08/15/2003 | Гурій Бухало, професор

УСЕ-ТАКИ РIВНЕ

Навряд чи є ще в Українi обласний центр, який має, а точнiше вже мав стiльки назв: Rowne, Ровное, Ровенск, Ровно, Рiвне, Rowne, Riwne, Rivne, Rowno, Ровно, Рiвне. Цi назви одному й тому ж населеному пункту давали загарбники, якi його захоплювали. Жителi ж населеного пункту, який розкинувся на рiвниннiй мiсцевостi мiж горбами над рiчкою, назвали його по-старослов’янськи - Ровное, Ровно, що українською означає рiвне мiсце. I ця назва вперше зафiксована в документах, якi вiдносяться до 1283 року.

Назва змiнювалася в мiру того, як населений пункт, який згодом став мiстечком, потiм - мiстом, потрапляв пiд владу загарбникiв.

Так, коли цей населений пункт входив до Росiї, то носив назву Ровно, Ровное. Лише в перiод визвольних змагань українського народу 1917-1920-х рокiв мiсто справдi мало українську назву - Рiвне. А коли майже на 20 рокiв край потрапив пiд владу Польщi, мiсто отримало офiцiйну назву Rowne.

Проте українськi офiцiйно зареєстрованi органiзацiї, об’єднання, якi в мiстi дiяли у 1920-1939-х роках пiд недремним оком польської полiцiї («Просвiта», Пласт, Союз українок, українська приватна гiмназiя та iншi) користувалися лише назвою Рiвне, про що свiдчать численнi документи, якi нинi зберiгаються у фондах державного архiву Рiвненської областi. Цю назву вживали й жителi мiста та навколишнiх населених пунктiв.

З 1939 року по 1941 рiк, коли мiсто увiйшло до складу СРСР i стало обласним центром, його на росiйський кшталт стали iменувати Ровно. Пiд час гiтлерiвської окупацiї українськi органiзацiї, якi тодi працювали в мiстi, та й населення продовжували вживати назву Рiвне.

А з лютого 1944 року, коли до мiста увiйшли радянськi вiйська, i воно знову стало обласним центром, бiльшовицькi правителi дали йому назву Ровно.

Але треба вiддати належне вiдомим українським вченим - мовознавцям, лiтераторам, якi делiкатно порушували питання ще у 50-60-тi роки про закрiплення української назви мiста. Назву Рiвне чули вiд людей старшого поколiння, якi дивом уникнули сталiнських розправ. Нарештi вся українська дiаспора свiту знає наше мiсто як Рiвне.

У Рiвному ще за часiв радянської влади у 1988 роцi створюється одне з перших в Українi Товариство шанувальникiв української мови, яке згодом переросло в Товариство української мови iм.Т.Шевченка, потiм - у «Просвiту». Одним зi своїх найголовнiших завдань члени Товариства бачили вiдродження iсторичної справедливостi - повернення обласному центровi його української назви - Рiвне.

I почалася запекла кiлькарiчна боротьба за узаконення української назви мiста. За iнiцiативою Товариства української мови iм.Т.Шевченка Рiвненська мiська рада народних депутатiв двадцять першого скликання, обрана чи не вперше справдi демократичним шляхом, яку очолював В.Марчук, 25 грудня 1990 року ухвалює рiшення, у якому говориться: «Враховуючи неодноразовi звернення представникiв широкої громадськостi, Товариства української мови iм.Т.Шевченка з вимогою повернути нашому мiсту його українську назву, спираючись на результати наукової експертизи, проведеної спiльно вiддiлом ономастики та правописною комiсiєю Iнституту мовознавства iм.О.Потебнi Академiї наук України, а також керуючись статею 38 Закону УРСР «Про мови в Українськiй РСР», - в Українськiй РСР... назви населених пунктiв... утворюються i подаються українською мовою», Ровенська мiська рада народних депутатiв

ВИРIШИЛА:

1. Визнати, що українською назвою нашого мiста є форма Рiвне, а похiдним вiд неї прикметником - рiвненський.

2. Керуватися формою Рiвне при перекладi назви мiста iншими мовами.

3. Порушити клопотання перед обласною радою народних депутатiв про повернення обласному центровi його української назви Рiвне.

