Європа, мої неврози
03/17/2006 | Юрій Андрухович
Шановні пані й панове,
цей виступ мав би стати передусім виявом вдячності. Напевно, для того й існують на цьому світі літературні премії, щоб цього доброго почуття робилося хоч трохи більше. Тому я хочу скористатися цією чудовою нагодою і Вашою присутністю в цій залі, щоб ще раз уголос висловити глибоку вдячність передусім тим, хто спричинився до виходу моїх «Дванадцяти обручів» німецькою мовою – я щиро дякую моєму Видавництву і моїй Перекладачці. Найбільша заслуга в тому, що ми з Вами на цьому світі не розминулися, належить саме їм. По-друге, я дякую тим, хто цю книгу зауважив і хто про неї писав, у такий спосіб спричинивши досить широкий розголос у німецькомовному книжковому просторі – я глибоко вдячний усім без винятку рецензентам та оглядачам цього роману. По-третє, я надзвичайно вдячний простим читачам (хоч у дійсності жоден читач не буває простим, тож даруйте мені умовність окреслення), так от, я вдячний усім, кого я зустрів і побачив під час моїх численних читань у більших та менших містах цієї частини Європи, усім, хто щоразу заповнював аудиторії і реаґував перш усього своєю уважністю, чутливістю, сміхом, запитаннями, олівцевими помітками на сторінках. Але й тим із читачів – їх значно більше – кого я жодного разу, на жаль, не зустрів і не побачив, хоча, сподіваюся, відчув суто атмосферично їхні переживання, викликані моїм текстом – усім їм я страшенно вдячний.
Безперечно, я дякую містові Ляйпциґу та Організаторам цієї премії – тим більш для мене цінної, що в її назві знайшлося місце для поєднання двох понять, котрі були й залишаються для мене ключовими: перше з них Європа, а друге порозуміння. Я не можу не подякувати Журі цієї премії за те, що воно так високо оцінило мої зусилля і парадоксальним чином вирішило присвоїти цю премію порозуміння творові, одним з головних мотивів якого є його, порозуміння, неможливість.
Я вдячний тобі, Інґо Шульце, за згоду на спільну подорож, за її опис, за те, що у своєму виступі ти вперше звернув мою увагу на речі, яких я досі не бачив, хоч увесь час на них дивився.
Перелік усіх Вас, кому я безмежно вдячний, я міг би продовжувати й продовжувати – настільки в мені її, вдячності, сьогодні багато.
Але мою вдячність віднедавна сильно зіпсовано. 20 лютого 2006 року у світ вийшло інтерв’ю пана Фергойґена газеті Die Welt. Пан Фергойґен – нагадаю тим із Вас, котрі не відразу зорієнтуються – є одним із заступників голови Європейської Комісії, тобто сказати, що він особа офіційна буде навіть недостатньо – він суперофіційна суперособа. У відповідь на запитання журналіста про майбутнє Об’єднаної Європи він сказав таке: Через 20 років усі європейські країни стануть членами Євросоюзу – за винятком країн-спадкоємниць СРСР, які сьогодні ще не в ЄС.
Висловлювання пана Фергойґена має на мене шалений вплив. Я вчергове ставлю хрест на надіях і дозволяю собі сказати все, що я з цього приводу відчуваю. Можливо, це нечемно, можливо, замість вдячності з мене зараз полізе суцільна образа. Можливо, та навіть і не можливо, а точно, Ви – не та аудиторія, котра на це заслуговує, і тут зовсім не те місце, де я мав би зосереджувати Вашу увагу саме на цій драмі. Але я не можу про це не говорити, я був би з Вами нещирим, якби я про це не говорив. Мені здається, вчергове перекреслене інакше майбутнє, що значною мірою становило сенс моїх надій та зусиль, є достатньою підставою для цього неврозу.
У грудні 2004 року, в дивовижну мить між завершенням нашої помаранчевої революції та повторним туром наших президентських виборів, я отримав нагоду виступити перед європейськими парламентарями у Страсбурзі. Суть мого виступу полягала в тому, що я просив їх, а з ними і всю європейську спільноту, допомогти певній проклятій країні врятувати саму себе. Я звертався до них приблизно так, що хотів би виразно почути з Європи, що вона чекає нас, що вона не може без нас, що Європа без України не відбудеться у всій своїй повноті. Нині остаточно підтверджується те, що я просив занадто багато.
З того часу минуло 15 місяців, з яких дві третини я прожив серед Вас. Тобто – дозволю собі сарказм – у Європі. За цей час я погодився на десятки інтерв’ю, публічних дискусій, круглих столів та ще десятки літературних читань. У цих виступах я значною мірою перетворився на ретранслятора однієї, не такої вже й абсурдної ідеї – про те, що і ми в Європі. Останні чотири слова є цитатою, сформульованою наприкінці ХІХ століття, 110 років тому. Цими словами публіцист, есеїст і перекладач Іван Франко хотів привернути увагу мислячих європейців до нестерпно аутсайдерської ситуації українців Галичини і загалом українців як таких. Це досить болісна формула, ви тільки вслухайтеся: І ми в Європі. Це волання в пустелі.
Так от, минуло 110 років, а потреба в ретрансляції цього гасла так і не відпала – швидше навіть загострилася. Тож я й намагався про це за кожної нагоди говорити, оскільки для мене життєво важливою є Ваша допомога тій самій проклятій країні, мовою якої мені випало писати і освідчуватися. І ця допомога не була б чимось фантастичним, вона полягала б винятково в одному: не формулювати речей, котрі вбивають надію.
Як виявилося, всі ті десятки моїх виступів пішли намарне. Мабуть, я говорив надто невиразно й тихо. Європейського порозуміння не відбулося.
Зате відбулася візова афера. Виявилося, що в Європі це також трапляється: для досягнення перемоги на виборах годяться будь-які засоби. У цьому випадку – масована атака правих політиків на своїх опонентів, унаслідок якої жодна зі сторін особливо не потерпіла, ось навіть і спільний уряд постав після всіх взаємних нападів. Потерпіла ж при цьому виключно третя сторона, якої, зрештою, не шкода -- українське суспільство, на довгі-предовгі роки засоційоване в пересічній німецькій підсвідомості з червоним сигналом небезпеки. І – що так само прикро – жодного інтелектуального голосу з німецького боку, який принаймні піддав би сумніву слушність усієї кампанії. Жодного письменника, філософа чи науковця, котрий просто вголос засумнівався б у тому, що українське суспільство і справді всуціль складається зі злочинців та повій і всі вони так і рвуться на священну Шенґенську територію, щоб зруйнувати добробут і безпеку її споконвічних мешканців. Звісно, я буду щасливий сто разів попросити пробачення у тих із вас, які вкажуть мені, що я чогось не догледів і насправді такі голоси лунали. Але боюся, що мені не доведеться вибачатися.
