11/08/2003 | М.

Теперішня влада чхала на закон і широко застосовує проти свого народу будь-які силові методи. На цей час можна сміливо говорити про нехтування владою конституції, перетворенню верховної ради у фарс а всі виконавчі органи у силові структури. Крім того влада відкрито готується до силових методів збереження себе коханої. Той хто говорить про боязнь провокацій - грає на руку владі, віддаючи їй єдиній безконторльне право використання цих силових структур. Таким чином народ ставиться перед дилемою: плюну на памятник леніну - провокація, не плюну - заляканий пофігіст. В результаті ніхто нічого не робить. Силових методів боротьби з владою не треба боятись, треба боятись реакції високоорганізованих і технічно озброєних її ж бойових структур, які групою в кілька десятків чоловік можуть моментально розправитись з багатотисячною опозицією, просто перебивши-пересадивши її лідерів, паралельно підірвавши її матеріальне та інформаційне забезпечення. Мирні мітинги, навіть якщо вони стотисячні, для влади нічого зараз не означають і ніяким чином на неї не вплинуть. На відміну від, наприклад, елементарного регулярного нейтралізування її дуже дорогого автопарку, представників якого видно одразу за номерами. От подибних речей влада боїться, тому йдуть постійні розмови про тероризм і провокації. Скажіть: якщо я на дискотеці дам в морду наглому наркоману, який вирішив полапати мою дівчину, то це тероризм, провокація чи моє елементарне право на гідність? І, використовуючи силові методи проти злочинної влади, яка проводить цілеспрямований геноцид української нації голодом, холодом, безробіттям, бідністю - чи це не є актом самозахисту?. Ми всі надіємось на демократичні вибори - а чи будуть взагалі ці вибори?