04/05/2006 | Шутальова М.С.

Пройшли чергові вибори. Власно кажучи, я вже так до них звикла, що зараз навіть якесь спустошення відчувається… Але саме в такий час хочеться проаналізувати: чому ми отримали такі результати, що нас очікує в подальшому, на що сподіватися.

Особисто я нічого доброго не очікую, результати виборів вважаю жахливими, бо для мене перше місце «Партії регіонів» - це вирок. Ще у період передвиборчої агітації мене дуже вразило таке явище, як агресивність прихильників Януковича, систематичні напади на палатки «Нашої України», безкарність цих дій. Мені невідомий жоден випадок агресії представників «Нашої України» та дії, спрямовані проти протилежного табору. Я впевнена в тому, що це не випадковість, а демонстрація методів боротьби з інакомисленням у разі приходу Януковича та його партії до влади. Хоча зараз мені прийшла думка і про продовження: такі дії можуть використовуватися і у відношенні бізнесменів, чий бізнес виявиться успішним і заманеться його отримати комусь з біло-блакитних. Невже партія, яка має в арсеналі своїх дій залякування, побиття, найманих хуліганів для боротьби з «помаранчевими» мала право на подальшу участь у виборчих перегонах? Який зиск був з того, що пан Луценко (якого я дуже поважаю) оприлюднив перелік тих осіб, які мали проблеми із законом? Хіба у країні, де стільки людей пройшли через тюрми, які жили в часи, коли б «була людина, а стаття знайдеться», знаходження під слідством, або перебування у місцях не стільки віддалених є аргументом, який перешкоджатиме бути обраним?

Не можу бачити самовдоволення пана Кушнарьова, бо він твердо знає, що йому нічого не загрожує, бо закон у нас не закон.

Мені не хочеться, щоб казали, що «Схід голосує за Януковича» та «Партію регіонів». Це не так. Хіба мало нас, тих, хто голосував на президентських виборах за Ющенка і не змінив свого вибору зараз. Ми що – не враховуємось. Хіба можна забути багатотисячні мітинги у листопаді-грудні 2004 року. І зараз ми знов пішли працювати до виборчих комісій, щоб не допустити примушування, погроз, фальсифікацій.

Дивує обмеженість тих людей, які кричать, що не хочуть до ЄС та НАТО. Союз з Росією їм до вподоби. Чи замислювались вони над тим, що в разі політичного зближення з Росією, яка вічно веде війни, якщо не з однією, тоді з іншою країною, на ці війни посилатимуть їхніх дітей? Лише згадати, Жириновський, офіційна особа, називає українців «слов’янами третього ґатунку» Отже має бути зрозумілим ставлення Росії до України. Прикладів можна наводити безліч. Хотілося б наголосити на тому, що завдяки договору про співробітництво з НАТО, який передбачав громадський контроль над армією, армія стала відкритою структурою, а це означає поліпшення становища у цій структурі, безпеку наших синів.

Це я відволіклась. Отже до виборів.

Я впевнена, що агітаційна робота велась НСНУ, м’яко кажучи, неадекватно. До мене додому приходили агітатори майже усіх партій, хто міг сподіватись на перемогу. А «Наша Україна» та БЮТ не приходили. Тобто такий важливий метод роботи «від дверей до дверей» майже не був використаний.

Далі. У Харкові за два місяці до виборів з’явилися нова газета «Защита» та однойменна передача по телебаченню. Всі вони працювали на ПР та її висуванця Добкіна. Напередодні виборів, 22 березня, до Харкова приїздив Янукович. Він спілкувався зі своїми прихильниками на площі, впродовж вулиць міста протягом трьох днів стояли хлопці та дівчата з прапорами ПР. Тобто була задіяна потужна система психологічного впливу на людей, і ті, хто вагався, під впливом агітаційних заходів голосували за ПР. На противагу, в останні дні ані «Наша Україна», ані БЮТ ніяк про себе не нагадували, окрім газет, які брали прихильники, яких агітувати було не варто.

Мені соромно, що «Наша Україна» на третьому місці. Через безпорадність, недбалість тих людей, які не змогли належним чином організувати роботу, провести агітацію. Не моя думка, а багатьох прихильників «НУ», рекламні ролики були слабкі, непереконливі, «беззубі».

Мені соромно, що мером нашого міста , так би мовити, інтелектуального центру України, став сумнівний бізнесмен Добкін. До речі, в одному із своїх інтерв’ю він дозволив собі відверте нехтування проблеми розвитку та вживання української мови («И кто к нам с языком прийдет, без язика уйдет»).

Недбала агітація «НУ» та БЮТ призвела до того, що прихильники ПР мали шпаргалку з номерами цієї партії по кожному виду виборів. Дійсно, «ноу-хау» корисне для літньої людини, яка в дуже обмежений термін, незручних обставинах, легко зорієнтується. Особливо мене це вразило в лікарнях, де літні люди тримали «щасливі квитки» з номерами ПР у виборчих бюлетенях. Скажіть, будь ласка, як вони потрапили до хворих у лікарні, як не від агітаторів? А де ж були наші агітатори? Не пустили ?! Ні. Просто не приходили, не врахували, що у лікарнях – теж виборці, у пологових будинках – виборці. І з ними треба працювати.

Ні, не можу прийти до тями після обрання мером Добкіна. Перед усім світом соромно, що я мешкаю у Харкові – місті, де мер – безкультурна людина, з екрана телевізора скасовує накази, видані помаранчевими. А може він і помаранчевих позбудеться? Пане Добкін, я, Шутальова М.С. – помаранчева, може у Вашому списку буду перша? З мене почнете?

Як могли ви всі, українські патріоти, розпорошити свої сили по різним партіям, таким, як ПРП-Пора, блок Костенко-Плюща? Невже амбіції важливіші, ніж Україна, майбутнє нашого народу, який вже стомився від усього?. В результаті ці партії не пройшли, а НУ втратила Ваші, панове, голоси. Голоси, які могли вивести блок на друге місце.

Мені жахливо дивитись телевізор. Я не можу спостерігати за тим, як НУ, БЮТ втрачають голоси. Мені хочеться кричати на весь світ: « Мені соромно за нас всіх! За тих, хто обрав Януковича, Добкіна. За тих, хто із своїх амбіцій розпорошив голоси, і ми так безпорадно, по-дурному програли. За українських демократів, що своїми безглуздими діями допомогли Януковичу та ПР в’їхати у Верховну Раду на білому коні»

Все.

Сподіватись вже ні на що.

Шутальова М.С.