Так, я щось говорив і лишився непочутим. Моє перебування серед Вас завершується, і я повертаюся в Україну з єдиною відповіддю на моє головне запитання – тією, що її так недвозначно сформулював пан Фергойґен.
До речі, Ви вже, певно, звернули увагу – в його інтерв’ю слово «Україна» взагалі не звучить. Там говориться узагальнено: країни-спадкоємниці СРСР. Проте саме і тільки в Україні це висловлювання викликало неймовірно драматичну реакцію. Вона всюди – у заголовках новин та інтернетних банерах, її тиражують і коментують. Передусім – політичні реваншисти, антиєвропейські, замовлені Росією сили, ті, що були владою вчора, а нині називають себе опозицією, хоч у справі нищення агітаційних наметів та підпалів автомашин своїх супротивників вони й далі поводяться як і тоді, коли перебували при владі, себто цілком нахабно, брутально й безкарно. І вони фактично вже святкують перемогу – який нищівний удар по президентові з його європейською мрією, яка нагода для глузування із самих лише понять європейський вибір, євроінтеґрація та демократичні вартості! Тішаться з цього приводу й за межами України. Російський Інтернет просто атакує нас заголовками типу «УКРАИНЕ УКАЗАЛИ НА ЕЕ МЕСТО».
Цілком зрозуміло, чому все відбувається саме так, як відбувається. Адже цілком зрозуміло, кого саме мав на увазі пан Фергойґен, уживаючи поняття країни-спадкоємниці. Таких країн з європейською мрією у колишньому СРСР є всього одна. І рік тому вона, як і я, вірила в те, що її зрозуміють.
Але, виявляється, здійснивши чудо, ми нічого не змінили.
Усе, що нам пропонується замість європейської перспективи – це спрощений візовий режим. Наскільки я розумію, спрощення полягатиме виключно у своєрідному підкупі еліт, представникам яких, можливо, дозволять отримувати єдину шенґенську візу на 5 років – супер! Що стосується всіх інших 99% позаелітних українців, то для них це спрощення обернеться радше ускладненням, причому неподоланним. До їхніх послуг готуються удвічі дорожчі візи нового зразка, із застосуванням – як це називається? – біометричних критеріїв. Європейський Союз обирає відверто бушівський шлях самозахисту: він вимагає відбитки пальців. Так, відбитки пальців – як і належиться усім на світі злочинцям і повіям! Візова афера продовжує резонувати, і санітарний кордон насправді зміцнюється та розбудовується. Відбувається щось, прямо протилежне тому, чого я так сподівався. Щось прямо протилежне європейському порозумінню.
Насправді я хочу не так і багато: щоб українцям дозволили їздити Європою без перешкод. Хоча б на тій підставі, що вони теж європейці. Тобто щоб на них так само поширювалася 13 стаття Загальної декларації прав людини про свободу пересування – хоча б на тій підставі, що вони теж люди, навіть ті з них, які мають по вісім пальців і третє око – на животі. Щоб вони просто сідали – в автомобілі, потяги або на велосипеди – і вирушали в західному напрямку, цілком леґально і довільно. Вони не зруйнують нічиїх міст і не знищать жодної культурної пам’ятки, повірте мені на слово. І навіть ринку праці вони не зруйнують, це ж просто нонсенс – думати, наче вони можуть зруйнувати чий-небудь ринок праці!
Тим часом усього мене переповнюють погані підозри і припущення. Я знаю, що вони як мінімум нетактовні, але нікуди від них не можу подітися. Як наприклад: а може Європа просто боїться? Може, вона боїться Європи, самої себе? Може вона тому від нас і закривається, що ми заблизько до серця прийняли її вартості, що ці вартості стали нашими? Бо насправді їй самій уже давно до цих вартостей немає ніякого діла? І головне, чого вона прагне – це не змінюватися. І саме цю нездатність до змін плекає в собі як свою найвищу таємну вартість?
Шановні пані й панове, дорогі друзі, сьогодні я хочу запросити всіх Вас у спільники проти цієї нездатності. Я припускаю, що на 99% Європа може складатися з фергойґенів, але я не перестаю вірити в її останній відсоток. Мені дуже важливо знати, що він є. Адже мені залишається, як завжди, все починати спочатку. Залишається визнати, що всі мої попередні романи просто жахливі, і мені слід починати новий. Залишається вірити, що, незважаючи на згадані 99%, писання книжок здатне змінювати цей світ і навіть Європу. Залишається все одно бути вдячним – Ви мене, можливо, не зовсім добре почули і не надто зрозуміли, але при цьому дуже старалися. Звичайно, я дякую Вам за те, що Ви зауважили мої конвульсивні рухи і не надто переконливу жестикуляцію. Але передусім я дякую за цю нагоду – вперше у житті звертатися до Вас з усією гіркою відвертістю, котра накопичувалась у мені упродовж цих 15 місяців поміж Страсбурґом і Ляйпциґом.
цей виступ мав би стати передусім виявом вдячності. Напевно, для того й існують на цьому світі літературні премії, щоб цього доброго почуття робилося хоч трохи більше. Тому я хочу скористатися цією чудовою нагодою і Вашою присутністю в цій залі, щоб ще раз уголос висловити глибоку вдячність передусім тим, хто спричинився до виходу моїх «Дванадцяти обручів» німецькою мовою – я щиро дякую моєму Видавництву і моїй Перекладачці. Найбільша заслуга в тому, що ми з Вами на цьому світі не розминулися, належить саме їм. По-друге, я дякую тим, хто цю книгу зауважив і хто про неї писав, у такий спосіб спричинивши досить широкий розголос у німецькомовному книжковому просторі – я глибоко вдячний усім без винятку рецензентам та оглядачам цього роману. По-третє, я надзвичайно вдячний простим читачам (хоч у дійсності жоден читач не буває простим, тож даруйте мені умовність окреслення), так от, я вдячний усім, кого я зустрів і побачив під час моїх численних читань у більших та менших містах цієї частини Європи, усім, хто щоразу заповнював аудиторії і реаґував перш усього своєю уважністю, чутливістю, сміхом, запитаннями, олівцевими помітками на сторінках. Але й тим із читачів – їх значно більше – кого я жодного разу, на жаль, не зустрів і не побачив, хоча, сподіваюся, відчув суто атмосферично їхні переживання, викликані моїм текстом – усім їм я страшенно вдячний.
Безперечно, я дякую містові Ляйпциґу та Організаторам цієї премії – тим більш для мене цінної, що в її назві знайшлося місце для поєднання двох понять, котрі були й залишаються для мене ключовими: перше з них Європа, а друге порозуміння. Я не можу не подякувати Журі цієї премії за те, що воно так високо оцінило мої зусилля і парадоксальним чином вирішило присвоїти цю премію порозуміння творові, одним з головних мотивів якого є його, порозуміння, неможливість.
