02/17/2006 | Юрій Василенко, Тетяна Монтян

Сповідь квартирних лохів
(розгорнута версія, скорочена знаходиться тут)


Так-так, це ми про себе – екс-суддю Апеляційного суду міста Києва та адвоката, людей з повною вищою юридичною освітою та загальним стажем практики на двох – якихось там п'ятдесят років. Технологія того, як “кинули” нас, була проміжним етапом – одним з багатьох – на шляху до афери “Еліти”, яка ретельно плекалася та готувалася на протязі кількох років, а тому не статися просто не могла.

Щоправда, ми не залишилися на вулиці з маленькими дітьми – без “проінвестованої” квартири та грошей, “помитих” спритними шахраями, але виключно тому, що були в 2000 році у основи піраміди, що зараз завалилася та поховала під уламками мрії, сподівання та залишки віри в цю державу тисяч людей.

Про те, що ситуація з “Елітою” колись станеться – ми зрозуміли ще в 2001 році, і попереджали про це всіх, кого могли. Інше питання – що мало хто нас слухав...

Отже, все по порядку.

Ще в далекому 1997 році наш “вічний мер” Омельченко дав страшну клятву, що сім'я судді Василенка ніколи не отримає квартиру, належну йому за законом, тому що суддя Василенко, бачте, відмовився звипустити з тюряги якихось бандюків, за яких Омельченко клопотався. Довелося протягом трьох років судитись, але квартиру “в натурі” Омельченко так і не дав – надіслав до суду папірці, буцімто в Києві... “немає нерозподіленого житла”! В підсумку суд присудив замість квартири гроші – 182 000 гривнь, яких на час присудження цілком вистачало на купівлю чотирикімнатної квартири жилою площею не менше 64 кв.м. - згідно закону, на нас та тоді ще трьох наших дітей. Але коли ми більше ніж через рік шаленого спротиву прокуратури, яка безупинно приносила протести на це рішення – таки отримали ці гроші, вони знецінилися в доларовому еквіваленті з 55 000 до 30 000 доларів. До речі, наша справа про стягнення компенсації за несвоєчасне виконання рішення суду була успішно нами програна в Верховному Суді України, але зовсім не через безпідставність наших вимог ;)

Але ж рішення суду треба виконувати, тобто придбати квартиру встановлених параметрів! Зрозуміло, що на вторинному ринку в 2000 році ми за таку ціну подібної квартири не знайшли. Кредит нам ніхто дати не захотів – тому, що один з нас – занадто старий, а в Україні чоловіки взагалі, за статистикою, стільки не живуть, а інша – багатодітна матір. Довелося йти в “Познякижилбуд”. Договір, який нам там запропонували підписати, вразив нас своєю неоковирністю та деякою фривольністю юридичних формулювань, а також відсутністю будь-якої реальної відповідальності забудовника. Вся ця юридична ахінея мала назву “Генеральное соглашение о долевом участии в строительстве”. На той час ми ще були наївними та вважали, що у випадку чого запросто доведемо в суді, що це звичайнісінький собі договір підряду, на який має розповсюджуватись дія Закону України “Про захист прав споживачів”, і стягнемо з будівельної шараги пана Мхітаряна всі збитки за прострочки та т.і. Слід зауважити також, що укладали ми цей договір тоді, коли будинок був вже майже збудований, а зовсім на на стадії “кран-паркан-котлован”.

Як вже здогадалися шановні читачі, “кантора” імені пана Мхітаряна таки нас киданула. Але – у порівнянні з “Елітою” зовсім трошки і майже не боляче, а саме:

