03/31/2006 | Navigator

Український Народний Блок Костенка і Плюща шукає ворога, що завадив йому попасти до Ради, а потрібно було б шукати друга, з яким іти на вибори.
Карликові партії України повинні об"єднуватись.
Щиро сипатизуючи патріотичним силам і всіляко бажаючи їхньої перемоги залишаюсь реалістом - тільки об"єднання дасть успіх.
Для цього кожна партія повинна піти на ідеологічні жертви.
Відкидаючи частину принципів партії отримають набагато ширше поле для об"єднання.
Одна суперідейна нещодавно видала афоризм :"Не можу поступитись принципами!!!". І де вона зараз?


http://www.volyn.rivne.com/
«Я - демократ, але в моєму розумінні цього слова»
Августо Піночет.
Ще не підбито остаточних офіційних підсумків виборів до Верховної Ради України та обласних, районних міських, селищних і сільських рад, але загальна тенденція вимальовується досить чітко й виразно. Абсолютна більшість українців, які у 2004 році підтримали Президента В.Ющенка, потрапили в так звану демократичну пастку: асоціюючи «Нашу Україну» з Ющенком, а БЮТ з Тимошенко, і вважаючи ці партії демократичними й такими, які будуть відстоювати національні інтереси нашої держави, виборці у переважній більшості віддали свої голоси за них.
У результаті чітко означені ідеологічною самоідентифікацією і проукраїнською позицією партії залишилися за бортом українського парламенту. На жаль, не потрапляє до Верховної Ради України й Український Народний Блок Костенка і Плюща, основу якого складає Українська Народна Партія - обов’язкова українська складова всіх попередніх скликань законодавчого органу. Чому так сталося? На це є свої об’єктивні та суб’єктивні причини.
На відміну від своїх сусідів - Польщі, Чехії, Угорщини, Литви - Україна, здобувши віками омріяну Незалежність у 1991 році, пішла абсолютно відмінним від цих країн шляхом розвитку держави. Бо своєю домінантою обрала не національну українську ідею, а якусь космополітичну - чи то європейську, чи то азійську - модель. Завдяки зусиллям рабів Москви Кравчука і Кучми утворилась безлика, двомовна країна з російським флотом у власних територіальних водах, з російською Церквою, російською пресою, російським телебаченням, яке виховує молодь на антиукраїнських передачах Нагієва, піснях типу «дражніть хохла» від Вєрки Сердючки, псевдопатріотичних ідеях від Толочка, космополітичних американських бойовиках та еротичних трилерах. Будь-які спроби патріотичних партій і громадських організацій, таких як УНП, «Просвіта», Союз Українок, змінити ситуацію в бік захисту й розвою української нації, становлення єдиної Помісної Української Православної Церкви наштовхувалися на шалений спротив антиукраїнських сил і олігархів, зрощених на російських нафті та газі.
Перемога на парламентських виборах 2002 року Блоку «Наша Україна», основу якого складали патріотичні сили - УНП, Рух і КУН - давали Україні шанс змінити не лише Президента, а й привести до влади українських патріотів.
Ця надія могла стати реальністю вже у 2004 році, коли підтриманий багатомільйонним майданом Президентом України став українець, православний християнин Віктор Ющенко. Але його вражаюче українство так налякало Москву і її п’яту колону в Україні, яка складається з олігархів, вищого духовенства Московської Церкви, що вони зробили все можливе, щоб звести до мінімуму будь-яку спробу утвердити українську Україну. Саме тому найближче оточення Президента склали не українські патріоти (такі як Костенко, Лук’яненко, Горинь, Плющ, Заєць, Слободян), а помаранчеві мільйонери та політики-космополіти Порошенко, Третяков, Жванія, Безсмертний, Мартиненко. Власне, вони за допомогою своєї штучно створеною адмінресурсом партії НСНУ зробили все можливе, щоб українську національну ідею замінити так званими загальнодемократичними цінностями, а партію міцно пов’язати з іменем Президента. На жаль, велика частина українців таки потрапила в цю демократичну пастку.