Я вдячний тобі, Інґо Шульце, за згоду на спільну подорож, за її опис, за те, що у своєму виступі ти вперше звернув мою увагу на речі, яких я досі не бачив, хоч увесь час на них дивився.
Перелік усіх Вас, кому я безмежно вдячний, я міг би продовжувати й продовжувати – настільки в мені її, вдячності, сьогодні багато.
Але мою вдячність віднедавна сильно зіпсовано. 20 лютого 2006 року у світ вийшло інтерв’ю пана Фергойґена газеті Die Welt. Пан Фергойґен – нагадаю тим із Вас, котрі не відразу зорієнтуються – є одним із заступників голови Європейської Комісії, тобто сказати, що він особа офіційна буде навіть недостатньо – він суперофіційна суперособа. У відповідь на запитання журналіста про майбутнє Об’єднаної Європи він сказав таке: Через 20 років усі європейські країни стануть членами Євросоюзу – за винятком країн-спадкоємниць СРСР, які сьогодні ще не в ЄС.
Висловлювання пана Фергойґена має на мене шалений вплив. Я вчергове ставлю хрест на надіях і дозволяю собі сказати все, що я з цього приводу відчуваю. Можливо, це нечемно, можливо, замість вдячності з мене зараз полізе суцільна образа. Можливо, та навіть і не можливо, а точно, Ви – не та аудиторія, котра на це заслуговує, і тут зовсім не те місце, де я мав би зосереджувати Вашу увагу саме на цій драмі. Але я не можу про це не говорити, я був би з Вами нещирим, якби я про це не говорив. Мені здається, вчергове перекреслене інакше майбутнє, що значною мірою становило сенс моїх надій та зусиль, є достатньою підставою для цього неврозу.
У грудні 2004 року, в дивовижну мить між завершенням нашої помаранчевої революції та повторним туром наших президентських виборів, я отримав нагоду виступити перед європейськими парламентарями у Страсбурзі. Суть мого виступу полягала в тому, що я просив їх, а з ними і всю європейську спільноту, допомогти певній проклятій країні врятувати саму себе. Я звертався до них приблизно так, що хотів би виразно почути з Європи, що вона чекає нас, що вона не може без нас, що Європа без України не відбудеться у всій своїй повноті. Нині остаточно підтверджується те, що я просив занадто багато.
З того часу минуло 15 місяців, з яких дві третини я прожив серед Вас. Тобто – дозволю собі сарказм – у Європі. За цей час я погодився на десятки інтерв’ю, публічних дискусій, круглих столів та ще десятки літературних читань. У цих виступах я значною мірою перетворився на ретранслятора однієї, не такої вже й абсурдної ідеї – про те, що і ми в Європі. Останні чотири слова є цитатою, сформульованою наприкінці ХІХ століття, 110 років тому. Цими словами публіцист, есеїст і перекладач Іван Франко хотів привернути увагу мислячих європейців до нестерпно аутсайдерської ситуації українців Галичини і загалом українців як таких. Це досить болісна формула, ви тільки вслухайтеся: І ми в Європі. Це волання в пустелі.
Так от, минуло 110 років, а потреба в ретрансляції цього гасла так і не відпала – швидше навіть загострилася. Тож я й намагався про це за кожної нагоди говорити, оскільки для мене життєво важливою є Ваша допомога тій самій проклятій країні, мовою якої мені випало писати і освідчуватися. І ця допомога не була б чимось фантастичним, вона полягала б винятково в одному: не формулювати речей, котрі вбивають надію.
Як виявилося, всі ті десятки моїх виступів пішли намарне. Мабуть, я говорив надто невиразно й тихо. Європейського порозуміння не відбулося.
Зате відбулася візова афера. Виявилося, що в Європі це також трапляється: для досягнення перемоги на виборах годяться будь-які засоби. У цьому випадку – масована атака правих політиків на своїх опонентів, унаслідок якої жодна зі сторін особливо не потерпіла, ось навіть і спільний уряд постав після всіх взаємних нападів. Потерпіла ж при цьому виключно третя сторона, якої, зрештою, не шкода -- українське суспільство, на довгі-предовгі роки засоційоване в пересічній німецькій підсвідомості з червоним сигналом небезпеки. І – що так само прикро – жодного інтелектуального голосу з німецького боку, який принаймні піддав би сумніву слушність усієї кампанії. Жодного письменника, філософа чи науковця, котрий просто вголос засумнівався б у тому, що українське суспільство і справді всуціль складається зі злочинців та повій і всі вони так і рвуться на священну Шенґенську територію, щоб зруйнувати добробут і безпеку її споконвічних мешканців. Звісно, я буду щасливий сто разів попросити пробачення у тих із вас, які вкажуть мені, що я чогось не догледів і насправді такі голоси лунали. Але боюся, що мені не доведеться вибачатися.
Так, я щось говорив і лишився непочутим. Моє перебування серед Вас завершується, і я повертаюся в Україну з єдиною відповіддю на моє головне запитання – тією, що її так недвозначно сформулював пан Фергойґен.
До речі, Ви вже, певно, звернули увагу – в його інтерв’ю слово «Україна» взагалі не звучить. Там говориться узагальнено: країни-спадкоємниці СРСР. Проте саме і тільки в Україні це висловлювання викликало неймовірно драматичну реакцію. Вона всюди – у заголовках новин та інтернетних банерах, її тиражують і коментують. Передусім – політичні реваншисти, антиєвропейські, замовлені Росією сили, ті, що були владою вчора, а нині називають себе опозицією, хоч у справі нищення агітаційних наметів та підпалів автомашин своїх супротивників вони й далі поводяться як і тоді, коли перебували при владі, себто цілком нахабно, брутально й безкарно. І вони фактично вже святкують перемогу – який нищівний удар по президентові з його європейською мрією, яка нагода для глузування із самих лише понять європейський вибір, євроінтеґрація та демократичні вартості! Тішаться з цього приводу й за межами України. Російський Інтернет просто атакує нас заголовками типу «УКРАИНЕ УКАЗАЛИ НА ЕЕ МЕСТО».
Цілком зрозуміло, чому все відбувається саме так, як відбувається. Адже цілком зрозуміло, кого саме мав на увазі пан Фергойґен, уживаючи поняття країни-спадкоємниці. Таких країн з європейською мрією у колишньому СРСР є всього одна. І рік тому вона, як і я, вірила в те, що її зрозуміють.
Але, виявляється, здійснивши чудо, ми нічого не змінили.