1.Ми замовляли квартиру площею 127 кв.м., а при отриманні технічного паспорту з'ясувалося, що її площа – 140,5 кв.м. Надлишок в розмірі біля 13 кв.м., який обійшовся нам приблизно в 5000 доларів США, утворився, зрозуміло, “з повітря” - площу чималеньких балконів та лоджій БТІ порахувало не з коефіціентом площі відповідно 0,3 та 0,5 кв.м., як слід було згідно всіляких ГОСТів та СніПів, а – як веранди (на 13-му поверсі!!!) з коефіціентом 1,0.
2.“Познякижилбуд” зобов'язалося побудувати будинок не пізніше 4 кварталу 2000 року, а насправді будівництво закінчилося ~ влітку 2001 року. При цьому ми поселилися в недобудований будинок, бо просто не мали куди з дітьми дітися – на початку травня 2001 року. Свідоцтво про право власності на квартиру у нас датоване 28 квітня 2001 року, і отримати його вдалося лише після відвертих погроз особисто Мхітаряну. Згодом з'ясувалося, що Державна комісія прийняла будинок в експлуатацію... 8 січня 2001 року (виключно на папері, як неважко здогадатись, і зовсім безкорисливо ;)), а БТІ провело обміри ВСІХ квартир (різних за плануваням, зрозуміло) в один день, силами аж двох працівників – на стадії облаштування “керамзит замість підлоги”, хоча обміри мають проводитись лише в опоряджених квартирах! Не дивно, що абсолютна більшість технічних паспортів мешканців нашого будинку не має нічого спільного з дійсністю, що тягне за собою необхідність платити БТІ-шникам хабарі в майбутньому про відчуженні житла.
3.Якість будівельних робіт була жахливою, і домогтися переробок виявилося неможливим – фактично ми переплатили ще десь тисяч 5 баксів за усунення синусоїдної кривизни стін, стель, підлоги та тому подібних дріб'язків. Десь півроку після вселення наші діти-бешкетники мліли від щастя життя “на будівництві”, граючись в пісочку та розпалюючи вогнища посеред квартири. Як ми витримали це життя без побутової техніки, з непрацюючим ліфтом та горами сміття – досі не розуміємо :)
4.Ледве не забули: правовстановлюючий документ на квартиру ми отримали лише в обмін на підписання “Договору на участь у витратах на обслуговування будинку” з ще однією “канторою” пана Мхітаряна – ЖЕКом ТОВ “Рада”. На той час ми так втомилися від усіх цих маразмів, безгрошів'я та невизначеності, що плюнули і підписали, тим більше, що жіночка, яку “по долгу служби” послали нас умовляти, ридала та казала, що, якщо ми не підпишемо, то її звільнять. Справедливості заради мусимо зазначити, що не сплатили “канторі” ще жодної копійчини, і платити не збираємось – хіба що за виконавчим листом. Але тема про “комуналку” та ЖЕКи як наймасовіше “кидалово” в Україні – це взагалі окрема тема ;)

Спершу ми палали жагою помсти та рвалися судитись з Мхітарянівською конторою, але... Чоботар зажди без чобіт, і судитись за себе просто не було часу. Тим часом наш сусід, людина далеко не бідна і цілком адекватна, але яка, на своє нещастя, занадто довго пропрацювала в Японії та відвикла від вітчизняних реалій – таки вирішив битись з Мхітаряном в суді не на життя, а на смерть, і звернувся до нас за юридичною допомогою. У сусіда проблема була (і залишається) – нє чєта нашим дріб'язкам. “Познякижилбуд”, озлоблений намаганнями сусіда відстояти свої права та отримати за свої гроші товар належної якості, вирішив його провчити та не допустити отримання ним правовстановлюючого документу на квартиру.

Ліричний відступ. Свідоцтво на право власності на новозбудоване житло видається на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації. Можливо, існує якась “внутрішньо-Омельченківська” документація, якісь інструкції, що регламентують порядок видачі цих наказів, але найнеприємніше в цій ситуації те, що НІХТО не може зобов'язати це Головне управління видати людині Свідоцтво, якщо це Головне управління з якихось міркувань відмовляється це робити. Ніякої норми закону, що зобов'язувала б це зробити, не існує.

Отже, сусід звернувся до суду. Претензій до мхітарянівської “кантори” у нього було неміряно, але головна полягала в наступному - встановленні юридичнї сутності “Генерального соглашения” як договору підряду. Ми доводили, що це не є “договір про сумісну діяльність”, чи то “інвестиційний договір”, як стверджували мхітарянівці, оскільки правовідносини, які регулюються вказаною угодою, не мають нічого спільного з нормами, якими регулюється “сумісна” чи “інвестиційна” діяльність.

Юридична “лірика”: Для договорів про сумісну діяльність передбачене (ст. 431 “старого” Цивільного Кодексу України, Глава 77 нині діючого) ведення сумісних справ за взаємною згодою, а особа, якій доручено ведення сумісних справ, має діяти на підставі довіреності, підписаної рештою учасників договору. Зрозуміло, що ніяких довіреностей особи, що вкладали свої гроші в будівництво на підставі аналогічних “Генеральных соглашений”, не давали. Про закінчення будівництвом об”єкту (будинку в цілому) “партнер-сумісник” ЗАТ “Познякижилбуд” звітував зовсім не “партнеру-суміснику” - сусіду чи нам, а державній комісії. Про хвилюючий факт прийняття в експлуатацію будинку, який, згідно ст. 432 “старого” ЦПК ст. 1134 “нового”, нібито мав би бути “спільною власністю ЗАТ “Познякижилбуд” та громадян, що вклали свої гроші в її будівництво, але не є навіть знайомими між собою та тим більше не мають, як личило б учасникам договору про сумісну діяльність, ніяких договорних відносин між собою, “сумісник” Мхітарян іншим “сумісникам”, зрозуміло, навіть не повідомив.

