Це занадто огидно, щоб бути правдою і занадто романтично, щоб бу
02/02/2005 | Navigator
ти видумкою?
Невже російський політичний бомонд вже таки дійшов до такого?
І невже кучмаки дійшли до ще нижчого?
Потрібен суд, щоб встановити правду...
Що "Майдан" традиційно і вимагав...
Нові сенсації про роль спецслужб в Україні: Ющенка хотіли отруїти не тільки діоксіном, свідків вивезли за кордон, а західна розвідка підслуховувала Кучму
www.ПРАВДА.com.ua , 2.02.2005, 10:31
Нитка розслідування отруєння Віктора Ющенка тягнеться до російських спецслужб. Його, як з’ясували поки, намагалися отруїти декілька разів впродовж місяця і використовували для цього не одну, а дві смертельні речовини.
Про це пише відомий британський журналіст Том Манголд в австралійській газеті "The Age", повідомляє Радіо Свобода.
Після поїздки до Києва журналіст прийшов до висновку, що роль закордонних спецслужб, західних та російських, в українській помаранчевій революції може бути більшою, ніж вважалося досі.
На думку Тома Манголда, саме завдяки скоординованим зусиллям СБУ, української військової розвідки, ЦРУ та МІ6, тобто британської зовнішньої розвідки, вдалося попередити збройний конфлікт, який міг виникнути в Україні.
Розпочалося все із російських спецслужб, до яких, на думку Тома Манголда, тягнеться нитка розслідування отруєння Віктора Ющенка. Його, як з’ясували поки, намагалися отруїти декілька разів впродовж місяця і використовували для цього не одну, а дві смертельні речовини.
Останню смертельну дозу отрути, розміром з макове зернятко, Віктор Ющенко, як вважає британський журналіст, отримав 5 вересня під час вечері із генералом СБУ Ігорем Смєшком та його заступником Володимиром Сацюком.
За даними Тома Манголда, Смєшко не підозрював про змову. В ній зізналися кухар та кельнер, які готували та подавали вечерю, вони, як важливі свідки, були вивезені з країни людьми Віктора Ющенка.
В інтерв’ю британському журналісту професор Микола Поліщук, член спеціальної комісії Верховної Ради з розслідування цієї справи, сказав, що план був дати смертельну дозу для того, щоб Ющенко помер на другий день.
І його поховали ще до того, як розтин міг би засвідчити присутність діоксину та іншої отрути – ендотоксину. Тільки те, що Ющенко вирвав по дорозі додому, врятувало йому життя, вважає професор Поліщук.
Те, що у Києві не готувалися до чесних виборів, у Вашингтоні та Лондоні зрозуміли набагато раніше. Обидві столиці повторювали лише одне: ми не маємо улюбленців серед кандидатів, але нас хвилює законність виборів.
Всередині літа вони дали зрозуміти президенту Леонідові Кучмі, якого до того часу вже підозрювали у багатьох брудних оборудках, та його соратнику Вікторові Медведчуку, що спроби фальсифікацій матимуть погані наслідки.
Для того, щоб у Києві зрозуміли, що розмова серйозна, один із бізнесменів, близьких до президента Кучми, не зміг отримати американської візи для поїздки у США. Окреме особисте попередження про те, що він не зможе в’їхати до жодної західної країни, отримав міністр внутрішніх справ генерал Микола Білоконь.
Однак це не зупинило ані Кучму, ані його прихильників від того, щоб зайнятися такими відкритими та нахабними виборчими махінаціями, які були легко помічені сотнями незалежних спостерігачів.
"Вони не могли виграти інакше", - пояснив британському журналісту один з київських оглядачів. Президент Росії Володимир Путін також вирішив підтримати кандидата від української влади. Але, якщо Кремль і брав участь в українських подіях, то західні розвідки виявилися спритнішими, доходить висновку британський журналіст.
Західні спецслужби, як пише Том Манголд, використовували інші технології – вони стежили за українською владою за допомогою супутників, підслуховували розмови та використовували старі відомі "брудні трюки".
В центрі мережі, що включала частину офіцерів української СБУ та спеціально присланих до київських посольств працівників ЦРУ та МІ6 був Олег Рибачук, близький соратник Віктора Ющенка.
