Мороз та Симоненко грають за сценарієм Банкової (/)
08/21/2003 | Shooter
Мороз та Симоненко грають за сценарієм Банкової?
Владислав Вєтров, «Главред»
Лідери лівих партій Олександр Мороз та Петро Симоненко публічно зізналися, що з четвертого серпня вони активно спілкуються з головою Адміністрації Президента Віктором Медведчуком. Остаточна мета цих зустрічей, проведення конституційної реформи. На перший погляд це виглядає дивно, але виявилось, що позиції Адміністрації Кучми і лідерів опозиційних партій збігаються.
„Главред” пропонує читачам ознайомитись зі вступним словом Олександра Мороза та коментарями Юрія Луценка, Олега Медвєдєва, Олександра Дергачова, Віктора Ющенка та Андрія Єрмолаєва.
Олександр Мороз, голова Соціалістичної партії:
„В останні дні до нас звертаються журналісти за інформацією щодо конституційних реформ. Ця тема активно популяризується через ЗМІ. Аби пояснити свою позицію ми запросили вас на цю зустріч.
Як ви знаєте, на розгляді в КС є два проекти змін до Конституції. Це альтернативні проекти. Президентський, зокрема, не має ніякого відношення до парламентсько-президентської форми правління, до демократизації суспільного життя.
Парламентський проект, що більшістю своїх норм відповідає суті необхідної політичної реформи, може наштовхнутися на спротив поки-що залежної від АП більшості парламенту. В усякому разі, в найближчі місяці на його підтримку зібрати 300 голосів важко. На президентський – неможливо.
Розуміючи це, та шукаючи відповіді на заяву про відкликання свого проекту, Президент шукає прохідний варіант. В будь-якому разі, ми відкидаємо зараз підозри щодо намірів. Нас цікавить суть пропозицій, щодо яких відбувалися консультації зі спеціалістами, що виконували доручення президента. Йдеться зокрема, про голову його адміністрації.
В ході консультацій вияснилося, що тепер не йдеться про одномоментні вибори, про так звану „постійно діючу більшість”, про призначення Президентом частини міністрів.
Переважна більшість пропозицій, що є в депутатському варіанті, переміщені до неофіційного поки-що проекту. Йдеться і про новий статус Рахункової Палати, і про роль регламенту ВР, про порядок призначення прем’єра, Генпрокурора, про процедуру легітимізації законів і про багато інших прогресивних речей.
Ключовою новацією є пропозиція обирати Президента Верховною Радою.
В принципі всі новації співпадають з нашими програмними засадами, зокрема з позицією СПУ з 1993 року з передвиборними програмами, в переважній більшості – з меморандумом, підписаним „четвіркою”. Тому загалом ми готові їх підтримувати.
Дискусійними, на наш погляд, залишаються деякі процедурні та організаційні речі.
По-перше. Ми категорично проти того, щоб нові повноваження, зокрема щодо призначення Президента набував нинішній парламент.
По-друге, остаточному введенню в дію змін до Конституції має передувати прийняття Закону про вибори до парламенту та місцевих органів влади (крім сільських та селищних) на пропорційній основі.
Очевидно, цю норму про вибори „за партійними списками в єдиному загальнодержавному багатомандатному окрузі” і відповідні вибори на місцях слід передбачити в перехідних положеннях до змін.
По-третє, слід владнати процедуру призначення прем’єра.
По-четверте, вибори Президента наступного року мають бути прямими, всенародними. На два чи на п’ять років, з якими повноваженнями, введення змін в цілому через кілька місяців, через рік чи з 2006 року – все це питання для обговорення.
Наша пропозиція: Президент має організувати круглий стіл з усіма суб’єктами конституційного процесу і там, до внесення нового варіанту, знайти компроміс.
Йдеться про справу надзвичайної ваги. Тут не може бути переваг одним чи іншим. Тут не може бути кулуарних домовленостей. Мова про інтереси держави на багато років наперед”.
