10/13/2005 | VDom

http://www.tema.in.ua/article/?id=424
Банк „Україна”: справа честі. Частина 1.
10.10.2005 11:17

„ТЕМА” розпочинає публікацю аналітичної праці про „внесок” нинішнього Президента у розкрадання банку „Україна” та, власне, розхитування всієї банківської системи. Якщо коротко: це вдумливий погляд на Ющенка очами людини, яка працювала із ним пліч-опліч й мала змогу спостерігати того, „чиї руки ніколи не крали” у природніх умовах. Читайте: про першого кума Ющенка при владі, про „смотрящих”, яких він залишав у банку, йдучи до НБУ, про тих, хто стояв у витоків знищення "України"

Дежа вю

Кількість критики і розчарувань діями прийдешньої влади зашкалює. Політологи губляться в прогнозах. Більшість громадян, які повірили у феномен Ющенка, за давньою слав’янською традицією очікують на доброту батюшки-царя, який все побачить і все розсудить. Інтелігенція через шокову терапію влади пробуджується від піар-дурману. Ще до помаранчевої революції безліч ознак вказували на те, що передумов для справдження надій, окрім палкого і нестерпного бажання народу, не існує. На жаль, боротьба знов попереду. У народі вже виявили оті 35% електорату, що за будь-яких умов закріплять на шиї України ярмо нового утворення від Ющенка - “НСНУ” з новими, а можливо тими ж стоянами, щербанями, сандлерами, галієвими, омельченками...

Всі останні місяці не полишає відчуття дежа вю. Адже все, що бачимо сьогодні вже було – Україна, кум, друзі, безвідповідальність причетних осіб і над усім “не причетний” В.Ющенко. Саме так це було за часів антинародного режиму, а головним героєм маштабної кримінальної історії був той самий Ющенко – тоді ще не Президент, але ще не опозиція. Тоді він пішов з банку „Україна” керувати Нацбанком й... забезпечувати розкрадання унікальної структури - банку „Україна”, який найвищі державні особи знищили на очах мільйонів свідків.

Сьогодні знову – Україна, кум, друзі, безвідповідальність причетних осіб і над усім - мовчазний Ющенко. Знову з’явилося передчуття сумного кінця. Лише на кону набагато більше, ніж загибель найбільшого банку. І знову все відбувається на очах мільйонів свідків – нас з вами, “малих українців”.

Невипадково привід банку “Україна” бродить по Україні. Смаме тому слід поновити розслідування справи знищення банку, яка є знаковою для нас. Її справедливе завершення стоїть в одному ряду зі справою Гонгадзе. В обох випадках діють ті самі найвищі державні особи, в обох справах вони не визнають своєї вини і блокують розслідування. В обох випадках ми від тих самих прокурорів чуємо про величезні зусилля, і в обох випадках не покарано жодного злочинця. Як відомо, безкарність злочинів породжує нові злочини. Не зважаючи на гучні обіцянки “Бандитам-тюрми!”, жоден бандит туди не потрапив. Саме тому справа банку “Україна” потребує ретельного аналізу й висновків.

Ющенко категорично не визнає свою причетність до знищення цього банку. Ми переконані в протилежному. У Ющенка окрім справи Гонгадзе накопичилося стільки справ честі, що долати їх доведеться роками, якщо не десятиліттями. Але новий гарант обрав інший шлях - „не напружуватися”. Постійні зарубіжні вояжі, відсутність будь-якої реакції на кризи, що потрясають усі сфери державного буття, довготривалий відпочинок, візити на ярмарки за глиняними „свистульками” і... мовчання у відповідь на грандіозні політичні та економічні катаклізми в державі. Дедалі більшій кількості людей стає очевидною нездатність Ющенка усвідомити роль Президента нашої складної держави і відповідальності за кожен свій крок. У тому числі за мораль і вчинки своїх рідних, друзів - усіх, кого він наділяє повноваженнями розпоряджатися долями інших людей і всієї України.

Щоб зрозуміти, чому так відбувається, подивимося на історію банку “Україна” і роль в ній В.Ющенка. Поглянемо на цей скандал очима “малого українця”, який відчув її на власній долі. За відсутності у цій країні справжніх прокурорів, законів і суддів, апелюватимемо до того суду, який карає незримо - це суд совісті, суд народу, суд історії.

