03/22/2005 | VDom

http://www.zn.kiev.ua/op/show/538/49547/
АНАТОЛІЙ ГРИЦЕНКО: «МИ НЕ ОЧІКУВАЛИ ТАКИХ МАСШТАБІВ ПОРУШЕНЬ І БЕЗВІДПОВІДАЛЬНОСТІ КЕРІВНИКІВ ВИЩОЇ ЛАНКИ»

Тетяна СИЛІНА

Як ви гадаєте, скільки часу потрібно колоні військової техніки з десяти одиниць — танків і БМП — для проходження відстані в 120 км? Усі опитані нами, як спеціалісти, так і люди далекі від армії, казали про три-п’ять годин.

Однак військовикам однієї з бригад, підпорядкованих Південному оперативному командуванню, котрі на початку лютого зібралися на полігон під Одесою, знадобилося для цього .... п’ять діб! Зауважимо, що перед тим техніка пройшла відповідний контроль.

На полігон колона просувалася, періодично зупиняючись, ремонтуючись, викликаючи підкріплення, ночуючи на узбіччях доріг. Марш закінчився тим, що загинули старший лейтенант і солдат, які охороняли цю техніку. Вони ночували в будці, грілися біля «буржуйки», що опалювалася дровами. Лягли спати й отруїлися чадним газом.

Це — символ стану та проблем, із якими прийняв під своє керівництво Збройні сили новий міністр оборони Анатолій Гриценко. І після тривалої розмови з ним стало зрозуміло, чому відомий прибічник входження України в НАТО, очоливши військове відомство, заявляє тепер, що найменше його сьогодні цікавить дата вступу в альянс і що значно важливіше зайнятися підняттям українських ЗС до альянсівських стандартів. Тому ми не ставили міністру оборони улюблене звичне запитання, а вирішили поговорити про наболіле.

— Анатолію Степановичу, Центр ім.Разумкова, котрий ви донедавна очолювали, регулярно моніторив ситуацію в Збройних силах України. Наскільки збіглись оцінки ваших експертів із дійсністю?

— У принципі, оцінки були дуже близькі до реалій, хоча ми й робили їх в умовах дефіциту інформації, оскільки військове відомство ніколи не вирізнялося відкритістю. Ілюзій із приводу стану Збройних сил не було. Але за деякими аспектами, особливо економічного характеру, реалії перевершили «очікування». Мова, насамперед, про корупцію, зловживання службовим становищем, нехтування інтересами Міністерства оборони і держави при укладанні угод економічного характеру. А також про загальний негативний психологічний стан людей, котрі втомилися від реформування, від життя в умовах, коли система змушувала їх працювати на межі або за межею закону. Таких масштабів порушень, із якими довелося зіштовхнутися, і, насамперед, масштабів безвідповідальності керівників вищої ланки, ми не прогнозували.

— В яких фінансових умовах доводиться нині виживати Збройним силам? Оскільки керівництво країни збирається інтегрувати Україну в НАТО, влада мусить прагнути до виконання однієї з основних вимог альянсу — виділення на потреби оборони не менше двох відсотків ВВП. Які суми передбачені в бюджеті на 2005 рік?

— Відповідно до українського законодавства, на потреби оборони має виділятися не менше трьох відсотків ВВП. Проте цього не було ніколи. Зазвичай цифри варіювалися від 1,3 до 1,6 відсотка. Але порівняно з минулим роком показники зменшилися. Як знизився цього року і відсоток військового бюджету від загальнодержавного. Попередній уряд подав у парламент бюджетні пропозиції, виходячи з мінімально необхідних нормативних потреб. Та навіть їх було задоволено лише на 73%. Тобто парламент і уряд із самісінького початку заклали деградацію армії замість її розвитку.

— Однак, наскільки відомо, військове відомство має можливості непогано заробляти і самостійно: землевідведення, в оренду здаються величезні площі приміщень, що належать МО, пристойні доходи має приносити й «Українська авіатранспортна компанія», інші державні та казенні підприємства.

