Проти Путінських імперіальних амбіцій
09/25/2003 | юрко
Vladimir Socor, WSJ Europe: Standing Up to Putin's Imperial Ambitions
Владімір Сокор, Wall Street Journal, Europe
Проти Путінських імперіальних амбіцій.
Президент США Дж. Буш має можливість знову подивитися глибоко в очі Владіміра Путіна на самміті наступного тижня. Але, на відміну від їх першої зустрічі, коли Буш сказав, що побачив путінську душу і повірив йому, американський президент цього разу мусить використати нагоду, щоб дати зрозуміти ясно, що розвал СССР є остаточним та неповоротним.
Тепер це означає висловити принаймі три важливі повідомлення. Першим є те, що Москва повинна припинити спроби взяти знову під контроль Грузію та Молдавію. Друге – не буде жодної монополії Росії на транзит каспійської нафти та газу до Європи. Путіну потрібно сказати, що є неприпустимим захопити Україну та Білорусію у керовану Росією “Євразійську Економічну Спілку”, котра відновлює московський контроль над цією частиною Європи на передовій лінії НАТО та ЄС.
Путін поставив такі цілі майже головними у своїй політиці. Він знає, проте, що може отримати ці країни через політичний дефолт Заходу. І він передбачає, можливо ясніше, ніж деякі західні канцелярії, як проблеми економіки та безпеки виникнуть для Європи та США в результаті такого політичного дефолту.
Перемога Москви на цих фронтах підважить статус кво в Європі, що утворився в період після Холодної війни, збільшить залежність від російських енергетичних доставок і дасть змогу Москві перешкодити постсовєцьким країнам приднатися до коаліцій, ведених Америкою, якщо Росія такі коаліції не підтримуватиме. Ми вже бачили, як Москва змогла це зробити у випадку з Вірменією та декількома Центрально-азійськими країнами, щоб опонувати операції “Іракська свобода”. Повторення цього обмежить здатність НАТО проводити антитерористичні та миротворчі операції.
Грузія несе наслідки путінського тиску. Ця країна – разом з сусіднім Азербайджаном – є ключовою для утримання американських політичних цілей у Євразії. Однією з ключових потреб США в регіоні є здійснення каспійських енергетичних поставок безпосередньо до Європи та забезпечення силам про-американської коаліції доступ до Центральної Азії та Великого Середнього Сходу.
За своєю власною ініціативою та з вашінгтонською підтримкою, Грузія розпочала складний примирюючий діалог з Кремлем. І які є результати? Найвищі російські чиновники вказують Грузії, щоб вона припинила свої політичні стосунки та стосунки щодо безпеки в США та НАТО, згодилася на російські військові бази на довгий термін, приєдналася до контрольованої Росією організації CIS Collective Security Treaty Organization та Євразійської економічної спілки, приєднала Грузію до російських трубних та транспортаційних сіток. На цих умовах Москва натякає, що можливо влаштує припинення конфліктів – котрі сама ж організувала – на кордоні Грузії з Абхазією та Південною Осетією.
А цей сам час Росія вже практично анексувала Абхазію та Південну Осетію. Москва недавно надала російське громадянство більшості населення в цих регіонах та контролює грузинську сторону грузинсько-російського кордону в регіонах, котрі хотять відділитися. Росія також утримає безпосередні торгові та транспортаційні зв’язки з Абхазією та Південною Осетією, ігноруючи грузинський суверенітет. Росія розташувала свої війська в обох регіонах. Російська армія має дві свої бази глибоко всередині Грузії, відмовляється їх закрити та вивести свої військ, незважаючи на заклики Грузії та OSCE. Виглядає, що політика Кремля щодо Грузії не обмежується міжнародними законами.
