Ідеологія ідеальної країни: концепція кращого
02/25/2006 | Михайло Волошин
Для того, щоб Україна отримала імпульс для розвитку – вона повинна мати потужню ідеологію. Зараз ми взагалі ніякої не маємо. Що на сьогоднішній день формує світогляд людей? В першу чергу це попса – зворотній бік вільного ринку. Таким терміном можна узагальнити ідеологію споживача, яка лунає з усіх телевізорів, радіоприймачів та рекламних щитів: купи те і те і жити стане легше, а сам ти будеш кращим, сильнішим, коханим... Вона домінує повсюди: в книгах для одноразового читання, в чорних квадратах Мілевича, в телевізійних серіалах і навіть в пакетах швидкого приготування супів чи разових пакетиках чаю. Головний критерій попси: ти особистість, а всі унікальні люди поступають так-то і так-то.
Ще одним фактором ідеологічного впливу є політичні партії. Тут начебто інсує конкуренція, яка повинна приводити до виживання сильніших ідеологій. Нажаль, в Україні, де закони майже не діють, а основні грошові потоки регулюються особистими домовленостями, в політиці задіяні гроші. Дуже великі гроші, які не мають ні найменшого відношення до якихось ідей.
В значній мірі на людей впливає релігія, яка має справу з духовними цінностями. Але церква сьогодні сприймається скоріше як соціальний інститут: рівень віри у людей такий, що можна охарактеризувати відомим висловом „Поки грім не гряне – селянин не перехреститься”. І навіть коли „грянув” – люди йдуть до церкви, отримують індульгенцію і знову повертаються до свого повсякденного безвір’я.
Існує ще так звана національна ідея. А скоріше: існує ідея про національну ідею. Це одна з найкращих спроб об’єднати наше суспільство. Але історія України в нинішніх її кордонах досить складна і в кожному регіоні своє бачення та розуміння української нації. І до порозуміння, нажаль, поки що далеко.
Нарешті, є невеликі групи ентузіастів, що по-справжньому борються за чистоту довкілля, за дотримання законів, за справжню культуру... Поки що, доки Україна в досить жалюгідному стані, розраховувати на широке розповсюдження таких ідей найближчим часом не варто. У більшості наших громадян існує більш невідкладна справа – боротьба за виживання.
Так що може об’єднати українську націю в потужню силу для суспільного розвитку?
Про попсу мова навіть не йде. Ідеологія, яка сповідує принцип якомога менше напрягатись – не може бути рушійною силою, здатною об’єднати все суспільство на творчість. Для старих економічно розвинених демократій це ще якось діє: споживча більшість стимулює творчу меншість на нові розробки. Але для молодих пост-радянських держав, якою є Україна, потрібна ідеологія, яка змогла б у творчому пориві охопити більшість. Тільки так Україна отримає шанс зробити ривок вперед. Без сумніву, коефіцієнт корисної дії суспільства, де рушійною силою є незначна, хай навіть і краща меншість (так звана еліта) не такий вже й високий у порівнянні з потенціалом всієї нації.
Політична ідеологія може бути ефективною рушійною силою. Але тимчасово. Ще не забувся приклад Радянського Союзу, де комуністична ідеологія змогла дати ідею світлого майбутнього та об’єднати ресурси країни на розвиток. Але в самій основі такої системи, побудованої на домінуванні якоїсь окремої політичної сили, вже закладено її головний недолік – відсутність конкуренції приводить до деспотії, а в результаті – до репресій та зупинки розвитку. І знову ж: така система (тимчасового політичного домінування) виправдана і працює в розвинених країнах старої демократії. Це так звана двупартійна система, коли поперемінно до влади приходить та чи інша сила і там самим підтримується існуючий баланс. Але Україні поки що нема чого підтримувати – баланс потрібно мати, щоб його підтримувати. До того ж, якась окрема політична ідеологія не може бути загальною за визначенням – при наявності інших партій будуть люди, яких вона не охоплює. А при відсутності толітаризму – таких буде більшість.
Чи може бути релігія консолідуючою силою суспільства? Приклад ряда ісламських держав говорить, що може. Але той же самий приклад показує, наскільки це небезпечно. Втручання таких тонких матерій, як релігійні почуття в соціальні процеси часто межує з фанатизмом та нетерпимістю. До того ж, домінування будь-якої релігійної ідеології автоматично відторгує тих, хто сповідує інші релігії.
Національна ідея Україні вкрай необхідна. Але вона не може бути побудована на історії одного якогось окремо взятого регіону. Не може мова йти про справедливість, коли історія одних більш українська за історію інших. Коли ми зможемо ув’язати історію всієї України в нинішніх її кордонах в єдиний комплекс хай навіть і складних історичних взаємовідносин (як відносини з колишнім татарським Кримом) і вся ця історія стане спільною українською – лише тоді можна буде говорити про єдину національну ідею.
Найкращим світовим прикладом об’єднання країни в єдину націю може бути ідея свободи в Сполучених Штатах. Вже декілька сотень років ця ідея має велику рушійну силу для нації, що утворилась злиттям багатьох націй та народностей. І це дійсно одна з тих країн, де людина має найбільше індивідуальної свободи, одночасно лишаючись часткою єдиного сильного самоідентичного суспільства. І одна з країн, де загальна ідеологія має велику рушійну силу. В першу чергу, ця їх свобода притягує кращі уми й сили з усього світу, що дає стимул для потужнього розвитку.
Чи приємлема така ідея свободи для України? Схоже, що ні. Американці відвоювали свою свободу у Старого Світу, назавжди його залишивши та порвавши старі відносини. Україна ж не може раптово кудись подітись – територіально вона приречена бути частиною старої Європи та межувати на сході з Росією. Та й вільних територій давно вже немає: все тут хожено-перехожено і комусь, та належить.
То що ж Україні лишається?
Таким об’єднавчим стимулом для України може стати ідеологія кращого. Офіційна ідеологія державного рівня. Тобто не пропаганда кращого, а саме конкретні кроки усіх гілок влади по формуванню суспільства на основі кращих досягнень цивілізації. Ми навіть маєм наглядний приклад реалізації таких ідей законодавчою гілкою влади – це Конституція незалежної України. Вона була створена саме на принципах кращого – взяли краще з того, що зміг запропонувати нам світ. І як завіряють експерти – вона одна з кращих в Європі. А досвід осені-зими 2004 року показав, що саме ця Конституція виявилась останнім рубіжем, що не дав суспільству звалитись у прірву громадського конфлікту, хоча сама вона під тиском і претерпіла змін. Не самих кращих змін. І все ж, іспит вона витримала, показавши, що повага до створеної таким чином Конституції є.
Ідеологія кращого має загальне всепроникаюче значення. Тобто вона примінима в будь-якій галузі чи до будь-яких граней життя. Оскільки мова йде про ідеологію, то спочатку розглянем сферу, що відповідна саме за її формування – культуру. Яким чином досягти без тиску, щоб у культурі (книги, музика, кіно...) домінувало краще? І хто, власне, буде визначати, що це є кращим, а це – ні?
Визначати буде саме суспільство. Усі зацікавлені суспільні організації повинні будуть прийти до згоди, що ось ця книга, цей фільм чи ця пісня достойні потрапити до реєстру кращих. Саме така згода різних за напрямками суспільних та суспільно-політичних організацій буде гарантом, що до такого реєстру потрапить дійсно саме краще. Звісно, без жарких дебатів різних за світоглядом політичних сил не минеться. Також не завжди легко буде знайти порозуміння між молодіжними організаціями та організаціями більш старшого покоління – так званий „конфлікт поколінь” існував, існує і буде існувати. Але й набута в таких дебатах згода буде найбільш цінною. Складно навіть уявити, що хтось із націонал-патріотів може, наприклад, бути проти таких революційних фільмів, як „Біле сонце пустелі” чи „Місце зустрічі змінити не можна”. Або хтось з комуністів – проти „Собачого серця” Булгакова. Якщо ж такі знайдуться – вони лише покажуть суспільству, ким є насправді, оскільки краще – воно поза межами політичних, маргінальних чи меркантильних цінностей. А вже суспільство саме знайде шляхи очиститись від таких маргиналів.
Сама ж суспільна дискусія може проводитись у вигляді загальних публічних форумів. Велику можливість для цього надає інтернет. Досягнена таким чином згода і буде тим соціальним замовленням, з яким суспільство звертається до виконавчої влади. А далі вже влада починає вести перемовини з автором. Що це за перемовини?
