07/16/2005 | S@nya

http://www.zn.kiev.ua/ie/show/555/50700/

ПРЕМ’ЄР-МІНІСТР УКРАЇНИ ЮЛІЯ ТИМОШЕНКО: «НАШЕ ПОСЛАННЯ СТАЛО РЕАКЦІЄЮ НА ПОЛІТИКУ ПОДВІЙНИХ СТАНДАРТІВ»
e-mail Сергій РАХМАНІН





— Юліє Володимирівно, чи можете ви пояснити, чим викликаний жорсткий тон урядової заяви? Різкість критики, спрямованої на адресу керівництва Верховної Ради, багатьом видалася неадекватною. Тим паче що взаємини спікера та прем’єра ще зовсім недавно здавалися безхмарними...

— Багато хто помилково сприймає цю заяву як випад Тимошенко, спрямований проти Литвина. Викладене в документі — не особиста думка прем’єра, а позиція центрального органу виконавчої влади. Заява складалася колективно, її одностайно підтримав увесь склад Кабінету. Можу з усією відповідальністю заявити: те, що написано, вивірялося. Це цілком адекватна оцінка співпраці Кабміну й Верховної Ради протягом кількох останніх тижнів. Я навіть уточнила б — цілком адекватна за формою й за суттю. Звертаю вашу увагу: йдеться не лише про розгляд законопроектів, пов’язаних із вступом України до Світової організації торгівлі. Ми говоримо в цілому про підхід керівництва парламенту до законотворчих напрацювань уряду. Усім відомо, що члени Кабінету не завжди сходяться в поглядах на різні проблеми. Але це — той самий випадок, коли мої колеги були одностайні.

Категорично не згодна з тим, що наша заява спрямована проти Верховної Ради. Саме навпаки: чи не кожна пропозиція в ній містить частку віри в добру волю депутатського корпусу. У його готовність підвести риску під учорашнім днем і повернутися обличчям до суспільства.

Висловлюся ще точніше: заява не спрямована проти Володимира Литвина особисто. Наше послання стало реакцією на політику подвійних стандартів, одним із провідників якої, на жаль, виявився Володимир Михайлович. Давайте називати речі своїми іменами. Те, що він робив, називається ударом у спину. Саме цим багато в чому пояснюється різкий тон заяви: отримати такий удар від того, кого вважаєш своїм соратником, особливо боляче.

— Це занадто серйозне звинувачення. Воно вимагає доказів.

— Будь-яка людина, знайома із специфікою парламентських процедур, наведе вам безліч прикладів, які засвідчують це. Литвин, безумовно, знавець регламенту. І своє знання він уміло застосовував для того, аби непомітно й безжально поховати урядові ініціативи.

— Спікер твердить навпаки: він каже, що свідомо йшов на очевидні порушення регламенту, аби підтримати Президента й уряд. Більше того, він зізнавався, що фактично змусив фракцію НПУ голосувати за «сотівські» закони, хоча його однопартійці виступали проти.

— Чи можна казати про підтримку, якщо законопроекти, внесені урядом (і підкріплені спеціальним президентським листом про пріоритетність), ставляться на голосування наприкінці дня, коли зал практично порожній? Або в п’ятницю, коли ухвалення рішення взагалі унеможливлено? Не забувайте, я сама ще зовсім недавно була членом парламенту й чудово знаю всі ці маленькі процедурні хитрощі.

У одних випадках керівництво парламенту закриває очі на очевидні порушення регламенту. У інших — ні. І стосується це чомусь тих законопроектів, ініціаторами розгляду яких є Президент і уряд. Ці документи проходять систему (коли можна так висловитися) регламентного знущання.

Формальне пояснення своєму небажанню йти назустріч можна знайти завжди. Та либонь ми вважаємося соратниками. Якщо ти в опозиції — озвуч свої заперечення та виступай проти. Якщо ти частина влади, то тоді не треба стріляти в спину. І пояснювати своє небажання співробітничати низькою якістю законопроектів, підготовлених урядом.

