02/24/2006 | І.Б., США

Спонтанна Помаранчева революція була важливою перемогою українського народу. На жаль, після неї ворожим силам (яких Україні не бракує) був наданий перепочинок після короткотривалої поразки, щоб переоформити стратегію та пляново, у березневих виборах, наставити безповоротно свою владу. Фінансово спроможна Москва з шовіністичними російськими кругами в Україні та з чужими олігархами і нашими тупоголовими політичними вислужниками, придумали зробити за допомогою виборчого процесу нову пастку для уярмлення держаної незалежності.

Чи може мало поінформований електорат зробити мудрий вибір із семи тисяч кандидатів до Парляменту та ще більшого числа реґіональних і місцевих урядів? Очевидно, що ні! Хоч говориться, якщо буде прохідних 5 чи 6 партій і блоків, то не буде важко, але ж, виборець не буде знати кандидата, щоб міг повірити в те, що він обіцяє а, що дійсно плянує робити. На цьому побудована вся стратегія опозиції. Щоб не було легко розпізнати хто є хто, опозиція подбала, щоб до прохідних партій та блоків впхати досить своїх, мало кому відомих людей, які можуть бути навіть шевцями, то не важно, щоб тільки виконували в Парляменті їхні пляни. Відомо, що дорога до Парляменту коштує не менше мільйона дол., але кандидатам теж не важливо, бо хто замовляє музику, той платить.

Досвідчені політики кажуть, що чим багатший політичний пан, то має більше слугі. То права, наприклад, Ренат Ахметов має певних, що проїдуть до влади аж 37 кандидатів, або більше, крім тих є ще і запасних досить. Бідніший, як Петро Порошенко має крім запасних, певних вісім, що сядуть в крісло. Знаючи, що не дуже люблений, ще бідніший В. Пінчук надіється тільки на чотири. Та таких панів є більше, а саме: Г. Суркіс, Б. Губський, Медведчук, А. Клюєв, В. Гайдук, О. Фельдман, М. Бродський наавіть К. Живаго та багато менших підпанків. Всі вони добре знані ″патріоти″, які аж гинуть від бажання, щоб послужити антиукраїнські справі та терплячому українському народові.

Як політика, на окрему увагу заслуговує акторський талант Юлії Володимирівної, вона одна із перших, що виступала проти кучмівської кланової політики, та проти мафіозної курупції а, зараз, всі ці вороги фельдмани, бродські, турчинови та багато інших, що служили Кучмі, тепер оформлюють разом з нею, відверто аниукраїнську команду. Мафіозні олігархи користаючи зі штучної популярності Юлії Тимошенко, потихенько влились до її команди і, зараз, цікаво знати, чи то давноіснуюча спілка, чи взаємне хитрування? Час покаже, хто кого оженить.

Якже ж виборцеві розібратись в цій небезпечній суматосі? Ясно, тому мудрі політики створили цю суматоху, щоб вибоцеві не було легко розібратись, але з кожного важкого положення треба шукати легший вихід. Наприклад, знаємо, що кандидатів обирається за партіями і блоками, і хочемо, щоб наш голос не пропав: то голосуємо за тих, хто напевно перейде виборчий поріг. Також знаємо, що боротьба йде за Україну, то мусимо вибрати партію чи блок патріотичного спрямування. Хто з них найкращий? Можемо скористатись підказкою тих, хто хотів би Україну назад до імперського ярма затягти. Мені, наприклад, дуже не подобається ворожа українському духові політика Шуфрича, Медведчука і всієї їхньої компанії. Що українським патріотам добре – то їм „Не Так!” На кого вони показують, як на свого найбільшого ворога – той є найкращим заборолом України. А от за таких, які сварку в своєму таборі розвогнюють, бо сподіваються пару зайвих голосів від союзника забрати, я б стримався голосувати. І вже тих три критерії поважно скорочують число партій і блоків, гідних уваги.

А всім іншим лишнім даймо можливість відпочити по важкій і крикливій гонці. Ліком проти аґресивної небезпеки є відважне протиставлення, на яке наш героїчний народ вже має досвід і є спроможний так зробити.

Вірмо в нашу перемогу, бо то є наша будучність і наших дітей.

Слава Україні!
І. Б. США

Стаття надійшла на пошту Майдану Date: Fri, February 24, 2006 9:19 pm