Американська допомога щодо економіки та безпеки Грузії є підставою на живучість цієї країни та на утримання її стабільною. Американська програма “Train-and-Equip”, присвячена грузинським внутрішнім військам безпеки є успішною та повинна бути збільшена, країна активно підтримує американські антитерористичні операції і майбутній нафтопровід для експорту азербайджанської нафти незважаючи на опозицію Москви, буде прокладений наступного року через Грузію. Але ці спільні Західні та грузинські інтереси будуть в небезпеці, якщо тактика Кремля примусить змінитися грузинській прозахідній орієнтації. Саме тому Буш повинен сказати Путін на самміті, що незалежність Грузії та її безпека є в американських національних інтересах, котрі будуть збережені.
В Молдовії Путін – через особисті листи та через високого рівня посланців – вчиняє тиск на президента Владіміра Вороніна, щоб він легалізував незаконну російську присутність та російські власті, що хотять відокремитися в Транс-дністровському регіоні. Сценарій передбачає часткову передачу влади у молдовському центральному уряді цим властям під формулою федерації і гарантії такого вирішення за допомогою військової сили, яка є в своїй більшості російською (це на додачу до російських військ, що вже знаходяться в цьому регіоні і через формулу федерації будуть легітимними).
Російські війська виглядає, розташувалися довше, ніж цього вимагає закінчення терміну в грудні 2003 року. Цей термін є найновіший у серії термінів та резолюцій, котрі Москва порушувала і на порушення OSCE ніяк не реагувала. А Державний департамент США і далі віддає цю справу у руки самій OSCE. Одночасно, ЄС не визначається щодо пропонованої операції по консолідації миру у Молдові. Лише Буш має авторитет сказати Путіну на самміті, що утримування війські у південно-східній європейській країні на віддалі 1000 км від Росії лише на підставі колишнього совєцького минулого, є неприпустимим.
В Каспійському басейні Москва (разом з Тегераном) опонує будь-якому транс-каспійському нафтопроводу, що зможе найкоротше з’єднати південне побережжя, найбагатше на нафту та газ, з європейськими споживачами. На сьогодні Росія має практично монополію на транзит каспійських енергоносіїв до Європи і запевнює собі цю монополію на наступні 15 років, підписуючи контракти з виробниками газу та нафти.
Все це суперечить політиці Вашінгтону щодо Каспію, котра розвиває “багатотрубність”, як великий американський інтерес. Справді, це також є в інтересах Євро-атлантики, бо, як кожна адміністрація з часу Рейгана усвідомлювала, європейська надто велика залежність від енергоносіїв, котрі походять з Середнього Сходу та Росії, в кінцевому рахунку вплинуть на міцність альянсу. З цими думками Буш цілком можливо підніме питання прокладення нафтопроводу з Кашагану, Казахстан, на захід, найбільшого у світі, відкритого протягом останніх 30 років родовища, ікомерційний розвиток якого незабаром розпочнеться.
На просторах колишнього Совєцького союзу, від Білорусії і України до Центральної Азії, Путін розпочав торговий та монетарний блок шести країн під керівництвом Москви. Цей, так званий, Евразійський економічний союз, як виглядає, має утворити закритий ринок для продуктів, що не витримують конкуренції, але насправді для орієнтації української економіки в сторону Росії, що мало б стати заручником українського європейського майбутнього.
Незважаючи на це усе, Путім майже безсумніву намагатиметься отримати на самміті дозвіл ВТО приєднатися до неї з нижчим рівнем вимог та стандартів. Відповідь має бути такою, що неможливо бути членом Євразійський економічний союз та ВТО одночасно.
Два типи очікувань були спрямовані на Путіна – рефомувати та модернізувати Росію та бути лояльним союзником Америки у боротьбі проти терору та розповсюдження ядерної зброї. Він глибоко розчарував щодо обох. Питання, чи варто “пробачити” це, не варто розглядати. Але, навіть якщо варто чимось нагороджувати його, то ці нагороди ні в якому разі не повинні виглядати, як підтримка Кремля в його зусиллях знову з’єднати кусні колишньої влади в Євразії
Mr. Socor is a senior fellow of the Washington-based Institute for Advanced Strategic & Political Studies
Владімір Сокор, Wall Street Journal, Europe
Проти Путінських імперіальних амбіцій.