Розглянем простий приклад: людина створила чудову пісню чи написала хорошу книгу. Існує ринок, тож за тираж чи трансляцію автор отримує певні доходи. В свою чергу, держава за певну суму може домовитись з автором про розподіл з ним права на цей твір. Наприклад, за умов 50х50. А далі держава свою частку зменшує на половину і таким чином твір виходить в прокат на 25 відсотків нижче загальних ринкових цін. Тобто такий своєрідний державний демпінг, але виключно для внутрішнього ринку. За автором повинно лишитись право на концертну діяльність та самостійно виходити на зовнішній ринок. Лише у цьому випадку йому буде сенс ділитись з державою.
В чому ж цей сенс? По-перше, лише за умов такого договору твір цієї людини буде занесено до реєстру кращої спадчини, яку держава пропонує своїм громадянам для вжитку. А це вже справа престижу, який для творчих людей має не останнє значення. До того ж, оскільки прокатна ціна таких творів буде нижче загальноринкової, то й в прокат їх будуть брати частіше або ж тиражі будуть більшими. А це означає і збільшення доходів, які отримає автор на свої 50 відсотків. І нарешті головне, що особо велике значення має для молодих талановитих авторів: людина відразу отримує певну значну суму, що дасть їй можливість сконцентрувати свої зусилля на подальшій творчості, а не стати на шлях кон’юнктури, як це не рідко трапляється.
Яка з цього вигода державі? В першу чергу, держава таким чином буде витрачати кошти на підтримку саме талановитих людей, а не тих, хто з часом можливо стане талантом. Тобто людина спочатку повинна зібрати всі свої сили і довести, що вона дійсно чогось варта. Щодо економічного боку питання, то зниження прокатної ціни однозначно приведе до збільшення прокату – за вільного ринку ці твори просто вигідно буде експуатувати. А це саме ті умови, до яких ми прагнемо – домінування кращого без штучного тиску.
Також держава не обов’язково повинна зменшувати свою частку саме на 50 відсотків. Більше користі буде від плаваючого коефіцієнту. Наприклад: від 20 до 80 відсотків. Таким чином, як суспільство своїм замовленням впливало б на державу, так і держава (а точніше – влада певних політичних сил в певний час) мала б важелі впливу на свідомість суспільства, зменшуючи чи збільшуючи на ті чи інші твори відсоток знижки. Тобто: в державі існував би саморегулюючий механізм ідеологічного балансу і одночасно ідеологія все одно спиралась би на краще. Між іншим, цей механізм плаваючого відсотку на кращу проканту продукцію мав би певне значення і для балансу економіки: в скрутні часи держава могла б зменшувати відсоток знижки, а в кращі – збільшувати.
Аналогічний механізм працював би й у відносинах з іноземними авторами та їх творами. А також у сфері винаходів.
Розглянем нашу економіку. Впровадження інноваційних технологій – вже є застосуванням ідеології кращого. Тобто це однозначно повинно бути приорітетом країни.
Якщо ж повернутись до невисокотехнологічного повсякдення, то нам вкрай необхідно розбудувати систему нового типу держстандарту. Аналогічну знаку якості за радянських часів, але не кимось розроблену та „спущену вниз”, а сформовану на базі соціального замовлення. Тобто на тих же засадах, про які вже писалось: зацікавлені суспільні організації приходять до згоди, що ось цей продукт чи цей вироб є кращим з ряду аналогічних. Таким чином формується замовлення владі. А далі вже влада веде бізнес-перемовини з виробником про викуп 50-ти відсоткової частки права на цей окремо взятий продукт. І знову ж зменшує свою частку.
Все по аналогії з раніше написаним, за винятком, що в разі досягнення згоди – держава отримує пакет технічної документації на продукцію: склад, технологія виготовлення... Звісно, цей пакет є комерційною таємницею, яку держава зобов’язана зберігати. Але він буде гарантом контролю: в разі, коли у суспільства з’являться підозри, що якість продукту погіршилась – держава на базі цих документів зможе здійснити перевірку дотримання технології виробництва. Тобто такі пакети технічної документації на ту чи іншу продукцію, на яку держава отримала суспільне замовлення, і будуть реєстром державного стандарту нової формації.
В разі, коли підприємство йде на продаж – відзначена таким чином продукція продається „разом з державою”. А якщо підприємство за якихось обставин взагалі відмовляється від випуску цієї продукції – право власності переходить державі. А там вже держава сама або виставляє вільну частку пакету на торг, або ж починає випуск цієї продукції на держпідприємствах. Таким чином, з часом сформується ринок технічної документації на продукцію, яка суспільством та державою визнана кращою.
Звісно, що цей продукт буде помічено певним знаком державного реєстру якості, розробити дизайн якого – то вже дрібниці. І знову ж про головне: всі ці умови – для внутрішнього ринку. На зовнішній підприємства повинні виходити самі – лише так у них буде стимул ділитись з державою. Стимул у вигляді державного бренду якості та певної одночасної суми, яка може піти на переобладнання підприємства чи розробку нових технологій.
Що ж до ідеології кращого в стратегічних перспективах країни, то в першу чергу потрібно звернути увагу, що Україна має найкращі в світі чорноземи. Сам бог велів сконцентрувати увагу на сільському господарстві. І не просто сільгосппродукції – а на екологічно чистих продуктах, вирощених взагалі без застосування будь-якої хімії. Звісно, потрібен час, поки наші перенасичені землі відновляться та час, поки налагодим інфраструктуру сіл. Але з часом, беручи до уваги кількість та якість наших безцінних земель, Україні по такій продукції просто ніхто не зможе скласти конкуренцію – ми не тільки себе забезпечимо екологічно чистими, а значить – кращими, продуктами, а й станемо головним постачальником таких продуктів до усієї Європи.
І так по всіх складових нашого життя...
Будь-якій нації для свого розвитку потрібно вважати себе кращою. Це реалії життя, подобаються вони нам чи ні. Євреї вважають себе обранцями бога – і вони сильна згуртована нація. Американці впевнені, що вони єдині, хто знає, що таке справжня свобода – і їх країна процвітає. Немає сумніву щодо своєї виключності у німців чи японців. Навіть Росія завжди намагалась пропаганувати ідею великоросів, а в часи Радянського Союзу велась пропаганда, що ми йдемо єдиним вірним шляхом. Тож Україні без такої ідеї теж нікуди не дітись. Не може країна розвиватись, коли народ на кухнях розповідає анекдоти про нікчемність своєї нації. Саме тут ідея кращого як ніщо інше підходить, щоб вважати себе кращими. І це навіть буде щирою правдою, оскільки в самій основі суспільства буде закладено краще з існуючого.
За тих умов, коли суспільство буде формувати замовлення, а держава вести перемовини з власниками замовленого, ми нарешті отримаємо той соціальний інститут, яким і повинна бути ідеальна держава – посередника між індивидуумом та суспільством. Посередника, який буде шукати і знаходити найбільш приємлемий компроміс між бажанням кожної окремо взятої людини та вимогами соціуму. І це вже буде наступний крок у розвитку держави: коли вільний ринок так і залишиться вільним, але вже буде залежати від бажання суспільства, а не як зараз – формувати ці бажання.
Єдине, що нам для цього потрібно – офіційно визнати те, що кожен громадянин і так тавно знає. А саме: основна економіка країни знаходиться в тіні – економічні відносини базуються не на законах, а на особистих домовленостях, незалежно від політичної окраски бізнесменів. Закони в країні не діють, а законодавча база в такому стані, що майже з будь-якого питання можна прийняти два прямо протилежні рішення. І яке з них буде прийнято – залежить від сплаченої суми. А також ще одну дуже важливу реалію: єдиної історично сформованої української нації для всієї України в нинішніх її кордонах немає. Натомість існує безліч складних історично неоднозначних відносин між населенням різних регіонів, переважна більшість якого вважає себе українцями.
Тобто інституту держави, яка такої ми майже не маємо. І все ж це наша єдина Україна! От коли нам вистачить мужності визнати це, лише тоді ми зможемо крок за кроком, відбираючи по зерняткові краще, об’єднати суспільство в єдиний творчий організм і дійсно стати кращими. І ми будемо ними! Фундамент вже закладено, коли кожен з нас за свою правду вийшов на свій майдан. Лишилось тільки знайти спільну правду і майдан стане єдиним.
Успіху тобі, Україно!
Ще одним фактором ідеологічного впливу є політичні партії. Тут начебто інсує конкуренція, яка повинна приводити до виживання сильніших ідеологій. Нажаль, в Україні, де закони майже не діють, а основні грошові потоки регулюються особистими домовленостями, в політиці задіяні гроші. Дуже великі гроші, які не мають ні найменшого відношення до якихось ідей.