— У нормальній стабільній ситуації економічна діяльність Міноборони — то є велике питання. Ще в Центрі Разумкова, ми свого часу виступали проти того, щоб цю функцію в існуючому вигляді покладали на МО. З досвіду армії Китаю та деяких інших держав ми бачили: це зазвичай закінчується корупцією, економічними злочинами. Але очевидно, що наша країна не мала іншого виходу. За сьогоднішньої системи формування податків і розмірів бюджетного фінансування неможливо забезпечити армію навіть на мінімально необхідному рівні.

Водночас МО — багате на ресурси відомство. Ці ресурси — підприємства, надлишкове майно і техніка. Наприклад, нині у нашого відомства є 399 звільнених військових містечок, сила-силенна надлишкових споруд. Безумовно, цей ресурс сьогодні необхідно використати для потреб розвитку ЗС. Це має бути тимчасовий, років на п’ять-сім, захід.

Ми нині порушуємо питання (і зустрічаємо розуміння Президента й уряду) про створення законних і цілком прозорих схем реалізації надлишкового майна Збройних сил. Досі цю можливість використовували обмежено і дуже часто з масовими порушеннями закону, без урахування інтересів ЗС. У результаті одержую від контррозвідки, Генпрокуратури, контрольно-ревізійного департаменту МО чимало документів, які свідчать, що часто-густо десятки мільйонів гривень ішли не за призначенням. За безцінь продавали майно, котре коштує мільйони, яких сьогодні так бракує для бойової підготовки, вирішення соціальних питань.

Ось кілька показових прикладів. У структурі МО знаходяться 193 державні та казенні підприємства. З них 63 працюють збитково, це 20 млн. гривень на рік. Інші ж, за рідкісним винятком, ледь животіють, виплачуючи своїм працівникам дуже скромну зарплату і перебиваючись від замовлення до замовлення, тому що військове відомство не має можливості їх завантажувати. Але я не можу зрозуміти, як підприємство, розміщене в столиці України, зазнає мільйонних збитків? Адже якби воно взагалі нічого не робило, а тільки здавало в оренду за ринковими цінами свої площі і приміщення, то вже було б прибутковим. Тож тут виникає питання економічної доцільності, дотримання законності та чесності тими людьми, на яких лежить відповідальність за матеріальні цінності.

Величезні площі на об’єктах МО здають в оренду. Я видав розпорядження перевірити, на яких умовах це відбувається. З’ясувалося: коли взяти в цілому по країні, то вартість оренди просто кумедна — менше двох гривень за квадратний метр. Навіть по Києву середня ціна менше 15 грн. за кв.м. Хоча ми знаємо, що в центральних районах столиці вартість оренди як мінімум 20—25 дол. за квадратний метр. Тож нині всі ці договори оренди переглядатимуть, і постане питання про відповідальність людей, котрі укладали їх на таких умовах. У мене є підстави підозрювати, що при цьому вони брали хабарі.

Відсутність загальної політичної культури передачі влади, яку ми спостерігаємо в масштабах усієї країни, не обминула і військове відомство. Буквально останні два місяці виборів, між другим і третім туром і навіть за п’ять-десять днів до мого призначення підписувалися накази про передачу великих земельних ділянок на території Києва та в його околицях. Сотні гектарів. Якщо грубо оцінити їхню вартість, вийде більш ніж півмільярда доларів за ринковими цінами. Ділянки під пайове будівництво житла було надано більшій частині «інвесторів» на умовах, які, на мій погляд, категорично неприйнятні: вони зобов’язалися надати військовикам від 15 до 25% побудованого ними житла. Але 2008—2010 року, тобто, можна припустити — ніколи. Деякі з цих угод уже оскаржено Генпрокуратурою через суд.

