Відповіді

• 2005.01.01 | Боровик

  Re: Автобан "Дружба"

  Тема Ваша важлива і актуальна.
  Майдан міг би зробити деякі розробки з цього питання і Пані обіцялась після свят зробити внесок (це якщо я не помиляюсь).
  В Дзеркалі тижня за 17 грудня Юлія Мостова зачепила цю тему: http://www.zn.kiev.ua/nn/show/525/48664/
  Стаття дуже довга, тут наводжу частину статті, що стосується "Автобану "Дружба".
  З натяжкою можна прийняти виклади автора за основу якогось конкретного проекту.
  
  Об’єднання пройде по серцях
  Програма об’єднання країни має стати першочерговою для держави й свідомо необхідною для суспільства. І якщо для чогось і може існувати державна пропагандистська машина, то саме для цього. Процес єднання країни має стати культовим. Замість культу особистості президента — культ єдиної та заможної в усіх значеннях цього слова країни. Тільки робити це потрібно не топорно й аматорськи, а професійно, цікаво, зворушливо й компетентно. Так, ще й політкоректно. Слід розробити ідеологію об’єднання. І цілу низку заходів і програм, спрямованих на її реалізацію. Що б це могло бути? У першу чергу, об’єктивна і професійна робота телебачення. У країні не повинно залишитися зон безальтернативного ідеологічного диктату будь-яких політичних сил. Це стосується як влади, так і опозиції, за якою, мабуть, залишиться контроль за кількома регіонами. Люди повинні мати можливість робити самостійні висновки, а не поглинати заморожений партійний пайок.
  
  Україні просто необхідна програма «Пізнай свою Батьківщину». І ось тут, до речі, досить важливу роль міг би відіграти особисто Віктор Ющенко, чиїм дуже серйозним хобі є історія. Переважна більшість жителів нашої країни своєї історії не знають, не хочуть знати, або не мають можливості це робити. І допоки автори підручників будуть вправлятися у трактуваннях пережитого народом України, нинішні покоління можуть зайнятися іншою справою. Ви особисто були в Почаївській Лаврі? А в Софіївці, а в Берестечку? Ви Чернівці колись бачили, а Карпати знаєте? Ви бачили Кам’яну Могилу, а Кам’янець-Подільську фортецю, а Херсонес, а Святогорську Лавру? Я, об’їхавши понад 40 країн, — ні.
  
  Чому за радянських часів школярі на канікули могли їздити до Бреста, Риги, Мінська, Ленінграда та Москви, а наші школярі майже позбавлені можливості пізнати свою країну, відчути багатство культур, із дитинства усвідомлювати, що ми дуже різні, але заслужили право на повагу як мінімум своєю історією. І грошей на це шкодувати не треба, оскільки нове покоління має бути вихованим у дусі, вибачте за неологізм, національного інтернаціоналізму.
  
  Свою роль у процесі об’єднання має, безсумнівно, відіграти столиця. І йдеться не лише про болючий для неї процес майбутнього справедливішого розподілу податкових надходжень. Як відомо, більшість головних бізнес-структур, так само як і найбільші державні й національні компанії, за фактом географічного розташування штаб-квартир відраховують податки саме до столичної казни. Київ змушують ділитися прибутками з регіонами. Принципи розподілу не всі сприймають як справедливі, і не завжди безпідставно. Подібні закиди депресивні регіони адресують й іншим містам-мільйонникам. Очевидно, що проблема оптимізації міжрегіонального перерозподілу податків існує, і вирішувати її знову ж таки слід на основі об’єктивних критеріїв.
  
  Приїжджаючі до Києва з регіонів люди повинні бачити як можна жити в їхній ж країні. Столицею необхідно пишатися і робити все можливе для того, щоб різниця між Києвом і регіонами максимально стиралася. Звичайно, не в сенсі погіршення ситуації в Києві, а навпаки. У Києві справді зроблено дуже багато і виглядає він не гірше, ніж більшість європейських міст. Дуже важливо, щоб мільйони українців зрозуміли, що в їхній країні це може бути. Більш того — що це є. У цьому сенсі перший поштовх пізнання столиці й любові до неї надав Майдан. Адже більшість тих, хто приїхав сюди, зробили це вперше, і якби не «оказія», можливо, ніколи б вживу не побачив місто і не зрозумів би, що його жителі не міщани, які «зажралися» і катаються в маслі, а громадяни: привітні, гостинні й чуйні.
  