Отже, якщо Генеральна угода не є договором про сумісну діяльність чи “інвестиційним” договором, яким видом договору вона є? Ясна річ, що це звичайний собі договір підряду, згідно умов якого підрядчик – ЗАТ “Познякижилбуд” - зобов”язався виконати на свій ризик певну роботу за завданням замовника (побудувати конкретно для сусіда чи для нас квартиру) з своїх матеріалів, а ми - замовники - зобов”язалися прийняти та оплатити виконану роботу. На договори підряду в повному обсязі розповсюджуються вимоги Закону України “Про захист прав споживачів”.

Отже, ми наївно вважали, що суд не вправі керуватись при вирішенні цього цивільного спору положеннями мхітарянвської Генеральної угоди, оскільки це протирічило б ст. 21 Закону України “Про права споживачів” – “Умови договору, що обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими законодавством, визнаються недійсними. Якщо в результаті застосування умов договору, що обмежують права споживача, споживачеві завдано збитків, то вони повинні бути відшкодовані винною особою в повному обсязі. Споживач має право на відшкодування збитків, завданих йому виготівником (виконавцем, продавцем) у зв”язку з використанням останнім переваг свого становища у виробничій чи торговельній діяльності.” Натомість суд має керуватись ст. ст. 12,15 та 17 Закону України “Про права споживачів”, в яких йдеться про право споживача на належну якість робіт, права споживача у разі порушення умов договору про виконання робіт та про майнову відповідальність за шкоду, заподіяну роботами неналежної якості.

ЗАТ “Позняки-жил-буд” зобов”язався побудувати квартиру визначеної площі, з приміщеннями визначеної функціональності – лоджіями та балконами, які мають коефіцієнти площі відповідно 0,5 та 0,3, та визначився з вартістю цього замовлення. ЗАТ “Позняки-жил-буд” в підсумку побудував саме те, що й збирався, бо неможливо було побудувати щось інше, з більшою реальною площею – але вирішив стягти з людей зайві гроші, штучно збільшивши площу “на папері”, домовившись з БТІ вважати балкони та лоджії “верандами” з коефіцієнтом 1,0. Цим було порушено, зокрема, ст. 12 Закону України “Про права споживачів”. БТІ не має ніякого відношення до взаємин між ЗАТ “Позняки-жил-буд” та майбутніми власниками квартир, не є стороною Генеральної угоди, і тому стосунки БТІ та Мхітаряна не повинні мати ніякого значення для людей, які сумлінно та в повному обсязі виконали свої обов”язки за Генугодою. Результати обмірів БТІ ніяким чином не можуть вплинути на реальні затрати ЗАТ “Позняки-жил-буд” на будівництво квартир, а тому ставити остаточні взаєморозрахунки сторін (а фактично – ціну, яка є суттєвою умовою договору) в залежність від “результатів обміру” є незаконним. Громадяни в такому випадку отримали неповну інформацію про остаточну вартість робіт, що є порушенням ст. 18 Закону України “Про права споживачів”.

ЗАТ “Позняки-жил-буд” штучно покращив своє становище в Генеральній угоді, встановивши своє право не сплачувати штрафні санкції за перші три місяці прострочки виконання зобов”язання. Це не передбачено чинним законодавством, а тому порушує ст.21 Закону України “Про права споживачів”, внаслідок чого цей пункт Генугоди мав бути визнаний недійсним.

Громадяни в повній мірі виконали умови Генеральної угоди в частині внесення коштів на будівництво, а про те, що будинок було здано в експлуатацію 8 січня 2001 року, ми з сусідом з подивом дізнались лише в суді, після подачі позову. Насправді в січні 2001 року навіть запідозрити неможливо було, що будівництво закінчене, оскільки воно йшло повним ходом. До того ж, нам, власне кажучи, байдуже, коли саме Мхітарян “укатав” державну комісію на підписання державного акту на весь будинок – нас хвилював виключно час готовності їхніх власних квартир, а не будинку в цілому, бо замовляли ми саме свої квартири, а не цілий будинок, і гроші сплачували теж за свої квартири, а не за весь будинок.

