03/14/2005 | толя дейнека

в 1999 році в США була розсекречена чергова партія старих документів. Зокрема в них йшлося про поїзд, знайдений французами й згодом американцями в одному з тунелів Австрії навесні 1945. Цей потяг віз з Угорщини до Германії ціності: коштовності, картини, посуд, тощо. Майно військовими було визначено як таке, власника якого неможливо встановити. Американська армія перетворювалася з військової на окупаційну, і тому частину коштовного посуду з потягу було використано для оздоблення резиденцій американських генералів. Переважну решту краму було згодом в 1949 році продано на аукціоні у користь фонду біженців.

Повертаймось в 1999. Щойно відкриті папери потрапили на очі комісії з голокосту, і члени комісії одразу зрозуміли, що йшлося про майно награбоване у угорських євреїв, спалених в освенцимі. Довести це на думку юристів було справою ледь не безнадійною (ця конкретно річ вкрадена в такого-то угорського юдея, за давністю років..), але вправні алвокати не покладали рук. Розпочалися тривалі судові розгляди. Після еної кількості був досягнутий перший успіх - США були позбавлені можливості ховатися за сувереною невідповідальністю. По тому юристи вдалися до облоги, вимагаючи щоб уряд і пентагон на ховалися за параграфами і гачками, а проявили ту ж принциповість і послідовність, яка була продемонстрована США при стягнені з ФРН, Австрії, Швейцарії, Франції на користь жертв голокосту. Чому підхід має бути різний?
І ось нарешті, прип'ятий до стіни уряд був змушений піти на поступки і у позасудовій угоді погодився виплатити 25 млн угорській єврейській громаді. З одної сторони - це набагато менше тих сум, які озвучувалися протягом розгляду справи, а з іншої деякі зацікавлені особи заявили, що їм треба не так грошей, як офіційного вибачення американської армії перед євреями.
як би там не було, справедливість восторжествувала