— Але ви ж не почнете заперечувати, що вони справді низької якості?

— Почну, причому рішуче. Я маю право (пропрацювавши багато років у парламенті) стверджувати: жоден документ так старанно не відпрацьовувався, як законопроекти з житлового будівництва. Там усе, буквально до букви, чистилося. Ми кілька разів на прохання парламенту редагували текст, аби знайти компроміс. Те саме стосувалося «сотівських» законів.

Створивши спільну робочу парламентсько-урядову групу, ми стали відпрацьовувати два пакети. У ній трудилися представники від усіх фракцій, керівники та члени парламентських комітетів, розробники всіх законопроектів, ключові міністри. Ми з Анатолієм Кінахом курирували цю комісію персонально та збирали її не менш як 10 разів. Доти, доки кожен «сотівський» закон не був підкріплений експертизою українських товаровиробників, висновком профільного комітету й не був повністю підтриманий усіма фракціями.

Кожен законопроект, який включався в пакет СОТ, було узгоджено з національними товаровиробниками. А вони ніколи не пропустили б навіть натяку на шкоду своїм інтересам. Закони стосовно автомобілебудування пройшли через руки відомого знавця Таріела Васадзе. Із приводу питань щодо експорту брухту чорних і кольорових металів ми безпосередньо консультувалися з металургами. Величезна робота проводилася з визначенням мит на м’ясо. Із нами активно співпрацював аграрний комітет Ради в повному складі. І передусім соратник Литвина по партії Катерина Ващук.

Ми зібрали підписи майже всіх лідерів фракцій під цим пакетом, що дозволяло набрати не менше 300 голосів.

Це знав Президент, котрий дуже уважно стежив, як ведеться робота. Це знав Литвин, із котрим я двічі особисто спілкувалася з цього приводу. Характерна деталь: під пакетом підписалися керівник фракції НПУ Ігор Єремєєв, а також Ігор Шаров, керівник «Демократичної України», що перебуває в системі коаліційних взаємин із Литвином. І коли щасливу долю пакетів було практично вирішено, розпочалася дуже сильна руйнівна робота, яку вів особисто глава Верховної Ради.

— Але якщо це правда, то у Володимира Михайловича мали бути мотиви...

—У мене логічного пояснення цього немає. Саме Литвин запросив Президента в парламент для того, аби саме Віктор Андрійович освятив єднання Ради й Кабміну. Глава держави, розуміючи, наскількі ці питання важливі для країни, погодився прийти та підтримати уряд і депутатів. Він прийшов у парламент заради спільної справи. Він нікого не збирався умовляти й ні на кого не збирався тиснути.

— Президент виключав, що голосування може провалитися?

— Він не вірив у це. Хоча вже за добу до голосування з’явилася підозра, що йде підкоп під виконану велетенську роботу. Литвин у понеділок зібрав погоджувальну раду, на якій були присутні члени уряду. Стільки критики на свою адресу я в своєму житті не чула ніколи. Чи не кожне слово лідера Верховної Ради межувало з публічним приниженням. Він валив цей пакет на очах у глав комітетів і керівників фракцій. Власноручно. І це, на мою думку, було певною внутрішньою амбіцією глави Верховної Ради. Він просто не бажав, аби уряд організував таке голосування в парламенті. Він, здається, був проти процесу, що не управлявся б особисто главою Верховної Ради.

— Яким чином Литвин міг переконати депутатів, котрі вже погодилися голосувати, змінити свою думку?

— Володимир Михайлович переконував нас, що «пакетне голосування — це не конституційно». Даруйте, але на чолі з тим самим спікером Верховної Ради було проведено пакетне голосування по двох законопроектах, один із яких змінював Конституцію, а другий — закон про вибори Президента.