ПОЗОВ МИ ПРОГРАЛИ В ПОВНОМУ ОБСЯЗІ. Суд вирішив, що та писулька, яку ми уклали з ЗАТ “Позняки-жил-буд” - є договором про сумісну діяльність, який до того ж відповідає вимогам Закону України “Про інвестиційну діяльність”, але при цьому не позбавив нас статусу “споживачів”, бо не стягнув ніякого державного мита! Крім того, суд відмовив сусіду в визнанні його права власності на “проінвестовану” квартиру, “забувши” при цьому навести мотиви!!! Вже біля двох років сусід чекає “весточки” за цим позовом від Верховного Суду України, і це при тому, що листа з чемним проханням розглянути справу сусіда в розумні строки надіслав сам академік Патон! Адже наш сусід – не якийсь там Вася з Кацапєтовки, а відомий вчений, поважна та заможна людина...
Щоправда, сусід і досі живе в цій квартирі, на протязі вже майже шести років намагається оформити Свідоцтво на право власності через Головне управління житлового забезпечення, програв ще декілька позовів з цього приводу, та з сумом зазначає, що при житті Омельченка йому без хабарів нічого оформити не вдасться, а хабарі давати він не хоче принципово, тим більше що з з нього, “принципового” - іх вимагають в неміряному розмірі.

Будь-якому юристу зрозуміла вся глибина маразматичності такого рішення та ситуації в цілому. Правда “з'ясувалося, що “ларчік просто откривался”. Судді, ховаючи очі, пояснили, що, за чутками, не вірити в правдивість яких у нас немає ніяких підстав – забудовники “скинулися” - та купили з потрохами всю Судову колегію у цивільних справах Верховного Суду України з метою забезпечення “юридичного прикриття” афер та “кидняків” забудовників! Нагадаю – на дворі був 2001 рік!

Коли пройшов перший “шокінг” від отримання такої вбивчої інформації, ми почали уважно моніторити події на будівельному ринку, а особливо – позиції судів по справах за позовами “інвесторів-дільовиків” проти забудовників. Всі наші найгірші підозри підтвердилися – суди по всій країні “раптово” розівчилися з'ясовувати юридичну сутність договорів, “в упор” не бачили брутальний порушень прав “лохів” (будемо називати речі своїми іменами, врешті-решт), які мали необачність зв'язатись з первинним ринком. Правда, знаходилися і судді, які відверто відмовлялися брати участь в цій грандіозній операції з “юридичного прикриття” Донів-Корлеонів будівельного ринку – ці судді, за їхнім “інтимним” зізнанням нам, ставили своїх голів суддів перед дилемою – або ми визнаємо ці папірці договорами підряду, або... віддавайте ці позови більш “зговіриливим”. Більш цинічні, але відверті судді зайняли іншу позицію і казали нам: “Ну чого ви так вбиваєтесь через всіх цих лохів? Хто їм заважав проконсультуватись у юристів та з'ясувати, що всі ці “інвестиційні” договори не варті навіть паперу, на якому надруковані? Чому вони лізуть в цей зашморг, а не купують хати на вторинному ринку? Вони – або ідіоти, або спекулянти, які свідомо грають в “МММ”! А те, що Верховний Суд “в долі” - так то у нас країна така!”

Ще один ліричний відступ. У нас є відповідь на питання, яким чином людей виштовхували на первинний ринок. Все елементарно – тому що на вторинному ринку свідомо підтримувався повний кримінальний бардак, тобто відверто заохочувалися “ кидали всєх мастєй” - “санітари міських джунглів”. Детальніше про технології можна прочитати тут (http://maidan.org.ua/static/mai/1136220339.html). Тобто, людей ставили перед дилемою – або купити на “вторічкє” ка зна яку квартиру з ка зна з якою “історією”, а потім тремтіти від страху, що хтось подасть позов про розірвання всіх “історичних” договорів купівлі-продажу (причому від такого варіанту не захищало навіть страхування проти претензій 3-х осіб за чималі гроші, бо невпинний “пузир” цін робив неможливим купівлю чогось рівноцінного), або – йти на “пєрвічку”-”лохотрон”. З ВОГНЯ - ТА В ПОЛУМ'Я!

Всі ці роки одиночних та групових жертв квартирних афер було значно більше, ніж зараз – жертв “Еліти”. Просто ці жертви не могли об'єдатись, і більшість з них і досі вважають, що “чомусь” не пощастило саме їм, і не вбачають в тому, що з ними відбулося – струнку та ретельно сплановану МАФІОЗНУ СХЕМУ-СИСТЕМУ із заздалегідь “розписаними” ролями.

