08/02/2003 | Іванко

Серпень почався дощем. Сьогоднішній день надвечір’ям буде таким же. В період масового відпочинку це явище негативно впливає на настрої української громадськости, запевняти не буду, але здається це – єдине, що таки впливає на оті настрої. Місяцем після буде осінь. Не така як всі попередні, пишнобалаганна... Знаючі люди говорять, що також дощовою буде. Воно й добре, оскільки ревні українські трударі почасти таки попадатимуть під дбайливе зомбування всерівневих медіа. На городі врожаї, а в Києві реформа. Оскільки врожаї - явище щорічне і типове, то ще щось намагатися аналізувати – справа не те що непотрібна, а просто нецікава, натомість такі радикальні зміни держустрою зміни , щоправда, більш опосередкованою ніж прямо, зачіпають(точніше наслідком жити, а в причини не впускають) консервативні українські душі таки варті уваги. Вони(зміни) і є активізатором інтенсивних відносин в системі-ідеалі для дослідів: практично замкнутий прості з двох полюсів. Ці полюси вкрай неоднакові, коли перший характеризується домінантністю, проте внутрішньою нестійкістю, то другий – кволістю і фрагментарністю. Хочеться не хочеться, але закони замкнутої системи таки порушуються втручаннями зовнішніх факторів, які в основному представлені сектором закордон, бо громадськість в невиборний період чомусь не має впливу на загальнодержавні процеси. І ще. В системі ситуація настільки напружена, що кожен наступний момент – з розряду напередбачуваности, причому сподіватись можна на все, а тому питання хто на коні, а хто поряд залишається відкритим, а в перспективі й актуальним.. Зрештою це є своєрідним стимулом категоричности, оскільки завтра може бути вкрай неподібним сьогоденности. Між полюсами щось значне, в ідеалі – перспективи демократичного розвитку України, в матеріальному аспекті – приватизаційне начало і розподіл НД. Як завжди, один полюс – полюс добра, а інший – зла. Причому варто вдатись до застережень: якщо умовне зло в нас – аналіз практики, то умовне добро – таки дійсно умовне. По перше, частину опозиції ми можемо оцінювати лише за деклараціями підкріпленими тривіальними відмазками „Не робимо, бо не дають змоги.” Також недовготривалі моменти перебування при владі не дають змоги говорити про професіональні якості частини опозиції, що посилюється неясністю у владних повноваженнях окремих структур. По друге, значний контингент опозиціонерів характеризується так би мовити контрастністю. Судіть самі, коли ліві заявляють про відстоювання власне українських національних інтересів, а „вислуга років” свідчить про інше, то таки варто задуматись... Також необхідно згадати, що діяльність Юлі Володимирівни була реакцією на особисте. По третє, реальні події свідчать про відстороненість окремих представників(як лояльних до режиму, так і ні) до боротьби в руслі творення народного добробуту і захисту власне державних інтересів(згадайте всі недавні довибори, міжнародні скандали за участю українців(про Кучму мовчимо) і реакцію опозиції на них...). Тепер про інших. Дивуюсь, скільки часу страх і гроші можуть тримати в покорі окремих людей. Додайте до цього ще постійний „розбір польотів” в таборі. Напевне там дуже вже страшно. Відсунувши „ідейних” ворогів від „матеріального” б’ються тягаються між собою, причому все як за Черчілля: під килимом і з трупами, хоч і в принципі. А зараз, думаю потрібно перейти на особистості.
Леонід Кучма, здається є фігурою, яку не хочуть бачити всі, але для багатьох саме вона є єдиним „гарантом”, причому як за Конституцією. Варіанти „азіатських” співдружників, якщо не провалились, то провалюються за даних тенденцій, а тому Леонід Данилович вдається до синтезу вишуканих форм. Також він найкраще на сьогодні розуміє критичність ситуації і в передчутті можливого „зламу епох». Згодом можна буде ні за що не відповідати, а тому він йде на все. ЗМІ видають найбільш спотворену інформацію(причому за якістю і кількістю) за все своє „незалежне” існування. Запускає „каченят” і сам, поки що президент, так що деколи хочеться навіть всьому цьому повірити, от тільки якби я не знав його. Все частіше говорять, що план наступника остаточно провалився, провалюються і інші спроби. Ще говорять, що може дійти до такого, чого вкрай ніхто не сподівався, а тому вже зараз варто придивлятись до сусідів-вєтєранов, підозрілих собак та кішок, а також інших носіїв загрозі державного суверенітету...