  Безсумнівно, при новій владі має дістати зелене світло громадське телебачення. Реальне громадське телебачення. Найкращі й професійні програми регіональних каналів цілком можуть знаходити місце в його ефірі в рамках усе того ж проекту «Пізнай свою батьківщину». У нас у країні збереглося чимало закоханих у свою малу батьківщину людей. Є краєзнавчі музеї, експонатам яких позаздрили б столичні музейні зали. Є історії життєві й кар’єрні, знати про які важливо всій країні. Є досягнення і проблеми, якими потрібно ділитися. Необхідно тільки відродити потребу в цьому і зробити це не на рівні телебачення радянських часів, а цікаво, жваво, талановито. Не сумніваюся в тому, що «людського матеріалу» для цього достатньо.
  
  Колосальну увагу необхідно приділити молоді. Думку кількох поколінь, які жили за Радянського Союзу, похитнути буде дуже непросто. Особливо на сході. Бо підприємства, з якими пов’язане все життя, були побудовані в СРСР, а нова влада практично нічого порівнянного за масштабами в регіонах не створила. А ось проблеми вона генерувала дуже успішно... Молодь необхідно врятувати від цієї закоханості в минуле та протиставити батьківським спогадам (не применшуючи їхньої значущості) реальність нового життя. Якщо Сполучені Штати називають «плавильним казаном націй», то в Україні має бути створений великий казан, в якому слід переплавити протиріччя та створити бальзам толерантності, цікавості й гордості не лише за малу, а й за велику Батьківщину. Це варто зробити заради тих, хто вже завтра будуватиме цю країну і захищатиме її інтереси за кордоном.
  
  В усьому світі є програми обміну студентами. Модульна система навчання дає можливість посилати на стажування українських студентів за кордон, після якого вони практично безболісно продовжують навчання у вітчизняних вузах. Якщо київський КПІ чи Аграрний університет може посилати студентів до Німеччини та Штатів, Канади й Британії, то чому не налагодити такий обсяг із вузами Полтави, Львова і Харкова? Студенти, які навчаються за квотою держзамовлення, цілком можуть отримувати бакалавра в Ужгороді чи Тернополі, а магістрами ставати, відповідно до державної програми, у Харкові, Києві чи Сумах. Ця практика надзвичайно поширена на Заході. Лише там фігурують не регіональні вузи, а вузи різноманітних держав: семестр у Голландії, три семестри в Шотландії, два — у Франції. Так європейські студенти пізнають світ, так наші можуть без шкоди для якості освіти пізнавати свою країну. Той самий принцип, у випадку, коли йдеться про держзамовлення, може бути використаний і при розподілі.
  
  Тепер про службу в армії. Вона повинна мати екстериторіальний принцип. Через бідність Міністерство оборони практикує проходження солдатами служби на малій батьківщині. Переважно луганчани служать у Луганській області, харків’яни — у Харківській, львів’яни — у Львівській. У такий спосіб вирішується питання економії коштів на транспортування, та й родичі можуть підгодувати своє чадо, у той час, коли державі не вистачає коштів на нормальне харчування і дистрофія в армії серед солдатів строкової служби — діагноз не рідкісний. Та, по-перше, нова влада обіцяє скорочення строків служби і відмову від фінансування збройних сил за залишковим принципом. По-друге, у політиці керівництва СРСР були й свої розумні напрацювання. Якщо перевести їх на наші реалії, то було б абсолютно логічним, щоб новобранець із Донецька відбував строк служби в Закарпатті, сумчанин служив в Івано-Франківську, а кримчанин у Черкасах. Те саме стосується й офіцерського складу, який засидівся на одному місці.
  
  Зовсім не зайвим було б відродити в країні практику Універсіади. І робити це не убого на занехаяних стадіонах і в спортзалах із розбитими вікнами, а яскраво, професійно, перетворюючи існуючі фобії на емоційну, але здорову спортивну конкуренцію. Спорт і культ здорового способу життя також мають стати загальнонаціональною справою і загальнонаціональною програмою.
  