1992-й рік: перший візит до прокуратури

Головний аргумент Ющенка на користь власної непричетності до проблем банку “Україна”: мовляв, він пішов звідти 1993 року. Згадаємо побіжно той трагічний для країни період становлення грошово-кредитної системи, коли ті, хто стояв біля державного корита, робили свої перші мільярди. Головним банком країни, через який здійснювалися найзухваліші і найцинічніші оборудки був банк “Україна”. Керував ним В.Гетьман, у команді якого були О.Андронов (сьогодні - керівник УМВБ), О.Кірєєв (донедавна – голова ДПА), І.Мітюков (колишній міністр фінансів, зараз посол у Великобританії), Ю.Лях (загинув загадковою смертю напередодні виборів, голова УКБ) і В.Ющенко.

Суми, які тоді розкрадали з бюджету молодої незалежної України, сьогодні вражають, так само як і зухвалі методи крадійства. Причетність до цього згаданих поплічників Гетьмана, кожен з яких після банку “Україна” обіймав керівні посади в НБУ і державі, не викликає сумнівів. Що ж до В.Ющенка, спливає у пам”яті смішна, як на сьогодні, підстава, за якою його у 1992 році вперше викликали до Генпрокуратури. Йшлося про його відпочинок у номенклатурному пансіонаті “Аю-Даг” за рахунок фірми, що потім отримала у банку “Україна” безвідсотковий багатомільйонний кредит, який звісно ж не був повернутий.

Ющенко відпочівав із колегою Мітюковим, разом із яким давав і дозвіл на цей кредит. Не безкоштовний відпочинок, а отой кредит, виданий з порушенням відомчих інструкцій, законів честі і моралі (нажаль як такого банківського законодавства тоді ще не існувало), став поштовхом для подальшого бєзпрєдєлу, що запанував у банківській системі України протягом наступного 10-ліття. Зелене світло, дане тоді Ющенком злочинному кредитуванню, стало основою розграбування держави, причиною знищення багатьох банків. У їхньому числі - і банк “Україна”. Чому за всі ці роки великий економіст, головний банкір України, а згодом і прем’єр В.Ющенко не ініціював змін до законодавства, аби унеможливити ці та інші злочини, інструментом яких була банківська система? Відповідь очевидна. Згадаймо хоча б один з останніх кредитів банку “Україна”, виданий фірмі “Слобода”, що належала брату П.Ющенку. Він за традиційною схемою не передбачав повернення. Лише 2002 року представники банківської системи вперше заговорили про необхідність законодавчого захисту кредитора від боржника. Нарешті, наїлися!

Початок кінця „України”: вони стояли біля витоків

Шок – єидне, що викликає порядок цифр по ряду справ, прокручених у ті роки умільцями банку “Україна” лише на різниці курсів російської і української грошових одиниць. Про ці багатомільярдні оборудки також писалося чимало. За висновками авторитетних експертів це спричинило руйнування економіки України, неспівставиме з усіма іншими зловживаннями, зокрема в торгівлі нафтою, газом, металом тощо. Згадаймо прізвища тодішніх керівників банку „Україна”, які відповідали за операції з валютою і міжнародні розрахунки – І.Мітюков, І.Францкевич, В.Ющенко. З Мітюковим все зрозуміло: він був і залишається довіреною особою і фінансистом Кучми з часів його прем’єрства. І.Францкевич після банку “Україна” очолив “Райффайзенбанк” і є нині доволі успішним банкіром. Щоправда, належність цього банку до Австрії, яка є центром Європи з відмивання кримінальних капіталів, а І.Францкевича до банку “Україна”, з якого зникли сотні мільйонів доларів, наводять на роздуми про джерело капіталу цього банку.