Хтось (доблесні законодавці - кнопкодави Верховної Ради України, більшість з яких жирно “вмочують клюва” в “будівельний дерибан”) саботує законодавче врегулювання земельних питань, зокрема впровадження продажу ділянок виключно на підставі чесних аукціонів, прийняття закону про ріелтерську діяльність (адже є багато професіоналів на ринку, які хотіли б працювати в цьому бізнесі чесно) та інших законів, що унеможливлювали б чи хоча б зменшували ризик “кидняків”. Ну дійсно – навіщо нашій країні ВІДКРИТИЙ реєстр землі та нерухомого майна, якщо ті, “кому треба” - і так все про всіх знають, а всіляких лохів зручніше “кидати” в мутній водичці.

Хтось (Омельченко та Київрада, а також аналогічні органи в інших містах) – дерибанить землі “на шару – своїм” або роздає за неміряні хабарі “смачні” ділянки під забудову, не звертаючи жодної уваги на протести противників “ущільнення” чи екологів. А якщо і бувають всілякі “неув'язочки” - тіпа Київ(з)рада скасувала “під тиском громадськості” якійсь зовсім вже безпрєдєльний землевідвід, то це просто “милі браняться-тішаться”, тобто на цей шматок накинув оком крутіший мафіозі, а невдаху просто викидають з ринку. І дійсно – якщо чесно продавати землю на аукціонах та дозволяти лохам об'єднуватись в кооперативи та будувати собі житло, наймаючи будівельників на тендерній основі – це ж нєпорядочєк буде! Всі дізнаються, що собівартість житла – якихось там 300-400 баксів, а зовсім не 1300, як намагаються переконати лохів! А тому – ату їх з ринку, чесних бізнесменів, які хотіли б будувати якісне житло за нормальними цінами, отримуючи звичайні, а не захмарні прибутки! Бо що ж тоді “їстимуть” чиновники та їхні дітки, за які шиші зависатимуть в кабаках та втикатимуть на Канарах?
http://pravda.com.ua/news/2006/2/13/38671.htm

Хтось (прокуратура та суди, а також інші контролюючі органи на кшталт Держстандарту, Київгенплану та т.і ) – “не помічають” всіх мислимих та немислимих порушень забудовників – від порушень прав “інвесторів” та невідповідності їхніх споруд будівельним та екологічним нормам - до відкритого грабунку прибудинкових територій сусідніх будинків та здешевлення житла людей, у яких замість нормального краєвиду в 15 метрах від вікна виростає стіна, тріскаються несучі конструкції та тому подібні “прєлєсті”. Та й що тут, власне кажучи, дивного? За багаточисельними повідомленнями в пресі, саме Генеральна Прокуратура України є одним з “немаленьких” гравців на мафіозно-будівельному ринку, отримуючи від Київради “соковиті” шматки землі під забудову нібито для забезпечення квартирами своїх співробітників! Де потім опиняються ці побудовані квартири? Там само, де й усі інші – в основному стоять пусті та слугують предметом спекуляцій!

Хтось (продажні ЗМІ та ріелтори) – робить масовану піар-кампанію під примітивними, як господарське мило, гаслами - “Купуйте житло – завтра буде ще дорожче!”, а тих хто намагається пробитись з “гласом разума” на кшталт “Отямтеся, люди – це піраміда та мильна булька” - затюкують, оголошують “невдахами”, затикають рота навіть погрозами.
http://www.cripo.com.ua/?sect_id=1&aid=14426

Якщо судді Верховного Суду заперечуватимуть, що вони “в долі” - хай вийдуть всім складом на прес-конференцію та хором скажуть, яким самим видом договору особисто кожен з них вважає “папірці” первинного ринку, і де всі вони були на протязі багатьох років, коли чесні юристи по всій країні криком кричали, вимагаючи саме від НИХ, ЇХНІМ авторитетом припинити цю вакхналію беззаконня! Бо якщо б забудовники регулярно несли відповідальність за порушення умов договорів ПІДРЯДУ, за порушення будівельних норм та таке інше – у “піраміди Еліти” не було б жодного шансу бути побудованою!

Але перспективи будь-якої реакції “кришевателів” з Верховного Суду на ці звинувачення, на нашу думку, не існує. Ці люди давно вже відірвалися від реальності та навчилися не реагувати на якусь там громадськість, не усвідомлюють всієї глибини свого падіння в безодню бєспрєдєлу. Хіба пройде нормальна людина повз дітей, які граються з вогнем? Хіба має право порядний юрист, не кажучи вже про суддю Верховного Суду, багато років просто спостерігати, не кажучи вже – брати участь у “кришуванні” - за тим, як купка шахраїв спритно дурить всю країну, громадяни якої винні лише в тому, що не мають відповідного досвіду та не підозрюють рідну державу в НАСІЛЬКИ масштабному “кидалові”?

