05/25/2005 | Мінор

День Києва - і знов у "клюбі будуть танці"

з фото за лінком - http://rep.in.ua/show/?id=9066

фото з сайту Київради
Єдине, що у нашому “великому селі” вони будуть набагато масштабнішими за колгоспні, до того ж замість кинутої напівп’яним трактористом смердючої петарди, професійні феєрверкери зафігачать “нєхілого салюта”.


Ні, це не Ріо...

Дорогі кияни, приміть мої найщиріші співчуття - свято насувається.

Не зважаючи на всю глибоке провінційність дійства майбутні веселощі чомусь носять гучну назву “День Києва”, хоча абсолютно нічим не відрізняються від будь-яких інших масових гулянь для “простого народу”, які відбуваються останнім часом, настільки густо-рясно, що вже перестали сприйматися як свято. Кілька майданчиків з самодіяльністю, багато пива та мало туалетів (потім, до найближчої великої зливи “европейська столиця” традиційно тхне сечею). А ще кілька рекламних акцій з роздачею «залоготиплених» повітряних кульок та відкриття нової станції метро чи чергового повномасштабного макету якогось поруйнованого комуністами храму. Під вечір - халявні зірки вітчизняної естради та Хрещатик густо засипаний сміттям та битим склом.

Все...

Чомусь згадується класичне - “сьогодні в клюбі будуть танці”. Єдине, що у нашому “великому селі” вони будуть набагато масштабнішими за колгоспні, до того ж замість кинутої напівп’яним трактористом смердючої петарди, професійні феєрверкери зафігачать “нєхілого салюта”. Але й він зможе вразити хіба що “гостей столиці”, - а от киян такою радістю давно перегодували. Аж надто тих, кому пощастило жити біля точок крутого “общєпіта”. Після щонічного гупання салютів під вікнами - вогняна фейєрія нічого крім головного болю не викликає.

Давно “запліснявіла” й колись чи не єдина “родзинка” свята - вернісаж на Андріївському узвозі. Кількість відвертого кічу та несмаку там перетнула усі розумні межі. Щось більш-менш високохудожнє тепер скоріше виняток, ніж правило. І все це при захмарних цінах. Більш того, Узвіз поступово перетворюється на своєрідну філію “Троєщини” - крім “живо-пісі” та “матрьошок” з портретом Путіна тепер там жваво торгують різним ширвжитком - від китайських жіночих бюстгальтерів до виготовлених з пластикових відходів мисок для прання, бігудів, вішалок та інших корисних речей. А колись же тут виставлялися найвідоміші українські художники, актори з "Театру на Подолі" просто неба розігрували сцени із п’єс Булгакова, співав під гітару Микита Джигурда...

Крім “ліхвиків” та шкарпеток на Андріївському узвозі під час свята можна отоваритися й іншими, не менш захоплюючими та цікавими речами. Наприклад трофеями “чорних слідопитів”. Так минулого року на “вернісажі” можна було прикупити іржаву німецьку каску чи овальний посмертний солдатський медальйон, знятий з кістяка якогось вермахтівського солдата. Дуже весело та високохудожньо.

Але чи не найбільш вражає благенька кількість ресторанчиків і кафе на вулиці, до якої в ці дні зійдеться майже третина населення мільйонного міста. Пам‘ятаю в Сеулі, де мені довелося побувати з парламентською делегацією кілька років тому, щовечора просто на тротуарі з‘являлися сотні кафе: звичайний намет, легкі стільці, пиво і смажені королівські креветки. На Андріївському ж узвозі мало не єдине відкрите кафе біля підніжжя гори Покоївки (Андріївська церква) в ці дні буде переповнене відвідувачами і просякнуте запахом сечі з сусіднього порослого чагарником схилу.

Хоча переважна більшість заходів до “Дня Києва” нині орієнтована на необтяжених гаманцем студентів, та на невибагливі смаки ПТУшників і вчорашніх селян, дійство з невідомої причини, вважається “святом усіх киян”. Здебільшого ж корінні кияни, що, як відомо, складають меншість у своєму місті, намагаються у ці дні не з”являтися у центральній частині і не «відпочивати» серед натовпу п’яних тінейджерів.

За останні роки “День Києва” став нагадувати “фальшиві новорічні іграшки” з відомого анекдоту - “блищать, як справжні, але серце не радують”...

- Ні, це не Ріо-де-Жанейро, - сказав би великий комбінатор...

А починалося майже як у Ріо...

Вперше “День Києва” відсвяткували у далекому 1987 році. О! Тоді це було щось надзвичайне! І це не зітхання “старого пердуна” за молодістю, коли і вишні були солодші, і дівчата красивіші, і трава зеленіша. Так дійсно було!