Олег Медвєдєв, політтехнолог:
- Якби я був не Медвєдєвим, а Медведчуком, то я б просто розцілував би Мороза і Симоненка за те, що вони погодились на те, щоб підтримати ідею парламентської республіки. Коли Кучма у березні цього року вперше сформулював основи свого законопроекту змін до Конституції я уже робив припущення, що усе це насправді є маневром для залякування опозиції перспективою ніби то продовження повноважень діючого Президента. А насправді Банкова, принаймні, найбільш діяльна її частина, на початку розмов про політреформу відстоювала принцип створення в Україні парламентської республіки. Це робилось саме через те, що представники відомої політичної сили, яка засіла на Банковій, в найближчій перспективі не мають жодних шансів зайняти президентське крісло. Натомість вони мають потужно розвинену організаційну структуру та медійну імперію, яка надає найширші можливості грати в рамках парламентської республіки.
Якщо вже конкретно називати імена, то Медведчук є давнім прихильником ідеї парламентської республіки через те, що він є найбільш готовим до цієї системи. І залишалось лише очікувати того моменту, коли ця ідея спливе на поверхню.
Тому коли Мороз і Симоненко пропонують оцінювати політичну реформу не прив’язуючись до конкретних персоналій, цього зробити попри усе бажання, не можна. Бо очевидно, що ініційована Кучмою ніби-то політична реформа є насправді не наслідком якихось філософських міркувань людини, у якого, як він стверджує, сорок років дрімав талант гуманітарія, а прагматичного прагнення сил, які діють навколо Президента, зберегти свою владу в іншому форматі.
Згода Компартії і Соцпартії бути учасником цього процесу є також прогнозованою, оскільки у них також майже немає шансів висунути кандидата в президенти, який переможе. І їх парламентська система набагато більше влаштовує, ніж президентська. Вони праві в тому, що в переважній більшості країн Європи домінує парламентська система. Але оцінювати перспективи цієї системи в Україні у відриві від конкретних історичних реалій навряд чи можна.
Такий розвиток подій призведе до того, що команда Кучми залишається при владі. Бо у разі прийняття проекту парламентської республіки та з відходом Кучми від президентства восени 2004 року до весни 2006 року при владі буде залишатися уся його команда - зігнана у відомий „силовий” спосіб парламентська більшість та сформований нею Кабінет міністрів. І навіть якщо соціалісти і комуністи домовляться з владою про те, що в проекті змін буде записана норма про проведення наступних парламентських виборів на пропорційній основі, це не означає, що за два роки, які залишатимуться до виборів, нинішня парламентська більшість не підготується належним чином і не знайде можливості їх виграти. Таким чином є небезпека того, що не повториться успіх опозиції, якого вона досягла у 2002-му році.
На практиці збереження такого режиму означатиме консервацію багатьох соціально-економічних проблем, притаманних Україні, вона означатиме відсутність структурних реформ в економіці, торжества таких явищ як конкуренція. І я боюсь, що політична система, яка буде побудована на підставі таких змін до Конституції, буде нагадувати ту політичну систему, яка описана у відомій казці Юрія Олеші „Три товстуни”.
Юрій Луценко, народний депутат, фракція СПУ:
- Влада хоче залишитися при владі навіть після зміни системи влади. З іншого боку опозиція хоче усунути від влади людей, які перебувають при ній. Спір, хто кого переграє.
Але, як кажуть, бісик ховається в деталях. Позиція Соцпартії така: повноваження президента можуть бути змінені не 2004-го, а 2006 року. Для того, щоб новообраний президент від опозиції за два роки економічно розгромити клани, бо політично їх розгромлюють такі зміни до Конституції. Другий пункт. Наступний парламент, який буде формувати центр влади – Кабмін – має бути обраний не на змішаній системі (яка, як ми бачили, дає можливості фальсифікації і перевагу „кучмістам”), а на пропорційній. Тому боятися, що така норма зіграє на руку олігархам, не можна. 80% населення голосує проти олігархічних партій, що дає підстави надіятися: наступний парламент олігархічним не буде. Отже, і президент не буде олігархічним.
Олександр Дергачов, провідний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України:
- Перш за все, треба розрізняти ті актуальні питання в межах політичної реформи, які дійсно існують. Базовим є питання про демократизацію політичного процесу, про перехід на засади демократичні: прозорості, змагальності, публічності. І тут повністю збігаються інтереси всіх опозиційних сил, частково це відповідає інтересам і тих сил, які сьогодні групуються все ще навколо Президента.
