11/12/2003 | Юсов

Епізоди.ru

Епізод ІІІ: Сервісний капут

Перший тиждень – подив, другий – паніка, третій і наступні – відчуття приреченості, так можна описати розвиток реакції на Уфімських продавців та інших представникив місцевого сервісу в людини, яка раніше з цими монстрами не зтикалась. Ви звикли, до того, що клієнт завжди правий – забудьте цю дурницю, інакше в Росії Вам світить нервовий зрив.
Ніколи, в тих далеких краях, продавець не запитає з посмішкою на обличчі: “Чим я можу допомогти?”, замість “Чьо нада”, з ухмилкою на морді. Ви можете покритись пилом біля прилавку, але залишитесь непомічиним. Навіть не згадуйте про розкіш на зразок безкоштовних пакетів. Вас облаяли в магазині – дякуйте, що не викликали міліцію. Нажаль, ці та багато інших “приємних” особливостей стосуються не тільки маленьких крамниць і ринків, але й супер, гіпер і мєга-маркетів.
Ось лише один, але далеко не єдиний приклад, російського сервісного Апокаліпсесу:
Стояв осінній башкірський вечір, по ящику мали транслювати футбольний матч збірних Росії та Грузії, ми з друзями вирушили в крамницю за пивом, що б забезпечити більш активне вболівання за грузинських братів. Холодилиники з пивом стояли далеченько від каси і близько до входу. Після активного і гучного обговорення, на тему “Яке російське пиво гірше”, я взяв три літри “Арсенального” і ми разом підійшли до прилавку, що б розрахуватись і піти, але…
“Ей, я знаю, ви хатєлі украсть у мєня піво, а потом пєрєдумалі, потому, что увідєлі мой прістальний взгляд” – проскрипіла розпатлана істота біля каси. “Всьо, я нажала на кнопку і визвала міліцию”. Несподівана хвиля дебілізму, спантеличила двох українців і білоруса, які навіть не знали, що відповісти. Після хвилини психологічної кантузії, я наважився на самозахист: “Вибачте, ми здається пристойно виглядаємо і не схожі на злодіїв, ми просто хотіли купити у вас пиво, візміть будьласка гроші”.
“Нє надо ля-ля, щас прієдут органи і разбєруться”.
Мабуть істота біля каси розраховувала, що жертви кинуть пиво і втечуть, або почнуть пропонувати хабаря. Але ми стояли, подумки я вже готувався годинки три провести в місцевому райвідділі, оскільки на адекватність уфімських мєнтів сподіватись не приходилось.
“Так, я віжу ви тіпа крутиє і міліциі нє боітєсь, ну нічєго, я щас позвоню другім людям, оні с вамі точно разбєруться”.
Істота почала колотити понт №2, активно набираючи якісь цифри на своїй мобілі, після чого розпочалась міні вистава, аля “імітація телефонної розмови”. В розмові, продавець в доступній для себе формі виклала суть проблеми, після чого з переможним видом заявила: “Щас ОНІ прієдут!”.
Проте, навіть після такого жаху, ми не втікли, продовжуючи чекати на фінал детектива.
Нерви представника башкірського сервісу не витримали: “Ладно, ідітє, но учтітє, я Вас запомніла”…
Безумовно, і фішка з кнопкою і базар з крутими, були дешевим фарсом. Ми пішли з тої привітної крамниці і купили пиво в іншій. Жінка позбавилась прибутку, однак отримала іншу вигоду, пізніше вона стала героїнею маленького аматорського оповідання, і люди далеко від її Батьківщини дізнались, яка ж вона ДУРА.

Андрій Юсов
УБ