Усе, що нам пропонується замість європейської перспективи – це спрощений візовий режим. Наскільки я розумію, спрощення полягатиме виключно у своєрідному підкупі еліт, представникам яких, можливо, дозволять отримувати єдину шенґенську візу на 5 років – супер! Що стосується всіх інших 99% позаелітних українців, то для них це спрощення обернеться радше ускладненням, причому неподоланним. До їхніх послуг готуються удвічі дорожчі візи нового зразка, із застосуванням – як це називається? – біометричних критеріїв. Європейський Союз обирає відверто бушівський шлях самозахисту: він вимагає відбитки пальців. Так, відбитки пальців – як і належиться усім на світі злочинцям і повіям! Візова афера продовжує резонувати, і санітарний кордон насправді зміцнюється та розбудовується. Відбувається щось, прямо протилежне тому, чого я так сподівався. Щось прямо протилежне європейському порозумінню.
Насправді я хочу не так і багато: щоб українцям дозволили їздити Європою без перешкод. Хоча б на тій підставі, що вони теж європейці. Тобто щоб на них так само поширювалася 13 стаття Загальної декларації прав людини про свободу пересування – хоча б на тій підставі, що вони теж люди, навіть ті з них, які мають по вісім пальців і третє око – на животі. Щоб вони просто сідали – в автомобілі, потяги або на велосипеди – і вирушали в західному напрямку, цілком леґально і довільно. Вони не зруйнують нічиїх міст і не знищать жодної культурної пам’ятки, повірте мені на слово. І навіть ринку праці вони не зруйнують, це ж просто нонсенс – думати, наче вони можуть зруйнувати чий-небудь ринок праці!
Тим часом усього мене переповнюють погані підозри і припущення. Я знаю, що вони як мінімум нетактовні, але нікуди від них не можу подітися. Як наприклад: а може Європа просто боїться? Може, вона боїться Європи, самої себе? Може вона тому від нас і закривається, що ми заблизько до серця прийняли її вартості, що ці вартості стали нашими? Бо насправді їй самій уже давно до цих вартостей немає ніякого діла? І головне, чого вона прагне – це не змінюватися. І саме цю нездатність до змін плекає в собі як свою найвищу таємну вартість?
Шановні пані й панове, дорогі друзі, сьогодні я хочу запросити всіх Вас у спільники проти цієї нездатності. Я припускаю, що на 99% Європа може складатися з фергойґенів, але я не перестаю вірити в її останній відсоток. Мені дуже важливо знати, що він є. Адже мені залишається, як завжди, все починати спочатку. Залишається визнати, що всі мої попередні романи просто жахливі, і мені слід починати новий. Залишається вірити, що, незважаючи на згадані 99%, писання книжок здатне змінювати цей світ і навіть Європу. Залишається все одно бути вдячним – Ви мене, можливо, не зовсім добре почули і не надто зрозуміли, але при цьому дуже старалися. Звичайно, я дякую Вам за те, що Ви зауважили мої конвульсивні рухи і не надто переконливу жестикуляцію. Але передусім я дякую за цю нагоду – вперше у житті звертатися до Вас з усією гіркою відвертістю, котра накопичувалась у мені упродовж цих 15 місяців поміж Страсбурґом і Ляйпциґом.
Відповіді
2006.03.17 | olena
Re: Європа, мої неврози
На жаль сумна правд – сей дiд Ферхойген вирiшив долю мiльйонiв людей. С я впевнена не задармо. Эдина надiя, що вiн ского загнеться, вiн - це минуле Эвропи. Працювати треба не з ним, а з молодими полiтиками. Вони ще не такi цинiчнi I продажнi. Бо саме вони, а не цей старий маразматичний дiд, будуть вирiшувати долю молодоi Эвропи. Забийте на Ферхойгена.2006.03.17 | Серж.
Re: Європа, мої неврози
Течение дел таково, что если Европа и дальше будет отгораживаться от наших туристов и просто представителей бывшего СССР, то в конце концов там появятся наши завоеватели, которые благодаря своему уровню сознания продемонстрируют с их жителями то же, что и свободный мир с нашими народами за последние 15 лет (сотни тысяч наших нормальных женщин по всему миру занимаются проституцией и т.д.). Разрушенные нами в будущем европейские города вновь покажут, что к славянам лучше таки относится по человечески. Европейцы - мне Вас жаль. Однако семена пренебрежения и ненависти рано или поздно взростают. Ведро с помоями, поставленное под соседскую дверь скорей всего окажется на голове недоброжелателя. Аминь.2006.03.17 | Серж.
Re: Європа, мої неврози
Течение дел таково, что если Европа и дальше будет отгораживаться от наших туристов и просто представителей бывшего СССР, то в конце концов там появятся наши завоеватели, которые благодаря своему уровню сознания продемонстрируют с их жителями то же, что и свободный мир с нашими народами за последние 15 лет (сотни тысяч наших нормальных женщин по всему миру занимаются проституцией и т.д.). Разрушенные нами в будущем европейские города вновь покажут, что к славянам лучше таки относится по человечески. Европейцы - мне Вас жаль. Однако семена пренебрежения и ненависти рано или поздно взростают. Ведро с помоями, поставленное под соседскую дверь скорей всего окажется на голове недоброжелателя. Аминь.2006.03.17 | ОРИШКА
Через 20 лет придется говорить об объединенной
мусульманской Европе, и автоматически ценности свободного мира, права человека и прочая еворпейская соломинка окажутся в руках бывшвго СНГ.Приветствую турецкую Германию, черный Лондон, разноцветный Монмартр! Здесь нет места украинцам!
Откройте глаза, еурапейцы, вам осталось разработать новые фасонвы паранджи.
2006.03.17 | Харцизяка
Влучно! (-)
2006.03.22 | Мусульманин
Re: Через 20 лет придется говорить об объединенной
Не вижу в том ничего худого... А Украине, например, стоило бы поучиться у мусульман, вспомнить о том, что она имеет такое же отношение к Азии как и к Европе. Не к россии, а к настоящему Востоку, исламскому. Постоянно слышу противопоставление Европы (типа культура) и Азии (варвары, дикари). Приезжайте в ОАЭ, например, полюбуйтесь на этих "дикарей" и на их общество,которое намного гармоничнее и моральнее. Мне намного больше по норову чем русское пьянство, и европейская легальная зоофилия. Может, всё-таки не стоит превозносить европейскую джахилийю, не посмотрев вокруг как следует? И вспомнить о том, что "скифы мы, да, азиаты мы":-))) Что скажете?2006.03.17 | Ajj
Re: Європа, мої неврози
Молодець Андрухович!!!2006.03.17 | Горицвіт
В принципі, цей стан можна змінити, при двох умовах
(1) Потужне і реальне покращення всередині України.(2) Потужна пропаганда в Західній Європі.
Тоді можна зламати негативне ставлення зах-європейців до зближення з Україною. Адже об'єктивних причин нема (не буде): цивілізовану європейську країну чого відштовхувати.