Якою б не була модель державності, якою б не була Конституція, якими б не були конкретні закони, проблема в тому, що вони не спрацьовують принаймні в своїй демократичній частині, вони спотворюються, пристосовуються, використовуються як завгодно і працює інший механізм. Треба щоб працювали всі засади ці, тобто потрібна зміна політичної практики. Якщо це відбувається, то можуть змагатися різні підходи до того, як краще організувати владу, як її розподіляти. Яка роль відводиться парламенту, виконавчий владі и таке інше.
Якщо цього питання не вирішити, будь яка модель не буде працювати на пересічного громадянина, не буде виявляти своїх позитивних якостей. Досвід Європи говорить про те що це другорядне питання, як організована влада, якщо вона відповідальна, якщо діє механізм цей зміни влади: вибори формують владу. Якщо вони не формують будь то президентська, чи парламентська республіка принципового значення не буде.
Сьогодні ми маємо ситуацію, коли дійсно після виграшу на парламентських виборах демократичні сили опинились в опозиції і не впливають на ситуацію. Звичайно Україна дуже зацікавлена в становленні сильних партій, а це потребує і пропорційних виборів, і підвищення статусу парламенту. І взагалі парламент це найбільш демократична установа за всіх органів влади. Але залишається цей базовий принцип, чи буде у нас демократично-політична практика. І якщо комуністи і соціалісти матимуть на увазі цей приорітет, то немає нічого дивного і небезпечного, що вони відстоюють ідеї парламентської республіки. Але коли насправді сьогодні акцентуватимуть власну активність в такому варіанті політичної реформи, не змінюючи повсякденних політичних реалій, то вони можуть стати заручниками такої практики і їх можуть легко розвести, використати для того, щоб взагалі не пропустити реальних змін.
Віктор Ющенко, лідер „Нашої України”:
- Ближчими днями ми можемо стати свідками прикладу візантійської політики, коли будуть відкликані з Конституційного суду два законопроекти і внесено третій, ще більш єзуїтський. Ця влада може вдатися до таких ініціатив, коли президента обиратиме в парламенті підневільна недемократична більшість. Сьогоднішня затіяна владою політична реформа - це боротьба двох концепцій, одна з яких передбачає пролонгацію терміну діючого президента, а друга прагне збалансувати владу в Україні.
Андрей Ермолаев, директор Центра социальных исследований "София":
- Я бы связал последние движения лидеров оппозиции с тем, что сегодня развернулась довольно активная работа власти, с попыткой перехвата их голосов и их интересов при подготовке к выборам 2004 года. Существует два конкурентных сценария, над которыми работает власть. Это попытка договориться с левыми и создать условия, когда нелевая оппозиция будет постепенно загнана в угол и, возможно, даже демонтирована. А Ющенко окажется в политическом одиночестве. Такой сценарий наиболее близок Администрации Президента.
Второй сценарий связан с попыткой достижения компромисса с «нашистами» и, возможно, даже рекомбинации состава «Нашей Украины» и в будущем, соответственно, – формата парламента. В этом сценарии заинтересован большой капитал, который сейчас работает в парламенте и близкий к коалиции, составляющей сегодня Кабмин.
Эти два сценария являются конкурентными между собой.
Конечно, идея парламентской республики будет очень привлекательная для коммунистов и социалистов, так как, во-первых, они удовлетворят свое требование создания партийной системы, которая обеспечит им присутствие во всей вертикали представительной власти: от самоуправления до парламента. Это, во-первых.
Во-вторых, в такой модели будет создан легальный механизм сотрудничества с властью, так как будут созданы условия, при которых левые будут принимать участие в формировании Кабинета министров и всей исполнительной вертикали.
В-третьих, их (Левую оппозицию. – Ред.) устроит то, что будущий президент будет лишен тех административных полномочий, которыми он владеет теперь. На это и рассчитывает Банковая, поскольку там убеждены, что будущий состав парламента будет под абсолютным контролем и, соответственно, под контролем будут и кадровые решения в диапазоне от премьер-канцлера и президента до состава Кабмина.
Собственно, на этой почве и появляются заявления левых, которые клюют, как рыба, на подобный сценарий, так как он им кажется намного выгоднее, чем сомнительное сотрудничество с Ющенко. Но это еще не означает, что будет отбрасываться сценарий сближения левых с «нашистами» и попытка создания нового формата в парламенте и нового формата работы с нелевой оппозицией.
