01/11/2006 | Майдан-ІНФОРМ

Не відомо, чи була екстрасенсом людина, яка першою сказала, що березневі парламентські вибори анітрохи не поступатимуться за динамікою перебігові президентських перегонів 2004-го, але вона мала цілковиту рацію. Це стає зрозумілим зараз, коли добігає кінця термін подачі партіями і блоками документів до ЦВК. Більш промовистим за будь-які статути і ідеологічні платформи є склад різних політичних сил.

Для прикладу наведу реакцію діючого міністра внутрішніх справ пана Луценка на списки деяких партій і блоків (газета «Товариш» №103 (790)):

«Під час спілкування з відвідувачами сайту «Українська Правда» Юрій Луценко повідомив про інтерес міліції до деяких кандидатів у депутати. «Я інформую виборця про наявність або відсутність зацікавленості нашого міністерства до осіб, які в незалежний від мене спосіб обрали той чи інший список. Зокрема, інформую, що у списку Партії регіонів я знайшов 24 цікаві прізвища з першої сотні. У Народному блоці Литвина – 16 на сотню, у Блоці «Не так!» – 16 на півсотні, – сказав міністр, – Але особливо мене порадував список Наталії Михайлівни Вітренко: серед її одновірців практично вся команда нашого гранд-клієнта Курочкіна у повному складі – і його охоронець, і екс-директор ринку «Озерка», і керівник та члени озброєно-рекетирської групи «Нетріка» (у 2000 році в учасників цієї групи вилучено гранатомет «Муха», автомати, гранати і вибухівку пластид). Також у цьому списку оголошений у міжнародний розшук Варцаба (екс-начальник закарпатської міліції), дуже колоритні два колишні керівники митниць Калетник і Козак та багато інших цікавих для МВС особистостей. Узагалі підозрюю, що після публікації цього списку створилася конкуренція для одної близької для братви досі партії.»

З одного боку, всім давно відомо про гризню, що точиться між соціалістами простими і «прогресивними», в якій ні перші, ні другі не цураються найбрудніших засобів інформаційної війни. Заява відданого рідній СПУ Юрія Луценка не може не нести в собі передвиборчої агітаційної складової. Пан міністр лише робить послугу своїй партії, оприлюднюючи критику складу інших, традиційно опонуючих соціалістам, політичних сил.

З іншого боку, варто звернути увагу на слова Луценка про конкретних особистостей, які зголосились під червоно-блакитний прапор ПСПУ. Ось інформація про згаданого Ігоря Калетника: «Одеські бізнесмени з 7-го кілометра – найбільшого промтоварного ринку України – скаржаться, що побори особливо посилилися з призначенням керівником Чорноморської регіональної митниці Ігоря Калетника. Він розставив на ключові місця своїх людей. За його головування і муха через кордон не могла пролетіти. Безкоштовно…» Для прикладу наводяться конкретні цифри: ввіз одного контейнера з взуттям обходився власнику у 5000 американських доларів. Зрозуміло, що ці гроші йшли аж ніяк не до бюджету на благо простих українців. Парадокс, що вищенаведене опубліковано не де-небудь, а на сайті «Братства» Корчинського, яке традиційно вважається «ярим союзником» Наталі Михайлівни.

Про пана Варцабу Вам розповість будь-який житель Закарпаття. Саме за його «правління» регіон посів почесне друге (після Донбасу) місце в Україні за активністю криміналітету. А в результаті змови його відомства з місцевою митницею до Румунії стали масово вивозитись заповідні карпатські ліси (про незворотну екологічну шкоду можна не говорити).

Здавалося б, міжпартійні бійки і обмежуються суто партійними колами, а тому не зачіпають інтереси простих громадян України, не кажучи вже про інтереси національні. Дуже цікаво на цьому фоні виглядає замітка, опублікована на сайті UA-Reporter. За інформацією агенції Міністерство внутрішніх справ Російської Федерації просить Інтерпол скасувати міжнародний розшук Василя Варцаби, називаючи його жертвою політичних репресій.

Як бачимо, російська влада, як і завжди, навіть офіційно не цурається надавати підтримку своїй п‘ятій колоні у «братніх країнах». Під час нещодавньої «газової війни» практично в кожному випуску новин російських телеканалів можна було почути коментарі Януковича і Вітренко, які «просвітлювали неграмотних українців». Сьогодні ж (як і в справі сепаратистів Кушнарьова і Колесникова) пускається в хід козир про «політичні репресії». Недарма колишні «кучмісти» йдуть в лави саме прогресивних соціалістів. Вони чудово знають, що ПСПУ має досить високі шанси проходу у майбутній парламент (це стверджують багато соціологів). Та й Наталії Михайлівні гріх було би відмовлятись від такої потужної фінансової підтримки…

В цій ситуації дії Кремля також мають залізний логічний фундамент. Московські «технологи» розуміють, наскільки зросте політична вага парламенту після початку дії так званої конституційної реформи. В тому, що в списках явно промосковських партій багато злочинців, також нема нічого дивного. Згадаймо, як раніше більшовики саджали у крісла колишніх крадіїв і вбивць. І це мало неабиякий ефект. Усякі єжови і косіори шляхом страшного геноциду поставили український народ на коліна перед Москвою. Наївно вважати, що це заперечує сьогоднішнім кремлівським інтересам…

Нелогічною лише залишається поведінка багатьох українських виборців, які вважають промосковську кучмістську владу кращою за неефективну помаранчеву. Невже нам замало пережитих трагедій, щоби навчитись нарешті не наступати на одні й ті самі граблі?

Ігор Удовиченко, ХОО МНК

Джерело: Націоналістичний портал