Але потрібні швидкі і радикальні дії.
2006.03.18 | Чучхе
Якщо у Андруховича неврози хай натуралізується в Німеччині
і не випендрюється за всю Україну. Посидить в якомусь фільтраційному пункті з неграми та арабами - набереться ще більшої європейськости. А як на мене то ми вже жили у союзі радянському, європейський союз нас знищить.та й європейськість у нас дивна, бо в неї в першу чергу не вірять її провідники (і слава Богу!!!), бо розумні. Ось наприклад, європеєць Вакарчук в свіжому дзеркалі тижня
>Первая конфигурация моих размышлений — «я — европеец, потому что я украинец/украинка», или о европейском выборе Украины. Если бы было не лень украинским статистикам сосчитать, сколько раз в день звучат в разных дискурсах словосочетания «европейский выбор», «европейские ценности», то мы бы могли легко пополнить Книгу рекордов Гиннесса. А что кроме этой риторики? Как мы на самом деле строим Европу в Украине и Украину в Европе?
>Скажем, в Ирландии дети уже с первого класса осваивают на уроках интересные языковые, математические и географические игры на тему Ирландии в Европе, и у этих игр есть свое кредо: «я — европеец, поскольку я ирландец/ирландка». Однако в такой политике в Украине должны быть заинтересованы хотя бы те министерства, которые призваны воплощать, а не только декларировать европейский выбор Украины.
Про Ірландію я промовчу. Я думаю, що там далеко не настільки сумна ситуація, щоб відмовлятись від своєї нації в ім"я європейського космополітизму. Там зараз тільки почалися обговорення, чи варто відмовлятися від законодавчих актів, прийнятих у 12-му столітті, і аборти заборонені, що б Вакарчук, звичайно, не схвалив. Але мене оце вражає: за європейськість мені вгружає людина, яка не так давно абсолютно по-совковому прихватизувала більше гектара землі в Бучі типу для ведення дачного господарства
Но коммент
2006.03.20 | Mary
А до чого Андрухович до Вакарчука? (-)
2006.03.22 | Чучхе
Обоє позиціонують себе, як провідники європейської ідеї в Укр(-)
2006.03.23 | Mary
ну і що? кучма теж себе так позиціонував час від часу
так шо, ми будемо Андруховичу закидати всі гріхи Кучми, чи як?логіка де?
2006.03.19 | Mary
Тут мала бути відповідь Андруховичу.
Так, тут мала бути відповідь на промову Андруховича – такий собі букет вельми різних вражень – я збиралася розписати педантично і дотошно все, що мені в промові сподобалося, все, що здивувало і викликало знизування плечима, все, з чим я збиралася не погодитися і проти чого мала висловити якісь подоби аргументів, запропонувати інші форми чи стратегії реакцій...Але в мене все не було часу, і поки я носилася з думками та займалася іншими справами, я відчула, що відповідати головою на текст написаний серцем (можна було б сказати „написаний кров’ю”, але то б прозвучало надто патетично
Шо каже серце? Химерне, воно вибирає те, що найбільше насторожило і стурбувало голову, найслабшу слабкість воно дивним чином переплавлює в найміцнішу силу.
Дався тобі той мудак фергойген, - хотілося сказати, - невже не можна було показати йому середнього пальця, як тому москальському дикторові, сказати якусь влучно-анегдотичну фразу, повну авто-іронії, ще повнішу Європо-іронії, яка (ця твоя іронія) пройшла цілком непоміченою через зграю любителів погавкати на форумі ДТ. Міг би вдягнути чергову карнавальну маску, міг би сипати дотепами, міг би бути тим з Андруховичів, котрого читати легко й приємно.
Так ні, ти хочеш бути вірним своїм слухачам (і читачам?), ти хочеш бути щирим, терпким, гірким. Ти хочеш бути відкритим. Вибачте, сьогодні я не буду блазнем, не буду вас чарувати й розважати. Не буду легким і грайливим. Ось я, той інший Андрухович, кому болить ця Україна і ця Європа. Я навіть назву цю любов хворобою – назву її неврозом.
І знаєш же ж, знаєш, як копошитимуться твої „любителі” на віртуальних форумах, як обслинюватимуть всі деталі, з яким задоволенням потиратимуть руки, дихатимуть в монітор і клацатимуть по клаві: Андруховича нарешті зрадила його улюблена коханка, ця сучка Європа, а він її любить, а він думав що то взаємне.
Так ні, ти ставиш на той 1%, кому не байдуже. На тих, хто захоче послухати серцем, а не жовчним або сечовим міхуром, чи якимось іншим тельбухом. На тих, хто вчитиметься в тебе твоєї щирості, твоєї гіркоти, твоєї небайдужості, твоєї людяності – навіть до повій і злочинців, і всіляких інших рагулів. Навіть, а чи може „в першу чергу” до них...
Ти скидаєш всі маски, всі обладунки. Ти не мав меча. То був лютні гриф.
Чому тобі болить серце? Бо воно в тебе є.
2006.03.21 | Nemesis
Він просто був радий побачити Європу.
Mary пише:> Ти скидаєш всі маски, всі обладунки. Ти не мав меча. То був лютні гриф.
Щось короткий та не в тому місці. Мабуть він все ж просто дуже зрадів Європі?!
> Чому тобі болить серце? Бо воно в тебе є.
Є в Європі про це серенада: Я прийшов, ти не дала, підманула-підвела.
2006.03.21 | Mary
Немезісе, ти втрачаєш кваліфікацію
Ні не влучно, ні не смішно, ні не образливо.Нецікаво.
Nemesis пише:
> Mary пише:
>
> > Ти скидаєш всі маски, всі обладунки. Ти не мав меча. То був лютні гриф.
>
> Щось короткий та не в тому місці. Мабуть він все ж просто дуже зрадів Європі?!
>
> > Чому тобі болить серце? Бо воно в тебе є.
>
> Є в Європі про це серенада: Я прийшов, ти не дала, підманула-підвела.
2006.03.21 | Nemesis
І ти довго за мною гналася, щоб це сказати?
Прєвєд, кросавєца, пєші єсчо.Хоча на відміну від стада сентиментальних бабуїнів в ЄС діє така установа Європарламент (чули про таке?). Він знов сказав, що найближчим часом не показуйте свій гриф від лютні: Україна, Молдова та (пост-Лукашенківська)Білорусь - можна дружити, але жити кожен буде в себе вдома.
Ще один невроз для неврастеників.
2006.03.21 | Mary
Хе-хе, сам прискакав, а на мене стрілки переводиш
Коханий Немезісе, якби в мене виникло нестримне бажання з тобою поспілкуватися, я б на безправила пішла тебе шукатиNemesis пише:
> Прєвєд, кросавєца, пєші єсчо.