Нас багато хто питав під час підготовки цієї статті, навіщо ми це все пишемо і чи ми не боїмось.
Відповідаємо: пишемо тому, що не хочемо, щоби купка безмежно жадібних до бабла та влади мафіозі зі усіх без винятку гілок влади свідомо та цілеспрямовано грабувала всю країну, щоби їхні діти дуріли від виконаності всіх своїх бажань, в той час як мільйони їхніх співвітчизників роками жили зі своїми дітьми на хлібі та воді, сплачуючи неймовірні кредити, аби придбати якусь халупу на околиці з краєвидом на помийник “завдяки” штучно роздутим цінам. Ми повинні сказати людям правду: без ганебної позиції Верховного Суду України на протязі всіх цих років “кидалово” “Еліта-центру” було б неможливим! Бо від чиновників ніхто нічого іншого і не чекав, але ВІДКРИТЕ та ТОТАЛЬНЕ “прикриття” будівельної мафії на рівні найвищої судової інстанції – це ЗАНАДТО навіть для нашої безмежно корумпованої країни!
Ні, не боїмося, тому що ми – ті самі, кого ці мафіозі вважають лохами та бидлом, яким можна безкарно “втюхувати” судові рішення, в яких “іменем України” чорним по білому написано: “КИДАТИ МОЖНА!!!” Але ми – “не бидло і не козли” (ТМ :) ), і якщо навіть ми мовчатимемо – хто ж тоді скаже людям правду? Якщо безкарно “кинули” навіть нас – що ж тоді робити простим людям?

Ми ніколи не мовчали, і всім, кому могли – розказували все викладене в даній статті. Але проблема полягала в тому, що людям властиво дуріти від великого бабла, втрачаючи совість та самоконтроль. Корумповані судді та юристи, що працювали на забудовників - вмовляли себе, заспокоюючи совість, у кого вона ще залишалася, що “нєча жаліти лоха”, та не сприймали аргументи стосовно того, що просто підло грабувати людину лише за те, що у неї понижені розумові здібності та підвищена схильність до ризику. “Просунуті” спекулянти вмовляли себе, що саме їм вдасться вийти сухими з води, бо вже вдавалося раніше. “Прості” люди не дуже дослухалися до наших аргументів, бо ринок ніяк, всупереч прогнозам- не падав і не падав, а жити ж десь треба, а на “вторічке” - ціни захмарні, та ще й нікого особливо не кинули, а навпаки – сусід Коля, кума Клава та подружка Маша – інвестували, “наварилися” і нічого з ними не сталося...

Ще б пак! Деякі маші, клави та васі дійсно “наварилися”, але виключно тому, що їм до деякого часу дозволяли трохи “понаварюватися” будівельні мафіозі, аби залучити на ринок критичну масу інших “азартних парамошок”! Є такий старий жарт:
“- А Ваш собака дасть мені підійти до нього?
Звичайно! Як же інакше він зможе Вас вкусити?”
Звинувачувати спекулянтів можна скільки завгодно, але нехай кожен такий звинувач покладе собі руку на серце та скаже, чи зміг би він особисто, маючи гроші, втриматись, аби не “погратися в пірамідку”? Дехто, звісно, зміг би – але чи багато таких? Дійсно, більшість спекулянтів – це звичайні люди, які просто хотіли жити значно краще, ніж вони того заслуговували, але хіба це не природнє бажання більшості людства? ;) А після першого вдалого “навару” у “бізнесменів-інвесторів” від шалених грошей “зривало дах”, і маховик цін розкручувався і розкручувався... саме на це і був ниций розрахунок будівельних мафіозі! Адже давно відомо, що люди спадкують досягнення лише технічного прогресу (інакше ми б і досі жили в печерах та рили землю палками-копалками, а не літали в космос та зводили хмарочоси ;) ), в той час як в сексі та в економіці кожне покоління повторює всі помилки людства з самого початку :)

На юридичних форумах народ судачив між собою, коли нарешті “прорве” цей судово-будівельний “гнійник”, і всі сходилися на думці, що ось-ось – знайдеться хтось, хто напередодні падіння ринку вирішить зірвати справжній куш... І “день Х” недовго змусив себе чекати...