В значній мірі на людей впливає релігія, яка має справу з духовними цінностями. Але церква сьогодні сприймається скоріше як соціальний інститут: рівень віри у людей такий, що можна охарактеризувати відомим висловом „Поки грім не гряне – селянин не перехреститься”. І навіть коли „грянув” – люди йдуть до церкви, отримують індульгенцію і знову повертаються до свого повсякденного безвір’я.
Існує ще так звана національна ідея. А скоріше: існує ідея про національну ідею. Це одна з найкращих спроб об’єднати наше суспільство. Але історія України в нинішніх її кордонах досить складна і в кожному регіоні своє бачення та розуміння української нації. І до порозуміння, нажаль, поки що далеко.
Нарешті, є невеликі групи ентузіастів, що по-справжньому борються за чистоту довкілля, за дотримання законів, за справжню культуру... Поки що, доки Україна в досить жалюгідному стані, розраховувати на широке розповсюдження таких ідей найближчим часом не варто. У більшості наших громадян існує більш невідкладна справа – боротьба за виживання.
Так що може об’єднати українську націю в потужню силу для суспільного розвитку?
Про попсу мова навіть не йде. Ідеологія, яка сповідує принцип якомога менше напрягатись – не може бути рушійною силою, здатною об’єднати все суспільство на творчість. Для старих економічно розвинених демократій це ще якось діє: споживча більшість стимулює творчу меншість на нові розробки. Але для молодих пост-радянських держав, якою є Україна, потрібна ідеологія, яка змогла б у творчому пориві охопити більшість. Тільки так Україна отримає шанс зробити ривок вперед. Без сумніву, коефіцієнт корисної дії суспільства, де рушійною силою є незначна, хай навіть і краща меншість (так звана еліта) не такий вже й високий у порівнянні з потенціалом всієї нації.
Політична ідеологія може бути ефективною рушійною силою. Але тимчасово. Ще не забувся приклад Радянського Союзу, де комуністична ідеологія змогла дати ідею світлого майбутнього та об’єднати ресурси країни на розвиток. Але в самій основі такої системи, побудованої на домінуванні якоїсь окремої політичної сили, вже закладено її головний недолік – відсутність конкуренції приводить до деспотії, а в результаті – до репресій та зупинки розвитку. І знову ж: така система (тимчасового політичного домінування) виправдана і працює в розвинених країнах старої демократії. Це так звана двупартійна система, коли поперемінно до влади приходить та чи інша сила і там самим підтримується існуючий баланс. Але Україні поки що нема чого підтримувати – баланс потрібно мати, щоб його підтримувати. До того ж, якась окрема політична ідеологія не може бути загальною за визначенням – при наявності інших партій будуть люди, яких вона не охоплює. А при відсутності толітаризму – таких буде більшість.
Чи може бути релігія консолідуючою силою суспільства? Приклад ряда ісламських держав говорить, що може. Але той же самий приклад показує, наскільки це небезпечно. Втручання таких тонких матерій, як релігійні почуття в соціальні процеси часто межує з фанатизмом та нетерпимістю. До того ж, домінування будь-якої релігійної ідеології автоматично відторгує тих, хто сповідує інші релігії.
Національна ідея Україні вкрай необхідна. Але вона не може бути побудована на історії одного якогось окремо взятого регіону. Не може мова йти про справедливість, коли історія одних більш українська за історію інших. Коли ми зможемо ув’язати історію всієї України в нинішніх її кордонах в єдиний комплекс хай навіть і складних історичних взаємовідносин (як відносини з колишнім татарським Кримом) і вся ця історія стане спільною українською – лише тоді можна буде говорити про єдину національну ідею.
Найкращим світовим прикладом об’єднання країни в єдину націю може бути ідея свободи в Сполучених Штатах. Вже декілька сотень років ця ідея має велику рушійну силу для нації, що утворилась злиттям багатьох націй та народностей. І це дійсно одна з тих країн, де людина має найбільше індивідуальної свободи, одночасно лишаючись часткою єдиного сильного самоідентичного суспільства. І одна з країн, де загальна ідеологія має велику рушійну силу. В першу чергу, ця їх свобода притягує кращі уми й сили з усього світу, що дає стимул для потужнього розвитку.
Чи приємлема така ідея свободи для України? Схоже, що ні. Американці відвоювали свою свободу у Старого Світу, назавжди його залишивши та порвавши старі відносини. Україна ж не може раптово кудись подітись – територіально вона приречена бути частиною старої Європи та межувати на сході з Росією. Та й вільних територій давно вже немає: все тут хожено-перехожено і комусь, та належить.
То що ж Україні лишається?
Таким об’єднавчим стимулом для України може стати ідеологія кращого. Офіційна ідеологія державного рівня. Тобто не пропаганда кращого, а саме конкретні кроки усіх гілок влади по формуванню суспільства на основі кращих досягнень цивілізації. Ми навіть маєм наглядний приклад реалізації таких ідей законодавчою гілкою влади – це Конституція незалежної України. Вона була створена саме на принципах кращого – взяли краще з того, що зміг запропонувати нам світ. І як завіряють експерти – вона одна з кращих в Європі. А досвід осені-зими 2004 року показав, що саме ця Конституція виявилась останнім рубіжем, що не дав суспільству звалитись у прірву громадського конфлікту, хоча сама вона під тиском і претерпіла змін. Не самих кращих змін. І все ж, іспит вона витримала, показавши, що повага до створеної таким чином Конституції є.
Ідеологія кращого має загальне всепроникаюче значення. Тобто вона примінима в будь-якій галузі чи до будь-яких граней життя. Оскільки мова йде про ідеологію, то спочатку розглянем сферу, що відповідна саме за її формування – культуру. Яким чином досягти без тиску, щоб у культурі (книги, музика, кіно...) домінувало краще? І хто, власне, буде визначати, що це є кращим, а це – ні?
Визначати буде саме суспільство. Усі зацікавлені суспільні організації повинні будуть прийти до згоди, що ось ця книга, цей фільм чи ця пісня достойні потрапити до реєстру кращих. Саме така згода різних за напрямками суспільних та суспільно-політичних організацій буде гарантом, що до такого реєстру потрапить дійсно саме краще. Звісно, без жарких дебатів різних за світоглядом політичних сил не минеться. Також не завжди легко буде знайти порозуміння між молодіжними організаціями та організаціями більш старшого покоління – так званий „конфлікт поколінь” існував, існує і буде існувати. Але й набута в таких дебатах згода буде найбільш цінною. Складно навіть уявити, що хтось із націонал-патріотів може, наприклад, бути проти таких революційних фільмів, як „Біле сонце пустелі” чи „Місце зустрічі змінити не можна”. Або хтось з комуністів – проти „Собачого серця” Булгакова. Якщо ж такі знайдуться – вони лише покажуть суспільству, ким є насправді, оскільки краще – воно поза межами політичних, маргінальних чи меркантильних цінностей. А вже суспільство саме знайде шляхи очиститись від таких маргиналів.
Сама ж суспільна дискусія може проводитись у вигляді загальних публічних форумів. Велику можливість для цього надає інтернет. Досягнена таким чином згода і буде тим соціальним замовленням, з яким суспільство звертається до виконавчої влади. А далі вже влада починає вести перемовини з автором. Що це за перемовини?
Розглянем простий приклад: людина створила чудову пісню чи написала хорошу книгу. Існує ринок, тож за тираж чи трансляцію автор отримує певні доходи. В свою чергу, держава за певну суму може домовитись з автором про розподіл з ним права на цей твір. Наприклад, за умов 50х50. А далі держава свою частку зменшує на половину і таким чином твір виходить в прокат на 25 відсотків нижче загальних ринкових цін. Тобто такий своєрідний державний демпінг, але виключно для внутрішнього ринку. За автором повинно лишитись право на концертну діяльність та самостійно виходити на зовнішній ринок. Лише у цьому випадку йому буде сенс ділитись з державою.
В чому ж цей сенс? По-перше, лише за умов такого договору твір цієї людини буде занесено до реєстру кращої спадчини, яку держава пропонує своїм громадянам для вжитку. А це вже справа престижу, який для творчих людей має не останнє значення. До того ж, оскільки прокатна ціна таких творів буде нижче загальноринкової, то й в прокат їх будуть брати частіше або ж тиражі будуть більшими. А це означає і збільшення доходів, які отримає автор на свої 50 відсотків. І нарешті головне, що особо велике значення має для молодих талановитих авторів: людина відразу отримує певну значну суму, що дасть їй можливість сконцентрувати свої зусилля на подальшій творчості, а не стати на шлях кон’юнктури, як це не рідко трапляється.