І ще прізвище І.Францкевича згадується у контексті загадкової смерті Медолиза. ГПУ, як водиться, нічого не знайшла, але за словами його матері причиною смерті була обізнаність сина про участь державних осіб у протизаконних міжнародних розрахунках. На момент загибелі в ДТП Миколі Медолізу було 34 роки. Тоді він був заступником голови Національного агенства з питать розвитку й євроінтеграції й водночас секретарем валютно-кредитної Ради при Кабміні. Саме через цю Раду видавали кредити з інземних ліній під держгарантії. За неофіційною статистикою 95% цих грошей не були повернуті. Медолиз мав безпосереднє відношення до того, хто і скільки міг отримати грошей, які навряд чи доведеться повертати. З 1992 по 1999 рік Україна отримала майже $4 млрд. І.Францкевич разом з І.Мітюковим та і В.Ющенком були першопрохідцями подібних справ – спочатку у банку “Україна”, пізніше – на багато вищому державному рівні. Сьогодні гра на курсах валюти стала улюбленою забавою фінансової мафії. Судячи з відставки О.Яременка, наближається її черговий раунд, санкціонований керівництвом держави. Що з цього і хто отримає – судіть самі.

Згадаємо лише епізод з життя того ж банку “Україна”. Під час фінансової кризи 1998 року один з керівників найбільшої дирекції банку, як розповідають колишні її працівники, сам собі дав кредит, сам у себе викупив усю валюту, що знаходилася у сховищі, і сам собі її згодом продав, після того, як курс зріс.

Улюблена гра банкірів

Отже, країна – шикуйсь! Банкіри вже напоготові до улюбленої гри Головного банку з інфляційними ресурсами. Що цікаво: все цілком законно, адже НБУ в нас за законом не відповідає за економіку – про це потурбувався колишній головний монетарист - нинішній Президент. Цією операцією вбиваються два зайці – в Україну ввозяться раніше вкрадені й вивезені мільярди, тобто здійснюється легалізація брудних капіталів, без необхідності декларування й сплати податків; й водночас, спустошуються кишені головного експортера – зятя Кучми В.Пінчука. Щоправда, збанкрутують менш потужні суб’єкти ринку, але то вже дрібниці у великій політико-фінансовій грі. При цьому не має значенні в яку сторону коливають курс за рішенням високих державних осіб. І знову головними дійовими особами є комерційні банки і НБУ, тобто школа В.Ющенка.

Не зрозумілий хіба що нещодавній подив міністра фінансів В.Пинзеника про джерела “такої” кількості валюти, що суне на наш ринок. Якщо порахувати, скільки вивезено за роки незалежності в оффшори – оце і буде «тими» джерелами. Чому нікого не дивує сьогоднішня навала продажів банків і купівля їх нерезидентами. Цей парад відкрив банк “Ажіо” (знову за дивним збігом ним керує кум В.Ющенка). За цим послідували зміни власників в інших банках. І знову головним гравцем з найбільшими грошима є група “Райффайзен”, і знову І.Францкевич.

Зрештою укрупнення банків мало б бути позитивом для України, сумарний капітал усіх банків якої дорівнює капіталу одного середнього банку Польщі. Але, зважаючи на гіркий історичний досвід захисту інтересів держави все тими ж особами, не викликає сумнівів чергова мета цих заходів: повернення награбованого без сплати податків, а отже чергове збагачення обраних за рахунок зубожіння мільйонів. Хто таким чином організував нашу банківську систему, яка, отримуючи мільйонні прибутки на найбільших у світі відсотках, показує чи не нульову рентабельність (аналогічно нашим шоколадним королівствам). Хто оберігає злочинний спокій українських нуворішей? Пам’ятаєте, хто найбільше галасував, коли О.Кірєєв обіцяв назвати список банків, що платять найменше податків, а отже працюють в тіні? Це був перший володар “Майбаха” в Україні, перший призначений президентом В.Ющенком радник, п.Черновецький, банк якого, як писали економічні аналітики, мав бути чи не першим у цьому списку. Тугу викликає боротьба, що точиться у душах і совісті наших фінансистів з когорти В.Ющенка – О.Кіреєва і В.Стельмаха. З одного боку професійна честь і державний обов’язок, з іншого - належність до однієї зцементованої команди банкірів, керованої В.Ющенком, члени якої звикли грати на користь обраних осіб. Бідолашна тоді ще прем”єрша Тмошенко жалібно просила банкірів вийти з тіні і працювати на державу. Це все одно, що попросити Онопрієнка пожаліти чергову жертву. Лише закон і справедливе покарання можуть спинити злочини, а не кулуарні “домовленості”.