Віктор Медведчук. Біологи говорять, що підміна інстинктів відбувається лише в період близькости смерти або внаслідок психічних відхилень, а можливо й таке, що потреб хвилюватись немає, але чомусь я в це не вірю...Знаєте чому я заговорив про інстинкти? Чомусь мені здається, що в Віктора Володимировича так сказати собача вірність господарю. Хоч би як ласо не виглядала шия годувальника, але перегризти її він не наважиться, і не втече через жорстке поводження, якщо таке, звісно, буде. Зараз про пана Медведчука можна судити з прислів’я „Який господар...” Боюсь тільки, щоби останній не відвернувся. І ще. Може це і не таємниця, але десь з місяць тому почалась „чистка” рядів всім відомої партії, чого не робилось в таких масштабах ніким і ніколи в роки незалежности.
Віктор Янукович можливо єдиний, кому дощі не так портять настрій як хотілось би, а можливо далі просто нікуди. ,Я ще раніше зауважив як в Києві „регіоналів” не сприймають – сильно розкатують губу. Довести, що биків кидати можуть – довели, а от з нормальними пацанами терти якось не вдається. Те, заради чого персі він в прем’єри тепер настільки віддалене, , що вимагає відповідь вже поставлене вами питання. Тепер ні про які вищі матерії не йдеться – головне зберегти те, що їсть моль та ржа і, що не виключено, себе коханих. Проколовся і пан Волков зі своїми прогнозами. Для мене ця фігура настільки цікава, що варта окремого аналізу, а зараз хай буде стільки, скільки місця має в полюсі нашому. І ще. Про авто. Для мене, як майже пересічного громадянина цифра шість рівнозначна іншим, а от для людини, котра старається жити „па панятіям” і ще й зробила ходку на зону це значення міняється...
Віктор Пінчук як завжди тихий, знає що має, завдяки кому має і скільки часу матиме точно... Така ж партія, от тільки що остання красується усміхненою личком Тигіпка. Здається єдиний опліт на який може повністю опиратися президент. Напевне зараз всі там працюють, ресурси країні, що розвивається, потрібні завжди і бажано щоб побільше. Важко оцінити його ставлення до того, що на кону, до його можливої віддалености, до того, що буде, якщо Кучми не буде. На дозвіллі порозмірковуймо...
Про опозицію вже була мова, але, так сказати, в принципі. Ой як не хочеться мені мішати всю ту бодягу одною ложкою і в одному казану. Це вже навіть не лебідь, щука і рак. Вже навіть ковдри бажань на всіх не вистачає і тягати її навчились, але так як в Булгакова з квартирою. Віктор Андрійович впродовж довгого часу схвильований. Можливо зараз особливо починає задумуватись над іронією долі і порадами Мороза. Загалом він – як суп без заварки і приправи: голод тамує, але смаку не має. А голод таки багатьом тамує... Юля Володимирівна бачить всю безпорадність свого становища: сімейні і особисті проблеми з Ген”ом, президентські амбіції все сильніше і частіше вдаряються об жахіття реальности. Як ніхто відчуває вона зраду. Все це переходить в депресію, яка загрожує бути затяжною, але якщо докласти максимум зусиль, то переходить в пожвавлення і розраду... От кого мені з опозиційного табору по справжньому шкода, так це Олександра Олександровича. На ньому можна простежити нівеляцію плюсів відсутністю харизми. До комуністів вже немає сил, а шкода...

ПіеС. Дуже б хотів співпрацювати з друкованими виданнями.