Якщо тобі було що сказати по суті промови Андруховича - було коментувати промову. А якщо просто хочеш позалицятися підлітковими способом шарпання за косички - то й не нарікай - який коментар, така відповідь.
> Хоча на відміну від стада сентиментальних бабуїнів в ЄС діє така установа Європарламент (чули про таке?). Він знов сказав, що найближчим часом не показуйте свій гриф від лютні: Україна, Молдова та (пост-Лукашенківська)Білорусь - можна дружити, але жити кожен буде в себе вдома.
> Ще один невроз для неврастеників.
Цей коментар до мене не за адресою. Я взагалі не вважаю, що Україні потрібно прагнути якнайшвидше потрапити в ЄС. Україна в ЄС - це не моя мрія. Мені б, звісно, було приємно, якби можна було подорожувати Європою без віз, ауфентгальтсерляубнісів, і т.п. Проте це не є для мене самоціллю, бо якби було - я б вже досі виробила собі канадське проживання, як це зробили більшість моїх колег східноєвропейського походження. Ну та й насправді для вільного пересування Європою членство в ЄС не є необхідною умовою. А жодних інших агрументів для прагнення стати членом я особисто не бачу.
2006.03.19 | Олесь Бережний
Королівське Товариство Homo Sapiens, або Чи я верблюд?
З власного досвіду.У Брюсселі є такий вельми престижний, елітарний клуб Королівське Товариство Homo Sapiens. Віднедавна деякі мої знайомі та колеґи почали наполегливо радити, аби я серйозно подумав про набуття членства у тому екслюсивному клюбі. Авжеж, мені навіть допомогли заповнити купу мудрагельних анкет, поназбирати потрібні характеристики, довідки, свідоцтва та иншу необхідну для цього мукументацію. Усе виглядало досить солідно й переконливо.
Утім, 20 лютого 2006 року я прочитав у впливовому часописі The Wank інтерв'ю ясновельможного голови приймальної комісії Королевського товариства барона фон-Гуйфпіхвена, який з украй офіційним виглядом і надутими щоками розглядає справи кандидатів на членство у цій вишуканій організації. Він, ні сіло ні впало, заявив отаке: „Через 20 років усі безхвості та двоногі представники нордичної раси Homo Sapiens стануть членами нашого Товариства – за винятком тих кандидатів у члени, себто хвостатих і парнокопитних представників фауни, які насьогодні ще не набули цього членства.”
Мене від цього шляк трафив! Ураз почався невроз, цироз, діатез, анурез, туберкульоз і різноманітні инші недуги, що притаманні найсправжнісіньким безхвостим і двоногим представникам нордичної раси Homo Sapiens, аж ніяк не хвостатим і парнокопитним представникам фауни. Сповнений невимовного смутку, я почалапав до рідного свинарника. Утім, на його місті вже 15 місяців тому було збудовано спа євроатлантичного ґатунку.
Тремка від неврозу, цирозу й анурезу, рука моя мимохіть потягнулася за самогоном до льодівки. На жаль, там були лишень французькі коньяки та шампанське. Ухопив першу-ліпшу пляшку Veuve Clicquot, умить відкоркував і мерщій заходився гасити свій невимовний Weltsmertz. Друга рука тимчасом потягнулася до льодівки за рідним салом... але намацала лишень кавалки sushimi – свіжо накраяного атлантичного лосося.
Отак я і сидив на вишуканих кахлях, їв сиру рибу замість сала, запивав її час від часу пінистим шампаном, прямо з пляшки, замість самогону чи шмурдяку, і глипав у дзеркало. Усе не міг утямити, що вельмишановний барон фон-Гуйфпіхвен сплутав мене з якимось верблюдом! Невже барон не читав усі ті мої мудрагельні анкети, блискучі характеристики, довідки, свідоцтва та инші переконливі мукументи? Яким ще робом я можу довести його ясновельможности, що я не верблюд!
Раптом, щось буцім осяяло мене. Я знову глипнув у дзеркало. Ні, таки не верблюд!
Тоді я замислився. А чи сам ясновельможний барон фон-Гуйфпіхвен комусь показував такі самі свої анкети, характеристики, довідки, свідоцтва та инші мукументи? Може він сам і є той хвостатий і парнокопитний верблюд, який не читає? Може утакий спосіб він намагається приховати свою хвостату й парнокопитну сутність? Отут я вже замислився не на жарт.
2006.03.19 | ziggy_freud
навіщо барону доводити належність до Homo Sapiens
Олесь Бережний пише:> Він, ні сіло ні впало, заявив отаке: „Через 20 років усі безхвості та двоногі представники нордичної раси Homo Sapiens стануть членами нашого Товариства – за винятком тих кандидатів у члени, себто хвостатих і парнокопитних представників фауни, які насьогодні ще не набули цього членства.”
Очевидна надкомпенсація. Чи не відрізали барону в дитинстві хвіст? Чи не називали його батьки тварюкою?
Аристократія деградує. Від кшатріїв до придворних. І далі - до масовиків-витівників. В імперії Карла Великого баронів бізнес не мав би жодного успіху
2006.03.20 | Олесь Бережний
бо барон не баран чи баран не барон...
ziggy_freud пише:> Очевидна надкомпенсація.
Очевидна. Пан Гуйфпіхвен має, за словами втаємничених джерел, дрібноазійське походження!
2006.03.20 | ziggy_freud
джерело українофобії може бути аналогичним
є багато ліричних та неліричних історій, коли німецька жінка народжувала від вояка окупаційної армії (чи то визволителя). Колись познайомився з німецьким хлопцем, котрий приїхав в Україну шукати свого батька. Просто хотів з ним поговорити. І навіть запропонувати допомогу, як родителю фігово живеться. Знайшов у Донецькій області. Тато його послав... Але не всі безбатченки такі поблажливі до біологічних батьків.Про штазі - кращих друзів Путіна, можна і промовчати. Сьогодні воно зробить заяву, що Азіопа починається на польському кордоні, а завтра отримає гарну посаду в контрольованій РФ корпорації, що працює в цій самій Азіопі.
2006.03.21 | Мірко
А може рація у пана Фергойґена
Шановний пане Юрію,А чи не подумали собі, що може пан Фергойґен має рацію? Може треба буде народ ще з 25 років по пустині водити поки можна бути сісти за один стіл з розвиненими народами.
Здійміть помаранчеві окуляри. Подивіться на велику руїну.
Члени верховної ради державної мови не знають. Чужі війська розбудовують базу на її землях - бо свою незалежність Українська держава продала за 93 мілйони баксів. Тут навіть не мова чим вона є, - а що ціна у неї за низька! (А може ще за 100 мілйонів продамо Турецькому флоту Херсон. А за 100 тисяч дамо вірменам свині пасти на Хрещатику, - так для товариства тим свиням що на Банковій.