4. Дати доручення народним депутатам Верховної Ради УРСР вiд мiста Рiвного В.М.Пилипчуку та В.М.Червонiю порушити перед Президiєю Верховної Ради питання про повернення мiсту його української назви».

Крiм цього, на сесiї мiської ради було прийнято звернення до Рiвненської обласної ради народних депутатiв, у якому говориться: «Прийшла пора вже стати обличчям до народу, iнтереси, нацiональну самобутнiсть i культурну спадщину якого покликанi боронити Ради народних депутатiв. Рада народних депутатiв мiста Рiвного звертається до Рiвненської обласної ради народних депутатiв з пропозицiєю порушити перед Президiєю Верховної Ради Української РСР клопотання про повернення нашому мiсту його справжньої української назви Рiвне. Голова ради В.Марчук. 25 грудня 1990 року м.Рiвне».

I Рiвненська обласна рада протягом... трьох мiсяцiв розглядала це звернення. Аж 27 березня 1991 року ухвалює рiшення №56 «Про україномовну назву мiста Ровно», у якому говориться: «1. Рiшення Ровенської мiської ради народних депутатiв вiд 25 грудня 1990 року та висновки комiсiї, утвореної президiєю обласної ради народних депутатiв по вивченню матерiалiв щодо змiни назви мiста Ровно на Рiвне, взяти до вiдома.

Вважати iсторичною назвою мiста Ровно назву Ровно, а назва Рiвне вiдповiдає закономiрностям розвитку української мови».

Отже, обласна рада народних депутатiв в особi її голови П.Прищепи не пiдтримала рiшення Рiвненської мiської ради. Бiльше того, у мiсцевiй пресi, а вона була представлена тодi трьома офiцiйними обласними газетами (органами комунiстичної партiї та комсомолу - «Червоний прапор», «Змiна» та новонароджений «Дiалог»), i по обласному радiо пiшла шалена, органiзована партапаратом контрпропаганда, яка мала на метi не допустити того факту, щоб мiсто отримало свою справжню українську назву - Рiвне. Майже одностайно автори публiкацiй виступали проти «Рiвного». Так, наприклад, досвiдченому архiвiстовi новостворений орган комунiстичної партiї «Дiалог» вiдвiв цiлу сторiнку (21 грудня 1990 року). Пiсля багатьох розмiрковувань про недоцiльнiсть повернення української назви мiсту автор лякає своїх читачiв фактом, що повернення української назви вимагатиме великих, якщо не величезних коштiв: «Що буде, коли цi витрати будуть вiднесенi на рахунок мiського бюджету - адже це - iнiцiатива депутатiв мiської ради... Скiльки це тодi коштуватиме середнiй ровенськiй родинi? Чи по 40, чи по 50 карбованцiв?»

I офiцiйну вiдповiдь автору дає «Довiдка про очiкуванi витрати при перейменуваннi мiста Ровно на Рiвне та вiдповiдно змiни назви областi», яку пiдписали 9 керiвникiв рiзних служб та установ обласного центру. У документi говориться: «...проведенi розрахунки витрат, якi виникнуть у разi змiни назви мiста Ровно на Рiвне та вiдповiдної змiни назви областi. В основу розрахункiв комiсiєю взято:

- кiлькiсть пiдприємств, органiзацiй, установ згiдно статистичних даних станом на 1.01.1990 року, по областi, в мiстi Ровно;

- прейскурантну цiну виготовлення штампiв, печаток, вивiсок.

Крiм того, були врахованi витрати, якi виникнуть iз змiною назви мiста та областi в пiдприємствах транспорту, зв’язку, шляхових та комунальних службах i паспортних столах».

