Відповіді

• 2003.08.01 | Shooter

  Кучма веде «своїх» з парламенту (/)

  Кучма веде «своїх» з парламенту
  Євген Магда, для «Главреда» - 01/08/03
  
  
  Президент продовжує вирізнятися непередбачуваністю у своїх кадрових рішеннях. Схоже, він зробив ставку на повернення на ключові посади в коридори влади давніх і перевірених соратників, мистецьки заповнюючи існуючі вакансії у вищому ешелоні українського чиновництва.
  
  
  Перша вакансія вже заповнена – новим-старим міністром Кабінету Міністрів став Анатолію Толстоухов. Тим самим, з одного боку, зняте питання про нового координатора парламентської більшості (він точно буде), з іншого боку – повернення досвідченого чиновника навряд чи негативно вплине на роботу уряду. Не виключено, що в такий спосіб Леонід Кучма вирішив закріпити своє відмовлення від парламентської більшості і його оперативних перепідпорядкувань прем'єру коаліційного уряду. Утім, після казусу з відправленням обох варіантів змін у Конституційний Суд неясно, чи буде ПБ існувати на наступній сесії. Якщо так – то його координатором стане, мабуть, хто-небудь більш твердий і рішучий, чим заступник Пустовойтенко по НДП. До речі, якщо Анатолій Володимирович складе із себе депутатські повноваження, то у фракції народних демократів залишиться всего 14 чоловік.
  
  Не можна виключити, що це призначення стане своєрідним камертоном, по якому будуть здійснюватися й інші. Схоже, Президент зробив ставку на повернення на ключові посади в коридори влади давніх і перевірених соратників. Для цього може бути кілька резонів. Можливо, глава держави готується до останнього і рішучого бою за політичну реформу у власному варіанті. Але не варто відкидати і варіант боротьби за забезпечення цивілізованого переходу влади. Чи то до демократично обраного президента, чи те до спадкоємця, навколо якого з подачі нинішнього глави держави повинна консолідуватися партія влади. Якщо спустя кілька років деякі політики, незважаючи на всі складності і перипетії, залишилися «людьми Президента», то їм можна довіряти навіть у статусі «кульгавої качки», не правда чи.
  
  Багатьох аналітиків трохи дезорієнтувало призначення і.о. керівника Державного керування справами Олеа Ігнатова. Очікувалося призначення більш публічного і засвіченого політика. При цьому з полючи зору випало, що Оле Михайлович був правою рукою покійного Юрія Дагаева з моменту створення ГУД. Кому, як ні йому, приймати справи після смерті шефа? Але статус і.о. очевидно припускає, що Ігнатов незабаром може повернутися на посаду першого заступника. За інформацією автора, місце Юрія Дагаева може зайняти лідер фракції ТУ-ПППУ Ігор Куль – людин докладному, відданому Президенту і що вміє організовувати роботу на різних ділянках.
  
  Звичайно ж, ще цікавіше з'ясувати, хто може стати новим секретарем СНБО. Якщо чесно, Президент продовжує відрізнятися непередбачуваністю у своїх кадрових рішеннях, що вже зіпсували в прямому чи переносному значенні відпустка не одному політику. Все-таки в контексті приходу в уряд Толстоухова можна припустити, що в СНБО повернеться Володимир Горбулін – не тільки старий друг Президента, але і політик, що не викликає неприйняття в опозиції. Як варіант (а можливо – і як протеже Горбуліна) можна розглядати кандидатуру Олександра Зинченко. Віце-спікеру, з огляду на особливості його характеру, повинне бути цікаво спробувати себе в новій іпостасі.
  
  На початку статті ми згадали про п'ятьох фігурах, що повинні бути призначені (вибудовані) найближчим часом. Поки в наявність три, але з відкриттям парламентської сесії цілком можна екати депутатського запиту на тему по якому праву міністр закордонних справ Анатолій Зленко і глава КГГА Олександр Омельченко порушують закон «Про статус державного служащего», знаходячись на посаді після 65-річчя. Заміна для Зленко в контексті наших міркувань очевидний – гуманітарний віце-прем'єр Дмитро Табачник, призначення якого в МЗС не тільки може стати виконанням його давніх сподівань, але і дозволить зміцнити позиції «трудовиків» в уряді. Утім, у запасі і кадрових дипломатах Єльченко, Сергєєв, Чалий. Набагато складніше з київським градоначальником. Йому як нікому іншому зрозумілі мотиви і передумови Леоніда Даниловича, але Сан Саныч не виглядає людиною, здатним проковтнути подібну образу у виді відставки. До нього потрібний особливий, тонкий підхід. З цієї причини ми виключимо можливість приходу в будинок на Хрещатику зухвало молодого Валерія Хорошковского, але не станемо відкидати можливість підвищення в класі колишніх і діючих глав районних адміністрацій Анатолія Коваленко, Бориса Андресюка, Анатолія Мокроусова.
  
  У діях Президента, як представляється, є один зацікавлений вектор. Він став вимивати перевірені кадри із сесійного залу парламенту. Чи означає це остаточне відмовлення від проведення політичної реформи? Навряд чи. Скоріше, тактика Леоніда Даниловича полягає в постійній дії, винаході ходів, що здатні уражати не тільки опонентів, але і прихильників. Йому приходиться маневрувати, щоб не стати жертвою осіннього (весняного) настання чи опозиції можливої сепаратної змови олігархів за своєю спиною. Поки Кучма не дає приводу засумніватися в збереженні в нього якостей умілого політичного гравця, напевно, він йде ва-банк.