Яка з цього вигода державі? В першу чергу, держава таким чином буде витрачати кошти на підтримку саме талановитих людей, а не тих, хто з часом можливо стане талантом. Тобто людина спочатку повинна зібрати всі свої сили і довести, що вона дійсно чогось варта. Щодо економічного боку питання, то зниження прокатної ціни однозначно приведе до збільшення прокату – за вільного ринку ці твори просто вигідно буде експуатувати. А це саме ті умови, до яких ми прагнемо – домінування кращого без штучного тиску.
Також держава не обов’язково повинна зменшувати свою частку саме на 50 відсотків. Більше користі буде від плаваючого коефіцієнту. Наприклад: від 20 до 80 відсотків. Таким чином, як суспільство своїм замовленням впливало б на державу, так і держава (а точніше – влада певних політичних сил в певний час) мала б важелі впливу на свідомість суспільства, зменшуючи чи збільшуючи на ті чи інші твори відсоток знижки. Тобто: в державі існував би саморегулюючий механізм ідеологічного балансу і одночасно ідеологія все одно спиралась би на краще. Між іншим, цей механізм плаваючого відсотку на кращу проканту продукцію мав би певне значення і для балансу економіки: в скрутні часи держава могла б зменшувати відсоток знижки, а в кращі – збільшувати.
Аналогічний механізм працював би й у відносинах з іноземними авторами та їх творами. А також у сфері винаходів.
Розглянем нашу економіку. Впровадження інноваційних технологій – вже є застосуванням ідеології кращого. Тобто це однозначно повинно бути приорітетом країни.
Якщо ж повернутись до невисокотехнологічного повсякдення, то нам вкрай необхідно розбудувати систему нового типу держстандарту. Аналогічну знаку якості за радянських часів, але не кимось розроблену та „спущену вниз”, а сформовану на базі соціального замовлення. Тобто на тих же засадах, про які вже писалось: зацікавлені суспільні організації приходять до згоди, що ось цей продукт чи цей вироб є кращим з ряду аналогічних. Таким чином формується замовлення владі. А далі вже влада веде бізнес-перемовини з виробником про викуп 50-ти відсоткової частки права на цей окремо взятий продукт. І знову ж зменшує свою частку.
Все по аналогії з раніше написаним, за винятком, що в разі досягнення згоди – держава отримує пакет технічної документації на продукцію: склад, технологія виготовлення... Звісно, цей пакет є комерційною таємницею, яку держава зобов’язана зберігати. Але він буде гарантом контролю: в разі, коли у суспільства з’являться підозри, що якість продукту погіршилась – держава на базі цих документів зможе здійснити перевірку дотримання технології виробництва. Тобто такі пакети технічної документації на ту чи іншу продукцію, на яку держава отримала суспільне замовлення, і будуть реєстром державного стандарту нової формації.
В разі, коли підприємство йде на продаж – відзначена таким чином продукція продається „разом з державою”. А якщо підприємство за якихось обставин взагалі відмовляється від випуску цієї продукції – право власності переходить державі. А там вже держава сама або виставляє вільну частку пакету на торг, або ж починає випуск цієї продукції на держпідприємствах. Таким чином, з часом сформується ринок технічної документації на продукцію, яка суспільством та державою визнана кращою.
Звісно, що цей продукт буде помічено певним знаком державного реєстру якості, розробити дизайн якого – то вже дрібниці. І знову ж про головне: всі ці умови – для внутрішнього ринку. На зовнішній підприємства повинні виходити самі – лише так у них буде стимул ділитись з державою. Стимул у вигляді державного бренду якості та певної одночасної суми, яка може піти на переобладнання підприємства чи розробку нових технологій.
Що ж до ідеології кращого в стратегічних перспективах країни, то в першу чергу потрібно звернути увагу, що Україна має найкращі в світі чорноземи. Сам бог велів сконцентрувати увагу на сільському господарстві. І не просто сільгосппродукції – а на екологічно чистих продуктах, вирощених взагалі без застосування будь-якої хімії. Звісно, потрібен час, поки наші перенасичені землі відновляться та час, поки налагодим інфраструктуру сіл. Але з часом, беручи до уваги кількість та якість наших безцінних земель, Україні по такій продукції просто ніхто не зможе скласти конкуренцію – ми не тільки себе забезпечимо екологічно чистими, а значить – кращими, продуктами, а й станемо головним постачальником таких продуктів до усієї Європи.
І так по всіх складових нашого життя...
Будь-якій нації для свого розвитку потрібно вважати себе кращою. Це реалії життя, подобаються вони нам чи ні. Євреї вважають себе обранцями бога – і вони сильна згуртована нація. Американці впевнені, що вони єдині, хто знає, що таке справжня свобода – і їх країна процвітає. Немає сумніву щодо своєї виключності у німців чи японців. Навіть Росія завжди намагалась пропаганувати ідею великоросів, а в часи Радянського Союзу велась пропаганда, що ми йдемо єдиним вірним шляхом. Тож Україні без такої ідеї теж нікуди не дітись. Не може країна розвиватись, коли народ на кухнях розповідає анекдоти про нікчемність своєї нації. Саме тут ідея кращого як ніщо інше підходить, щоб вважати себе кращими. І це навіть буде щирою правдою, оскільки в самій основі суспільства буде закладено краще з існуючого.
За тих умов, коли суспільство буде формувати замовлення, а держава вести перемовини з власниками замовленого, ми нарешті отримаємо той соціальний інститут, яким і повинна бути ідеальна держава – посередника між індивидуумом та суспільством. Посередника, який буде шукати і знаходити найбільш приємлемий компроміс між бажанням кожної окремо взятої людини та вимогами соціуму. І це вже буде наступний крок у розвитку держави: коли вільний ринок так і залишиться вільним, але вже буде залежати від бажання суспільства, а не як зараз – формувати ці бажання.
Єдине, що нам для цього потрібно – офіційно визнати те, що кожен громадянин і так тавно знає. А саме: основна економіка країни знаходиться в тіні – економічні відносини базуються не на законах, а на особистих домовленостях, незалежно від політичної окраски бізнесменів. Закони в країні не діють, а законодавча база в такому стані, що майже з будь-якого питання можна прийняти два прямо протилежні рішення. І яке з них буде прийнято – залежить від сплаченої суми. А також ще одну дуже важливу реалію: єдиної історично сформованої української нації для всієї України в нинішніх її кордонах немає. Натомість існує безліч складних історично неоднозначних відносин між населенням різних регіонів, переважна більшість якого вважає себе українцями.
Тобто інституту держави, яка такої ми майже не маємо. І все ж це наша єдина Україна! От коли нам вистачить мужності визнати це, лише тоді ми зможемо крок за кроком, відбираючи по зерняткові краще, об’єднати суспільство в єдиний творчий організм і дійсно стати кращими. І ми будемо ними! Фундамент вже закладено, коли кожен з нас за свою правду вийшов на свій майдан. Лишилось тільки знайти спільну правду і майдан стане єдиним.
Успіху тобі, Україно!
Відповіді
2006.02.25 | Jugend
Re: Ідеологія ідеальної країни: концепція кращого
Спізнилися, батєнька.Таку ахїнєю можна було ще років 20 тому пхати в журнал "Під прапором ленінізму". Бо як вас не фарбуй - все одно совок.
2006.02.26 | ІІ Михайло Волошин
Та ні - не спізнився. Все ще тільки починається
І Україна обов'язково буде такою, про яку я писав.2006.02.26 | Горицвіт
Коментар
Якщо дуже стисло виразити зміст статті, то вона пропонує певні зміни в суспільному устрої. А саме:1. Якесь вдосконалення механізмів прийняття державних рішень. Рішення має прийматися консенсусом чи більшістю серед якихось суспільних інститутів. Цей момент мені здався найцікавішим, хоча він в статті прописаний нечітко.
2. Збільшення впливу держави на суспільство, зокрема, збільшення державного регулювання економіки і культури. Держава має купляти частину творів, винаходів і виробів і продавати їх за зниженими порівняно з “ринковими” цінами. Загалом це соціалізм, ошляхетнений кращим (порівняно з тим, що ми знаємо) державним управлінням. Існує (велике) держзамовлення і держпідприємства.
Природно, виникає враження утопічності, яке посилюється окремими деталями статті. Протягом всієї статті не відпускає питання: а де брати на це гроші? Адже інші бюджетні витрати залишають.
Єдина конструктивна відповідь, яка спадає на думку: зміна механізму перерозподілу. Тобто державні витрати діляться не (тільки) міністрами і депутатами, а з залученням якихось громадських органів (див. п.1). Тоді можна спробувати узгодити ідею автора, обмеженість бюджету і неможливість повернення до соціалізму.