Так, погоджуюсь зі світовим співтовариством: в Україні справді вибори до парламенту вперше пройшли демократично, тобто без значних фальсифікацій та без масового застосування адмінресурсу. І це, безумовно, додасть авторитету нашій державі. Але якщо глибше проаналізувати ситуацію, то того ж таки вільного вибору насправді не було. Це знову були вибори без вибору. Тобто, вибір був. Але політтехнологи з Регіонів, «Нашої України» і БЮТу зробили все можливе, щоб втовкмачити людям, що лише ці три політичні сили мають шанс потрапити до парламенту. До того ж, «Наша Україна» зуміла ввести в оману багатьох патріотів, називаючи себе єдиною проукраїнською силою. У суспільство масово вкидалася теза про те, що Блок Костенка і Плюща також проукраїнський, але ви за них не голосуйте, бо в них немає шансу потрапити до парламенту.
Судячи з розмов з багатьма українськими патріотами, які дуже схвально відгукуються про діяльність УНП в цілому і про справжній патріотизм Костенка, Плюща, Червонія, Ширка, Олексіюка, фальшивка нашоукраїнців таки спрацювала і посіяла в їхніх серцях непевність. Вони розмірковували саме так, як розраховували Порошенко і Безсмертний: Костенко і так не пройде, то для чого віддавати свій голос за нього. А для того, щоб він не дістався Януковичу, то краще буду голосувати за партію Ющенка (а насправді – за партію олігархів).
У результаті таких нехитрих, але надійних психологічних масових маніпуляцій українського виборця затисли в глухий кут: або ти - за БЮТ і Нашу Україну», або ти - за двічі судимого Януковича і клан Рината Ахметова.
Вихід з цього кута, звичайно ж, був, але, на жаль, знайшли його всього близько півмільйона українців, які віддали свої голоси за Український Народний Блок Костенка і Плюща. Цієї кількості свідомих патріотів виявилося недостатньо для того, щоб потрапити до Верховної Ради й утворити там хоча б одну проукраїнську фракцію. Таким чином, склалася дуже небезпечна для українства й України ситуація, бо тепер в парламенті домінуватимуть олігархічно-кланові інтереси, а не державницькі патріотичні ідеї, а Президентові не буде на кого опертися у своїх проукраїнських устремліннях.
На превеликий жаль, не буде української більшості і в місцевих радах. Навіть у тих областях, де за наш Блок проголосувало від 8 до 10 відсотків (Тернопільська, Рівненська, Волинська) у радах всіх рівнів переважатимуть нашоукраїнці та бютівці.
І що ж тепер? Впадати у відчай, посипати голову попелом? Ні в якому разі!
По-перше, треба усвідомити, що ми йдемо не дорогою зради, а праведним шляхом, і потрібно продовжувати нашу священну боротьбу за українську Україну.
По-друге, необхідно шукати шляхи порозуміння з іншими патріотичними силами в радах усіх рівнів і відстоювати державницькі інтереси та програмні засади партії на місцях.
По-третє, не треба принижувати ролі Української Народної Партії, бо і в цій виборчій кампанії у нас є вагомі здобутки (близько 100 представників УНП стали головами міських, селищних та сільських рад тільки на Рівненщині) і працювати над розбудовою партії і залученням в її лави молодих, патріотично налаштованих людей.
Пройде зовсім небагато часу, коли українці прозріють і навчаться нарешті відрізняти псевдопатріотів від справжніх патріотів. І більше ніколи не потраплять у демократичну пастку. Це показує і польський досвід, де польські „праві”, які 10 років були в опозиції, лише нещодавно здобули переконливу перемогу. Цей приклад налаштовує нас на здоровий оптимізм і кінцеву остаточну перемогу. Упевнений: саме за нашою патріотичною силою майбутнє України.
Сергій СТЕПАНИШИН