Владислав Вєтров, «Главред»
Лідери лівих партій Олександр Мороз та Петро Симоненко публічно зізналися, що з четвертого серпня вони активно спілкуються з головою Адміністрації Президента Віктором Медведчуком. Остаточна мета цих зустрічей, проведення конституційної реформи. На перший погляд це виглядає дивно, але виявилось, що позиції Адміністрації Кучми і лідерів опозиційних партій збігаються.
„Главред” пропонує читачам ознайомитись зі вступним словом Олександра Мороза та коментарями Юрія Луценка, Олега Медвєдєва, Олександра Дергачова, Віктора Ющенка та Андрія Єрмолаєва.
Олександр Мороз, голова Соціалістичної партії:
„В останні дні до нас звертаються журналісти за інформацією щодо конституційних реформ. Ця тема активно популяризується через ЗМІ. Аби пояснити свою позицію ми запросили вас на цю зустріч.
Як ви знаєте, на розгляді в КС є два проекти змін до Конституції. Це альтернативні проекти. Президентський, зокрема, не має ніякого відношення до парламентсько-президентської форми правління, до демократизації суспільного життя.
Парламентський проект, що більшістю своїх норм відповідає суті необхідної політичної реформи, може наштовхнутися на спротив поки-що залежної від АП більшості парламенту. В усякому разі, в найближчі місяці на його підтримку зібрати 300 голосів важко. На президентський – неможливо.
Розуміючи це, та шукаючи відповіді на заяву про відкликання свого проекту, Президент шукає прохідний варіант. В будь-якому разі, ми відкидаємо зараз підозри щодо намірів. Нас цікавить суть пропозицій, щодо яких відбувалися консультації зі спеціалістами, що виконували доручення президента. Йдеться зокрема, про голову його адміністрації.
В ході консультацій вияснилося, що тепер не йдеться про одномоментні вибори, про так звану „постійно діючу більшість”, про призначення Президентом частини міністрів.
Переважна більшість пропозицій, що є в депутатському варіанті, переміщені до неофіційного поки-що проекту. Йдеться і про новий статус Рахункової Палати, і про роль регламенту ВР, про порядок призначення прем’єра, Генпрокурора, про процедуру легітимізації законів і про багато інших прогресивних речей.
Ключовою новацією є пропозиція обирати Президента Верховною Радою.
В принципі всі новації співпадають з нашими програмними засадами, зокрема з позицією СПУ з 1993 року з передвиборними програмами, в переважній більшості – з меморандумом, підписаним „четвіркою”. Тому загалом ми готові їх підтримувати.
Дискусійними, на наш погляд, залишаються деякі процедурні та організаційні речі.
По-перше. Ми категорично проти того, щоб нові повноваження, зокрема щодо призначення Президента набував нинішній парламент.
По-друге, остаточному введенню в дію змін до Конституції має передувати прийняття Закону про вибори до парламенту та місцевих органів влади (крім сільських та селищних) на пропорційній основі.
Очевидно, цю норму про вибори „за партійними списками в єдиному загальнодержавному багатомандатному окрузі” і відповідні вибори на місцях слід передбачити в перехідних положеннях до змін.
По-третє, слід владнати процедуру призначення прем’єра.
По-четверте, вибори Президента наступного року мають бути прямими, всенародними. На два чи на п’ять років, з якими повноваженнями, введення змін в цілому через кілька місяців, через рік чи з 2006 року – все це питання для обговорення.
Наша пропозиція: Президент має організувати круглий стіл з усіма суб’єктами конституційного процесу і там, до внесення нового варіанту, знайти компроміс.
Йдеться про справу надзвичайної ваги. Тут не може бути переваг одним чи іншим. Тут не може бути кулуарних домовленостей. Мова про інтереси держави на багато років наперед”.