  Майдан зробив модною українську пісню. Сучасну, із якою не соромно вийти на сцену Євробачення. Надзвичайно важливо якщо не сприяти, то принаймні не заважати молоді створювати сучасну культуру. Така загроза є. Патріархальні смаки можливого майбутнього президента змушують про це думати. Хоча в його команді були «ВВ» і «Океан Ельзи». Проте сьогодні ясно: на головних сценічних майданах країни має бути місце не лише шароварам, а й порваним джинсам. Може, останнім — передусім.
  
  А от у навчальних програмах, із моєї точки зору, має бути відведене набагато більше місця російській літературі. У нас виросло ціле покоління, яке проходило Достоєвського і Толстого за пару уроків. Мені, безумовно, заперечать, що Шекспір не менш важливий. Не стану сперечатися (тільки якщо читати його в першотворі). Можливо, окремих уроків російської літератури Міністерство освіти закладати в навчальний план і не повинне, але значне збільшення годин, присвячених класикам російської літератури та її кращим сучасним зразкам має бути. Особливо в тих регіонах, де переважає російськомовне населення. А знати українську мову серед молоді має стати модним. І жодні циркуляри й укази тут не допоможуть, а ось україномовні кумири молоді цьому посприяти можуть дуже ефективно.
  
  Один із моїх співрозмовників, із яким я обговорювала актуальну тему примирення регіонів і вибудовування відносин нової влади з бунтівними областями, які у своїй більшості підтримують Януковича, пригадав про те, що 9 травня святкуватиметься 60-річчя Перемоги. Він вважає, що цього дня, за умови багатомісячного адекватного медійного супроводу, ветерани Радянської армії і ветерани УПА зможуть потиснути один одному руки. «Вони повинні це зробити, тому що вони ідуть. Їхнє рукостискання має стати цементуючою основою, запорукою розуміння і миролюбства для поколінь їхніх дітей, онуків і правнуків. Змогли ж зробити це іспанці, примиривши націю.» Чесно кажучи, я не вірю, що це можливо й не думаю, що ми маємо право робити боляче 85-річним людям, намагаючись змінити їхній світогляд у настільки похилому віці. Та от їхні діти, їхні онуки це зробити можуть. І саме цього дня або завдяки цьому дню. У будь-якому разі нова влада має думати про те, як зробити, щоб святкування ювілею Перемоги не стало черговим клином, а навпаки сприяло підвищенню рівня порозуміння.
  
  Отже, ідей, як народити єдину країну, є чимало. Ми маємо усвідомлювати, що це непроста робота, яка потребує колосального терпіння, такту й розуму. Нас, на жаль, не може об’єднати церква. Навіть православна. І передусім тому, що не може об’єднатися сама. Нас не можна об’єднати єдиним зовнішнім ворогом — у різних частин України свої зовнішньополітичні симпатії та антипатії. Проте нас може об’єднати, хоч як дивно, нова влада, що відкидається великою частиною країни. Усе просто: у нас однакові проблеми, львів’яни і харків’яни, кримчани і вінничани, кияни та луганчани — всі ми зіштовхуємося в житті з тими самими проблемами: селективне застосування закону, корупція, відсутність реального чесного правосуддя, низький рівень життя, тотальне порушення прав людини. Ось частина спадщини, яку залишає нам стара влада. Коли новій владі вдасться проводити політику, позитивні результати якої у вище згаданих сферах відчують громадяни, незалежно від того, в яких регіонах вони мешкають, то ця влада здобуде і повагу, і визнання, і підтримку і, отже, об’єднає народ. Національна ідея такої держави, як Україна, не може спрацювати, якщо вона перебуває в рамках переваги однієї нації. Вплив зовнішніх чинників і внутрішніх традицій не дає такої можливості. А це означає, що вона має бути універсальною, що лежить у площині економіки та прав людини.
  