ЩЕ один ліричний відступ, безпосередньо зв'язаний з “Елітою”. Одна наша знайома, дрібна підприємиця - якось прибігла в сльозах та розказала, що її чоловіка-алкоголіка, якого вона кинула ка зна коли, але руки все не доходили офіційно розірвати шлюб, і який жив та тихенько спивався в їхній сумісно придбаній квартирі, оформленій лише на нього – ледве не вбили, а квартиру вже перепродали. Ми швиденько подали заяву в міліцію та прокуратуру, позов до суду, наклали заборону на подальше відчуження тієї квартири та таке інше. З'ясувалося, що у мужика вкрали паспорт та зробили “ліве” (є висновок експертизи) доручення, нібито від нього на ім'я нєкоєго Родіона Михайловича Добрікова, 1980 року народження, що мешкає в м. Армянську, Крим, на вул. Корявко, 27, кв. 100, ідентифікаційний номер 2926320219. Кримінальну справу з цього приводу порушили в Дарницькому районі м. Києва ще 30 червня 2005 року!

А тепер здогадайтеся, хто є директором ООО “НДЦ Прогрес”, від імені якого укладалися договори на продаж “повітря” “Еліти”? Правильно, Добріков Р.М.! Візуально підписи та почерк ідентичні, та й не віримо ми в такі співпадіння... Як то кажуть, “іщут пожарниє, іщєт міліція”... А крихітка Родік, у вільний від особистого отруєння київських алколголіків час, – ще й “підпрацьовує” директором “пірамідальної” кантори! Хоча ще з червня 2005 року мав би вже сидіти в тюрязі. Агов, Луценко! Чим там взагалі займаються твої доблесні орли? “Кришують” “санітарів міських джунглів” на “вторічкє”?

І – не можемо не втриматись, аби не зацитувати пару пунктів з “Елітного”, чи то “Прогресівського” “Генерального договора о долевом участии в строительстве”, підписаного з чотирма різними людьми на одну й ту саму квартиру:
п. 11.4. "При рассмотрении судами споров сторон по настоящему договору, а также споров, связанных с защитой прав и интересов третих лиц, обусловленных заключением, изменением, исполнением, расторжением данного договора, стороны признают все условия данного договора прямо и непосредственно урегулированными нормами ГК Украины, регулирующими порядок заключения договоров о совместной деятельности и в связи с этим, не подлежащими регулированию обычаями, в частности, условиями делового оборота, по анологии закона и по аналогии права. Кроме того, стороны не считают этот договор договором купли-продажи или реализации товара, договором подряда на капитальное стоительство, договором на выполнение работ или оказание услуг, а также не считают данный договор, договором управления имуществом либо договором инвестиционной или финансовой деятельности".

А-а-а!!! Е1 - ранил!!!

п. 11.6."Подписывая настоящий договор, стороны подтверждают отсутствие у них до и в момент подписания договора крайне тяжелых обстоятельств, имеющих существенное значение, в частности в отношении природы данной сделки - как договора о совместой деятельности, а не иного обязательства, или вытекающих из нее прав и обязанностей сторон, а также свойств и качеств предмета, объекта, которые значительно снижают его ценность или возможность использования по целевому назначению, равно как стороны подтверждают выгодность условий договора для сторон."

Е2- УБИЛ!!!

Логічно... Треба ж дати можливість нашим доблесним судам “посилати” лохів-”інвесторів” куди подалі за формальними підставами, не влізаючи в дєбрі тлумачення та по ка-зна-скільки-тисячному разу пояснюючи лохам іменем України - “ВИ В ПРАЛЬОТІ, ТЄРПІЛИ!!!”

І ще. Брокери, а також “інвестори” засвідчили в розмовах з нами, що “офіційні” збитки потерпілих – це крапля в морі в порівнянні зі збитками реальними. А реальні збитки полягали в... ХАБАРЯХ за оформлення та переоформлення з одного “інвестора” на іншого – цих “повітрятрестівських” договорів! І розмір цих хабарів був вражаючим – десятки тисяч доларів, які просто “кочували” з кишені в кишеню...

З.І. Хочемо сказати пару слів на захист нашого улюбленого забудовника пана Мхітаряна. Незважаючи на те, що його кантора “кинула” нас на дуже суттєву для багатодітної сім'ї суму, будемо неупередженими – він все-таки будує краще за якістю та з меншими затримками, ніж інші аналогічні кантори, наприклад, пана Поляченка. До речі, цей пан вже знайшов винних в афері (http://kyiv.proua.com/rus/news/2006/02/10/171752.html) “Еліти” - нізащо не здогадаєтеся, кого саме! Це - підлі журналісти, які “в погоне за сенсациями поддались на провокационные утверждения псевдоаналитиков об ожидаемом падении цен на жилье. А мнения специалистов, которие доказывали, что для этого не существует никаких предпосылок, игнорировались и выдавались за “корпоративный заговор”! Ось, мабуть, наприклад: http://www.kontrakty.com.ua/show/ukr/article/33/0620066864.html