Головним джерелом інформації для опозиції були українські спецслужби. Вони передавали інформацію Рибачуку, а він передавав її до американського та британського посольства.
Коли ж, попри всі попередження, стало зрозуміло, що "перемогу" Віктора Януковича забезпечують масштабні фальсифікації, країна стала наближатися до конфлікту. Сотні тисяч людей вийшли на вулиці.
Західні експерти вважали, що найголовніше – уникнути провокацій, і якщо витримає молодь, витримає вся країна. Тому майже військову дисципліну забезпечували на Майдані підготовлені активісти "Пори", а за порадою західних спецслужб агресивність натовпу гасили безперервні рок-концерти.
В таборі Кучми-Януковича вирішили спровокувати прихильників Ющенка появою донецьких шахтарів, але вони приїхали вже такими п’яними, що не були здатними навіть на провокацію. У штабі Януковича кажуть, що горілкою їх накачали також за порадою західних спеціалістів.
Коли не вийшло стравити між собою виборців з різних таборів, влада пішла на відчайдушні кроки – вирішила придушити демонстрації за допомогою зброї.
Ввечері 28 листопада близько 13 тисяч військових міністерства внутрішніх справ підняв по бойовій тривозі наказ генерала МВД Сергія Попкова. Але вірних режиму людей було мало вже і у цьому міністерстві.
Через 45 хвилин телефони західних дипломатів розривалися від повідомлень про те, що війська вирушили до Майдану Незалежності. Незважаючи на ніч та туман, сателітні зображення підтверджували рух колон до Києва.
За даними, на які посилається британський журналіст, американський посол повідомив про це державного секретаря США Коліна Пауелла. Той подзвонив до Кучми, який не брав слухавку.
Тоді посол США подзвонив до зятя Кучми Віктора Пінчука і сказав, що президенту не вдасться відкрутитися, не відповідаючи на дзвінок з Вашингтона.
У кількох телефонних розмовах та зустрічах Кучмі, Медведчуку та Попкову повідомили, що значна частина військових та СБУ вийшли з-під контролю уряду. Останній удар Кучмі завдало повідомлення від генералів СБУ про те, що вони збираються охороняти "невинних цивільних".
На закінчення Том Манголд зауважує, що перемога помаранчевої революції, безумовно, належить самим українцям, але її святкуватимуть і ті люди на Заході, які вважають, що демократії інколи потрібний обережний поштовх для того, щоб 48 мільйонів людей могли скористатися нею вперше у своєму житті.
Невже російський політичний бомонд вже таки дійшов до такого?
І невже кучмаки дійшли до ще нижчого?
Потрібен суд, щоб встановити правду...
Що "Майдан" традиційно і вимагав...
Нові сенсації про роль спецслужб в Україні: Ющенка хотіли отруїти не тільки діоксіном, свідків вивезли за кордон, а західна розвідка підслуховувала Кучму
www.ПРАВДА.com.ua , 2.02.2005, 10:31
Нитка розслідування отруєння Віктора Ющенка тягнеться до російських спецслужб. Його, як з’ясували поки, намагалися отруїти декілька разів впродовж місяця і використовували для цього не одну, а дві смертельні речовини.
Про це пише відомий британський журналіст Том Манголд в австралійській газеті "The Age", повідомляє Радіо Свобода.
Після поїздки до Києва журналіст прийшов до висновку, що роль закордонних спецслужб, західних та російських, в українській помаранчевій революції може бути більшою, ніж вважалося досі.
На думку Тома Манголда, саме завдяки скоординованим зусиллям СБУ, української військової розвідки, ЦРУ та МІ6, тобто британської зовнішньої розвідки, вдалося попередити збройний конфлікт, який міг виникнути в Україні.
Розпочалося все із російських спецслужб, до яких, на думку Тома Манголда, тягнеться нитка розслідування отруєння Віктора Ющенка. Його, як з’ясували поки, намагалися отруїти декілька разів впродовж місяця і використовували для цього не одну, а дві смертельні речовини.