Наш принцип щодо таких контрактів буде простим і прозорим: оцінюється земельна ділянка, визначається, скільки й яке житло там будуватимуть. Потім на засадах тендера визначається відсоток, який іде Міністерству оборони, при цьому оцінюється ринкова вартість житла (а не собівартість!). І ось на цю суму МО одержуватиме від інвесторів квартири для військових. Сьогодні. А не через три—п’ять років. І в тих місцях, де треба міністерству.

— Донедавна деякі представники Міноборони мали потужне джерело особистих доходів у виді «відкотів» при закупівлі майна і продовольства для потреб ЗС. Як ви збираєтеся боротися з цим явищем?

— Так, ми побачили, що система «відкотів» існує, і вони сягають, за нашою інформацією, 30%. У розв’язанні цієї проблеми ми підемо кількома напрямами. Одним зі своїх перших розпоряджень я призупинив виконання більш як 20 наказів, підписаних попереднім міністром оборони, стосовно яких є обгрунтовані підозри, що вони завдадуть матеріальних збитків державі. По-друге, я відкликав усі довіреності на укладання угод. По-третє, призупинив усі тендери, які проводили раніше уповноважені представники МО: щоб узяти їх під контроль і на першому етапі максимально централізувати, перевести на рівень міністра та його заступників.

Крім того, ми нині започатковуємо деякі пілотні проекти — без посередників. Ми провели зустрічі з закарпатським губернатором Віктором Балогою і створили комісію за участю представників МО, щоб оцінити полишені військові містечка й об’єкти, які нашому відомству більше не потрібні, але які становлять інтерес для місцевої влади. Ми проведемо їхнє спільне оцінювання і вийдемо на постанову Кабміну про передачу житла і, відповідно, передачу місцевій владі цього майна. При цьому ми виключимо посередників, оскільки спроба вирішити дане питання на рівні губернатора зіштовхнулося саме з вимогою «відкоту» на рівні квартирно-експлуатаційних органів Міністерства оборони. У неформальній обстановці цей «відкіт» був визначений у розмірі 30%. Зроблю все від мене залежне, щоб такого більше не було. Ми приймемо і кадрові рішення: із людьми, котрі займають високі посади, але виявляють слабість до державних грошей і порушують закон, будемо прощатися без усякого жалю. Водночас усім іншим, котрих раніше система змушувала виконувати сумнівні накази старших начальників, ми даємо шанс, свого роду «амністію» і можливість працювати в нових умовах, коли з боку керівництва МО буде культивуватися дотримання закону, інтересів держави і військового відомства.

— Роблячи у вихідні закупівлі в одному з супермаркетів, досить часто доводиться спостерігати, як в автомобіль із військовими номерами молодий солдатик під наглядом поважної на вигляд подружньої пари завантажує пакети з продуктами. Скажіть, а які ще доручення вищих офіцерів найбільш ефективно «підвищують» бойову підготовку наших солдатів — будівництво генеральських дач, робота на присадибній ділянці, ремонт і прибирання квартир?

— Ви порушуєте дуже важливе питання. Саме в такому контексті його поставив і Президент Ющенко, коли представляв мене керівному складу Міноборони та Генерального штабу. Він сказав, звертаючись до генералів і офіцерів: якщо буде помічений хоч один факт залучення підлеглих солдатів на будівництво генеральських дач та інших подібних об’єктів, то ці дачі «будуть знесені до фундаменту», а ті, хто віддавав такі розпорядження, розпрощаються з армією. Ці слова Президента було вислухано в гробовій тиші. Але кожен зробив у блокноті відповідні позначки.