2006.02.26 | ІІ Михайло Волошин
Дякую пане Горицвіт за конструктивний коментар
В подальшій деталізації концепції обов'язково врахую всі ваші зауваження. З того, що вже зараз можна сказати:Горицвіт пише:
> 1. Якесь вдосконалення механізмів прийняття державних рішень. Рішення має прийматися консенсусом чи більшістю серед якихось суспільних інститутів. Цей момент мені здався найцікавішим, хоча він в статті прописаний нечітко.
Тут є одна невеличка деталь, яку варто було відразу написати (прийшла вже, коли було відправлено). А саме: ...усі зацікавлені зареєстровані організації...
Існує безліч неформальних організацій, але саме факт реєстрації був би заявою цієї суспільної організації на бажання приймати активну участь в управління державою. Добавка невеличка, але все ж трохи деталізує. Хоча обов'язково зверну увагу на те, щоб прописати цей механізм.
> ...Існує (велике) держзамовлення і держпідприємства.
Існування держпідприємств не обов'язкове. Про них скоріше згадувалось лише тому, що вони до цього часу все ще є. З принципом держзамовлення, про який писалось вистачило б і вільного ринку.
> Природно, виникає враження утопічності, яке посилюється окремими деталями статті. Протягом всієї статті не відпускає питання: а де брати на це гроші? Адже інші бюджетні витрати залишають.
Звісно, що це найактуальніше питання. Але ж бюджет все одно якось формується - можна врахувати і таку його частку. А з часом, коли цей механіз вже запрацює - створиться фонд, який за рахунок цього ж механізму і буде поповнюватись. Як фонд "видатки-пенсія", який теж сьогодні поки не працює так, як йому потрібно.
> Єдина конструктивна відповідь, яка спадає на думку: зміна механізму перерозподілу. Тобто державні витрати діляться не (тільки) міністрами і депутатами, а з залученням якихось громадських органів (див. п.1). Тоді можна спробувати узгодити ідею автора, обмеженість бюджету і неможливість повернення до соціалізму.
Конструктивна думка - візьму до уваги.
2006.02.26 | Горицвіт
Re: Дякую пане Горицвіт за конструктивний коментар
Ще доповню з приводу ідей 1 і 2. Ідея 1 (про участь громадськиїх організацій) дуже непроста в реалізації. Є багато небезпек, наприклад, створення штучних організацій, щоб протягнути якесь рішення, і перевірити це майже неможливо. Зверніть увагу, як будете це обдумувати.Щодо ідеї 2 (збільшення державного регулювання), то воно мені не подобається в принципі. Припустимо, ідеться про якісну відеокамеру, випущену українським заводом. Неясно, чому міністри (чи пул ГО) мають вирішувати, яка відеокамера "краща". А не покупець безпесередньо. Будь-яке засідання експертної ради в даному разі дає гіршу оцінку, ніж ринок.
Ексертна рада (тобто державне регулювання) має сенс тільки в складних питаннях загальнодержавної ваги.
2006.02.26 | ІІ Михайло Волошин
Ви не зовсім зрозуміли
Горицвіт пише:> Неясно, чому міністри (чи пул ГО) мають вирішувати, яка відеокамера "краща". А не покупець безпесередньо. Будь-яке засідання експертної ради в даному разі дає гіршу оцінку, ніж ринок...
Міністри чи якісь експерти не мають до цього ні найменшого відношення. В повідомленні під назвою "Механізм формування соціального замовлення" можливо більш наглядно розписано цей механізм.
Ще раз дякую за допомогу. Всі зауваження будь-кого я обов'язково прийму до уваги.
2006.03.01 | ІІ Михайло Волошин
Ще раз дякую, пане Горицвіт
Горицвіт пише:> Ще доповню з приводу ідей 1 і 2. Ідея 1 (про участь громадськиїх організацій) дуже непроста в реалізації. Є багато небезпек, наприклад, створення штучних організацій, щоб протягнути якесь рішення, і перевірити це майже неможливо. Зверніть увагу, як будете це обдумувати.
> Щодо ідеї 2 (збільшення державного регулювання), то воно мені не подобається в принципі. Припустимо, ідеться про якісну відеокамеру, випущену українським заводом. Неясно, чому міністри (чи пул ГО) мають вирішувати, яка відеокамера "краща". А не покупець безпесередньо. Будь-яке засідання експертної ради в даному разі дає гіршу оцінку, ніж ринок.
> Ексертна рада (тобто державне регулювання) має сенс тільки в складних питаннях загальнодержавної ваги.
Завдяки вашим коментарям я деталізував декілька загальних і не зовсім ясно прописаних епізодів. Резільтат ви можете знайти нижче у цій гілці в темах: "Механізм формування соціального замовлення" та "Механізм фінансування соціальних замовлень". Сподіваюсь, ваші вищенаведені запитання там проясняються. Якщо у вас виникнуть ще якісь питання - буду вдячний.
Щиро дякую! З повагою М.В.
2006.02.26 | ІІ Михайло Волошин
Механізм формування соціального замовлення
Горицвіт пише:> Рішення має прийматися консенсусом чи більшістю серед якихось суспільних інститутів. Цей момент мені здався найцікавішим, хоча він в статті прописаний нечітко.
Механізм формування соціального замовлення
Розпишу докладніше механізм формування соціального замовлення.
Спершу про те, що потрібно було уточнити з самого початку: „Усі зацікавлені ЗАРЕЄСТРОВАНІ суспільні організації повинні будуть прийти до згоди...” Тобто сам факт реєстрації вже говорить про бажання певної суспільної групи впливати на процеси в державі. І той же самий факт реєстрації показує, що діяльність організації відповідає чинному законодавству України, а значить – вона має повне право впливати на політику країни.
Далі: як саме формується механізм замовлення? Всі ми маємо певні вподобання і саме завдяки спільності якихось з них люди об’єднуються в ті чи інші суспільні організації. Таким людям не так вже й складно прийти в своєму середовищі до згоди відносно того, які з об’єктів їх вподобань є самими кращими. Як саме вони прийдуть до згоди – це вже справа організації. У одних це може бути вертикальна ієрархічна структура, де пропозиції просуваються знизу вгору. У інших – горизонтальні форумні обговорення чи ще щось інше.
Кожна зареєстрована суспільна чи суспільно-політична організація має свій керівний чи координаційний орган. Саме він і буде виконувати роль перемовника з іншими суспільними організаціями. А скоріш за все – певна людина з цього органу, якій будуть делеговані відповідні повноваження.
Сформувавши список певних культурних творів, чи виробів, чи ще чогось, що ця організація вважає достойним потрапити до реєстру кращого, вона знайомить з ним всі інші зареєстровані організації. Це може бути як список, так і окремий твір чи вироб. Як саме знайомить – значення не має. Це може бути і звичайна чи електронна пошта, відправлена по зареєстрованій адресі, і факс. Або, в разі персонального знайомства – звичайна телефонна розмова. Чи просто взяти список і занести в офіс відповідної організації, якщо вона знаходиться рядом.
А далі вже кожна зацікавлена організація обговорює цю пропозицію в своєму середовищі. Яким чином це обговорення буде відбуватись – знову ж залежить виключно від структури самої організації. Відповідь буде: ЗГОДА, ПРОТИ чи БАЙДУЖЕ. Коли „згода” – тут все зрозуміло. „Байдуже” – у тому випадку, коли застережень немає, але й великих вражень теж. Якщо мене це не цікавить і нічого поганого в ньому не бачу – то нащо заважати іншим, хто вбачає в ньому щось значніше? До того ж, не всі суспільні організації належать до одних і тих же категорій. Навряд чи якісь екологічні організації надто будуть вдаватись в тонкощі певного музичного твору чи історичної книги, яку висувають до реєстру якісь культурні організації. І навпаки. Тобто цікавість буде не більше, ніж на рівні загальних вподобань людей, що складають цю організацію. Тому „байдуже” буде не таким вже й рідкісним явищем.
До того ж, вердикт „байдуже” буде саме предметом торгу між певними організаціями, що не мають особих застережень, але бажають висунути до реєстру щось своє. Таким ось чином і буде формуватись механізм суспільної згоди – через підтримку, торги та делегування права вирішувати більш зацікавленим.
Що ж до „проти” – то суспільна організація повинна чітко відповісти, чому саме „проти”. Наприклад, Союз композиторів навряд чи дасть згоду на попсову пісню, що побудована виключно на трьох акордах та ще й виконується людиною, якій ведмідь в дитинстві на вухо наступив. І аргументи їх, певно, будуть вагомими.