Останню смертельну дозу отрути, розміром з макове зернятко, Віктор Ющенко, як вважає британський журналіст, отримав 5 вересня під час вечері із генералом СБУ Ігорем Смєшком та його заступником Володимиром Сацюком.
За даними Тома Манголда, Смєшко не підозрював про змову. В ній зізналися кухар та кельнер, які готували та подавали вечерю, вони, як важливі свідки, були вивезені з країни людьми Віктора Ющенка.
В інтерв’ю британському журналісту професор Микола Поліщук, член спеціальної комісії Верховної Ради з розслідування цієї справи, сказав, що план був дати смертельну дозу для того, щоб Ющенко помер на другий день.
І його поховали ще до того, як розтин міг би засвідчити присутність діоксину та іншої отрути – ендотоксину. Тільки те, що Ющенко вирвав по дорозі додому, врятувало йому життя, вважає професор Поліщук.
Те, що у Києві не готувалися до чесних виборів, у Вашингтоні та Лондоні зрозуміли набагато раніше. Обидві столиці повторювали лише одне: ми не маємо улюбленців серед кандидатів, але нас хвилює законність виборів.
Всередині літа вони дали зрозуміти президенту Леонідові Кучмі, якого до того часу вже підозрювали у багатьох брудних оборудках, та його соратнику Вікторові Медведчуку, що спроби фальсифікацій матимуть погані наслідки.
Для того, щоб у Києві зрозуміли, що розмова серйозна, один із бізнесменів, близьких до президента Кучми, не зміг отримати американської візи для поїздки у США. Окреме особисте попередження про те, що він не зможе в’їхати до жодної західної країни, отримав міністр внутрішніх справ генерал Микола Білоконь.
Однак це не зупинило ані Кучму, ані його прихильників від того, щоб зайнятися такими відкритими та нахабними виборчими махінаціями, які були легко помічені сотнями незалежних спостерігачів.
"Вони не могли виграти інакше", - пояснив британському журналісту один з київських оглядачів. Президент Росії Володимир Путін також вирішив підтримати кандидата від української влади. Але, якщо Кремль і брав участь в українських подіях, то західні розвідки виявилися спритнішими, доходить висновку британський журналіст.
Західні спецслужби, як пише Том Манголд, використовували інші технології – вони стежили за українською владою за допомогою супутників, підслуховували розмови та використовували старі відомі "брудні трюки".
В центрі мережі, що включала частину офіцерів української СБУ та спеціально присланих до київських посольств працівників ЦРУ та МІ6 був Олег Рибачук, близький соратник Віктора Ющенка.
Головним джерелом інформації для опозиції були українські спецслужби. Вони передавали інформацію Рибачуку, а він передавав її до американського та британського посольства.
Коли ж, попри всі попередження, стало зрозуміло, що "перемогу" Віктора Януковича забезпечують масштабні фальсифікації, країна стала наближатися до конфлікту. Сотні тисяч людей вийшли на вулиці.
Західні експерти вважали, що найголовніше – уникнути провокацій, і якщо витримає молодь, витримає вся країна. Тому майже військову дисципліну забезпечували на Майдані підготовлені активісти "Пори", а за порадою західних спецслужб агресивність натовпу гасили безперервні рок-концерти.
В таборі Кучми-Януковича вирішили спровокувати прихильників Ющенка появою донецьких шахтарів, але вони приїхали вже такими п’яними, що не були здатними навіть на провокацію. У штабі Януковича кажуть, що горілкою їх накачали також за порадою західних спеціалістів.
Коли не вийшло стравити між собою виборців з різних таборів, влада пішла на відчайдушні кроки – вирішила придушити демонстрації за допомогою зброї.
Ввечері 28 листопада близько 13 тисяч військових міністерства внутрішніх справ підняв по бойовій тривозі наказ генерала МВД Сергія Попкова. Але вірних режиму людей було мало вже і у цьому міністерстві.
Через 45 хвилин телефони західних дипломатів розривалися від повідомлень про те, що війська вирушили до Майдану Незалежності. Незважаючи на ніч та туман, сателітні зображення підтверджували рух колон до Києва.