На документі приписка: «Згідно інформаційних матеріалів в пресі зміна назви лише одного населеного пункту на карті потребує витрат в масштабах країни 400 тисяч крб. (газета «Правда» від 6 вересня 1990 року)». Отже, вийшла сума на той час фантастична. А де взяти такі кошти? Тож про перейменування не може бути й мови. Пересічний читач, ознайомившись з такою цифрою, задумається... А щоб «добити» обивателя остаточно, одна з обласних комуністичних газет друкує попередження доктора сільськогосподарських (!) наук про те, що в момент ухвалення рішення про узаконення назви Рівне на місто буде спрямовано «астральний удар» з небес! Тоді, зрозуміло, від міста залишаться самі лише руїни! На допомогу обласним партійним органам приходили республіканські. Ось один приклад. Очевидно, на прохання тодішніх керівників області секретаріат Верховної Ради УРСР направляє на адресу голови Рівненської обласної ради народних депутатів тов. Прищепи П.К. лист від 5 травня 1991 року № 08-1/7-42 за підписом завідувача відділу В.Волонця, у якому пропонувалося вислати на його адресу «слідуючі» документи: “про наслідки опитування населення міста Ровно з цього питання; рішення обласної ради народних депутатів про зміну назви міста Ровно на Рівне». На документі розмашистим почерком - резолюція Петра Купріяновича: «Тт.. Сиротинський С.Ф., Федів І.О., прошу організ. виконання. 8.05.91 р.». І підпис тов. Прищепи П.К. І, очевидно, як відповідь київському начальству оргвідділ обласної ради народних депутатів надсилає «Довідку вивчення матеріалів щодо зміни назви міста Ровно на Рівне і відповідно зміни назви області», у якій багато загальних міркувань, пояснень, що стосуються української мови. І як висновок: «Проте міська рада народних депутатів, піднімаючи питання щодо зміни назви міста Ровно на Рівне, не вивчила думки місцевого населення і не розглянула дане питання на сесії міської ради» (?). Свідченням цього є те, що після опублікування на сторінках обласної газети «Червоний прапор» повідомлення про скликання третьої сесії обласної ради народних депутатів і порядку денного її роботи, в обласну раду народних депутатів надійшло багато письмових та усних заяв, зміст яких свідчить про неоднозначну думку жителів міста та області. У більшості листів висловлюється думка про недоцільність перейменування міста й області. Зокрема, ветерани війни та праці, жителі смт Зарічного, м.Ровно запитують депутатів обласної ради: «Невже у цей складний економічний час для країни у людей немає більш важливих питань, як це? Хіба від зміни назви міста, яке, до речі, має першу історичну назву Ровно, наше життя стане кращим?». Автори листів цілком резонно зазначають, що в інформації, опублікованій у газеті «Правда» за 6 вересня 1990 року, повідомляється, що заміна однієї назви на картах - це мінімум 400 тисяч викинутих на вітер карбованців, і просять назвати матеріальні затрати, пов’язані з перейменуванням.

Окремі автори листів вимагають вивчити громадську думку шляхом референдуму й тільки після цього ухвалювати рішення сесії з питань зміни назви міста з Ровно на Рівне й відповідно зміни назви області. Але до опитування не дійшло. Результати його були відомі наперед - комуністи вміли організовувати так громадську думку, як вони цього забажали б. А тепер уже було отримано експертний висновок про назву нашого міста, зроблений спільно правописною комісією Інституту мовознавства ім. О.Потебні Академії наук України та відділом ономастики того ж Інституту. В аргументованому та авторитетному висновку вчених стверджується, що українською, згідно з властивими українській мові законами словотвору, цілком однозначно виступає форма рівненський. Висновок підписали директор Інституту мовознавства академік В.Русанівський та голова правописної комісії, доктор філологічних наук А.Бурячок. І на засідання Президії Верховної Ради УРСР були запрошені А.Бурячок та народний депутат України В.Червоній. Вони своїми аргументованими виступами підкріпили висновок учених-мовознавців. Президія проголосувала за «Рівне». Здоровий глузд переміг! А Голова Верховної Ради УРСР Л.Кравчук підписав 11 червня 1991 року Постанову №1183-ХП Президії Верховної Ради УРСР «Про приведення назви міста Ровно і Ровенської області у відповідність до правил українського правопису»:

«Президія Верховної Ради УРСР постановляє: З врахуванням правил українського правопису надалі іменувати місто Ровно - Рівне, а Ровенську область - Рівненська.

Голова Верховної Ради Української РСР Л.Кравчук».

Цей документ назавжди увійшов у багатовікову історію міста Рівне.

Гурій Бухало, професор Рівненського інституту слов’янознавства, кандидат історичних наук.