02/01/2006 | Brat

Холодний київський січневий вечір. Великий натовп біля Палацу «Україна», ефектно притупцьовуючи на морозі, напружено чекає можливості проникнути всередину.
Випита мною разом із товаришем пляшка коньяку вже майже втратила свою магічну зігріваючу силу. Хочеться всередину.
Мерзнучи в черзі біля «Палацу Україна», де має відбутися «Церемонія нагородження кращих пісень року хіт-параду «Наша Пісня 2005», мимоволі прокручую в голові можливий сценарій цієї грандіозної події: на сцені народні та різного ступеня антинародні, заслужені та не дуже артисти України, зірки-початківці, просто зірки та просто початківці, ще не засліплені славою, а також Михайло Поплавський.
Й от вже несе мене натовп – «людське море» – до великого холу Палацу «Україна», де відчувається сильний запах тютюнового диму та алкоголю, що десятками літрів випивається за один концертний вечір.
Кого тут тільки немає: й дика орда неформалів зі своїми кумедними зачісками, «костюми» (себто поважні дядьки), батьки зі своїми малими дітьми та й людей похилого віку невелика когорта. Всі хочуть побачити й почути своїх кумирів, а ще й дізнатися – кому яка нагорода дістанеться.
Й от увесь зал (а це близько чотирьох тисяч осіб) вже в очікуванні початку гала-концерту…
Як відомо, семеро одного не чекають. Із даного правила існує лише один виняток ¬– якщо цей «один» ¬– київський міський голова. Аж ось під тихій шепіт глядачів (в основному це дуже щирі, інколи інтимні побажання на адресу вічно молодого Сан Санича та його найближчих родичів, у першу чергу по жіночій лінії) до залу ввійшов сам київський градоначальник.
Й от нарешті перші спалахи спецефектів, гра світла – на сцені дикий балет Київського Національного Університету Культури і Мистецтв, ректором якого є Михайло Михайлович Поплавський, який, як вам відомо, є ще й автором проекту «Наша Пісня».
Під бурхливі оплески публіки на сцені з‘являються ведучі. Ніхто не очікував, що це будуть народні артисти України Анатолій Говорадло та Дмитро Гершинзон, відомі як славнозвісний дует «Світязь». Своїми жартами вони просто заряджають зал позитивними емоціями, зриваючи шалений шквал оплесків. Початок концерту «Наша Пісня», як завжди довірили «золотому голосу України», ультраспівучому ректору М. М. Поплавському, який у черговий раз виконав пісню «Кропива», за яку отримав диплом «Нашої Пісні» з рук Ольги Сумської.
А потім почалося справжнє шоу: на сцену один за одним почали виплигувати Гарік Кричевський («Львівський дощ»), Юлія Рай («Річка»), переможець проекту «Шанс» Сергій Мироненко (з піснею «Ти сонце в небі» на слова В. Івасюка), ще один переможець «Шансу» - Алі («Люблю тебе»), перефарбований Павло Зібров («Так, щоб гай шумів»), Андрій Князь («Чужа наречена»), Наталя Бучинська («Грішна любов»).
Юрко Юрченко й гурт «Yurcach» («Патріот») оживив спогади глядачів про 90-і роки, коли він співав ще щось пристойне, а не те, що зараз.
Далі були: Гайтана («Самотня bossa»), Віталій Козловський («Вернись із спогадів»), гурт «PLatina» («Завтра»), дует Н. Могилевська та В. Козловський («Відправила месидж»), дует «Світязь» («Мобіла»), Віктор Павлік («Відлітаю»), Ані Лорак («Без тебе») та Ніна Матвієнко («Квітка душа»).
Перше місце – «краща пісня року хіт-параду «Наша Пісня 2005» – посів (і хто б міг подумати?) «хіт» від організатора цього проекту М. Поплавського – «Сало» – страшенно запальна українська пісня, виконана могутнім, майже оперним голосом у супроводі балету з 25-30 осіб, серед яких четверо дівчат, що схожі на пампушки. Мабуть їх і випустили задля асоціації із салом, що так полюбляє Поплавський.
Але несподіванкою вечора стало те, що нагороджувати Михайла Михайловича вийшов на сцену всесвітньовідомий співак – соліст гурту «Modern Talking» – Томас Андерс, а ще більшою – виконання ним трьох пісень: «Independent girl», «Sherry-sherry Lady» та «You my hart», які завели публіку й змусили глядачів підспівувати Томасу Андерсу.
Як би там не було, хто б більше глядачам не подобався (з оплесків, що лунали на адресу Томаса Андерса, мені здалося, що це саме він), все ж таки українські виконавці більш вдячні своїм прихильникам: не розмінюють одну троянду (викидаючи її) від молодої шанувальниці з залу, на дюжину троянд одного народного депутата.
Так що, любі друзі, хто полюбляє «Modern Talking», хто Баскова, кому подобається Sting, а я слухаю українську музику, спілкуюся українською мовою, думаю по-українськи, полюбляю українське сало й люблю свою співочу Батьківщину – бо я українець!

Олександр Жуган