За даними, на які посилається британський журналіст, американський посол повідомив про це державного секретаря США Коліна Пауелла. Той подзвонив до Кучми, який не брав слухавку.
Тоді посол США подзвонив до зятя Кучми Віктора Пінчука і сказав, що президенту не вдасться відкрутитися, не відповідаючи на дзвінок з Вашингтона.
У кількох телефонних розмовах та зустрічах Кучмі, Медведчуку та Попкову повідомили, що значна частина військових та СБУ вийшли з-під контролю уряду. Останній удар Кучмі завдало повідомлення від генералів СБУ про те, що вони збираються охороняти "невинних цивільних".
На закінчення Том Манголд зауважує, що перемога помаранчевої революції, безумовно, належить самим українцям, але її святкуватимуть і ті люди на Заході, які вважають, що демократії інколи потрібний обережний поштовх для того, щоб 48 мільйонів людей могли скористатися нею вперше у своєму житті.
Відповіді
2005.02.02 | Оk
Криза жанру на Укрправді ? (-)
2005.02.02 | Navigator
сам Бог відвів від нас сатанинську лапу
Багато людей вірить у всесвітні заговори.Кожен спеціаліст вірить у своє.
Для розвідника кожен колега і він сам - герой.
(Це я про автора статті)
Для камердинера героя немає взагалі.
(Це я про деяких скептиків)
...
Подія завжди є сумою факторів.
Те, які факти ви відбираєте для аналізу, швидше свідчить про вас, ніж про подію.
Всю правду ніхто не знає ніколи.
Частина правди, викладена в статті, огидна.
Інша частина - цікава і незвична.
...
Хто не вірить в отруєння - той вірить, що будинки в Москві і по Росії перед виборами підриваються самі по собі.
А хто вірить в російське передвиборче ноу-хау - вірить і в отруєння.
Бо ці люди (нелюди) не зупиняються ні перед чим.
Маючи досвід знищення десятків мільйонів.
...
Як естет ціню опис слідкування за колонами військ в Києві з космосу і підслуховування розмов Кучми звідти ж.
Бо то сам Бог відвів від нас сатанинську лапу...
(це я про віру в Бога і конечну справедливість)
...
http://vip.lenta.ru/news/2005/01/31/spy/
(це я для любителів шпигунських пристрастей - на десерт)
2005.02.02 | Оk
А ще журналістам потрібно олівцем писати
в надії, що їм за це заплатять ...Navigator пише:
> Багато людей вірить у всесвітні заговори.
> Кожен спеціаліст вірить у своє.
> Для розвідника кожен колега і він сам - герой.
> (Це я про автора статті)
> Для камердинера героя немає взагалі.
> (Це я про деяких скептиків)
> ...
> Подія завжди є сумою факторів.
> Те, які факти ви відбираєте для аналізу, швидше свідчить про вас, ніж про подію.
> Всю правду ніхто не знає ніколи.
> Частина правди, викладена в статті, огидна.
> Інша частина - цікава і незвична.
> ...
> Хто не вірить в отруєння - той вірить, що будинки в Москві і по Росії перед виборами підриваються самі по собі.
> А хто вірить в російське передвиборче ноу-хау - вірить і в отруєння.
> Бо ці люди (нелюди) не зупиняються ні перед чим.
> Маючи досвід знищення десятків мільйонів.
> ...
> Як естет ціню опис слідкування за колонами військ в Києві з космосу і підслуховування розмов Кучми звідти ж.
> Бо то сам Бог відвів від нас сатанинську лапу...
> (це я про віру в Бога і конечну справедливість)
2005.02.02 | Navigator
Re: А ще журналістам потрібно олівцем писати
Це ви в точку.Комусь писати.
Комусь шпіонити.
А комусь писати про шпигунів.
...
А Ви особисто не вірите в війну двох спрутів на території України?
От вчора ВИПАДКОВО в Горі (Грузія - поряд з Осетією) підірвалась машина - 25 людей убито і поранено.
І в Києві щось на виборах вибухало на ринках.
І тризуби на тому місці знаходили - прямо як в 1945-му.
І міліціонера убитого в Чернівцях ввесь день виборів показували по ТБ.
І це все масмедії тиражували.