Олег Медвєдєв, політтехнолог:
- Якби я був не Медвєдєвим, а Медведчуком, то я б просто розцілував би Мороза і Симоненка за те, що вони погодились на те, щоб підтримати ідею парламентської республіки. Коли Кучма у березні цього року вперше сформулював основи свого законопроекту змін до Конституції я уже робив припущення, що усе це насправді є маневром для залякування опозиції перспективою ніби то продовження повноважень діючого Президента. А насправді Банкова, принаймні, найбільш діяльна її частина, на початку розмов про політреформу відстоювала принцип створення в Україні парламентської республіки. Це робилось саме через те, що представники відомої політичної сили, яка засіла на Банковій, в найближчій перспективі не мають жодних шансів зайняти президентське крісло. Натомість вони мають потужно розвинену організаційну структуру та медійну імперію, яка надає найширші можливості грати в рамках парламентської республіки.
Якщо вже конкретно називати імена, то Медведчук є давнім прихильником ідеї парламентської республіки через те, що він є найбільш готовим до цієї системи. І залишалось лише очікувати того моменту, коли ця ідея спливе на поверхню.
Тому коли Мороз і Симоненко пропонують оцінювати політичну реформу не прив’язуючись до конкретних персоналій, цього зробити попри усе бажання, не можна. Бо очевидно, що ініційована Кучмою ніби-то політична реформа є насправді не наслідком якихось філософських міркувань людини, у якого, як він стверджує, сорок років дрімав талант гуманітарія, а прагматичного прагнення сил, які діють навколо Президента, зберегти свою владу в іншому форматі.
Згода Компартії і Соцпартії бути учасником цього процесу є також прогнозованою, оскільки у них також майже немає шансів висунути кандидата в президенти, який переможе. І їх парламентська система набагато більше влаштовує, ніж президентська. Вони праві в тому, що в переважній більшості країн Європи домінує парламентська система. Але оцінювати перспективи цієї системи в Україні у відриві від конкретних історичних реалій навряд чи можна.
Такий розвиток подій призведе до того, що команда Кучми залишається при владі. Бо у разі прийняття проекту парламентської республіки та з відходом Кучми від президентства восени 2004 року до весни 2006 року при владі буде залишатися уся його команда - зігнана у відомий „силовий” спосіб парламентська більшість та сформований нею Кабінет міністрів. І навіть якщо соціалісти і комуністи домовляться з владою про те, що в проекті змін буде записана норма про проведення наступних парламентських виборів на пропорційній основі, це не означає, що за два роки, які залишатимуться до виборів, нинішня парламентська більшість не підготується належним чином і не знайде можливості їх виграти. Таким чином є небезпека того, що не повториться успіх опозиції, якого вона досягла у 2002-му році.
На практиці збереження такого режиму означатиме консервацію багатьох соціально-економічних проблем, притаманних Україні, вона означатиме відсутність структурних реформ в економіці, торжества таких явищ як конкуренція. І я боюсь, що політична система, яка буде побудована на підставі таких змін до Конституції, буде нагадувати ту політичну систему, яка описана у відомій казці Юрія Олеші „Три товстуни”.
Юрій Луценко, народний депутат, фракція СПУ:
- Влада хоче залишитися при владі навіть після зміни системи влади. З іншого боку опозиція хоче усунути від влади людей, які перебувають при ній. Спір, хто кого переграє.
Але, як кажуть, бісик ховається в деталях. Позиція Соцпартії така: повноваження президента можуть бути змінені не 2004-го, а 2006 року. Для того, щоб новообраний президент від опозиції за два роки економічно розгромити клани, бо політично їх розгромлюють такі зміни до Конституції. Другий пункт. Наступний парламент, який буде формувати центр влади – Кабмін – має бути обраний не на змішаній системі (яка, як ми бачили, дає можливості фальсифікації і перевагу „кучмістам”), а на пропорційній. Тому боятися, що така норма зіграє на руку олігархам, не можна. 80% населення голосує проти олігархічних партій, що дає підстави надіятися: наступний парламент олігархічним не буде. Отже, і президент не буде олігархічним.
Олександр Дергачов, провідний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України:
- Перш за все, треба розрізняти ті актуальні питання в межах політичної реформи, які дійсно існують. Базовим є питання про демократизацію політичного процесу, про перехід на засади демократичні: прозорості, змагальності, публічності. І тут повністю збігаються інтереси всіх опозиційних сил, частково це відповідає інтересам і тих сил, які сьогодні групуються все ще навколо Президента.