Стид панове. Фе.
Чи думаєте що Европі потрібна Україна з такою Донецько-Луганською резервацією, де замість homo sapiens живуть племена homo sovieticus. Навряд чи з такою непідтертою ср_кою хто пустить її між люди.
Перед Україною ще велике випробування поки буде готова на такий крок.
2006.03.21 | ziggy_freud
дивимось на велику руїну і проливаємо гірку сльозу
Мірко пише:> А чи не подумали собі, що може пан Фергойґен має рацію? Може треба буде народ ще з 25 років по пустині водити поки можна бути сісти за один стіл з розвиненими народами.
За стіл садяться не народи, а їх окремі представники. Питання розвиненості тут є досить умовним. Якщо брати тільки стан економіки, він кращий за деяких нових членів ЄС. І значно кращий за деяких кандидатів в члени.
Казати, що в нас все чудово, і справа була лише в заміні Кучми на Ющенко, теж явне перебільшення. Але, якщо ми підемо туди, куди нас вперто посилають, це може призвести до появи на кордонах Європи того імперського монстра, якого наче здихались у 91му. Чи ще гіршого.
> Чи думаєте що Европі потрібна Україна з такою Донецько-Луганською резервацією, де замість homo sapiens живуть племена homo sovieticus.
А що зробили особисто Ви для перетворення совків на громадян України? Хоча б з одним вийшло?
2006.03.21 | Мірко
Re: дивимось на велику руїну і проливаємо гірку сльозу
Зиґі пише>А що зробили особисто Ви для перетворення совків на громадян України? Хоча б з одним вийшло?<
Тяжко сказати. Як можна комусь в душу заглянути? Недавно говорив з одним що мою книжку читав. На жаль він переселився зі Львова до Ванкуверу. Стане помаранчевим на одного виборця менше, бо тут виборчої дільниці нема.
2006.03.21 | Горицвіт
інші не більше підмиті
м'яко кажучи. Не будемо показувати пальцями на деякі країни-кандидати в ЄС.2006.03.21 | Мірко
Re: інші не більше підмиті
Ось і завзята оборона державної гідности. "Бачив що і в інших непідтерті д_пи."Має мені тепер бути менше стидно?
2006.03.21 | Горицвіт
Re: інші не більше підмиті
Мірко пише:> Ось і завзята оборона державної гідности. "Бачив що і в інших непідтерті д_пи."
> Має мені тепер бути менше стидно?
А чого вам стидно? Ви ж підмиваєтесь. І ви взагалі громадянин західної країни, я так розумію. У вас нема проблем, скажімо, з візами. Вас не вважають людиною третього сорту.
2006.03.22 | Мірко
Re: інші не більше підмиті
Горицвіт пише>А чого вам стидно? Ви ж підмиваєтесь. І ви взагалі громадянин західної країни, я так розумію. У вас нема проблем, скажімо, з візами. Вас не вважають людиною третього сорту.<
Я українець. А громадянство най буде китайське, не робить мені різниці, - це клаптик паперу а не душа.
2006.03.21 | Сергій Кабуд
Європа має рацію- бандити не в тюрмах а у Парламенті. Нащо їм ?
клюєвим не продають банки бо це бандитикраїну, де бандити важать БІЛЬШЕ за президента треба колючим дротом закрити. І підігнати військо.
2006.03.21 | Сергій Вакуленко
Згоден із Кабудом. І додам...
Досі до ЄС не прийняли жодної країни, в якій на центральних майданах міст стоять більшовицькі идоли, а самі майдани та вулиці мають імена всяких Лєніних, Якірів, Уборевічей, Блюхерів, 50-лєтія СССР і 50-лєтія ВЛКСМ... (це все — сьогоднішні харківські реалії).І чомусь мені здається, що й не приймуть жодної такої країни.
2006.03.23 | Сергій Кабуд
країни ЄС не хочуть мафіїзації, яка повзе зі сходу
В першу чергу зацікавлений в змінах які вимагає ЄС є сам народ України, бо ці зміни встановлюють цивілізовані правила гри.На сьогодні - це в першу чергу необхідність повної перебудови судової системи
2006.03.23 | Mary
сергію, ну ти прочитай сам, що ти пишеш
Сергій Кабуд пише:> В першу чергу зацікавлений в змінах які вимагає ЄС є сам народ України, бо ці зміни встановлюють цивілізовані правила гри.
>
то ми хочемо в європу, тому що якщо ми хотітимемо в європу, нам доведеться "встановлювати цивілізовані правила гри", і тоді буде нам щастя???
а не логічніше встановлювати "цивілізовані правила гри", просто задля того, щоб було нам щастя, а не задля того, щоб вступити в європу?
Тобто чи необхідно хотіти втупати в європу, задля втілення європейських цінностей, які по-перше можна плекати і без офіційного вступу в європу (? - дискусійне), а по-друге, які так само вироджуються в європі, як американські вироджуються в америці.
Тут в цій гілці цілком доречно наводять приклади машин у франції. Ну і хто тепер більша "азія" (умовно кажучи) - вони з їхніми машинами, чи ми з нашою революцією?
Ні, я не кажу, що ми не совки, що що нам цей совкізм не треба по краплі видушувати, чи ми в т.ч. і тут на Майдані власне займаємося. Але і вони не мальвами срають, навіть якщо вони це роблять в свої порцелянові ноцники з фамільними гербами всередині - як то маркес описував.
2006.03.21 | громадянин цивілізованої країни
не пали машинок, ти не в Європі!
не «цивілізована Європа», а СРАНА Україна показала і ще покаже світові приклад того, як можна вирішувати політичні питання, що дійшли до тої фази, коли на вулицях опинилися сотні тисяч сердитих громадян, без підпалювання й перевертання автомобілів, мордобою, сльозогінного газу, тощо. У нас без цього діла обійшлося (за різними підрахунками) від одної до двох революцій. Хвесть і чала орфейгенам, надруховичам, тощо. Хай любляться-голубляться і переживають приємні ревнощі.Європу вигадали попи.
Фтопку!
Нам своє робить.
2006.03.22 | ziggy_freud
фахова порада: трансформація неврозу на психоз
якщо трохи спрощено: невроз - це дія негативної психічної енергії, спрямованої на себе. Психоз - це спрямування її на інших. В ще простішому випадку: нас послали, і ми пошлемо, замість думати, які ж ми погані, що окремо взятий тов. Ивропеєць нас не поважає.Не хочуть панове єврочиновники, щоб я дивився на Кьольнскій собор, фік з ними. Підозрюють, що я потенційний прастітут, наркоман і нелегальний хатній робітник - хай собі підозрюють. Це свідчить про ступінь їх власної невротизованості. Хай тепер вони доведуть, що в їх країні українцю є що робить.