Що стосується солдатів, то вони повинні займатися бойовою підготовкою. На жаль, дати їм можливість займатися нею в повному обсязі, ми сьогодні не можемо. Втім, як і офіцерам. Але якщо це в нинішніх умовах неможливо, ми могли б активніше працювати з населенням, із молоддю. Наприклад, якщо офіцер не зайнятий протягом усього робочого дня бойовою підготовкою, він цілком може піти до школи і провести там заняття замість воєнрука-відставника, котрий уже років двадцять справжньої зброї не бачив. Можна привести клас у військову частину, дати можливість хлопцям сісти в танк, у кабіну літака, проїхати на БМП, під відповідним наглядом дати їм постріляти зі стрілецької зброї. І якщо після таких відвідин хоча б у двох хлопчаків загоряться очі, вони потім не ухилятимуться від служби в армії, а можливо, навіть підуть служити за контрактом або стануть офіцерами.

Порушене вами питання пов’язане і з іншим аспектом — переходом армії на професіональну основу. Уявити, що солдат чи сержант-професіонал будує дачу або фарбує траву — неможливо. Зрозуміло, коли офіцер — самодур, який не бажає вибудовувати доброзичливі й поважливі взаємини, вивчати психологію, то йому важко спілкуватися з контрактниками, котрі чітко знають коло своїх обов’язків і прав. Багатьом доведеться пройти через психологічну ломку. Тому на рівні середньої ланки існує прихований опір переходу на контрактну основу. Адже солдатами-призовниками керувати легше.

Мої душа й розум противляться дурним, а іноді навіть анекдотичним проявам, коли влаштовують показуху на кшталт фарбування солдатами трави зеленою фарбою чи підбілювання снігу. Не сприймаю і «традиційних» символічних ознак чиношанування. Наприклад, я дізнався, що деякі високі начальники стали вивішувати в кабінетах за своєю спиною, окрім портрета Президента, ще й фотографію міністра оборони. Я заборонив цю практику. Адже до смішного доходить: відвідуючи одну з частин, я побачив свою фотографію, а під нею — цитату попереднього міністра оборони. Але такі недоліки виправити найлегше...

— Як здійснюватиметься перехід ЗС на контрактну основу, чи не виникне на якомусь етапі провал в чисельності особового складу, особливо з огляду на закладені в Стратегічний оборонний бюлетень темпи скорочення ЗС?

— Президент Ющенко у своїй передвиборній програмі поставив завдання прискорити перехід на контрактний принцип формування і здійснити його до 2010 року — на п’ять років раніше, ніж планувалося попереднім президентом. Ці ж параметри закладені й у програмі уряду «Назустріч людям». Для нас це керівництво до дії.

Як ми пропонуємо рухатися цим шляхом? Завдання збільшення кількості контрактників упирається в три проблеми. Перша: низький рівень грошового забезпечення. Нині контрактники одержують приблизно по 400—500 грн., що не дуже привабливо на ринку робочої сили. На таку пропозицію йдуть представники лише найменш забезпечених соціальних прошарків або регіонів, де дуже високий рівень безробіття. Підписуючи контракт на чотири роки, людина потім весь цей час озирається навсібіч у пошуках, куди б їй потім податися працювати. Мотивації залишатися в ЗС у неї немає.

Друга проблема — нерозвинена система надання службового житла. Його або немає взагалі, або це, по суті, казарма трохи поліпшеного, але все ж радянського типу. У цьому питанні теж необхідно змінювати психологію ставлення до людей. Контрактник може бути за віком старшим, аніж прапорщик чи лейтенант, і ставитися до нього як до 18-річного солдата не можна. Необхідно створити йому такі умови, щоб казарма чи гуртожиток були для нього домом. Щоб ніхто не міг заборонити йому поставити у кімнаті магнітофон, повісити фотографію коханої дівчини, готувати собі їжу. Потрібно дати йому можливість спати стільки, скільки він хоче, а не піднімати його о сьомій ранку і гнати на зарядку. Але при цьому визначити йому чіткі нормативи, у тому числі й з фізичної підготовки та стану здоров’я, і вимагати їхнього виконання. Тобто ставитися до нього, як до самостійної людини, котра мусить відповідати вимогам лише в межах своїх функціональних обов’язків.

