Відповіді

• 2006.04.25 | Tatarchuk

  Стаття про героїню (л)

  Залишився тількі кеш
  http://66.249.93.104/search?q=cache:IaPfoU9OqHYJ:www.pic.com.ua/7-138/atema/t3.htm+%22%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B0+%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%88%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B0%22&hl=uk&gl=ua&ct=clnk&cd=3
  
  Цунґцванґ,
  або Неcкінченна історія
  
  
  Василь ГАМОВ
  
  
  Восьмий рік тягнеться (і кінця її не видно) справа про групу "розкрадачів державної і колективної власності" з Миколаївського глиноземного заводу. Всі "злочинці" вдосталь насиділись у СІЗО — мінімум по два з половиною року. Потім три роки тривав судовий процес у Миколаївському обласному суді, рішення якого згодом скасував Верховний Суд. Справу відправлено на дослідування, але проводять його ті ж слідчі сили, котрі загнали себе у позицію, яка в шахах називається цунґцванґом, тобто повторення одних і тих самих ходів. Ось тільки на дошці не дерев'яні фігурки, а живі люди, зламані долі. Одна з фігуранток цієї справи, не витримавши зіткнення з безглуздою машиною беззаконня, збожеволіла
  
  
  
  Еталон “беспрєдєла”
  
  "Ватажок" злочинного угруповання Валентина Польшакова до моменту арешту працювала на посаді заступника генерального директора МГЗ, начальником Управління соціально-побутового розвитку. За версією слідства, вона та її спільники і здійснювали крадіжки колективного і державного майна в особливо великих розмірах. Знаменита стаття 86-1. У справі є заява, направлена тодішнім гендиректором заводу Мєшиним судді Тамбовцеву: "Підтверджую, що керівництво АП МГЗ не має матеріальних претензій по карній справі із звинувачення Польшакової В.В. та інших за ст. 86-1, 165, 167, 172, 80 ч. 2 КК України, та позовних вимог у суді підтримувати не буде".
  
  Гаразд, припустимо, що Мєшин, до якого, судячи з усього, і підбирався "каральний меч", особа зацікавлена. Подібний позов могла пред'явити і прокуратура, але не зробила цього… Чому вона знехтувала такий козирний шанс? Та тому, що збитки потрібно обґрунтовувати документами, а їх не існує взагалі. За підсумками фінансово-господарської ревізії матеріального чи майнового збитку з боку Польшакової "со товарищи" не встановлено, отже, потерпілої сторони немає, і злочину також. І до чого ж приводить цей логічний ланцюжок?! До розкрадання в особливо великих розмірах майна, якого реально не існує. Це — наше ноу-хау. Далі йде ще одна технологічна новинка: щодо звинуваченої за статтею 86-1 Польшакової карної справи за статтею 86-1 ніколи ніхто не порушував!
  
  До справи пристебнули ще одну страшненьку статтю — 80 ч.2. Вона була потрібна, аби довести, яким чином безготівкові, віртуальні гроші перетворювались на "живі". Однак суд за цією статтею виправдав усіх, і, перекресливши "спосіб крадіжки", перекреслив і 86-1 — розкрадання як таке.
  
  Перераховувати безглуздість епізодів звинувачень — означає просто читати і цитувати всі томи. Але повз один пройти неможливо: при ремонті покрівлі дитячого садка Польшакова не лише отримала 22 650 дол. (хто давав, коли, де, за що — невідомо), але й отримала різницю в 1 млрд. 250 млн. крб., тоді як за договором сплатили (за безналом) 1 млрд. 55 млн. Де тут різниця, яка різниця, між чим і чим різниця?!
  
  Відправляючи справу на дослідування, Верховний Суд поставив вимогу встановити час, місце і спосіб скоєння злочину. З цього виходить, що жодного з цих "злочинних" факторів не встановлено ані слідством, ані обласним судом. Повний абсурд: 48 томів карної справи, 197 свідків, роки слідчої і судової "праці" не досягли "позитивного" результату, — де, коли і як було скоєно злочин! А чи був хлопчик? Хлопчик був. Дитяча безпосередність одного зі слідчих при допиті на суді найкраще пояснює появу "групи розкрадачів": "Порушити кримінальну справу мені доручило керівництво УМВС, а у зв'язку з чим — не пам'ятаю". Тут все прозоре — була крадіжка чи її не було, не має жоднісінького значення. "Партія сказала — треба, комсомол відповів — так!" Потрібно було посадити — посадили…
  
  Продовження буде
  
  "Групу" на чолі з Польшаковою кинули на нари у жовтні 1994-го. Який у нас нині рік надворі? Отож. Восьмий пішов. Дослідування закінчилося цілком традиційно — переписуванням звинувачення 1996 року і "спиханням" справи до суду, де вона приречена на довгі роки безрезультатного судового розгляду. Підсудні, слава Богу, вже всі на свободі, але "сидять на підписці". За сім з половиною року у череві державного Молоха вони всі втратили здоров`я, роботу, громадський статус. Єдине "надбання" у Польшакової — перебуваючи в СІЗО, вона у 1996-му отримала міжнародну нагороду "Смолоскип Бірмінґема". Отже, іноземний факел її трохи обігрів. Сотні звернень з конкретними, підтвердженими документами, перерахуваннями порушень Закону, йшли в усі інстанції. І всі вони повертались до тих, на кого скаржилися. Замкнуте коло.
  
  Суд першої інстанції, до якої потрапила ця багаторазово пережована справа, нічого не вирішить: виносити обвинувачувальний вирок на підставі існуючих доказів неможливо, а виправдувальний — неможливий тим паче, оскільки потягне за собою численні кримінальні і цивільні процеси. Вищі наглядові інстанції апріорі відсторонилися, хоча їхні прямі обов'язки саме і полягають у дотриманні букви Закону й ухваленні рішень. На всіх державних рівнях немає жодної організації, жодного посадовця, котрі прийняли б хоч якесь рішення. Жодна норма Закону і Конституції не чинне.
  
  Скорочена версія, повна - на сторінках журналу
  
  Кінец цитати