Президент США Дж. Буш має можливість знову подивитися глибоко в очі Владіміра Путіна на самміті наступного тижня. Але, на відміну від їх першої зустрічі, коли Буш сказав, що побачив путінську душу і повірив йому, американський президент цього разу мусить використати нагоду, щоб дати зрозуміти ясно, що розвал СССР є остаточним та неповоротним.
Тепер це означає висловити принаймі три важливі повідомлення. Першим є те, що Москва повинна припинити спроби взяти знову під контроль Грузію та Молдавію. Друге – не буде жодної монополії Росії на транзит каспійської нафти та газу до Європи. Путіну потрібно сказати, що є неприпустимим захопити Україну та Білорусію у керовану Росією “Євразійську Економічну Спілку”, котра відновлює московський контроль над цією частиною Європи на передовій лінії НАТО та ЄС.
Путін поставив такі цілі майже головними у своїй політиці. Він знає, проте, що може отримати ці країни через політичний дефолт Заходу. І він передбачає, можливо ясніше, ніж деякі західні канцелярії, як проблеми економіки та безпеки виникнуть для Європи та США в результаті такого політичного дефолту.
Перемога Москви на цих фронтах підважить статус кво в Європі, що утворився в період після Холодної війни, збільшить залежність від російських енергетичних доставок і дасть змогу Москві перешкодити постсовєцьким країнам приднатися до коаліцій, ведених Америкою, якщо Росія такі коаліції не підтримуватиме. Ми вже бачили, як Москва змогла це зробити у випадку з Вірменією та декількома Центрально-азійськими країнами, щоб опонувати операції “Іракська свобода”. Повторення цього обмежить здатність НАТО проводити антитерористичні та миротворчі операції.
Грузія несе наслідки путінського тиску. Ця країна – разом з сусіднім Азербайджаном – є ключовою для утримання американських політичних цілей у Євразії. Однією з ключових потреб США в регіоні є здійснення каспійських енергетичних поставок безпосередньо до Європи та забезпечення силам про-американської коаліції доступ до Центральної Азії та Великого Середнього Сходу.
За своєю власною ініціативою та з вашінгтонською підтримкою, Грузія розпочала складний примирюючий діалог з Кремлем. І які є результати? Найвищі російські чиновники вказують Грузії, щоб вона припинила свої політичні стосунки та стосунки щодо безпеки в США та НАТО, згодилася на російські військові бази на довгий термін, приєдналася до контрольованої Росією організації CIS Collective Security Treaty Organization та Євразійської економічної спілки, приєднала Грузію до російських трубних та транспортаційних сіток. На цих умовах Москва натякає, що можливо влаштує припинення конфліктів – котрі сама ж організувала – на кордоні Грузії з Абхазією та Південною Осетією.
А цей сам час Росія вже практично анексувала Абхазію та Південну Осетію. Москва недавно надала російське громадянство більшості населення в цих регіонах та контролює грузинську сторону грузинсько-російського кордону в регіонах, котрі хотять відділитися. Росія також утримає безпосередні торгові та транспортаційні зв’язки з Абхазією та Південною Осетією, ігноруючи грузинський суверенітет. Росія розташувала свої війська в обох регіонах. Російська армія має дві свої бази глибоко всередині Грузії, відмовляється їх закрити та вивести свої військ, незважаючи на заклики Грузії та OSCE. Виглядає, що політика Кремля щодо Грузії не обмежується міжнародними законами.
Американська допомога щодо економіки та безпеки Грузії є підставою на живучість цієї країни та на утримання її стабільною. Американська програма “Train-and-Equip”, присвячена грузинським внутрішнім військам безпеки є успішною та повинна бути збільшена, країна активно підтримує американські антитерористичні операції і майбутній нафтопровід для експорту азербайджанської нафти незважаючи на опозицію Москви, буде прокладений наступного року через Грузію. Але ці спільні Західні та грузинські інтереси будуть в небезпеці, якщо тактика Кремля примусить змінитися грузинській прозахідній орієнтації. Саме тому Буш повинен сказати Путін на самміті, що незалежність Грузії та її безпека є в американських національних інтересах, котрі будуть збережені.
