо не хвилювало й не хвилює. Єдиний серед випускників фізтеху--60, чия особистість у книзі не проглядається (а через те й не викликає цікавості), став президент. Що ж, цілком у дусі радянських генсеків -- і незграбні лестощі, й показні книги, з яких ні про що неможливо довідатися, і в яких іконописний образ вождя ховає реальну особистість, мов найважливішу державну таємницю. І відтак аж ніяк не додають вождеві народної любові.

Навряд чи, відбираючи для книги фотографії, автори не радилися ні з ким з оточення президента. Навряд чи саме такий їх відбір не здобув найвищого схавлення. А виставляти на публічний огляд лише зображення в стилі "фото на документи" схильні лише люди, не впевнені в собі й обтяжені комплексами. Хіба не так?