2005.02.02 | Оk
Невже воно обмежується територією України ? От не думала ...
Navigator пише:> А Ви особисто не вірите в війну двох спрутів на території України?
До того ж втішає, що їх лише два ...
Знаєте, інколи мені здається, що в наш час, аби бути аналітиком достатньо лише мати покупця з гаманцем, інше - не проблема.
Приклад, не довго шукаючи:
http://www.apn.ru/?chapter_name=advert&data_id=353&do=view_single
Украина: вечное возвращение
Последние события на Украине рассматриваются многими как знак ее перехода в новое качество: избавление от статуса «российского клона», формирование новой основы для национальной идентичности, и на базе этого — новой украинской нации, наконец-то, обретшей свой модернизационный проект (вестернизаторского толка).
Однако, если верить Платону, Ницше и Борхесу, история повторяется, и не только как трагедия и фарс, но прежде всего как цикл. Выпрыгнуть из "колеса судьбы" не так просто - особенности политической культуры народа снова и снова берут свое, воспроизводя типологические сюжеты и ситуации. Взгляд на последние события в свете опыта украинской истории показывает, что Украина вращается в рамках одного и того же цикла, основы которого были заложены в период Хмельничины. Между событиями 1648–1657 гг. и недавними малороссийскими перипетиями обнаруживаются удивительные аналогии, и практически все ключевые фигуры той далекой эпохи имеют своих «функциональных двойников» в современных условиях.
Умело лавировавший между Россией и Западом и сыгрвший провокационную роль в избирательной кампании 2004 г. президент Кучма — талантливый манипулятор Богдан Хмельницкий, первоначально присягнувший на подданство Алексею Михайловичу, но еще до этого вступивший в секретные переговоры с Мехмет–Салтаном и в итоге тайно присягнувший ему, параллельно заключив тайные договоры со шведским королем и семиградским князем Ракочи (См.: Бантыш — Каменский Д.Н. История Малой России. Т.2. С.8); сегмент украинской элиты, объединенный в блок «За единую Украину», конъюнктурно и поверхностно дружественный России, но вскоре ее фактически предавший — долгое время идеализировавшиеся в русской и советской исторической литературе запорожские сечевики, легко присягнувшие на верность московскому царю и так же легко отказавшиеся от присяги, получив от поляков гарантии расширения реестра; «антигерои» Ющенко и Тимошенко — также видные деятели Хмельничины, казачьи старшины Богун и Серко, стремившиеся направить движение казаков не на сближение с Россией, — против чего они открыто высказались на Тарнопольской раде 1653 г., — но на защиту мифических «казацких вольностей» (а на деле — польского либо турецкого подданства с целью личного преуспевания); премьер-министр Янукович, заявляющий себя как сторонник России, но слишком твердый в этом качестве — один из сподвижников Хмельницкого Иван Выговский.
Столь же любопытные параллели наблюдаются и в развитии событий. Деградация государства в период Руины — правление Кучмы до 2000, поворот Кучмы в сторону России после 2000 г. и выдвижение Януковича, мобилизовавшего в свою пользу посредством пророссийского брэнда общественное мнение Юго–Востока Украины — некий усеченный аналог Хмельничины как движения украинских низов, подталкивающих казацкие верхи к сближению с Россией; победа Ющенко — антироссийский «откат» левобережного казачества, решившего отдаться под власть польского короля). «Карпатская декларация» и выступление Ющенко в Европе, фактически означающие развал ЕЭП, — в смволическом и архетипическом смысле есть не что иное, как письмо турецкому султану либо польскому королю с предложением подчиниться их власти в обмен на «шляхетские привилегии» для себя и своего окружения (т.е. допуск в мировую элиту в обмен на фактический демонтаж украинского суверенитета).