Тоді створювалося таке єднання під егідою Кучми, і Литвин разом із комуністичною фракцією слухняно це підтримав. Прецедент було створено, з’явився законний інструмент. Чому б не використати його для ухвалення невідкладних законів?

До речі, у тих країнах, де адаптувалися до європейського законодавства, це було нормою — інакше проголосувати неможливо. Бо коли ні, то на це потрібно витратити два життя.

Лідери фракцій, котрі перед цими бурхливими подіями письмово висловили готовність підтримати пакетне голосування, просто дивувалися. Литвин фактично давав їм команду не голосувати. Лідер фракції НПУ Єремєєв безпосередньо під час голосування сигналізував керівникам інших депутатських об’єднань не підтримувати «сотівські» закони.

Пакетне голосування дало б можливість країні перед тим, як парламент піде на канікули, одержати повний комплект законопроектів, які відкрили б Україні всесвітній ринковий простір. Це не було зроблено. Деякі закони ми провели, але з такими муками, що просто було соромно за Україну.

При цьому було зірвано голосування за пакет законів по житловому будівництву. Він надавав право видавати людям довгострокові кредити на житло. Від 10 до 30 років під дуже низькі відсотки. Це дозволило б запустити велетенську будівельну програму. Але не всі у Верховній Раді хотіли, щоб уряд домігся успіху. Ось єдина причина.

— Юліє Володимирівно, якось усе занадто просто у вас виходить...

— У вас є інше пояснення? Чому було провалено урядовий закон про державні інтервенції на ринку м’яса й цукру? Логіки в його відхиленні немає абсолютно. Усі країни світу користуються таким прийомом. Але наш уряд не може дістати право на це. Чому? Бо є бажання підставити уряд, показати, що він не в змозі працювати. Тобто штучно створюється ситуація, коли Кабінет позбавляють інструментів. А отже, можна сказати: подивіться, вони не вміють працювати. Інакше те, що відбувається, пояснити неможливо.

Образливо, що це робиться за рахунок добробуту людей. Тих самих людей, чия довіра вельми знадобиться багатьом політикам вже незабаром — у березні 2006-го.

— Таке враження, що домовитися з Литвином ви вже не сподіваєтесь?

— Я не хочу, аби те, що сталося, залишилося під килимом. Можливо, я втрачу впливового союзника. Можливо, мене не зрозуміє частина суспільства. Але принаймні я буду чесною перед усіма. І перед собою.

— А наскільки чесною є спроба зірвати погоджувальну раду Ради? Чи правда, що днями, коли Литвин скликав лідерів фракцій, ви особисто телефонували їм і закликали, навіть вимагали не зустрічатися зі спікером?

— Із більшістю лідерів фракцій я справді особисто переговорила, щоб роз’яснити позицію уряду. Але як я можу когось утримати чи не пустити?

— Якщо ви праві й Литвин так сильно не бажав ухвалення «сотівських» законів, чому його фракція їх усе-таки підтримала?

— Коли пакет почав валитися й ситуація стала критичною, втрутився Президент. Віктор Андрійович особисто переконав спікера. Лише дзвінки глави держави виправили ситуацію. Володимир Михайлович після цього вже просто не зміг не забезпечити голосування за кілька законопроектів.

— Ви хочете сказати, що це була не стільки добра воля спікера, скільки вимушена політична необхідність?

— Саме так.

— Президент, а потім і Кабмін, заявили про необхідність формалізації більшості у Верховній Раді. Це відгонить відвертим «кучмізмом».

Чи вважаєте ви коректним, коли виконавча влада нав’язує парламенту стилі й методи роботи? Чи вважаєте ви, що така більшість не буде цілком природною?

— Ми мусимо знайти гармонію у взаємній роботі. Більшість у парламенті — це корисний інструмент. І щодо «кучмізму» ви не праві. Якщо більшість створюється на базі домовленостей, на базі спільного бачення й єдиної стратегії, вона ефективна. Якщо туди зганяють погрозами — ефективною вона бути не може.