Ось таким чином і будуть вестись перемовини до того часу, доки зацікавлена суспільна організація не отримає „згоди” чи „байдуже” від усіх зареєстрованих на даний час суспільних чи суспільно-політичних організацій. Ну, або під тиском аргументів не відмовиться від своїх намірів чи відкладе їх до кращих часів. Досягнута ж згода повинна бути формалізована у вигляді певного документу з підписами від усіх організацій. З врахуванням запровадження електронного підпису – з часом цей процес стане не таким вже й складним.
Скоріш за все, певна формальність повинна бути врахована і при зверненні однієї організації до іншої. В разі потреби. Це на той випадок, коли певні організації спробують ігнорувати звернення своїх оппонентів, просто не відповідаючи і не надаючи своїх аргументів „проти”, яких може навіть і зовсім не бути. В такому разі, через певний час ігнору офіційного звернення (наприклад – три місяці) їх позиція автоматично вважається „байдуже”.
Якщо цей механізм запрацює, то з часом, напевно, з’явиться якийсь аналог суспільного арбітражного суду, що буде з притяганням експертів розглядати вагомість аргументів „проти”.
В кінцевому результаті, після узгодження з усіма зацікавленими та збору всіх підписів, цей документ передається державі. Певно, це має бути якийсь комітет при Кабінеті Міністрів. І після перевірки владою всіх підписів на відповідність цей документ вважається офіційним зверненням суспільства до влади. Замовленням, яке обов’язкове для впровадження.
2006.02.28 | ІІ Михайло Волошин
Механізм фінансування соціальних замовлень
Горицвіт пише:> Природно, виникає враження утопічності, яке посилюється окремими деталями статті. Протягом всієї статті не відпускає питання: а де брати на це гроші? Адже інші бюджетні витрати залишають.
> Єдина конструктивна відповідь, яка спадає на думку: зміна механізму перерозподілу. Тобто державні витрати діляться не (тільки) міністрами і депутатами, а з залученням якихось громадських органів (див. п.1). Тоді можна спробувати узгодити ідею автора, обмеженість бюджету і неможливість повернення до соціалізму.
Механізм фінансування соціальних замовлень
Звідки взяти гроші на викуп державної частки в таких соціальних замовленнях? На Державний Бюджет в сьогоднішньому його вигляді розраховувати не варто – він повинен бути в кілька разів більшим лише для того, щоб вмістити фінансування по всіх тих законах, що вже понаприймали депутати. То що ж лишається?
Коли цей механізм запрацює, то звісно, що потрібен буде окремий фонд. З усіх доходів, що будуть надходити від державної частки в торгівлі чи прокаті товарів з державним знаком якості якийсь відсоток обов’язково повинен відраховуватись до державного фонду фінансування суспільних замовлень. Але це почне працювати, коли все вже буде налагоджено. Що ж до сьогодення, то запустити цей механізм за допомогою держави найближчим часом навряд чи можливо. Якщо навіть наступний Державний Бюджет і зможе щось виділити – то це будуть крихти.
Саме тут вирішальну роль може зіграти меценатство. Коли з’являться перші заявки на соціальні замовлення і влада почне перемовини, вона просто скаже: можлива ось така домовленість з автором чи виробником, але у держави таких коштів зараз немає. Тому єдине, що ми можем зробити – це поставити в чергу на виконання. Таким чином, з’явиться певний список творів чи виробів, які в майбутньому можуть отримати державний знак якості та стати дешевшими. І будь-хто, у кого є достатньо вільних коштів, може власноруч профінансувати будь-що з цього списку. Меценатство все одно ж існує, тобто такі люди – вони зараз є.
До того ж, в такому позачерговому фінансуванні зацікавлені будуть і ті сили, що просували своє краще до реєстру. І якщо у них з’являться вільні кошти – вони неодмінно спробують позачергово профінансувати можливість включенні іх твору чи виробу до реєстру кращого. А поява ще одного твору чи виробу зі знаком якості автоматично збільшує надходи до фонду, кошти якого вже будуть йти на фінансування чергових замовлень.
І хто його зна, як в подальшому будуть розвиватись події. Можливо, що саме меценатство і буде грати в цьому процесі основну роль. Тобто соціум при посередництві державних структур сам же і буде фінансувати свої замовлення. А фонд зіграє всього лише другорядну роль стабілізуючого фактору.
Звісно, що меценатство в першу чергу буде пов’язане з культурною спадчиною. Але воно можливе і в ролі економічного фактору. Якщо, наприклад, до реєстру кращого може потрапити, а значить – і стати дешевшим, вироб якогось малого підприємства, а якась велика корпорація використовує його в своїх технологіях – їй вигідно буде зменшення ціни на цей вироб. І не виключно, що вона може проплатити втілення цього соціального замовлення.
Тож шляхи для запуску цього механізму існують і вони не такі вже й складні.
2006.02.26 | Volodymir
Re: Статтю не читав, але
Прочитав коментарі, Платона, Аристотеля и Платіна.Коли чую про ідеальну країну, зразу пригадуються Стругатські із машиною фантастичного часу - що у кожного у майбутній ідеальній країні буде по два раби. Пряма демократія то мережа, а суспільсво иєрархічне, а в політичній економіці між виробництвом і споживанням є перерозподіл, про справедливість якого який усі ті класики і писали - кожен на своєму рівні спекуляцій (передбачення). Тому і читати нецікаво - як конкретно втілити атаку от схему, проведіть ще декілька виборів - отримуєте виборчий негілізм (за що ратують ультраліві) та андроїдів-голосувальщиків, що будуть битися із ботами-голосувальщиками.
Пробував розібратися із подібними проблемами вчора - натрапив на фундаментальну роботу екс-секретаря РНБО Марчука про соціополіси.
Немає чим конструктивно займатися?
Держави повинно бути меньше.
Комуняки не даром читають мантри, що підприємство повинні бути державними, а керувати власністю - кращи люди, які визначить народ. И ще у кожного кращого буде по два раби. Як керував народ - я вже бачив. Чому податки які я плачу підуть не на зарплатню вчителя а на проплату чогось кращого - не розумію.
Наостаннє, усілякі умсвованія повинні якось впроваджуватись. І відповідно до топологічного принципу "хрупкості гарного" навіть якщо одна складова частина буде лівою - не попре все.
Як от ідеологія. Ідеологія кращого - це сервілізм солідаризму або стратегема опереджаючого прогресу?
Я от пропонував засудити партійний принцип формування місцевих рад - як той, що протирічить не ідеології, а Конституції - тема відома, системні порушення конституції по всьому спектру від голосувань картками депутатами до фундаментальних порушень природніх прав людини - технологія зрозуміла - масові позови і прямі акції. Бажаючих масово підтримати не знайшлося. То чому маси і бойові отряди еліти повинні сприймати якусь незрозумілу ідеологію. Або от у четвер питав у чиновників Держкомзему, де реєстр загальнодержавних земель, на яких допускається ведення промислового будівництва. Мені відповіли, що потрібе закон, а без нього компьютер із базою на МуСКЛ ніяк не зробиш. А народ у гілці пише про якісь фантомні прямі голосування, які без використання складних технічних засобів здійснити неможливо. Між іншим, ще не бачив в Україні електронного підпису, який не можна було сфальсифікувати саме через дебільну побудову інфраструктури протоколу. Хто буде посередником, арбітром, як то се можна буде перевірити за умови масового доступу та патологічної неспроможності більшості не те що кннопки давити, а навіть мову вивчити.
2006.02.26 | ІІ Михайло Волошин
Пояснення пану Володимиру
Ця концепція писалась не з бажання втілити якісь свої ідеї, а для конкретного інтернет-проекту "Ідеальна країна": http://www.kraina.org.ua/ В своєму повідомленні я згадував проце, але Майдан змінив повідомлення, прибравши мій текст та замінивши лінк на самий текст концепції. Сподіваюсь, це було зроблено не тому, що згадувалось про "Ідеальну країну"Тобто це реакція на певний запит від певних політичних сил при владі. Чи буде проект дієвим і будуть звертати увагу на те, що люди пишуть, чи ні - час покаже. Через рік однозначно буде все зрозуміло. А поки що проект офіційно презентовано всього пів місяця тому - за такий час говорити щось конкретно про його перспективи неможливо. Сподіватись все одно на щось потрібно, тож сили по розробці цієї концепції витрачаються з розрахунком, що вона буде прийнята до уваги і буде втілюватись. По-іншому взагалі безглуздо щось робити.
2006.02.26 | BIO
Пояснення обом шановнім панам
П.Михаіл, не треба плутати свіжекучмату "ідеальну" бавовну із загартованими у віртуальних двобоях майданівськими ідейнимибаранами
чого варта чергова залипучка для наївних метеликів.