История Украины, таким образом, сделала круг. Достаточно спорная победа недружелюбных России «панов» (окружение Ющенко, в значительной степени сформированное из перебежчиков из кучмовского лагеря, а также лиц, весьма преуспевших при прежней «ганебной власти») грозит новыми потрясениями в политической и экономической сферах. Инициированная в ходе выборов политическая реформа в архетипическом смысле есть не что иное, как разрыхление государства, очередной мятеж украинской стихии против собственной государственности. А в символическом смысле — возвращение к анархическим традициям Запорожской Сечи, когда казаки стремились максимально ослабить власть гетмана и устроить «разнос» его пожиткам (аналог — современный передел собственности кучмовского клана), если не убить его (здесь возможны и вовсе интересные параллели с вопросом о том, кто и зачем в действительности отравил Ющенко). Ибо казаки, отождествляемые в самостийнической и просто романтической литературе с «рыцарством», на деле являли собой именно такой архаический тип самоорганизации, близкий к кондотьерам, что наглядно показывают более объективные исторические исследования (См.: Костомаров Н.И. Богдан Хмельницкий. СПб., 1859. Т..1. С. 320 — 330).
Что же до рядовых участников «оранжевой революции», то им, в соответствии с политической логикой, уготована участь «хлопей». Использовав «низы» для свержения не устраивавшей их власти (как и было в период Хмельничины, начиная с 1648 г.), получивший власть сегмент укранской элиты (как и их исторические предшественники в лице гетмана казачьей старшины), может попросту пренебречь их интересами Именно так и происходило с малороссийскими низами, эксплуатация которых всегда усиливалась после очередного антигосударственного и антироссийского мятежа казачьей старшины, стремившейся не к освобождению «низового люда», а к непомерным «шляхетским привилегиям» за счет народа — почему и тяготела к «польскому королю, а не к московскому государю, требовавшему подчинения и обязательной службы). И не случайно в этой связи, что Богдан Хмельницкий еще до окончания народного восстания сделал заявление, санкционировавшее существование крепостного права в Малой России, куда бежали от польского гнета православные крестьяне-малороссы.
И в нынешней ситуации сложно ждать чего-либо иного от прорвавшихся к власти переодетых в «народолюбские одежды» деятелей, большинство из которых весьма неплохо чувствовало себя при режиме Кучмы, но тяготилось контролем со стороны сравнительно сильного президента, выстраивавшего свою систему сдержек и противовесов, и пытающегося (в свете мятежа оппозиционной вольницы в 2000 г.) сохранить хотя бы частичный суверенитет Украины за счет сближения с Россией. В результате парламентской реформы этот арбитр будет устранен, и у дорвавшихся до власти кланов появляется возможность осуществить перераспределение собственности и финансовых потоков в свою пользу. Народ же, как это нередко бывало на Украине в периоды устроенной верхами Смуты, останется не у дел: будучи либералом «гайдаро–чубайсовского» толка в экономике, Ющенко наиболее близок к концепции «минимального государства», что в условиях бедной страны неизбежно означает «виртуализацию» государственности и деградацию общества по «грузинской модели». И тогда, вполне возможно, несправедливое и коррумпированное, но все же относительно стабильное и предсказуемое правление Кучмы будет восприниматься как период благоденствия.
Относительно вопроса об особенной предрасположенности Украины к демократии также можно поспорить. Первоначальная идеализация казачьего устройства как образца демократии (в чем более всего отметились идеологи Кирилло–Мефодиевского общества, в частности, молодой Н.И.Костомаров в своей «Книге бытия украинского народу»), которое противопоставлялось аристократическому строю Польши и самодержавному укладу Москвы, была впоследствии признана ошибочной. Позднее и Костомаров, и П.Кулиш, и их идейный преемник М.Драгоманов изменили свои оценки «козатцтва» как феномена. Да и сложно говорить о почтении к демократии у казаков, у которых даже к собственному войсковому устройству и фигуре гетмана существовало довольно малопочтительное отношение, вызывавшее изумление у иностранцев. В силу этого, «украинская демократия» неизбежно оборачивается анархией, что уже неоднократно случалось в истории. И едва ли антигосударственная и антиконституционная «оранжевая революция», щедро снабженная театрализованно–бутафорскими эффектами, что-либо изменила в этой традиции.
