05/25/2006 | Night Watch

Настали часи великої хімії в нашому місті, щоправда, це вже нікого не дивує. Цього разу до справи професійно взявся професор-хімік, ректор Київського Національного Університету імені Тараса Шевченка, пан Скопенко.
Він довго керував Університетом і, збагнувши, що йому вже за 70, прийшов до висновку, що нахімічив явно недостатньо.
Як відомо, найсмачнішою хімією за наших часів є гендлювання київським земельним ресурсом. Тож і собі пан професор вирішив погендлювати. Для цього він придумав схему – просту і необтяжливу, як мугикання корови. Всі знають, що Університет в районі Виставкового Центру мав чималу територію в кількадесят гектарів, й так виявилось, що майже всю її він вже спустив, віддавши під забудову комерційним житлом приватним фірмам різного ґатунку. Проте, почавши той шлях, зупинитись на ньому він вже не зміг. Коли вже нічого не залишилось, два роки тому, ректор Скопенко звернув увагу, що в комунальній власності міста ще залишається чималий шмат території площею 6 га по вулиці Ломоносова, 73 – 75, дарма, що та ділянка являла собою суцільний зелений сад (понад 1000 дерев). Не зупинило ректора й те, що на краю саду була урочисто встановлена велика гранітна брила з написом про те, що на цьому місці буде впорядковано парк на честь викладачів та студентів Університету, які загинули в роки Вітчизняної війни. Дарма також, що це – єдина територія, прилегла до Університету та досі не віддана до комерційної забудови. Дарма, що на цей мальовничий куточок квітучої землі так любило багато поколінь студентів Університету.
Схема поглинання цього шматка землі виявилась дуже простою та склалась всього з двох етапів. Спочатку рішенням Київради в 2004 році Університету надано в постійне користування всю землю по вулиці Ломоносова від № 71 до №81, незважаючи на те, що в будинках з усталеною при будинковою територією по вулиці Ломоносова, 75 – 79, з 1961 року наявні живі люди, близько 200 квартир. Ця територія була озеленена зусиллями самих мешканців, які в основній масі являли собою викладацький колектив цього ж Університету. На такому мудрому рішенні красується особистий підпис не менш відомого в нашому місті хіміка О.О.Омельченка.
Другим етапом було рішення Київради влітку 2005 року, за яким всі зелені насадження (Ломоносова, 73 – 75) було виведено з таких, що відносяться до загального користування. Особливо цікавим є те, що істотною підставою для згаданого рішення були нібито результати громадського обговорення та згода місцевої громади. Дивує при цьому дуже убога фантазія, позаяк і дурню ясно, що згоду такого штибу місцева громада могла б надати тільки у випадку колективного гострого психічного розладу. Що цікаво – про ті рішення Київради місцеву громаду навіть ніхто не ставив до відома. Зазначених тих двох рішень було досить, щоб Голосіївська районна рада (за три тижні до нещодавніх виборів) видала дозвіл на тотальне знищення всіх зелених насаджень на ділянці, керуючись лише наявним “проектом ескізного плану” забудови, що породило ТОВ “ТММ”. Місцева громада отямилась, лише коли перед Великоднем прийшли вуйки з бензопилами та влаштували лісоповал за кращими будівельними традиціями. З проханням припинити таке дійство активісти місцевої громади (близько 300 протестних підписів) звернулись до новообраного Голови Київради, до Голосіївської райради, до Голосіївської райпрокуратури з проханням терміново припинити глум над пам’яттю загиблих (гранітна брила на той час вже кудись зникла) та над здоровим глуздом до вирішення питання по суті, що має багато аспектний характер. З моменту тих звернень пройшло понад три тижні, і основним видимим наслідком тих звернень було прискорення вирубання дерев, так що бідолашні працювали весь світовий день навіть по неділях. Першого успіху визначні хіміки досягли, бо тепер погляду відкривається пуста і дика площина.
Постають, однак, інші питання: а що ж буде далі? Якщо ту площу забудують комерційним житлом, то Університет практично назавжди втратить будь-яку перспективу територіального розвитку, позаяк іншого земельного ресурсу, безпосередньо прилеглого до Університету вже немає - прогендлювали. По-друге, університетське містечко, план розбудови якого перед тим продумувався десятки років, набуде такого вигляду, що місця для навчальної та творчої роботи в ньому вже не залишиться. Така ганьба для провідного вузу України буде чітким індикатором цивілізованій людині, що Україна знаходиться не на шляху в Європу, а в ... інше місце.
Все це, разом узяте, може бути розцінене як звичайнісіньке провінційне жлобство, не гідне рівня нашого міста та держави. Наші великі хіміки, очевидно, сприймають нас як жлобів, які проковтнуть це як належне.