Пішов, аби контролювати процес

Але повернімося у 1993 рік. В.Ющенка призначили на посаду голови НБУ за рекомендацією В.Гетьмана і підтримки тодішнього Голови ВРУ І.Плюща, який прикрив згадуваний вище компромат Генпрокуратури на діяння В.Ющенка в банку “Україна”. Можливо, синовня вдячність за таку послугу змусила Ющенка у 2000 році, після вигравшу виборів на чолі блоку “НУ”, вперто пропонувати завідомо непрохідну кандидатуру І.Плюща на посаду Голови ВРУ. Через це фактично було програно усі здобутки парламентських виборів, а довіру народу було конвертовано у єдину посаду для кума Порошенка, на якій той згодом ганебно прокрався з Держбюджетом, і за логікою мав назавжди зійти з політичної арени. Але знову ж, Ющенко захистив депресивний регіон м.Вінницю і свого злодійкуватого кума. І до сьогодні у В.Ющенка немає розуміння депресивності не тільки Вінниці, а й усієї країни, немає розуміння того, що неможливо доручати державу “карточним шахраям”. Україна приречена на лихоманку від діянь фаворита-розпальцовщика, який просто не здатен мислити категоріями держави, бо у школі Кучми такому не вчили.

Для розуміння подальшої ролі В.Ющенка в долі банку “Україна” нагадаємо, що Головний банк держави, який він пізніше очолив, контролює всі грошові потоки держави і виконує зокрема функцію нагляду, регулювання і контролю за діяльністю комерційних банків. У банку “Україна” залишилися соратники Ющенка по валютним операціям у великих розмірах: І.Мітюков, який згодом став заступником Ющенка в НБУ, та І.Францкевич - заступник Голови Правління банку “Україна” з міжнародних розрахунків.

Приступивши до управління державними фінансами В.Ющенко почав шаленими темпами друкувати гроші для потреб сільського господарства, такими ж шаленими темпами вони прокачувалися через рідний В.Ющенку аграрний банк “Україна” і через все ті ж “законні кредити” збагачували “своїх людей”. Де зараз ті гроші відомо вузькому колу посвячених банкірів, а де сільське господарство і вся економіка держави відомо усім. Сьогодні міністр сільського господарства Баранівський аргументує високі ціни на сільгосппродукцію в Україні тим, що в усьому світі село літає на ракетах, а ми їздимо на конях. І за десять років незалежності нічогісінько на змінилось. Тоді для чого і для кого були жертви, понесені народом у ті 90-ті? Лише за рік, до кінця 1993-го, інфляція сягнула 10.000%. Цю інфляцію В.Ющенко прокручував з тодішнім прем’єром Ю.Звягильським. З тих пір Президента-патріота єднає з цим громадянином іншої країни така тепла дружба, яку не похитнули навіть кримінальні справи проти Звягільського, який підгодовував коштами розорюваної України свою історичну батьківщину. Знання про джерела капіталів Звягільського дозволяють Президенту Ющенку жебрати у того на будівництво лікарень, але не притягнути його до відповідальності за скоєне проти України.

На зміну президенту Кравчуку у 1994 році прийшов Кучма, а незмінний В.Ющенко продовжив друкування “фантиків”. До кінця 1994 року гіперінфляція сягнула 10.250%. Зарплату в державі припинили виплачувати взагалі, також не без ініціативи Ющенка, завдяки спільній постанові НБУ і КМУ. А власники банків жиріли, прокачуючи інфляційні мільярди. Введення гривні ознаменувалося грою на курсі обміну до долара, встановленому директивними заходами НБУ. Не випадково Ющенко - улюбленець фінансового лоббі, представники якого є стовпами режиму Кучми. Вони добре знають, на чому грунтується їх взаємна любов. Навіть у часи найбільшого протистояння, С.Тигіпко, ставши Головою НБУ, не чіпав людей В.Ющенка, мабуть віддячуючи за ЛОРО-рахунки, якими його “Приват-банк” шурував сотні мільйонів з України під пильним “регулюванням”, “наглядом” і “контролем” НБУ.

Зараз пересічним громадянам легше зрозуміти ці вражаючі уяву цифри, коли чуєш про героїчні зусилля уряду задля стримання інфляції бодай на 1%, здобуття до бюджету додаткового мільйону. А тоді все було інакше. Рівень заробітної плати в Україні став найнижчим у світі і дорівнював 8 дол.США.