Таким образом, как ни печально это констатировать, особых поводов для гордости и тем более для празднования победы над «немытой Россией» у «оранжевых революционеров» нет. Украина, в силу объективных социально-экономических и социокультурных факторов, скорее всего, повторяет путь российской «августовской революции» 1991 г., которая, вместо модернизационного рывка, атомизировала общество и погрузила его в состояние «системной деградации». В силу этого, с большой долей вероятности, «оранжевый энтузиазм» и иллюзия «единства нации» рассеется также быстро, как и иллюзии по поводу «новой российской демократической идентичности», породив массовую апатию. Такова судьба «квазидемократических революций» и выморочного «демократического национализма» в постсоветских государствах, лишенных реальных предпосылок перехода к демократии (Россия, Грузия и Украина — лишь первые примеры из этого ряда) — поистине, достойный предмет для осмысления теоретиками «демократического транзита».
Таким образом, Украина продолжает функционировать в рамках политических циклов, предопределенных особенностями ее политической культуры. А значит — и болезнями, общими с Россией: идеологической и политической несамодостаточностью, пренебрежением к государственности и закону, что предопределяет крайне некритичное отношение к западному опыту и необоснованные ожидания от «вестернизации». Но если Россия хотя бы отчасти компенсирует подобный дефицит «политического иммунитета» благодаря наличию державно-имперской традиции (при всех издержках указанной модели), то Украина не имеет и этого, оставаясь в ее нынешнем состоянии «и без руля, и без ветрил»: ибо у нее фактически отсутствуют как единая политическая нация, так и единая национальная экономика (поделенная на промышленный восток и по преимуществу аграрный запад).
Единственным выходом из указанного состояния является возвращение Украины к равноправному геополитическому союзу с Россией — без односторонних «подарунков» и попыток установления отношений квази-вассалитета с российской стороны (что было в 2004 г.), но и без стремления украинских элит использовать сближение с Россией для своих односторонних выгод (что периодчески повторялось). Именно эта стратегия позволит Украине отстроить полноценную, а не виртуальную государственность, превратившись из «зоны потенциальных конфликтов и расколов», «территории с неопределенным статусом» в геополитический мост между Россией и Европой, что лишь укрепит ее позиции в мире. Однако для начала и российской, и украинской стороне следует избавиться от комплексов, вынуждающих их историю ходить по кругу.
2005.02.02 | Navigator
це, між іншим, теж заслужити потрібно
Щодо історичних аналогій - то тут я великий любитель, а щодо типології - маленький професіонал.І на фоні багатьох типових (кармічних) українських ситуацій, а також і дій зовнішніх сил в Україні, в які вірю саме тому, що вони типові, хоч і гиджусь з відрази до цього свинства, бачу і зовсім нову.
ВПЕРШЕ ЗА ОСТАННІ СТОЛІТТЯ ХТОСЬ ЗА НАС, А НЕ ПРОТИ НАС.
А це, між іншим, теж заслужити потрібно.
Як отримають заслужене і злочинці.
2005.02.02 | Оk
Re: ...заслужити...
Navigator пише:> ХТОСЬ ЗА НАС, А НЕ ПРОТИ НАС.
Не подобається "Хтось", бо "Хтось" завжди за "Когось", важливо все ж таки хто саме ..., а ще чому саме.
2005.02.02 | Navigator
"Хтось" завжди за "Когось"
"Хтось" завжди за "Когось" - але проти українства.Зайнявши частину нашої землі дружили проти нас всі сусіди - близькі і далекі, навіть внутрішні.
Століттями.
Ніхто і ніколи не підтримував незалежну Україну.
Поки не підтримали ми самі.
І вперше отримали союзників в цій справі.
Частину Західного Світу.
Згодні?
...
Чому саме - в даному історичному випадку справа десята.
Берлін теж брали, зокрема, штрафні батальйони, що їх підганяло кулеметами НКВД.
А ще тисячі підірвались на нерозмінованих заздалегіть полях.
Але об"єктивно сам факт взяття Берліна був позитивним.
2005.02.02 | Оk
Re: "Хтось" завжди за "Когось"
Navigator пише:> "Хтось" завжди за "Когось" - але проти українства.
Всесвітня змова ?
> Зайнявши частину нашої землі дружили проти нас всі сусіди - близькі і далекі, навіть внутрішні.
Дозволите переадресувати до МЗС ?
> Століттями.