Якою б не була модель державності, якою б не була Конституція, якими б не були конкретні закони, проблема в тому, що вони не спрацьовують принаймні в своїй демократичній частині, вони спотворюються, пристосовуються, використовуються як завгодно і працює інший механізм. Треба щоб працювали всі засади ці, тобто потрібна зміна політичної практики. Якщо це відбувається, то можуть змагатися різні підходи до того, як краще організувати владу, як її розподіляти. Яка роль відводиться парламенту, виконавчий владі и таке інше.
Якщо цього питання не вирішити, будь яка модель не буде працювати на пересічного громадянина, не буде виявляти своїх позитивних якостей. Досвід Європи говорить про те що це другорядне питання, як організована влада, якщо вона відповідальна, якщо діє механізм цей зміни влади: вибори формують владу. Якщо вони не формують будь то президентська, чи парламентська республіка принципового значення не буде.
Сьогодні ми маємо ситуацію, коли дійсно після виграшу на парламентських виборах демократичні сили опинились в опозиції і не впливають на ситуацію. Звичайно Україна дуже зацікавлена в становленні сильних партій, а це потребує і пропорційних виборів, і підвищення статусу парламенту. І взагалі парламент це найбільш демократична установа за всіх органів влади. Але залишається цей базовий принцип, чи буде у нас демократично-політична практика. І якщо комуністи і соціалісти матимуть на увазі цей приорітет, то немає нічого дивного і небезпечного, що вони відстоюють ідеї парламентської республіки. Але коли насправді сьогодні акцентуватимуть власну активність в такому варіанті політичної реформи, не змінюючи повсякденних політичних реалій, то вони можуть стати заручниками такої практики і їх можуть легко розвести, використати для того, щоб взагалі не пропустити реальних змін.
Віктор Ющенко, лідер „Нашої України”:
- Ближчими днями ми можемо стати свідками прикладу візантійської політики, коли будуть відкликані з Конституційного суду два законопроекти і внесено третій, ще більш єзуїтський. Ця влада може вдатися до таких ініціатив, коли президента обиратиме в парламенті підневільна недемократична більшість. Сьогоднішня затіяна владою політична реформа - це боротьба двох концепцій, одна з яких передбачає пролонгацію терміну діючого президента, а друга прагне збалансувати владу в Україні.
Андрей Ермолаев, директор Центра социальных исследований "София":
- Я бы связал последние движения лидеров оппозиции с тем, что сегодня развернулась довольно активная работа власти, с попыткой перехвата их голосов и их интересов при подготовке к выборам 2004 года. Существует два конкурентных сценария, над которыми работает власть. Это попытка договориться с левыми и создать условия, когда нелевая оппозиция будет постепенно загнана в угол и, возможно, даже демонтирована. А Ющенко окажется в политическом одиночестве. Такой сценарий наиболее близок Администрации Президента.
Второй сценарий связан с попыткой достижения компромисса с «нашистами» и, возможно, даже рекомбинации состава «Нашей Украины» и в будущем, соответственно, – формата парламента. В этом сценарии заинтересован большой капитал, который сейчас работает в парламенте и близкий к коалиции, составляющей сегодня Кабмин.
Эти два сценария являются конкурентными между собой.
Конечно, идея парламентской республики будет очень привлекательная для коммунистов и социалистов, так как, во-первых, они удовлетворят свое требование создания партийной системы, которая обеспечит им присутствие во всей вертикали представительной власти: от самоуправления до парламента. Это, во-первых.
Во-вторых, в такой модели будет создан легальный механизм сотрудничества с властью, так как будут созданы условия, при которых левые будут принимать участие в формировании Кабинета министров и всей исполнительной вертикали.
В-третьих, их (Левую оппозицию. – Ред.) устроит то, что будущий президент будет лишен тех административных полномочий, которыми он владеет теперь. На это и рассчитывает Банковая, поскольку там убеждены, что будущий состав парламента будет под абсолютным контролем и, соответственно, под контролем будут и кадровые решения в диапазоне от премьер-канцлера и президента до состава Кабмина.
Собственно, на этой почве и появляются заявления левых, которые клюют, как рыба, на подобный сценарий, так как он им кажется намного выгоднее, чем сомнительное сотрудничество с Ющенко. Но это еще не означает, что будет отбрасываться сценарий сближения левых с «нашистами» и попытка создания нового формата в парламенте и нового формата работы с нелевой оппозицией.