— Якби зібралися керівники фракцій і заявили, що є необхідність створити більшість, усе було б простіше. Але коли про це говорять люди, котрі перебувають поза парламентом, це називається політичною інтервенцією. Або спробою тиску на парламент.

— І Президент, і прем’єр, і більша частина членів Кабміну — вихідці з парламенту. Президента підтримує найбільша фракція. Уряд спирається в парламенті на фракцію, котру я очолювала під час перебування народним депутатом. Тому було б нечесно сказати, що Ющенко й Тимошенко відірвані від Ради. Крім того, ми продовжуємо залишатися лідерами партій і блоків.

Ми нікому нічого не нав’язуємо. Ми просто хочемо, щоб у парламенті існувала група народних депутатів, котрі бачать стратегію так само, як її бачать Президент і уряд. Ми за плюралізм і демократію. Але те, що відбувалося в Раді впродовж останніх тижнів, це не демократія. Це — жах. Це предтеча краху спільної роботи.

Дуже хотілося б, щоб ініціатива зі створення більшості походила від парламенту. Я багато разів спілкувалася з Володимиром Михайловичем і переконувала: не повинно бути президентської більшості, не може бути урядової більшості. Але є гостра потреба в парламентській більшості, здатній консолідувати законотворчі зусилля.

— Як далеко зайшов конфлікт? Чи можуть виникнути спроби змінити керівництво Верховної Ради?

— Твердо скажу: це — прерогатива парламенту. Ми не зазіхаємо на депутатські права. І необхідності в цьому я не бачу. Є необхідність у встановленні нормальних відносин.

— Чи можна казати: після того, що сталося, втратили сенс навіть теоретичні розмови про входження НПУ до блоку з «Народним союзом «Наша Україна» і БЮТ?

— Можу твердо сказати тільки одне: я — надійний член команди Президента і свій вибір уже зробила. Що стосується формату блока, час покаже. Покаже, хто є хто.

— Володимир Литвин припустив: Юлія Тимошенко піде в одному блоці з Віктором Ющенком лише за однієї залізної умови. Йдеться про те, що ви маєте намір домогтися твердих гарантій, що будете прем’єром і після парламентських виборів. Інакше Тимошенко піде на вибори сама.

Цю думку поділяє багато хто. Ви з нею згодні?

— Кожен дає прогнози, мимоволі приміряючи сказане до себе. Мабуть, Володимирові Михайловичу не відомо напевне, що в мене на душі, стан моєї душі. Хочу заявити: Президент може на мене покластися завжди. Ми — єдина команда. І я зміцнюватиму цю єдність, наскільки вистачить у мене сили. Тим паче що за всі роки нашої співпраці я не відійшла від своїх обіцянок

— Те, що сталося в парламенті, укотре наштовхнуло на думку — політреформа потрібна. Ваше ставлення до неї не змінилося?

— Я була послідовним противником реформи. Бо така реформа йде на шкоду країні. Нинішня система не ідеальна, але те, що було ухвалено як концепція конституційних змін, — це інша крайність. І ще невідомо, яка крайність гірша. Не можна так будувати країну.

— Чи правда, що ваші взаємини з Президентом, які пережили не найкращі часи, нині налагодилися? Чи можна говорити про зміну настрою в епіцентрі цих взаємин?

— По-перше, між нашими командами й між нами як лідерами політичних сил завжди були досить теплі партнерські стосунки. Проте їх формат зазнавав змін. В уряді Віктора Андрійовича ми були однією командою, ми робили одну важливу, спільну справу. На парламентських виборах ми йшли окремо, але були однодумцями і, прийшовши до парламенту, стали ще ближче. На президентських виборах ми стали єдиним політичним організмом.

Нині ми знову змінили формат наших взаємин. І потрібен був певний час, аби відчути стиль нової роботи кожного з нас. Прохання до злостивців не перейматися: ми з Президентом чудово розуміємо одне одного.