І третій чинник — нездатність із фінансових причин організувати бойову підготовку на належному рівні і, відповідно, викликати інтерес до військової служби. Ця обставина розкладає всі категорії, у тому числі й контрактників, і відбиває у них інтерес до військової служби.

Досі планувалося підніматися по плавній кривій, щороку збільшуючи кількість контрактників у ЗС. Тепер ми спробуємо по-іншому підійти до цього питання. Я не бачу особливого сенсу в плановому і плавному підйомі цієї планки і виході на стовідсотковий показник до 2010 р. Якщо не вирішити питання службового житла, не збільшити грошове забезпечення і не дати цікаву бойову підготовку, то люди, котрі нині працюють за контрактом, скоріш за все, підуть зі служби. Вони не стануть надбанням для Збройних сил.

Тому ми замість нарощування відсотка контрактників пропонуємо зосередити зусилля на створенні умов. І паралельно запустити пілотні проекти, тобто в кожному виді ЗС — Сухопутних військах, Повітряних силах і ВМС — по одній бригаді укомплектувати повністю контрактниками. Ця пропозиція вже попередньо підтримана Президентом. Ми збираємося вибрати бригади, котрі мають кращі умови з бойової підготовки, наявності житла, і забезпечити їх ресурсами в пріоритетному порядку. Щоб протягом кількох років обкатати цей досвід, позбутися негативних аспектів і потім поширити позитивний досвід на всі ЗС. Тобто ми маємо намір створити концентровані ядра, навколо котрих і будемо нарощувати професіональний компонент.

Ще одне питання, над яким варто задуматися. Ви знаєте, щороку цивільні вузи готують близько 20 тис. офіцерів запасу, і їхня кількість незабаром сягне мільйона чоловік? Тим часом у нас немає ніякої можливості проводити повноцінні збори. Та головне це те, що навіть у разі серйозного збройного конфлікту ми не воюватимемо офіцерськими полками, як було в Білій гвардії. Тоді навіщо нам така кількість запасників?

— То все ж таки, до яких меж скорочуватимуть ЗС?

— У нас сьогодні чисельність ЗС становить 285 тис. Цього року ми скорочуємося на 40 тис. чол., із них 30 тис. — військових, 10 тис. — цивільних. А з 30 тис. військових — приблизно 10 тис. офіцерів, 5 тис. прапорщиків, решта — сержанти, солдати й курсанти. Запитання: до якої межі в скороченні йти? І тут є певна невизначеність, оскільки для тих темпів скорочення, котрі планували попередньо і були закладені в Стратегічний оборонний бюлетень, немає ресурсної бази щодо дотримання соціальних стандартів, на чому наполягає Президент Ющенко. Адже потрібно, щоб люди йшли з армії, не проклинаючи її, а згадуючи добрим словом, щоб навіть після скорочення у них могло виникнути бажання сказати своїм синам: «Ця служба варта того, щоб присвятити їй життя».

Ми сьогодні не можемо чітко сказати, на які параметри вийдемо до 2010—2015 року. Мабуть, це буде чисельність, близька до 100 тис. чоловік. Але при цьому дуже важливою є структура такої чисельності. Дотепер ми йшли, на жаль, переважно шляхом скорочення бойових частин. І у нас нині співвідношення між бойовими частинами та частинами забезпечення неприпустиме для нормальних армій. А причина в тім, що досі не реформувалася система тилового та технічного забезпечення. Ми утримуємо величезну кількість баз, арсеналів, у нас не передано в народне господарство сотні військових містечок, які потребують охорони. Ми займаємося питаннями утилізації. У нас система забезпечення продовольством зразка 30-х років минулого сторіччя. При тому, що країна вже 15 років живе в умовах ринку. А ми на бази та склади завозимо тисячі тонн різних круп. Потім розвозимо гречку за 200—300 км, забезпечуючи при цьому охорону. Замість того щоб організувати сервіс, як це робиться в передових арміях, де закупівлі — справа приватного бізнесу, котрий вчасно доставляє продукти прямо до КПП частини. Просто необхідно створити прозору схему тендерів на надання таких послуг. Це надійніше й дешевше. І з’явиться взагалі новий вид бізнесу — забезпечення Збройних сил. Гадаю, буде дуже багато бажаючих розпочати бізнес із надання таких послуг. І тоді відпаде необхідність утримувати цей величезний шлейф тилового забезпечення. Інакше скорочення завершиться тим, що у нас залишиться усього кілька бойових бригад, а решта — буде тил. Така армія геть нікому не потрібна.