Висновок пан Поляченко зробив гламурний – тіпа, нєча нести грошики всіляким “Елітам” - несіть краще їх нам, в “Київміськбуд”! Адже в їхній канторі навіть обладнані “пункти по роботі з інвесторами, в яких кожен може отримати вичерпну інформацію”. Про що, пан Поляченко? Чи, бува, не про те, що згідно Ваших “інвестиційних договорів” Ваші інвестори - “не халявщікі, а партньори”, як казав братан з наколками нєзабвєнному Льоні Голубкову? Тобто “дольовики”, які у випадчу чого не матимуть НІЯКОГО судового захисту? Якщо ті, хто укладають договори з паном Поляченком – розуміють це, і все-таки грають в ці ігри – туди їм і дорога! Але ми чомусь переконані, що абсолютна більшість “інвесторів” уяви не мають про те, що це означає – бути “дольовиком”, та щиро вірять в те, що просто купують квартиру з відстрочкою. Хоча, згідно ст. 331 Цивільного Кодексу України - "До завершення будівництва особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва". Бо - "Право власності на новостворене нерухоме майно виникає З МОМЕНТУ ЗАВЕРШЕННЯ БУДІВНИЦТВА", крім того, "Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту державної реєстрації".
http://www.kiev2000.com/news/view.asp?Id=201687

З.І.І. І ще пару слів про Омельченка та “Еліту”. Судячи з активних обговорень на різноманітних форумах, спроби Сан Санича “відмазатись” від відповідальності за аферу шляхом тверджень про “невиділеня жодного квадратного дециметра київської землі “Еліті” (http://www.kiyany.com.ua/news/2006/2/13/11226.htm) - не знайшли відгука в серцях киян. Простіше кажучи, ніхто в це не повірив. Ми бачили на власні очі документи, за допомогою яких псевдозабудовники “розводили” потерпілих, і можемо стверджувати, що цей стос макулатури нічим не відрізнявся від стосів макулатури інших забудовників, а тому і не викликав ні у кого ніяких особливих підозр. Звичайно, безпосередньо “Еліті” ніякі ділянки не виділялися, та й не було в цьому ніякої необхідності. Виділялися іншим, нікому не відомим шарашкам, і ці рішення без будь-яких проблем “проходили” Київраду. (Наприклад, “ЗАО Будівельно-інжинірінгова компанія Б.І.К.” - одна з безпосередніх учасників в шахрайській схемі ) . На сканах видно, що під договором оренди ділянки на Шмідта БІКу в 2001 році підписалися і Омельченко, і Муховиков. А як же інакше? А останнє продовження дозволу на будівництво датоване... 28 грудня 2005 року, коли вже мінімум півроку як шарагою зіц-Фунта Добрікова - “Прогресом” - укладалися “подвійні”, “потрійні” та т.і. договори!

З.І.І.І. Безумовно, тепер влада заметушилася. Вже чути і про майбутні перевірки забудовників (повикидають з ринку під шумок всіх конкурентів “Київміськбуду”), і про те, що нібито по кожній родині, що постраждала від афери “Еліти”, буде прийняте “окреме рішення” (і дійсно – краще відкупитися зараз, а то ще процес стане неконтрольованим, і лохи зовсім повтікають з ринку, зрозумівши, що відбувається насправді).

Прекрасний коментар з цього приводу ми прочитали на одному з форумів (курсивом - слова Омельченка): "Я просив би не політизувати ситуацію" = заткнитесь все!; "намагаються підірвати авторитет чинної влади" = а что, у нее есть авторитет?; "уже визначили пофамільно у причетності до цієї афери" = а что, кто-то сомневался в этом и в том, что назначат стрелочников?; "об’єктивну оцінку ситуації міська влада матиме вже у найближчій тиждень" = нам бы еще недельку, чтобы следы замести, а там пишите письма во все инстанции! Как надоело словоблудие этого чиновника, его нелюбовь к Киеву и патологическая жадность... (Боб Сенклер) ;)

А загалом, ця тема є невичерпною ;) Закінчуємо писати і дякуємо всім, хто прямо чи побічно допоміг нам в написанні цієї статті – суддям і прокурорам, адвокатам та незнайомим нам учасникам форумів. З задоволенням приймемо участь в обговоренні та відповімо на всі питання.


Висновок: хто платить, той і виграє.
http://maidan.org.ua/static/news/1138984134.html

Початок історії:
http://maidan.org.ua/static/news/1136898768.html