Бо коли я мило провів час в країні Х, зробив справи, трохи відвис, лишив маленьку купку грошей в місцевих готелях, клюбах і лавках, а на виїзді мене поліцаї роздивлялись так, наче щось особисто в них с3.14здив з кишені, я двічі подумаю, чи поїду ще.
Краще поїду, наприклад, подивитись на православні храми в Грузії. До речі, дуже класні. Грузія для українців безвізова, і на ті самі гроші провести час можна веселіше. Арійський предок там оселився раніше, ніж в _самій_ Німеччині. Болгари зробили візи по 60евр.? Поїдемо до турків. І т.д. Виняток - поляки, які не хотіли робити українцям візовий в*їзд, але ті самі тов. єврочиновники їх змусили. Знаю, тому до поляків ще поїду.
Однак облишу себе любимого. Повернусь до пана аффтара. Першою психотичною помстою Юрія Анруховича стане репрезентований ним виступ ВВ в Німеччині. Далі, сподіваюсь, теж буде...
2006.03.23 | Сергій Кабуд
їх можна зрозуміти
не забуваймо що найбільше чорних грошей відмивається в Росії, найбільше у світі!Якщо відкрити кордони з Україною, то це фактично відкриє їх з Росією, в усіх сенсах.
От якби ми ВЖЕ були ТАМ, то всіма силами противилися такій перспективі- мати кацапів і їхніх всіх біженців в себе, в країні?
2006.03.23 | Mary
навпаки
Сергій Кабуд пише:> От якби ми ВЖЕ були ТАМ, то всіма силами противилися такій перспективі- мати кацапів і їхніх всіх біженців в себе, в країні?
судячи з новин "звідти", тобто з Раші, в нас і так скоро буде повно їхніх біженців. В нас вже є повно біженців з Білорусі. І я, на приклад, тільки за, щоб їх ставало більше. (Якщо ти помітив, майдан постійно якимись біженцями опікується - чого тільки варті давні анегдотичні історії Свистовича.)
А також біженців з інших країн. Втім, після недавніх подій, не знати, чи варто цим біженцям сюди бігти...
2006.03.23 | Сергій Кабуд
проблема не в біжінцях як таких а в криміналі
Росія-Україна це реально одна країна, яка керується з кремля.Її функція викачувати нафту-газ і якомого дешевше доставляти це в Європу
Але 200 міліардів доларів щорічного грошового потіку елементарно використовується для відмивання в Росії мафіозних грошей всього світу .
поки що ЄС регулює тим, що має певні обмеження на подорожі носіїв паспортів цих країн а також їхніх офіційних грошей
Але насправді з цього буде велика біда.
2006.03.23 | ziggy_freud
і мене можна зрозуміти, і Вас теж
Сергій Кабуд пише:> От якби ми ВЖЕ були ТАМ, то всіма силами противилися такій перспективі- мати кацапів і їхніх всіх біженців в себе, в країні?
Навряд чорні гроші можна порахувати напевне. Хіба що прикинути, будучи фахівцем з тіньової економіки. На те вони й чорні
Але погоджусь, що з РФ і через РФ до нас потрапляє найбільше біженців. Закритий кордон на Заході і відкритий на Сході призводить до того, що нелегали лишаються у нас. Як раніше - у Польщі і Чехії.
З України депортують _не тих_. Замість узбекських дисидентів треба було вислати учасників місцевих антидержавних рухів. Зрештою, видати Молдові Корчинського, як учасника бойових дій у Придністров*ї. А чьто, договір про екстрадицію з Молдовою є, лишилось тілько молдованам зробити запит
Декому треба давати політичний притулок. Людину, якій на батьківщині могли на рівному місці відрізати голову, я за певних умов навіть поселю у себе на дачі.
А з просто мігрантів віддавати перевагу тим, хто має фах, гроші і знає державну мову. Це політика всіх нормальних країн.
2006.03.23 | Mary
ну так приблизно це і було висловленов в промові, хіба ні?
ziggy_freud пише:> якщо трохи спрощено: невроз - це дія негативної психічної енергії, спрямованої на себе. Психоз - це спрямування її на інших. В ще простішому випадку: нас послали, і ми пошлемо, замість думати, які ж ми погані, що окремо взятий тов. Ивропеєць нас не поважає.
>
гм... ну ми з вами це вчора в реалі обговорювали, повторюватися мабуть нема потреби... хіба що поясніть іншим, що неодмінно негативного значення в поняття неврозів і психозів ви не вкладаєте
> Не хочуть панове єврочиновники, щоб я дивився на Кьольнскій собор, фік з ними. Підозрюють, що я потенційний прастітут, наркоман і нелегальний хатній робітник - хай собі підозрюють. Це свідчить про ступінь їх власної невротизованості. Хай тепер вони доведуть, що в їх країні українцю є що робить.
>
Ну так там в тексті промови і є акуратна спроба вимушеного психоаналізу европи, хіба ні? Тобто замість того, щоб мучитися питаннями, чого ж ми такі погані, що европа нас не хоче, автор підозрює, що це з европою щось негаразд, і висловлює цю свою підозру прямим текстом.
З рештою всім погоджуюся. Я цього літа мала неприємність отримувати студентську візу в Німецькому консульстві в Торонто, так от, я навіть в жодне Київське посольство (включно з американськими, канадськими, швейцарськими, британськими, і т.д.) не мусіла за одною візою стільки разів ходити, і стільки бабла вгатити на різноманітні довідки, як в це сране німецьке завєдєніє в столиці мультикультурності якщо не світу, то Канади точно. Тому я за Грузію
Але Андруховича теж розумію.
2006.03.23 | ziggy_freud
вточнення про неврози і психози
Mary пише:> гм... ну ми з вами це вчора в реалі обговорювали, повторюватися мабуть нема потреби... хіба що поясніть іншим, що неодмінно негативного значення в поняття неврозів і психозів ви не вкладаєте
Так. Психічно здорова людина здатна ситуативно проявляти себе як невротик або психотик. Це стає хворобою, коли невротичне або психотичне реагування стає для неї єдино можливим. Є проміжні стадії розвитку, тобто вже проблема, але - ще не клініка.
> Ну так там в тексті промови і є акуратна спроба вимушеного психоаналізу европи, хіба ні? Тобто замість того, щоб мучитися питаннями, чого ж ми такі погані, що европа нас не хоче, автор підозрює, що це з европою щось негаразд, і висловлює цю свою підозру прямим текстом.
Це була лише приватна думка посадової особи Ф., висловлена у вільний від служби час. Роки два тому проводили опитування, в яких країнах нас хочуть найменше чи найбільше. Наскільки пам*ятаю, в Німеччині розклалось приблизно навпіл.
> Але Андруховича теж розумію.
І Андрухович теж правий. Просто він пише як літератор, я - як психоаналітик...