  Мене якось запитали члени якоїсь закордонної делегації: «Так у чому ж різниця між росіянином і українцем?» У відповідь я пожартувала: «Якщо росіянину та українцю запропонувати розкішний дім, машину й валізу грошей, а натомість попросити відмовитися від ядерної зброї, то росіянин пропозицію відкине, а українець погодиться». У кожному жарті є частка жарту. Україна — це європейська країна, яка не хоче щоб її боялися і перед нею тряслися. Вона хоче, щоб її шанували. Та найголовніша потреба її жителів — це гідний рівень життя і, як показали недавні події, повага до прав громадян. Квітуча і миролюбна держава — ось той ідеал, що буде близький і Заходу, і Сходу. І саме від нової влади залежить, якою мірою ми до нього наблизимося, чи, якщо нічого не зміниться, — віддалимося.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2005.01.02 | tkachenko.k

    Re: Автобан "Дружба"

    Мостова хорошу статтю написала. На рахунок спільності проблeм та спільності цілeй/цінностeй - правильні тeзи.

  • 2005.01.02 | Davidoff

    Re: Автобан "Дружба"

    Куда тебе наближаться? Ты в галичине на засов закрывайся, Бандеру читай и бойся... Автобан... Еще надо будет полякам их родной Львов вернуть, они вообще то только из-за этого Украину в ЕС втащить хотят. Так что с добрым утром мои дорогие галицкие поляки:)))))))
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2005.01.02 | tkachenko.k

      Re: Автобан "Дружба"

      По-пeршe я нe з Галичини, навіть колись російськомовним був, звeртаюсь до Вас на "Ви", боятись нікого нe збираюсь, і на засув закриватись тeж нe збираюсь, а цікавлять мeнe зараз інші книжки, хоча і "Пeрспeктиви української рeволюції" Бандeри почитати варто, хоча б тому, що то важливий історичний докумeнт. Ну то мeні воно нe горить зараз Бандeру читати, а Вам, здається нe завадило б.

• 2005.01.02 | пан Roller

  Re: Автобан "Дружбан"

  tkachenko.k пише:
  > Донeцьк-Львів, супeрмодeрновий, найкращий в країні автобан "Cолідарність", чи "Дружба", чи щось такe, будують змішані донбасько-галичанські команди.
  > З того, що по-простішe, - проходжeння пeдагогічної практики студeнтами з Донбасу - на заході, студeнтів-галичан - на сході. Ну і взагалі обмін студeнтами.
  > Що щe можна придумати?
  
  Скоростной монорельс, кольцевая дорога, на магнитной подушке. С выходом в Европу и в Россию.
  
  Что бы в выходные можно было и в море скупаться, и на лыжах покататься. И в соляных пещерах полечиться.
  
  Денег, правда, стоит.Треба накопить.Но аллегархам по карану будет.
  
  И на бензин расхода нет, экологично.
  Да, и на туристах окупится.
  
  Brdgs

• 2005.01.02 | Davidoff

  Re: Автобан "Дружба"

  Где ты видел на западной Украине студентов? Все вы там экзамены за сало сдаете. В Донецке вам нечего делать. Там за взятки учиться конечно можно, но нужно еще и знать что-нибудь... а знание это для вас как говориться непосильный труд... так что и те дороги что есть нужно ломать и рельсы снимать. Вот это конструктивно
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2005.01.02 | tkachenko.k

    Re: Автобан "Дружба"

    М-да, дивні всeж-таки у Вас уявлeння про конструктивність, шановний Давідофф.
    На рахунок польського міста Львова; з 16 століття, чи щe ранішe, після того як Чeрвона Русь в склад Польші увійшла, у Львові було дозволeно жити нe більш як 30-ти сім`ям українців, і місцe для цього відвeдeнe було, вулиця Руська, так що нічого дивного що Львів після того в "ісконно" польськe місто пeрeтворився.

• 2005.01.03 | CZY

  Про єдність України он-лайн (nahaduvannya)

  http://maidanua.org/static/news/1104742508.html
  
  4 січня 2005 року з 14.00 до 16.00 на сайті http://www.conference.osp-ua.info у режимі реального часу відбудеться інтернет-конференція на тему „Схід – Захід: як нам спільно облаштувати Україну”. Учасниками Інтернет-конференції будуть: Роман Сушко, Калуський міський голова (Івано-Франківська область), та Сергій Старун, Нікопольський міський голова (Дніпропетровська область).
  
  Не будьте байдужими до майбутнього своєї країни і поставте запитання учасникам Інтернет-конференції вже зараз, а також у режимі реального часу.
  
  Інтернет-конференція організована Інститутом трансформації суспільства.
  
  Sorry for spam