До речі, ще про пережитки. У свідомості багатьох людей, особливо старшого покоління, армія — це такий механізм, який можна підняти «одним помахом». Де по тривозі будь-який підрозділ, частина, з’єднання, негайно готові виконувати будь-яке завдання. Звісно, таку армію можна побудувати, але вона дуже дорого коштуватиме, вона не по кишені Україні, і в ній немає потреби. Ми повинні чітко розуміти завдання, котрі виконуватиме армія, і відповідно, який ступінь її готовності потрібен. У нас є сили бойового чергування, що працюють 24 години на добу, наприклад, контролюють повітряний простір. Це наш пріоритет. Але тримати в постійній готовності високого рівня інші частини недоцільно й надзвичайно дорого.

Водночас і тут є межа. Кричущий випадок у Південному оперативному командуванні під Одесою, про який я вам розповідав, став для мене красномовним прикладом того, як низько можна впасти. На ньому, як крізь призму, можемо побачити всю систему організації бойової підготовки та її рівень.

Коли ми починаємо копати глибше й шукати причини, то виявляється, що в баках цих машин пальне не міняли з 2000 р., і грошей на це немає... Я постійно одержую шифровки з «плачем Ярославни» про те, що немає коштів. Але водночас аналіз показує: командування видів своїми рішеннями здають в оренду техніку, насамперед авіаційну, просто за кумедними розцінками! Техніка виробляє свій ресурс, а замість орендної плати на рівні десятків мільйонів доларів ми отримуємо лише десятки й сотні тисяч гривень. І закон при цьому ніби ніхто не порушував: дозвіл видавав міністр, договір оренди підписував командуючий видом ЗС. При цьому вони мені доповідають про те, як усе погано, але не кажуть про існуючі можливості... Цю ситуацію будемо переламувати. Я оприлюднив свою позицію: це ще на рівні командира роти можна порушувати питання про брак чогось. Начальники ж наступних рівнів уже повинні подавати свої пропозиції. Оскільки вони можуть визначати пріоритети, а керівники вищого рангу перекидати кошти з однієї статті на іншу і відмовлятися від чогось на користь пріоритету, шукати внутрішні ресурси. А якщо люди здатні лише порушувати проблеми, а не шукати шляхи їхнього розв’язання, то у мене виникає велике запитання про доцільність їхнього подальшого перебування на займаній посаді. Особливо, коли це стосується керівного складу Міністерства оборони та Генерального штабу.

Так, ми не зможемо зробити ривок у відновленні систем озброєнь. З одного боку, в армії сьогодні десятки тисяч одиниць надлишкової техніки, котра підлягає або продажу, або утилізації. З другого — наявна техніка значною мірою (за окремими показниками на 60—80 і навіть до 100%) виробила свій ресурс і потребує глибокої модернізації чи просто відновлення. З третього боку, в нас немає коштів на це. От вам приклад. На цей рік на ремонт озброєння та військової техніки планується виділити 41,6 млн. грн. Водночас за балансом минулого року мені передано борг розміром 26 млн. грн. Коли врахувати витрати, необхідні для обслуговування техніки, то за такого бюджетного фінансування і такого боргу ми можемо відремонтувати лише один літак і один танк. Крапка. Розмова про відновлення не уявляється можливою взагалі! А потреба ремонтних робіт тільки в авіації — 122 літаки і 76 вертольотів. Тобто завдання нерозв’язне.