З’явилося свято в самий розпал горбачовської перебудови, коли вся країна жила великими надіями та очікуванням чогось нового. Дух тієї епохи не міг не відбитися на першому великому не ідеологічному київському святі, у якому намагалися втілити все те, чого раніше так бракувало у нудному совковому житті.

Серед найромантичніших прожектів був нічний карнавал на набережній Дніпра. Крім святкової процесії на суші планувалося святкувати і на воді, де мали сновигати прикрашені різнобарвними вогнями сотні суден, катерів та яхт... На жаль проект поховали - чиновники побоялися відповідальності на випадок, якщо хтось впаде у воду та втопиться.

Якщо тепер кияни є пасивними “споживачами” свята, чия участь зводиться до того, аби потинятися Андріївським узвозом та Хрещатиком, то на початку значна частина мешканців міста були безпосередніми учасниками дійства.

Зокрема, однією із складових свята була справжнісінька карнавальна процесія, із яскравими костюмами, оркестрами та змонтованими на авто химерними конструкціями-платформами. Кожен район та підприємство що брали участь у шоу намагалися переплюнути “конкурентів”, що додавало святу неперевершену творчу атмосферу. У 1989 році на київському карнавалі було помічено навіть перші елементи політичної сатири - велетенський, під 5-6 метрів заввишки казковий Голий Король, змонтований на одній із вантажівок-платформ, випадково чи навмисно виявився надзвичайно схожим на тодішнього президента СРСР Михайла Горбачова.

З часом творчо-карнавальна частина свята почала зменшуватися. Але природа не терпить пустоти. Пустота була заповнена пивно-комерційною складовою.

Тут “батьків міста” можна зрозуміти. Навіщо напружуватися, щось придумати, робити якісь рухи, коли можна заставити Хрещатик та Майдан пивними ятками і “гуляй народ!”

Ось і маємо тепер великі сільські танці... Нехай навіть у супроводі справжніх естрадних зірок, а не клюбного магнітофону. Суть не міняється...

Цікаво, що повернути “Дню Києва” святковий карнавальний дух “батьки міста” могли б без зайвого клопоту та зайвих витрат з міської скарбниці. Так само, як і звільнити Хрещатик від сміття. Потрібно лише бажання.

Достатньо згадати, що у західноєвропейських країнах дозвіл на торгівлю пивом дається лише за умови, якщо торговельна точка має власну вбиральню, або, хоча б домовленість на використання сусідньої. Хочеш торгувати цим божественним напоєм - облаштовуй біотуалет.

Знову ж таки, при наданні дозволу на встановлення ятки достатньо внести пункт про обов’язкове постійне прибирання довколишньої території. При “дньокиївських” надприбутках кожен комерсант у змозі найняти на два дні свята зайву людину, без особливої для бізнесу шкоди. А поки що, з самого ранку Хрещатик вже всіяний різнобарвним пластиком, як паркова алея листям у листопаді...

Без особливих витрат можна відродити й карнавал. При відповідній підготовчій роботі у Києві знайдеться чимало підприємств та організацій, які б залюбки взяли участь у ньому. Тим більше, що під “День Києва” дуже багато організацій підлаштовують різноманітні рекламні акції. Створення карнавальної платформи та її супроводу не набагато дорожче чим виготовлення та розповсюдження різноманітної рекламної продукції, яка, зазвичай, у кращому випадку одразу ж опиняється у найближчому смітнику, у гіршому, кидається під ноги на і без того захаращену бруківку.

Якщо ж врахувати те, що кожен захоче бути крутішим за конкурента шоу буде те що треба!

До справи могли б долучитися і чисельні політичні партії. На мою думку це ефективніше і приємніше для оточуючих, чим черговий псевдо-мітинг із вбраних у фірмові партійні накидки-фартушки приплачених студентів. Мерії потрібно лише провести певну організаційну роботу, та прослідкувати, щоб все не вилилося у відверту нав’язливу рекламу. Якщо вже хтось хоче рекламуватися, то нехай це робить яскраво та весело. А у якості заохочення можна використати гроші, які йдуть на безглузде безкоштовне метро. Для кожного окремого киянина зекономлена гривня - ніщо, а от у масштабах міста це досить солідна сума.

Достатньо просто повернути і колишній творчий дух Андріївському. Потрібно лише суворо слідкувати, щоб на ньому не продавали нічого, що не стосується мистецтва та народних промислів.

А поки що... Поки що на уїк-енд я збираюся майнути до Кам’янця-Подільського. Наприкінці травня це дивовижне місто просто чарівне. Особливому шарму Подільській перлині надають кущі бузині, якими поросли його давні укріплення та стрімкі урвища знаменитого Смотрицького каньйону. У ці дні вона розцвітає великими духмяними кетягами.

Ніч на потязі... Фортеця, скелі, бузина... А в Києві - танці...