В Молдовії Путін – через особисті листи та через високого рівня посланців – вчиняє тиск на президента Владіміра Вороніна, щоб він легалізував незаконну російську присутність та російські власті, що хотять відокремитися в Транс-дністровському регіоні. Сценарій передбачає часткову передачу влади у молдовському центральному уряді цим властям під формулою федерації і гарантії такого вирішення за допомогою військової сили, яка є в своїй більшості російською (це на додачу до російських військ, що вже знаходяться в цьому регіоні і через формулу федерації будуть легітимними).
Російські війська виглядає, розташувалися довше, ніж цього вимагає закінчення терміну в грудні 2003 року. Цей термін є найновіший у серії термінів та резолюцій, котрі Москва порушувала і на порушення OSCE ніяк не реагувала. А Державний департамент США і далі віддає цю справу у руки самій OSCE. Одночасно, ЄС не визначається щодо пропонованої операції по консолідації миру у Молдові. Лише Буш має авторитет сказати Путіну на самміті, що утримування війські у південно-східній європейській країні на віддалі 1000 км від Росії лише на підставі колишнього совєцького минулого, є неприпустимим.
В Каспійському басейні Москва (разом з Тегераном) опонує будь-якому транс-каспійському нафтопроводу, що зможе найкоротше з’єднати південне побережжя, найбагатше на нафту та газ, з європейськими споживачами. На сьогодні Росія має практично монополію на транзит каспійських енергоносіїв до Європи і запевнює собі цю монополію на наступні 15 років, підписуючи контракти з виробниками газу та нафти.
Все це суперечить політиці Вашінгтону щодо Каспію, котра розвиває “багатотрубність”, як великий американський інтерес. Справді, це також є в інтересах Євро-атлантики, бо, як кожна адміністрація з часу Рейгана усвідомлювала, європейська надто велика залежність від енергоносіїв, котрі походять з Середнього Сходу та Росії, в кінцевому рахунку вплинуть на міцність альянсу. З цими думками Буш цілком можливо підніме питання прокладення нафтопроводу з Кашагану, Казахстан, на захід, найбільшого у світі, відкритого протягом останніх 30 років родовища, ікомерційний розвиток якого незабаром розпочнеться.
На просторах колишнього Совєцького союзу, від Білорусії і України до Центральної Азії, Путін розпочав торговий та монетарний блок шести країн під керівництвом Москви. Цей, так званий, Евразійський економічний союз, як виглядає, має утворити закритий ринок для продуктів, що не витримують конкуренції, але насправді для орієнтації української економіки в сторону Росії, що мало б стати заручником українського європейського майбутнього.
Незважаючи на це усе, Путім майже безсумніву намагатиметься отримати на самміті дозвіл ВТО приєднатися до неї з нижчим рівнем вимог та стандартів. Відповідь має бути такою, що неможливо бути членом Євразійський економічний союз та ВТО одночасно.
Два типи очікувань були спрямовані на Путіна – рефомувати та модернізувати Росію та бути лояльним союзником Америки у боротьбі проти терору та розповсюдження ядерної зброї. Він глибоко розчарував щодо обох. Питання, чи варто “пробачити” це, не варто розглядати. Але, навіть якщо варто чимось нагороджувати його, то ці нагороди ні в якому разі не повинні виглядати, як підтримка Кремля в його зусиллях знову з’єднати кусні колишньої влади в Євразії
Mr. Socor is a senior fellow of the Washington-based Institute for Advanced Strategic & Political Studies
Відповіді
2003.09.25 | Людмила Коваль
Re: Цікава точка зору. (-)