На завершення екскурсії у час накопичення початкових капіталів згадаємо історію про фальшиві банківські авізо. Історія вражала організацією, масштабами і володінням її учасниками секретною інформацією, що знаходилася виключно у компетенції НБУ. Десятки мільярдів доларів США, вкрадені через фальшиві авізо, мали конкретних адресатів з банківського середовища. Слідство, що велося понад 6 років і склало 160 томів, крутилося біля В.Ющенка та його найближчого оточення, але винною виявилася абстрактна банківська система. Чудова, добра Україна. Сконає, але своїх “героїв” не здасть.

Саме з тих часів і на тих справах Генпрокуратуру було навчено: чим більші суми розкрадань інкримінуються високопосадовцям, тим більший їхній рівень невинуватості в очах Феміди. Саме тому сьогоднішня мишача метушня нових-старих босів правоохоронних органів із дутими приводами, які не мають реальних наслідків для економіки і законності, вражає вишуканим цинізмом. Згадаймо недавній випадок у США з транснаціональною корпорацією “Енран”. Через півроку після викриття злочину по фальсифікації фінансової звітності її керівництво опинилося за гратами. Спробуйте пригадати: а скільки державних злочинців посаджено за грати у нашій країні, скільки з розкрадених ними коштів повернуто? І за це їм сплачують “законні” пенсії у 15 000 тис.грн, як от пану Бєлоконю та іншим. За подібних йому силовиків ми вічно проводжатимемо реальних злочинців на відпочинок у Росію, Майамі, ПАР, тощо.

Далі буде

Гетьман, Андронов, УМВБ, „Клирінговий дім”, зовнішні запозичення; Міхєєв - перший в історії України кум Ющенка при владі; „вексельні схеми” в банку „Україна” під керівництвом Сацюка, розроблені Ніщим; засудження ще одного кума – Бондара; „НРБ-Україна”, як результат махінацій з валютними резервами НБУ; відторгнута нерухомість „України”, у який опинився вірний „зброєносець” Ющенка – Олег Рибачук; таємниця призначення керівником „України” Гриджука замість Міхеєва; „нетвереза” ідея Ющенка щодо відновлення „України”.

Можна довго продовжувати триллер про керування фінансами держави Головою НБУ Ющенком. Можна згадати про створення ним у парі з В.Гетьманом УМВБ, на керування якою вони поставили О.Андронова - свою людину з банку “Україна”. Ця структура стала додатковою ланкою пограбування держави і збагачення окремих осіб через несплату податків. Потім були “Перший Інвестиційний банк” і “банк “Кліринговий дім”, створені і очолені В.Гетьманом. І знову знайомі прізвища в засновниках – О.Андронов, І.Гетьман-донька, П.Ющенко – брат. І знову передбачалася монополія на розрахунки по операціях з валютою, обслуговування державного зовнішнього боргу і т.п. Керівний склад банків складався з перевірених і довірених працівників банку “Україна”. Держава бідніла, а капітали її банкірів і масштаби їхніх злочинів зростали. Треба визнати, що мозковим центром все ж був не В.Ющенко - неініціативна безвольна особа, а В.Гетьман. Ющенко являв слухняного учня, вдовольняючись відсотками від співучасті, радіючи “чистим рукам”, які демонструє так часто, наче сам не вірить у їхню чистоту.

У світлі нинішніх турбот уряду про відсутність інвестицій не можна не згадати про колишні діяння державних фінансових менеджерів у сфері зовнішніх запозичень, які багато в чому визначили цей інвестиційний клімат. Пік галасу навколо цієї теми припав на прем’єрство В.Ющенка, коли міжнародні фінансові організації припинили надавати Україні зовнішні запозичення і МВФ однією з умов відновлення співпраці назвав ліквідацію банку “Україна”. Навіть зовнішнім фінансовим спостерігачам урвався терпець спостерігати масштаби злочинного викачування коштів через банк “Україна”. Були спроби Рахункової палати вказати на зловживання тодішнього міністра фінансів І.Мітюкова по реструктуризації зовнішніх боргів, які принесли чергові багатомільярдні збитки державі. Хочеться запитати у тодішнього Головного банкіра, нині Президента В.Ющенка – де оті сотні мільйонів іноземних запозичень і допомог, які він набрав із І.Мітюковим і за які розплачуватимуться наші діти й онуки? У якій галузі нашої екстенсивної економіки ці гроші залишили слід? І чи не за успішне прокачування через Україну цих мільйонів на радість світової фінансової мафії В.Ющенко є її улюбленцем, якому пробачили навіть махінації з резервами?