Тож тут потрібні нові рішення. Гадаю, якщо ми будуватимемо схему реалізації надлишкової техніки як в Україні, так і за її межами, за прозорими схемами, без численних посередників, і робитимемо це під контролем уряду, міністерств економіки та фінансів, ми зможемо суттєво поповнити спецфонд, передбачений у бюджеті Міноборони, і спрямувати ці гроші на відновлення техніки. Це абсолютно реально, і ми вже маємо попередні розрахунки.

— Президент поставив мету — стовідсотково забезпечити військовиків квартирами. Яким чином ви будете прагнути її досягти? Адже квартир, побудованих в обмін на передану землю, про які ви казали, все одно на всіх не вистачить.

— Нині у квартирній черзі стоять 45,5 тис. чоловік. Із них близько 13 тис. — понад десять років. Чимало з них узагалі не вірять, що колись одержать своє житло, і вони мають для цього підстави. За рік квартири зазвичай отримували близько трьох тисяч чоловік. Водночас із ВНЗ випускали кілька тисяч молодих лейтенантів... За таких темпів надання житла черга не зникне ніколи.

Ми будемо розв’язувати проблему за кількома напрямами. По-перше, буде зроблено більший акцент на службове житло, яке дається людині на час її служби. Прослуживши в армії 10—15 років, вона вже зможе розраховувати і на власне житло. По-друге, я підписав директиву про інвентаризацію житлової черги. Забагато я одержую сигналів про те, що в ній стоять люди, котрі давним-давно звільнилися з ЗС. Їхні особові справи лежать там по 15 років, і їх ніхто до ладу не перевіряє. У черзі також є особи, котрі вже отримували житло за рахунок Міноборони, а дехто навіть неодноразово. Є «рекордсмени», які отримали по п’ять квартир, що порушує всі принципи соціальної справедливості, не кажучи вже про законність. Є люди, котрі понапрописували до себе силу-силенну родичів і претендують тепер на площі, які МО їм зовсім не зобов’язане надавати.

Попередні перевірки показали: зайвих у черзі виявилося близько трьохсот чоловік. Нині, мені здається, ця цифра буде значно більшою. Я розраховую до травня отримати результати перевірки.

Гадаю, що до житлової черги потрібні кардинальні підходи. Як я вже казав, ми будемо надавати право на пайове будівництво житла із залученням зовнішніх інвесторів. Житло нам потрібне сьогодні. Якщо інвестор не має достатніх оборотних коштів або не може взяти кредит у банку, це не наш інвестор. До нас у чергу вже вишикувалися солідні інвестори, і більшість із них готові працювати в нових умовах. Гадаю, ми помітно просунемо житлову чергу вже цього року.

— А що буде із зарплатами?

— У багатьох в армії склалося враження, що з приходом Ющенка, Тимошенко і Гриценка рівень оплати праці, грошового забезпечення офіцерів і прапорщиків упав. І низка категорій стала одержувати на місяць порівняно з груднем на 200—300, а дехто навіть на 800 грн. менше. Але це ціна безвідповідального планування і спроб купити армію, котрі робив попередній уряд. Він, ідучи на вибори і стимулюючи голосування за кандидата від влади, але не маючи необхідних ресурсів, пішов на геть популістське підвищення грошового забезпечення протягом останніх місяців минулого року. А в бюджет цього року відповідні кошти не заклав. Уряд знайшов кошти лише тепер, і гадаю, що з першого квітня ми поетапно підвищимо грошове забезпечення всіх категорій, насамперед, найбільш вразливих. Для солдатів це вже зроблено. Постановою Кабміну ми втричі збільшили їхнє грошове забезпечення. На черзі — контрактники й молодші офіцери. Тож, якщо вдасться пояснити людям, що це не позиція нової влади, спрямована на зниження зарплати, якщо ми будемо діяти так, як говорила прем’єр під час її представлення в парламенті, і станемо підтягувати нижче оплачувані прошарки до вище оплачуваних, тоді з’явиться більше віри в те, що ця важка робота супроводжуватиметься підвищенням соціальних стандартів.

