09/30/2003 | Тестер

Кучма vs ПАРЄ: заочний розгром

Леонід Амчук, Страсбург, УП , 29.09.2003, 23:53



У понеділок кучмісти під чисту програли Страсбурзьку битву.

Домогтися, щоб ПАРЄ на цій вересневій сесії зняв моніторинг України, було для них принципово. Процедура триває вже 8 років, і довше, ніж до України, ревізори їздять лише до Туреччини.

Влада потребує якихось перемог на „західній передовій” – після ЄЕП і перед наступною конституційною реформою. І, крім того, не зняти моніторинг перед виборами-2004 – це значить продовжити приймати численних перевіряючи, які під пахвою замість „Україна – не Росія” тримають Європейську хартію з прав людини.

Банкова серйозно перейнялася ідеєю переробити жорсткий проект резолюції, підготовлений доповідачами ПАРЄ Ханною Северінсен і Ренатою Вольвенд. Крім вилучення головного моменту – про продовження моніторингу – план передбачав скасування всіх табуйованих пунктів: де згадувалася справа Гонгадзе, справа Єльяшкевича, слово „темники”, цензура, тиск на Генпрокуратуру з боку неназваного „найвищого посадовця”.

Авторами таких поправок виступили делегати ПАРЄ від Верховної Ради – члени більшості: Раханський, Карпов, Клімпуш, Гладій. Коли не вистачало підписів для внесення поправки, його ставила російська комуністка Хапісат Гамзатова, яка у ПАРЄ є дублеркою Зюганова, та азербайджанець Сеїдов.

Але інтернаціональний альянс не приніс перемоги. У чистому вигляді була проголосована лише одна поправка, яку внесли кучмісти: стосовно темпів покращення умов перебування в українських тюрмах. Кучмісти не домоглися зміни жодної букви у принципових реченнях тексту резолюції ПАРЄ.

Завершилися українські дебати голосуванням за резолюцію з урахуванням усіх жорстких формулювань щодо офіційного Києва. Проти виступили лише 5 делегатів, встановити прізвища яких технічно – неможливо, а логічно – легко.

З опонуючого боку, окрім Северінсен і Вольвенд, радикальні висновки ПАРЄ стосовно України за лаштунками підтримувала група експертів на чолі з представниками парламентського комітету по свободі слова Миколою Томенком і Юрієм Артеменком.

Про те, що сталася сильна поразка влади, говорить і таке: щоб змінити текст резолюції ПАРЄ, до Страсбургу минулого тижня навіть приїздив генпрокурор Піскун. Йому самому поїздка сподобалася. Напередодні голосування, у п’ятницю, він сказав: „Я відчув доброзичливе, відверте і порядне ставлення керівництва Ради Європи як в цілому до української делегації, так і до мене особисто. Я бачу, що є довіра”.

Піскун дійсно зустрівся з усіма першими особами Ради Європи і депутатських груп Асамблеї. Його супроводжував слідчий у справі Гонгадзе Шубін. Але ця місія провалилася. Президент ПАРЄ Шідер розповів, як це виглядало: „Генеральний прокурор хотів здебільшого обговорити пункти проекту резолюції ПАРЄ по Україні. Але я сказав, що не збираюся з ним це обговорювати”.

Не почули Піскуна і лідери депутатських груп ПАРЄ. З п’яти фракцій Асамблеї лише одна голосувала за поправки кучмістів – „Об’єднані європейські ліві”, кістяк якої формують комуністи, в тому числі з Росії, України та Молдови.

Головним виконавцем сценарію Банкової на цій сесії, як і завжди, був Анатолій Раханський – член у Верховній Раді фракції „Трудова Україна-ПППУ”. Який, до речі, чомусь теж є членом „Об’єднаних європейських лівих” – хоча в українському парламенті він є соратником не комуністів, а олігарха №1.

Раханський взагалі став ще одним героєм дня.

Крім невдалого проштовхування поправок до творчості Северінсен-Вольвенд, стало відомо, що це він звертався з листом до керівництва ПАРЄ – з тим, щоб воно прийняло Піскуна. Цікаво, що таке прохання виходило саме від Раханського, заступника делегації України – а не від голови Бориса Олійника. Це ще раз підтверджує: влада серйозна готувалася до Страсбурзької битви.

Попри другий термін роботи у ПАРЄ, фіаско стало для Раханського несподіваним. Він так засмутився, що коли прийшов на прес-конференцію, то відмовився сідати поруч із Северінсен. Трохи охолонувши, сказав, що виховання йому не дозволяє: він запізнився, а тому краще „тихенько сісти і сидіти”. У метрах десь так 10. А загалом-то вони з Северінсен „як були друзями, так і залишимося”. Сказавши це, він до неї не посунувся ані на міліметр.