> Ніхто і ніколи не підтримував незалежну Україну.
Ви станете підтримувати те, що не є Вам потрібним ?
> Поки не підтримали ми самі.
Тут погоджуюсь.
> І вперше отримали союзників в цій справі.
Дуже обрежних союзників, хоча їх можна зрозуміти. Шоу було несподіваним, зірвані щирі аплодисменти глядачів, але сподіватись на консервацію позитивних емоцій та перманентне захоплення не доводться, тим більше, що ми не звернули уваги чи аплодували нам, а якщо й так, то наскільки відчувають себе внаслідок цього зобов"язаними ті, хто приймає рішення.
> Частину Західного Світу.
> Згодні?
А-га ... "Українці кинули виклик Європейському Союзу, який після “помаранчевої революції” змушений думати, що робити з Україною. Таку думку висловив радник президента Польщі Олександра Кваснєвського Станіслав Чосек під час круглого столу у Києві у вівторок... http://www.proeuropa.info/
Чи вистачить тої прихильності, якщо на іншій шальці терезів опиняться інтереси Росії ? Розраховуєте, що знайдуться охочі ризикувати власною безпекою ? Чого ради ?
> ...
> Чому саме - в даному історичному випадку справа десята.
> Берлін теж брали, зокрема, штрафні батальйони, що їх підганяло кулеметами НКВД.
> А ще тисячі підірвались на нерозмінованих заздалегіть полях.
Залежить від історичних наслідків кожного конкретного історичного випадку ...
> Але об"єктивно сам факт взяття Берліна був позитивним.
Спитайте американців тепер про позитивний факт взяття Берліна, позитивний факт=ковдра один, на всіх бажаючих не завжди вистачає ...
То підірваним байдуже ...
Це я власне до питання зовнішньої підтримки ...
2005.02.02 | Оk
Re: "Хтось" завжди за "Когось"
Оk пише:> Спитайте американців тепер про позитивний факт взяття Берліна, позитивний факт=ковдра один, на всіх бажаючих не завжди вистачає ...
http://www.rian.ru/society/20050127/8003707.html
Американцы не знают об участии СССР во Второй мировой войне
> Це я власне до питання зовнішньої підтримки ...
2005.02.02 | Navigator
Re: Американцы не знают об участии СССР во Второй мировой войне
равно как и в Холодной войне2005.02.02 | VDom
Re: "Хтось" завжди за "Когось"
Найстрашніша руїна - то руїна в людській душі.А нам знову розказують про великі успіхи "під ковдрою".
А просте питання "що було б, яккби відкрито сказали про плани влади, які підслухали?". Можливо паніка влади й підвищений рівень уваги населення до виборів. А може влада б ввела надзвичайний стан і подушила людей. Чи то все приховали з метою тесту українців на рівень свідомості. То в такому разі й Ку-чма герой відродивший український народ.
А по писанині виходить що пан Рибачук зрадник, разом з СБУ. Передавав дані для реагування спецслужбам іноземних держав!? І це при тому, що сам же пише про відсутність "вірних штиків" у Ку-чми. А, ну да, вони ж про це ще незнали, тому і боялись щоб чого не вийшло. А до "зимового походу Попк-ова на Майдан" 28 всі прослушки мовчали? А могли б доблесні захисники "масовки на Майдані" подбати про безпеку "мирних людей".
Український Народ, у якого намагались вкрасти надію, якою цей Народ жив з 1991 року і пов'язав ці надії в 2001 році з експрем'єр-міністром . А нині паном Президентом.
А журналіст явно теоретик. На Майдані був український вільний дух, а це значить що в душах людських не руїна, а прагнення волі і порядку у власному домі. Міліції в державі сила-силенна, але й убивають і крадуть Прикордонників 7 чоловік на кілометр українського кордону, але кордон для злочинців майже прозорий. А на Майдані така кількість людей була, але не було небезпеки для цих людей. Бо були Вільні Люди з вірою не в силу золота, а в силу правди. А по вірі Вашій воздасця Вам.
2005.02.03 | Чучхе
ОСь стаття по темі
http://www.tribuna.com.ua/society/2005/02/02/22716.html