Коли згадуєш страшну історію розвитку фінансів і банків України, запитуєш себе: у чому ж геніальність великого банкіра і економіста Ющенка, чим він кращий за інших? Розгадка проста: перша дружина Ющенка була хрещеницею В.Гетьмана. От і вся мораль цієї байки. Талановитий фінансист Гетьман зробив Ющенка своїми “очима і руками” у фінансово-банківській системі. Гетьман вочевидь загинув саме через те, що був головною фігурою у цих операціях. А наш “осиротілий хлопчик” почав шукати нового “батька”. І швидко його знайшов. Але не станемо згадувати ім”я, від якого нудить усю Україну.

Повернімося до невинуватості В.Ющенка у справі банку “Україна”. У 1995 році, коли банківська система розрослася, а банківська мафія стала на ноги, В.Ющенко вирішив взятися за “Україну”. За його сприяння, як Голови НБУ, на посаду Голови Правління банку “Україна” призначили його друга В.Кравця, який перейшов з “Укрінбанку”, де через його “вміле керівництво” були кепські справи. Керівником Головного Операційного Управління, де зосереджені найважливіші операції банку з найбільшими грошовими потоками (зокрема бюджетними), призначили провінціала з відділення банку у с. Христинівка (Черкаської обл.), першого в історії України кума Ющенка – П.Міхєєва. Наступні події у банку показали - саме належність до особи В.Ющенка, а не „професіоналізм, патріотизм, порядність” були головними критеріями призначення цих осіб.

З приходом В.Кравця почалося стрімке вичищення старих кадрів банку і прихід нових, зокрема з “Укрінбанку”. Одним з цих варягів став такий собі молодик зі знаковим прізвищем С.Ніщій, якого поставили керувати управлінням цінних паперів, і який згодом став мозковим центром угрупування під керівництвом В.Сацюка, творцем і виконавцем найзухваліших схем з цінними паперами, векселями зокрема. Як справедливо зазначав банкір В.Ющенко, векселі в Україні використовувалися як головне джерело розкрадання державних коштів. А хто ж створив ці українські векселі у такому спотвореному вигляді? У 1994 році їх “хрещеним батьком” став той самий Ющенко. І знову приклад з банку “Україна”. Як свідчать “малі українці” банку, саме за вексельною схемою певним особам було подароване п’ятиповерхове приміщення Київської дирекції банку “Україна” у центрі Києва на вул. Володимирській. І за дивним збігом обставин там зараз розміщується банк “НРБ-Україна” - „дочка” того самого Московського НРБ, свого часу задіяний у схемі з резервами НБУ, що не повернулися з далеких офшорів, завдяки чому Україна отримала міжнародний скандал. За що власне згодом засудили заступника НБУ і друга В.Ющенка - В.Бондаря. А кабінет О.Рибачука, вірного зброєносця В.Ющенка і колеги по НБУ, також розміщувався там суто випадково? То хто ж використовував векселі для пограбування держави?

„Турбота” Ющенка про банк замість наведення ладу принесла дезорганізацію, паніку в кадрах, а згодом остаточний крах. Наслідком приходу нових кадрів і реорганізації структури банку “Україна” стало працевлаштування кумів В.Кравця - В.Фуклєва, А.Громової, В.Нєкрасова, Солтана. Таким чином за сприяння В.Ющенка банк “Україна” став вотчиною групи осіб, які узгоджено працювали на власні інтереси. Мабуть лише тодішній Голова НБУ відає, як така кількість споріднених осіб опинилася на головних керівних посадах банку, що мав державну частку в капіталі і затвердження яких проходило через НБУ. Але питати пізно, бо нині у владі по всій країні - родина Ющенка.

Через три роки керування банком В.Кравця з ріднею та кума П.Міхєєва банк довели до незворотньої кризи. Найкращим підтвердженням “НЕ причетності” до цього Ющенка є свідчення одного з працівників банку. Він розповідає, як став свідком сцени у коридорі банку після засідання за участю Ющенка, на якому В.Кравця зняли з посади. Ющенко у серцях взяв В.Кравця за барки і з щирим обуренням запитав: “Як ти міг за три роки знищити такий банк?” І… призначив Кравця на посаду Директора департаменту платіжних систем НБУ, де той, не зважаючи на порушені проти нього кримінальні справи, успішно опікується державними фінансами й донині.

