МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Не домисли, а історико-політичний аналіз (відповідь п.Авербуху)

04/11/2006 | Леонід Шульман
Критика на мою адресу з боку С.Авербуха сформульована в такий спосіб, що читач не може зрозуміти, про що йдеться. З тексту випливає, що я – погана людина і звинувачую в чомусь єврейство і "братній російський народ", особливо російські спецслужби, без жодних документальних підтверджень. Отже я – наклепник. Така неґативна реакція на мою публікацію 2003 р. з боку євреїв-русофілів – не дивина.

Моя стаття "Стандартна хиба суспільно-політичної орієнтації єврейства" присвячена проблемі походження антисемітизму. Серед євреїв поширена точка зору про безпричинність цього явища, а точніше – висувається вигадана наївна версія, ніби справа в релігійних, звичаєвих та побутових відмінностях євреїв.
У статті ця точка зору критикується. Кримські татари неодноразово були ворогами українців, ханське військо час від часу вторгалося в Україну і захоплювало полонених, які продавалися в рабство. Релігійно татари – мусульмани. Але українці ніколи не вели проти татарів війн на винищення. Антитатарізму не було. Він виник пізніше, в епоху Катерини ІІ і Сталіна. І був не українським, а російським явищем.

Я вказую на дві причини антисемітизму. Перша – заздрість до соціального успіху євреїв, який, у свою чергу, є наслідком багатовікової дискримінації. Ця дискримінація гартувала євреїв і виховувала в них здатність до соціальної конкуренції. Євреїв ненавидять за те, що вони розумні і не працюють проти своїх інтересів. В тому, що вони розумні, євреї не винні. Друга причина – єврейський опортунізм, поведінка євреїв у колоніальних імперіях. Повсюди євреї (точніше – переважна більшість євреїв) були на боці сили, а не на боці правди. В цьому і полягає стандартна хиба. Тут євреї винні. І не тому, що мусили коритися владі як лояльні піддані, а тому, що ставали завзятими посіпаками, щиро віддаючи неправому ділу всю душу, всі свої єврейські здібності.

Критика С.Авербуха на мою адресу – яскрава ілюстрація прояву цієї стандартної хиби. Семен Львович зворушливо піклується про реноме російських спецслужб, таврує ганьбою ОУН-УПА, пристає на російсько-комуністичне означення націоналізму. Щодо документальних свідчень, відсилаю п. Авербуха до збірки документів "Репресивно-каральна система в Українi, 1917 - 1953: Суспiльно-полiтичний та iсторико-правовий аналiз: У 2-х кн./Iван [Григорович] Бiлас; Гл. ред." До речі, створення фіктивних "ворожих" організацій – давня російська традиція. Згадаємо робітничий рух Зубатова, організований російською таємною поліцією з метою відвернення робітників від революції.

Як і більшість євреїв, п. Авербух сахається, як чорт від ладану, від гасла "Україна для українців!" Ні, каже він, за європейським стандартом Україна має бути для всіх, хто в ній мешкає. Дивне трактування європейських документів. Ви можете купити (якщо є гроші) нерухомість на Лазурному узбережжі і скільки заманеться там жити, але це не зробить вас громадянином Франції і не дасть вам права голосу, доки ви не пройдете процедуру натуралізації. Отже Франція не для всіх, хто там мешкає, а тільки для громадян Франції. Звичайно етнічне походження не є завадою для отримання громадянства. Але не володіючи вільно французькою, ви громадянства не отримаєте. Такий самий порядок і в країнах Балтії. Семен Львович наполягає на праві єврея жити в Україні, не тільки не знаючи української мови, але й водночас допомагаючи зросійщенню України (це й роблять українські ЗМІ, контрольовані з участю єврейського капіталу), тобто на праві євреїв на антиукраїнську діяльність.

Я не за обмеження права євреїв розмовляти російською мовою, читати московські газети, дивитися російське телебачення чи вчити дітей у московських університетах. Але чи поводять себе аналогічним чином, наприклад, фінські євреї? Тому українські євреї не повинні ремствувати з приводу того, що їх поведінка викличе відповідну реакцію патріотів України. Зауважу, що якби євреї зосередилися на відродження власної єврейської культури, своєї мови і вчили дітей в університетах Ізраїлю, то, крім патологічних антисемітів, українська громадськість поставилася б до такої поведінки з розумінням. А прагнення євреїв бути п’ятою колоною російського експансіонізму не може викликати схвалення.

Гарні слова каже п. Авербух про те, що стосунки Росії з Україною в ідеалі мають бути такими, як у США із Канадою. Проте слід згадати, що США не прагнуть приєднати Канаду і не втручаються в її внутрішнє життя. Політичний устрій Канади та її економічна система істотно відрізняються від США, чим канадці пишаються. А Росія прагне будь-що приєднати Україну, а для початку посадити на владу в Києві проросійську політичну силу. По це пишуть щодня всі російські ЗМІ, про це говорять в думі, на цю тему видаються книжки. З цією метою Путін розпочав економічну війну проти України. Ні, Семене Львовичу, для нормалізації стосунків повинна спершу змінитися Росія, а саме: Росія має відмовитися від політики територіальної експансії, від претензій на світове панування і, звичайно, припинити колоніальну війну і ґеноцид на Північному Кавказі, яку євреї-русофіли, як папуги, вважають акцією проти міжнародного тероризму. Від нас, на жаль, не залежать стосунки Україна-Росія, але єврейсько-українські стосунки в Україні залежать. Політична інерція існує, але я з задоволенням спостерігаю, що дуже повільно й потроху українське єврейство починає відходити від стандартної затятої русофілії.

11 квітня 2006 р.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".