Принаймні я зачекаю бо симптоми на тому сайті дуже невтішні.
Чого вартує вплив уяви перспективи кадрового резерву на
нестійки та зголодніли на владну взаємність мізки - такого
ідейного обсерону давно не бачив, якась дистрофічна дизентерія.
П.Володимир, було б корисніше якщо замість чергової футурологично-
спинальної жахалки Ви поексплутували Ваш неабиякий інтелект трохи
практичніше, наприклад оцініли ЯКІСНІ переваги нової системи
волевиявлення перед існуючою, а зрозумівши їх налаштувалися б нарешті
на мінімальний позитив.
Бо навіщо одному клонувати Кампанеллу, а другому Орвелла коли ми
опинилися у трошки відмінних историко-технічних умовах я не розумію.
Де поділася творча потенція, га ? Дух Майдану вже розсмоктався ?
Може для стимуляції дати вам почитати Конституцію, саме те місце де
іде мова про единого носія влади і тоді буде легше моделювати як на
базі існуючих ТХ та за умов мінімальної корекції законодавства можна
буде хоч трохи наблизитися до відповідності ії духу народовладдя.
Чи це не є достойна зусилль ціль, шановні добродії ?
Чи віддамо все передове на поталу дешевим клоунам ?
І з кого потім сміятемося ?
Останній шанс
2006.02.26 | ІІ Михайло Волошин
Пане BIO, вам обов'язково тут писати? (-)
2006.02.27 | BIO
Що це за питання? (+)
Чи може то я помилився з містом для "ідеальних" ""концепцій"" ?Чи може Вас теж аннулювали на сайти пані Юлі навіть за
спробу натякнути на перспективи переходу до РЕАЛЬНОЇ
влади народу NOW аби було намагання це почати робити ?
Я особисто на Майдані поки що, а Ви де впали ?
Вам Горицвіт вказує на хибне місце, я підказую відкритим
текстом де є потенційний вихід, а Ви ще й не второпали.
І щоб там не казали циніки про МГ: якщо десь тупо труть навіть
ідеї - значить злякалися що це може спрацювати насправді.
А це вже комплімант авторам.
Бо вони і на це розраховують теж - тест є тест.
Орденів нам не потрібно, бо є згода на медаль...
2006.02.27 | ІІ Михайло Волошин
Це спроба порозумітись
Якщо це ваша робота, за яку ви отримуєте гроші - то звісно я вас зрозумію. Спробую просто не звертати увагу.BIO пише:
> Вам Горицвіт вказує на хибне місце, я підказую відкритим
> текстом де є потенційний вихід, а Ви ще й не второпали.
Якби я шукав якийсь звідкись вихід - я б обов'язково тему так і назвав. А так прийдеться вам пояснити: я прекрасно знаю, про що пишу і не потребую вашої чи ще чієїсь допомоги в роз'ясненнях. А якщо така допомога буде потрібна, то не посоромлюсь запитати (навіть і у вас). І коли така потреба виникне - запитувати я буду внятно, щоб було зрозуміло що це питання і зрозуміло, про що саме я запитую.
Зараз же мене цікавить, що із представленої концепції недостатньо зрозуміло прописано або не висвітлено. Якщо у вас є щось конструктивне - з радістю вас вислухаю (тобто - прочитаю). А ні - ну... якщо це не ваша робота... може і не варто писати?...
2006.02.27 | Volodymir
Re: Що це за питання? (+++)
Пишете характерно, одразу видно ідейний об'єкт через дві ланки у харчовому ланцюзі бойових одиниць самих по собі - тому і реакція характерна (гасимо тільки субдомінантів, а їх їду держимо у якості любої тваринки).Не треба далі демонструвати свою необізнаність у фізиці інтернет проектів. Одних людей підписали під дизайн і ідеологію. ЮВТ може і сама звернула увагу, що в бою тільки вона, а сайт для розових із плюшевими сердечками (як Лара Уитлі чи як там її із консультатами із мережевого маркетингу) - маргіналів треба гнати, щоб не псували екосистему. А тут ви із своїм комплексом. Чого пнутися не в те місце, якщо за тональність теж заплачено. У таких випадках треба зупинятися і подумати, куди вступили. А потім вже забивти своїми нерозраченими феромонами запахи того, у що влізли - і меньше пхайтеся у чужі розмови, бо неадекватно виглядає.
2006.02.27 | Volodymir
Останнім шансом не скористався. неасилил бавовну (-)
2006.02.27 | BIO
Треба менш бавитися сенсовим волюнтаризмом і все буде ОК із (+)
сенсорами.Бо з Вашими проблесковими маячками попереду
колони можна гарантовано в"їхати саме у "Ідеальну Країну".
А там таких драйверів хочь греблю гати - то й будуть гонки
без правил за білим бичком зі спинальним ефектом тобто
запаморочення свідомості гарантовано вже після першого кола.
2006.02.27 | Volodymir
Re: Пояснення пану Михаїлу
Якщо то стаття для проекту - то зрозуміло.Якщо змінили на Майдані заголовок - то вже інформаційний кретинизм.
Я нічого поганого не бачу, якщо із подібною теоретичною проблемою не те що БЮТ, а янукович-джуніор звернеться - ідентефікація проблеми в контекті є корисною.
Статтю все ж не читав, але цілеполягання з такого боку є більш зрозумілим. Тому якщо конструктивно - не треба таких великих статей, облом їх читати.
Щодо організації комьюніті, те що Вас підписали написати - рух вірний, щодо комьюніті і як для цього писати матеріалів багато, а от щодо організації дієвої кооперативної (не мочилова на чолі і так вірних) взаємодії на вірному рівні все сложніше, бо потребує самоосознаних дій, а не писання статей. Відома математична задача про кооперативну стратегію дачи показань двох в'язнів розглядає всього двох суб'эктів із трьома альтернативами (3!), але вже не є зрозумілою більшості письменників, хоча і дуже корисною для розуміння того, як працює система ідеальної країни. Дієвість наявності метарівня (математичної моделі залучення, і щоб ніхто не відпав) перевірена на російському менталітеті і є єфективною.
Щодо самого проекта ідеальна країна, якщо Вам то цікаво, то є самоосознана ідея скористатися силою маргіналів (аналог - використання ентузіазму Open Source комерціиними лавками), а не побудувати ефективний зворотній звязок.
Успіхів.
ІІ Михайло Волошин пише:
> Ця концепція писалась не з бажання втілити якісь свої ідеї, а для конкретного інтернет-проекту "Ідеальна країна": http://www.kraina.org.ua/ В своєму повідомленні я згадував проце, але Майдан змінив повідомлення, прибравши мій текст та замінивши лінк на самий текст концепції. Сподіваюсь, це було зроблено не тому, що згадувалось про "Ідеальну країну"
> Тобто це реакція на певний запит від певних політичних сил при владі. Чи буде проект дієвим і будуть звертати увагу на те, що люди пишуть, чи ні - час покаже. Через рік однозначно буде все зрозуміло. А поки що проект офіційно презентовано всього пів місяця тому - за такий час говорити щось конкретно про його перспективи неможливо. Сподіватись все одно на щось потрібно, тож сили по розробці цієї концепції витрачаються з розрахунком, що вона буде прийнята до уваги і буде втілюватись. По-іншому взагалі безглуздо щось робити.
2006.02.27 | ІІ Михайло Волошин
Re: Пояснення пану Михаїлу
Volodymir пише:> Якщо змінили на Майдані заголовок - то вже інформаційний кретинизм.
Заголовок ніхто не міняв - змінили текст всередині повідомлення. Нічого страшного в цьому немає, але перестало бути зрозумілим, що це писалось для конкретного проекту.
> Статтю все ж не читав, але цілеполягання з такого боку є більш зрозумілим. Тому якщо конструктивно - не треба таких великих статей, облом їх читати.
Це не стаття, а концепція - тому й такий формат.
> Щодо організації комьюніті, те що Вас підписали написати - рух вірний...
Написати мене ніхто не підписував. Це добровільно. З'явився проект, який мені сподобався і я вирішив вкласти в нього свої сили.
А взагалі, згадався відомий вислів: "Солжиніцина я не читав, але щиро його засуджую..."
2006.02.27 | Volodymir
Re: Пояснення пану Михаїлу
Щодо останього - так то про Пастернака та про Спілку письменників.Зрозуміле позіціанування ще першого посту.
Концепція та ще від щирого серця а не за гроші - не дуже цікаво, особливо щодо перспектив втілення усього того що там наваяно - через концептуальну складність, накладену на обмеженість авдиторії із попередньою фільтацією (все рівно, що серьйозно сприймати опитування 5-го каналу із затравкою опитування думками освітлювачів).