Ще Раханський так рознервувався, що зробив політологічне відкриття: „тоталітарний режим є у країнах Європи”. Тобто він є не в одній країні, і, більше того, Білорусь не враховується, бо вона не є членом Ради Європи. І ці неназвані диктаторські країни „у себе в очі бревна не бачать, а десь бачать маленьку-маленьку пилинку”. Це про Україну.

Ну а найбільш радикально про себе депутат заявив, коли вимагав виключити делікатний пункт з проекту резолюції ПАРЄ: там, де Асамблея закликала органи влади України „розслідувати заяви щодо порушення прав представників лесбійської та гейської спільноти”.

„Яке порушення прав?! Це не відповідає дійсності”, - не здавався депутат. Однак і тут його пропозиція зняти застереження провалилася. Натомість ПАРЄ проголосувало за поправку, представлену Юрієм Костенком – європейці закликаються українську владу розслідувати порушення прав не тільки секс-меншин, але „усіх ув’язнених”.

Якщо ж більш приземлено, то для Кучми все погано. Понеділкове майже одноголосне рішення ПАРЄ продовжити моніторинг і провал усіх поправок кучмістів є відповіддю саме йому, президенту України.

З фактичних претензій до України залишилося три – ухвалення Цивільно-процесуального і Кримінально-процесуального кодексів, а також реформування органів прокуратури у відповідності зі стандартами Ради Європи. І, здавалося б, провладні делегати наводять аргументи – кодекси уже ухвалені в першому читанні, а про реформу прокуратури приїздив і доповідав особисто Піскун.

Але їм не вірять. І моніторинг залишається. Хоча, як обурювався той же Раханський, у історії Ради Європи були випадки, коли моніторинг зупиняли, не дочекавшись виконання не тільки трьох, але і чотирьох зобов’язань. Але в тих країн була інакше написана новітня історія.

Може, це називається подвійними стандартами. А, може, це спроба європейців самим, замість українців, побудувати їм Європу.



Текст резолюції ПАРЄ. Остаточний варіант (уривки):

ПАРЄ висловлює своє глибоке занепокоєння щодо повільного прогресу у практиці застосування принципів та стандартів Ради Європи органами влади України, що підтверджується наступним:

1. відсутністю результатів у відповідальності перед судом винних у вбивстві журналіста Гонгадзе;

2. незрозумілі результати в розслідуванні справи залякування та побиття члена парламенту Єльяшкевича;

3. накладенням непропорційних покарань на осіб, які брали участь у політичній демонстрації 9 березня 2001 року і які дотепер утримуються у в’язниці, а тому можуть вважатись політичними в’язнями в Україні;

4. практикою систематичних вказівок, що даються найвищим посадовцем (в оригіналі – highest executive) Генеральній прокуратурі стосовно окремих справ кримінального переслідування та, зокрема, тих, що стосуються журналістів;

5. численними випадками переслідування Генеральною прокуратурою суддів, які намагаються приймати рішення, ґрунтуючись на законі;

6. відсутністю доступу опозиційних політичних сил, представлених у парламенті, до електронних засобів масової інформації, особливо тих, що контролюються державою;

7. продовженням практики надання журналістам певним чином офіційно схвалених настанов щодо висвітлення подій (так звані "темники") як нового виду прихованої цензури.

9. Асамблея засуджує дуже часті випадки насильства проти журналістів (найвизначнішими серед яких є вбивства Георгія Гонгадзе в 2000 році та Ігоря Александрова у 2001 році) та низький рівень розкриття цих злочинів.

Асамблея також схвильована зловживаннями, особливо в регіонах, з боку податкових, регуляторних органів та органів внутрішніх справ, спрямованими на залякування опозиційних ЗМІ. Асамблея повторює свій заклик до органів влади України проводити свою політику щодо засобів масової інформації таким чином, щоб переконливо показати їх повагу до свободи слова в країні.

У цьому відношенні Асамблея також закликає органи влади України забезпечити опозицію справедливим доступом до державних загальнонаціональних каналів телебачення.

10. Асамблея схвильована спробами президентської адміністрації встановити ще щільніший контроль над державними, контрольованими олігархами та незалежними засобами масової інформації.

У цьому відношенні Асамблея вітає постанову Верховної Ради України, прийняту 16 січня 2003 року, з питань політичної цензури в Україні та зміни, внесені Верховною Радою України 3 квітня 2003 року до деяких законів щодо свободи слова, оскільки ці зміни спрямовані на посилення захисту прав журналістів, зокрема в питанні їхньої відповідальності за поширення інформації та доступу до офіційних документів. Асамблея має сильну надію, що ці положення виконуватимуться належним чином органами влади всіх рівнів (національного, регіонального та місцевого)...