Знаєте, я добре відчуваю: люди хочуть жити в умовах, коли домінує здоровий глузд і державний підхід. Завдання з реформування та піднесення престижу армії можна сприймати як непосильну ношу, а можна — як цікаве завдання. Коли людей запалити. А я бачу за блиском в очах, що чимало з них скучили за роботою, якою можна пишатися й яка приносить моральне задоволення.

— Через рік будуть вибори до парламенту. Ви маєте намір традиційно використовувати армію як адміністративний ресурс?

— Гадаю, що явище Майдану, про яке багато говорять, має властивість наздоганяти і бити ззаду по голові тих, хто забуває, задля чого Майдан збирався. А люди виходили на Майдан не лише підтримувати Ющенка, а й захищати свої грубо порушені права, адже влада безпрецедентно намагалася накинути свій вибір, використовуючи адмінресурс. Гадаю, наше суспільство вже виробило значний імунітет проти такого роду дій, і будь-який політик або чиновник, що намагатиметься застосувати адмінресурс, стане мішенню для найжорсткішої критики як усередині країни, так і за її межами. Якщо я до моменту виборів ще буду на посаді міністра оборони, то армію і її керівництво не звинувачуватимуть у тому, що в ході парламентських виборів вона примушувала когось за когось голосувати. Люди матимуть можливість вибрати самостійно, й у них буде інформація про всіх учасників передвиборних перегонів.

— Анатолію Степановичу, ви не вступили в нову пропрезидентську партію «Народний союз «Наша Україна». Чому? Партійне життя вас не цікавить?

— Ми обговорювали це питання з Президентом, оскільки мені надходили такі пропозиції. Ми домовилися про те, що цього робити не треба, оскільки міністр оборони очолює силову структуру, де майже 300 тис. чоловік несуть службу за принципом єдиноначальності. Не можна допустити справжніх або надуманих обвинувачень у використанні цього становища як адмінресурсу, котрий насаджує конкретну партійну ідеологію. Сьогодні міністр — це держслужбовець, але гадаю, що він ввійде в категорію політиків, коли буде прийнято закон про Кабінет міністрів та інші законодавчі акти. І я не виключаю, що тоді може стати доречним питання про моє членство в партії. Але я сказав Віктору Андрійовичу ось про що: коли на момент початку виборів у парламент я буду ще на посту міністра оборони і забезпечуватиму той професіональний результат, на котрий Президент розраховував, призначаючи мене на цю посаду, і моя присутність у партійному списку, на думку його упорядників, підсилить список, то я ввійду до нього і піду на вибори. Але нині, на мій погляд, важливішим є результат, оскільки є ясне відчуття відповідальності за те, що успіх мусить бути вже цього року. Ми не зможемо зробити все і на всіх напрямах, але на пріоритетних необхідно показати суттєві результати. І я орієнтую своїх заступників й інших підлеглих на те, що мірилом роботи є не втома і не кількість документів, які гуляють по Міноборони і Генштабу. Наш успіх буде тоді, коли його відчує солдат, прапорщик, офіцер, генерал. Коли вони будуть менше гинути, більше літати, більше стріляти. Коли офіцери житимуть у кращих умовах, солдати одержуватимуть більше грошей. Якщо результати такого роду стануть суттєвими, тоді питання участі в парламентських виборах і партійному будівництві постане інакше. Діяльність партійних організацій у ЗС заборонена за законом. А коли казати про мою партійну діяльність у вільний від роботи час, то такого, практично, не залишилося. Я йду з дому на початку восьмої і повертаюся ближче до півночі. Часу на активну партійну діяльність практично немає. А бути просто членом партії й активно в ній не працювати — це суперечить моєму розумінню. Коли вже щось робити, то ефективно і з віддачею.