Краще - беріть Меморандум Майдану та впроваджуйте його явочним порядком через ідеальну країну.
Наприклад, вводіть в реалі представників по правам людини ідеальної країни у кожній області (на початку за славу, а не за гроші і офіс). Бо Майдану для того потрібен, як Держкомзему, щоб хтось закон прийняв - та у бюджеті окремою строкою прописав. І справа тут не у повноваженнях, а у моральній вазі.
Треба виїзжати, тому відповісти не зможу. До побачення.
2006.02.27 | sat
Re: Ідеологія ідеальної країни: концепція кращого
...і ще треба ,шоб люди перестали матюкатись, слухати В.Сердючку..,дивитсь КВН..(переважна більшість)2006.02.27 | ОРИШКА
Re: Але я жахнулася.
Якщо «Ідеологія ідеальної країни» – це відображення мислення кращих, то яка ж каша-малаша має бути у пересічних головах, якщо вони замість працювати рядком сядуть мислити «по-державному».Визначати, яка книжка краща? Та на раз! Татьяна Донцова. Пісня ? Як два пальця – Мусі-пусі Баскова з Повалій. І державі не треба %2006.02.27 | ОРИШКА
Re: Але я жахнулася.
Якщо «Ідеологія ідеальної країни» – це відображення мислення кращих, то яка ж каша-малаша має бути у пересічних головах, якщо вони замість працювати рядком сядуть мислити «по-державному».Визначати, яка книжка краща? Та на раз! Татьяна Донцова. Пісня ? Як два пальця – Мусі-пусі Баскова з Повалій. І державі не треба щось «утаємничувати» - хай спершу «таємниці» міністерства Януковича розкриють.Біда - у списку перерахованих знов і знов кошмарів нашої країночки – Феміда-проститутка, чорна тінь над економікою, відсутність національної єдності – прогавлений, імхо, найважливіший пункт – відсутність інтелекту нагорі. Найжахливіша картина – немає державного мислення. – Куценькі думки, неспроможність охопити оком проблеми країни в цілому, у розвитку, і не тільки тому, що очі косять – де б хапонути? Останнього з могікан – Миколу Амосова - навряд чи хто читав там на Олімпі і читав. Політика – кормушка, це видно неозброєним оком. А до чого тут піклування про державу? Не вчили малят.
Зовсім погано з розумовими здібностями в ПР. ( Я маю на увазі розум, як інструмент для праці над створенням НОРМАЛЬНОЇ країни). Хто зробив юристом Добкіна? За які гроші можна косноязиким купити диплом? В яких університетах вчили обґрунтовувати свої позиції Т. Чорновола? В українських? Що то за державний муж – Кушнарьов? Лідерів цього ударного наглого кулака - ВФ та РЛ – неможливо було б слухати без сміху, якщо мова б йшла про заліки чи іспити у НОРМАЛЬНОМУ вузі.
Але й в інших арміях завойовників «кращого життя» з інтелектом проблеми. Нікому навіть вголос сказати ідіотам – що вони – ідіоти. Хто навіжену Вітренко – наше національне позорище - підпускає до кольорових екранів? Такі ж самі? Нікому сказати – мадам, ви – тупа і брехлива, бо для такого висновку потрібно, щоби сірі клітини працювали краще ніж у неї.. Ніхто не в змозі пояснити міністрам, що газовий гопачок – то є приводом для вигнання їх дуже обхезаною мітлою. І у президента радників толкових не видно, не чутно, невже він все від себе говорить? Та що там міністри –президенти, ви на шкільних уроках побувайте та підручники спробуйте прочитати. І т.д. і т.п.
Ось що треба для створення ідеології, хай не ідеальної, а просто нормальної країни – вчити людей думати. Ну, погано з цим в країні. Суцільні істерики. І таке враження, що всі інтелектуали України сидять на «Майдані», і весь мозковий потенціал направляють на починку крана замість дяді Васі, тобто, як штовханути «маленького українця» захищати себе. Ноутбуком гвіздки забивати. А хто буде вчити Бобкиних-Добкиних мислити державно?
Звичайно, слабкість на мозок – не єдина біда. Заповіді – теж розтрощені. З ними нагору не пролізеш. І що робити? Не переведеш же всіх у протестанти. Є проблема, та як вирішувати? Йодом владу годувати?
2006.02.27 | Daisy
Нажаль, не встигла прочитати уважно,
Але хочу сказати, що мене дуже порадувала ця дискусія. Хоча б тому, що вона є спробою відійти від дискусій "ти - дурак" "Ні, ти - дурак," якими пічкають нас з екранів телевізорів наші політики. Звичайно, вона може здатися нікому не потрібною через її абстрактність, але для того, щоб рухатись, треба спочатку визначити напрямок.Хочк зауважити одне, що категорія "краще" є дуже суб"єктивною. Те, що називає кращим мій пасинок просто ні на яку голову не налазить, з моєї точки зору. Чи означає це, що я маю рацію, а він - ні? Чи навпаки? Хто може визначити це?
2006.02.27 | BIO
Вас вже почули в Олівці :) (1/2)
2 березня о 22 годині на Першому каналі в режимі прямого ефіру розпочинається ток-шоу на соцільно-політичну тематику «Толока».Програма ще знаходиться в розробці, тому поки не відомі ведучі, й учасники дискусії, але пан Павлюк детально розказав про сам формат передачі.
Сама назва програми, за його словами, пов’язана як з концепцією програми, так і зі студійними декораціями: «На відміну від інших програм, ми вирішили створити декорації з якоюсь ідеєю, і пов’язати їх з «толокою». Толока – це своєрідний майдан, в якого є свої атрибути. Приміром, дзвінниця, раніше за домомогою дзвінниці скликали на толоку громадян. Тому й у декораціях вона теж буде використана. Взагалі, український етнографічний довідник тлумачить «толоку» як найдавнішу форму взаємної допомоги, і тому в основу цього проекту ми заклали сучасні принципи «толоки» як і в жанровому, так і в змістовному вирішенні».
За жанром це дискусійне ток-шоу, яке триватиме одну годину.
Також новостворене ток-шоу не залишиться без опитування, що вже стало обов’язкою складовою майже будь якої політичної дискусійної програми. Однак, на цей раз інтерактивні опитування замінять опитування через інтернет, які теж не претендують на репрезентативність: «Через інтернет на сайті НТКУ користувачі відповідатимуть на певні запитання з даної теми. Цю інформацію ми закладатимемо в сценарну основу, будемо брати певну вибірку. Ми не претендуємо на репрезентативність нашого опитування, ми просто матимемо думку нашої аудиторії»
То ж, ефір програми 2 березня. Перша тема - чи може громадянин впливати на свого обранця...
ПС Отож і я кажу, скіки треба бовваніти у дзвінницю щоб пан Михаіл
хоча б підійшов до Першої теми на постріл гармати ?
Замість чудити з організаціями бальних конкурсів на кращий ідеал.
Бо цих токшоу незабаром буде як мильних серій, а впливати ми
будемо у найкращому разі на власні ТВпультики.
Так що ж таке заважає зробити ті мобільні голосування
репрезентативними ? "Ім" влом задіяти хоча б АОН ?
Або роздати тест-групам унікальні коди для голосування
через Інет ? Чи щось інше у штанях не так стоить ?
Ага, вони хотять "мати" нашу думку, ну це щиро...
Радгоспний ІР
ППС
Для інтерактивного опитування на сайті Першого каналу до уваги відвідувачів буде запропоновано кілька питань:
1. Чи достатньо Вам активно висловити свою політичну позицію раз на п’ять років під час виборів, чи Ви б хотіли постійно впливати на діяльність представницьких органів влади (конкретно у вашому місті, області, селі)?
2. Яка система виборів посилює або навпаки послаблює рівень відповідальності влади перед виборцями і яким чином, на вашу думку, можна посилити рівень відповідальності влади (на всіх рівнях) перед громадянами?
2006.02.28 | ІІ Михайло Волошин
Re: Нажаль, не встигла прочитати уважно,
Daisy пише:> Хочк зауважити одне, що категорія "краще" є дуже суб"єктивною. Те, що називає кращим мій пасинок просто ні на яку голову не налазить, з моєї точки зору. Чи означає це, що я маю рацію, а він - ні? Чи навпаки? Хто може визначити це?
Нажаль, ви дійсно не прочитали все уважно. Перегляньте ось це - можливо, з цього питання стане щось зрозуміліше: "Механізм формування соціального замовлення" http://www2.maidanua.org/news/view.php3?bn=maidan_free&trs=-1&key=1140971296&first=&last=