Кравця з ріднею погнали з банку 1998 року. Проте там залишився кум В.Ющенка - П.Міхєєв. Йому готували почесну роль голови банку, який працюватиме під керівництвом В.Сацюка і О.Волкова. Цим панам за сприянням п.Ющенка фактично подарували залишок державного пакету акцій банку. Спостережну Раду очолив В.Сацюк, до складу увійшли разом з О.Волковим та В.Ющенко, І.Мітюков, Л.Козаченко та інші відомі особи. Ющенко, звичайно, був там ні при чому, чи не так? Хочеться лише запитати у В.Ющенка – що поєднало його із найодіознішою фігурою режиму Кучми – „касиром” О.Волковим? Коли Волков обіймав-поздоровляв Ющенка з нагоди обрання депутатом, це виглядало щонайменше дико у виконанні лідера блоку “НУ”. Адже народ обрав його саме для боротьби з “волковими”. Знову постає питання до В.Ющенка: хто ж в цій країні ті „бандити, по яких плачуть тюрми?” Як не згадати радника Президента Л.Козаченка, якого неодноразово звинувачували в значних розкраданнях державних коштів? Невже в Україні більше нема кому порадити Президенту?

Але закінчемо із „призначенням” Міхєєва. Тому так і не вдалося очолити „Україну” – через прозаїчну причину. Високоповажний кум - В.Ющенко, що завжди хворобливо запізнюється на найважливіші події – о, іронія Долі! – запізнився й цього разу! В результаті Головою Правління обрали Д.Гриджука – аса підкупу і апаратних інтриг, який лиш кілька років, як з’явився у Києві. Йому вдалося заручитися підтримкою групи акціонерів від О.Ткаченка, тодішнього Голови ВРУ. (Л.Супрун, відома племінниця Ткаченка, на грошах банку “Україна” не в останню чергу зробила свою стрімку бізнесову, а згодом і політичну кар’єру). Пішовши всупереч бажанню Голови НБУ, Д.Гриджук не помилився.

І хоча випадковій людині, Гриджуку, не дали довго покерувати банком “Україна”, він встиг ухопити свій шмат пирога - обтяпав з В.Ющенком черговий стабілізаційний кредит НБУ для “реанімації покійника”. Під цей кредит у пожежному порядку оформили заставу приміщення банку “Україна”, більшість з яких переоцінили за завищеною вартістю, бо вони були неліквідними. Згодом найласіші шматки з них у центрах міст відтяпали у процесі дерибану, а за всілякий непотріб довелося розраховуватися КМУ. Правоохоронці не могли не помічати цих маніпуляцій з майном між КМУ і НБУ за досить сумнівними схемами. Проте. Правової оцінки не дано досі.

Аби у черговий раз спихнути кудись неліквіди за рахунок держави, Ющенко сьогодні висловлює утопічну ідею - відновити банк “Україна”, бо бач - “шкода приміщень”. Не розуміє великий банкір, чиї руки не крали, що найбільших цінностей цього банку – інфраструктури і персоналу – ніколи не відновити. До того ж, місце вже зайняте. Нещодавно Україна отримала найбільший за інфраструктурою банк, який перебуває в руках нерезидента (“Райффайзен – “Аваль”). Коментарі щодо корисності його появи на теренах України всі почули з вуст Президента АУБ О.Сугоняко. Щоправда, враховуючи походження капіталів, не можна бути впевненим - хто з українських персоналій нерезидент, а хто – резидент.

А щодо відновлення банку “Україна”, визнаємо - це необбачлива ідея, як для колишнього голови НБУ, за чиїм керівництвом й „контролем” цей банк „валили”. Тоді, у 2000 році, зацікавленими державними особами була поставлена чітка задача – ліквідувати банк “Україна” як юридичну особу, тобто максимально знищити документацію банку, яка б вказувала на скоєні махінації. Тому маячня про відновлення “України” мала б передбачити передусім повернення банку його історії у документах, й відповідно - розкрадених коштів. Але ж хто дозволить чіпати таке небезпечне минуле?

Далі буде