МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Невеселі думки (для тих, хто “в темі”)

05/20/2004 | Pavlo Z.
Я – солдат. Мене послали на фронт, точніше, на окуповану територію з простим і таким бажаним для мене завданням: створити там армію і захопити плацдарм. Удар ворога був негайним з прицілом подавити нас у зародку. Не вдалося. Витримали й розпочали спочатку рекрутування, потім перейшли до вилазок, які розхитували психіку супротивника і відроджували надію у населення. Але чим успішнішими були ці вилазки, тим більший опір ми відчували. І не з боку ворога.
В якийсь момент я почув поруч зі своєю головою свист куль, які летіли ЗЗАДУ. Повернувшись до тилу – побачив усміхнені обличчя тих, хто був наче б то з мого боку. Обличчя деяких членів нашого Генштабу і командирів місцевих партизанських загонів. Подумав спочатку: здалося – не можуть свої в мене стріляти, це просто маячня, дається взнаки звичайна втома. Але коли свист ззаду став повторюватися все частіше і все ближче до голови – всі сумніви відпали. Довелося продовжувати бій, стріляючи вперед і захищаючи себе з тилу – звичайний рефлекс не дозволяв розвернути зброю. Але дуже швидко закінчилися набої, а нових не підвозили – дні, тижні, місяці...
Скільки це продовжуватиметься і що буде далі – я не знаю. Як не знаю і стратегії нашого загального наступу (якщо вона взагалі є). Наші неодноразові проекти і пропозиції відверто засовуються в шухляду, а на питання: “Коли нарешті?!” чуємо постійно оптимістичну мантру “Все йде чудово, всьо будєт харашо!”
Можна і треба б було, напевне, послати все і всіх і повернутися додому, адже з голими руками без підтримки надіятися на перемогу – просто утопія.
Одне утримує – це МОЯ земля і іншої у мене немає. Як і немає вибору. І тому сontra spem spero WE SHALL OVERCOME!:)

Відповіді

  • 2004.05.20 | Михайло Свистович

    Re: Невеселі думки (для тих, хто “в темі”)

    Pavlo Z. пише:
    > Я – солдат. Мене послали на фронт, точніше, на окуповану територію з простим і таким бажаним для мене завданням: створити там армію і захопити плацдарм. Удар ворога був негайним з прицілом подавити нас у зародку. Не вдалося. Витримали й розпочали спочатку рекрутування, потім перейшли до вилазок, які розхитували психіку супротивника і відроджували надію у населення. Але чим успішнішими були ці вилазки, тим більший опір ми відчували. І не з боку ворога.

    Знайома ситуація.

    > В якийсь момент я почув поруч зі своєю головою свист куль, які летіли ЗЗАДУ. Повернувшись до тилу – побачив усміхнені обличчя тих, хто був наче б то з мого боку. Обличчя деяких членів нашого Генштабу і командирів місцевих партизанських загонів. Подумав спочатку: здалося – не можуть свої в мене стріляти, це просто маячня, дається взнаки звичайна втома. Але коли свист ззаду став повторюватися все частіше і все ближче до голови – всі сумніви відпали. Довелося продовжувати бій, стріляючи вперед і захищаючи себе з тилу – звичайний рефлекс не дозволяв розвернути зброю. Але дуже швидко закінчилися набої, а нових не підвозили – дні, тижні, місяці...
    > Скільки це продовжуватиметься і що буде далі – я не знаю.
    > Можна і треба б було, напевне, послати все і всіх і повернутися додому, адже з голими руками без підтримки надіятися на перемогу – просто утопія.

    В мене є пропозиція, яку я ніяк не можу викласти. Руки не доходять.
  • 2004.05.20 | Максим’як

    Re: Думаю, що є певна осторожність у діях НУ до виборів.

    Вона цілком є оправдана. Трохи більше місяця і починається виборча кампанія. Там вже ніхто нікого не буде стримувати.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2021. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua