11/03/2003 | Сашко Акименко

Я люблю тебе! Як важко сказати ці головні слова! Чому? Тому що справді цінуєш! Тому що знаєш, що хтось на тебе чекає! Тому що любиш . . .


Я люблю тебе! Як довго я мріяв тобі про це сказати. Мені добре коли в мене є твоя підтримка, твої добрі, лагідні обійми. Мені з тобою весело і сумно, добре і не дуже. Ти як жива вода, як лікувальний бальзам! Ти мене найкраще розумієш. Мені здається, що я знав тебе завжди. Ти для мене така близька, і така далека. Ти як зірка, як промінь яскравого сонця в літній день! Ти...


Я люблю тебе! А пам’ятаєш мій від’їзд? Ти зоставалась сама, така сумна і одинока. Тільки дощ посланий небом зміг тебе розвеселити! Він крокував вокзалом і вимальовував на калюжах дивовижні візерунки. А ти, задивившись, майже забула про той сум, про мій від’їзд. Цей дощ був подарований природою тобі і мені. Радіючи, як дитина весняному дощу, ти стрибала по веселих калюжах не думаючи ні про що. Яка ж ти тоді була гарна! І кожна крапля несла тобі безмежну радість та великий сум. Я поїхав... І по дорозі той дощ грався на вікні чудернацькими барвами. Я вже думав про те, як я повернусь, як зустрінеш ти мене і проведеш по рідному місту, зачаруєш його знайомістю і звичністю.


Я люблю тебе! Ти найкраща. Мені так погано без тебе! Кажуть, що якщо дуже часто казати ці три заповітні слова, то вони з часом втрачають свій зміст. Але я в це не вірю! Так тяжко, коли тебе немає поруч. Хочеться чути тихенькі звуки твого голосу, твій галас і шум. Хочеться чути тишу твоїх ночей! Я зараз далеко від тебе, але знаю, що ти мене завжди пам’ятаєш. Втомившись після складного дня, я підходжу до вікна. Чудовим візерунком в ясну ніч по небу розкинулись дрібненькі зірки. Але серед них я побачив одну – ту, яка про мене знала все, яка не полишала мене ні на хвилину. Я був з нею, а вона зі мною. Можливо, це тільки я собі таке придумав, але мені тоді здалося, що вона сяє більше від усіх, і саме мені. Я думав про тебе. Постійно думав! Мабуть ти вже знаєш чому...


Я люблю тебе! Скоро вже час повертатися. Але як мені не було б добре там де я зараз, я весь час за тобою скучаю. Скільки б я не їздив, скільки б не бачив, все одно я знаю, що такої, як ти немає в світі. Тому що ти особлива! Ти вражаєш мене своєю красою і мудрістю. Мені здається, що ти ввібрала в себе всю все це знання віків. Я безмежно довго можу ходити по наших вулицях і спілкуватися з тобою. Твій твердий і мужній характер допомагає мені у житті. Але ніяк не допомагає його зрозуміти. Можливо, я недостойний тебе. Адже то ТИ, а то я. Я люблю тебе! Я ніколи тебе не покину. Хоч як би не було складно жити, я буду з тобою. Я думаю, що для тебе теж дуже важливі моя підтримка і розуміння. Ти тільки скажи, ти тільки поклич! Я готовий допомогти, я вже допомагаю!


Я люблю тебе! Ти повинна пам’ятати наші зустрічі над Дніпром, прогулянки нашими улюбленими вулицями твого улюбленого міста, твого єдиного міста.


Я люблю тебе! Хоча в тебе є ще тисячі таких, як я! Я ніколи тобі не зраджу. Я не поїду від тебе знову. Я повернувся. Ти рада? Я бачу, що так. Ти віриш в мене, я теж в тебе вірю. В тебе є майбутнє.


Я люблю тебе ... рідна Україно!