06/14/2006 | Йосип Сірка

Коли читаєш статю колишнього журналіста, колишнього речника Януковича, а тепер депутата ВР, то очікуєш виважені арґументи, переконливі факти, чи приклади, ясну позицію або спробу арґументованого діалогу, але в статті Ганни Герман “Кілька рефлексій на тему етнічної “безкомпромісності””, що була поміщена на сторінках “Української Правди” за 6.06.2006 р., саме цього ми не знайшли. Хоч її “рефлексії” мали бути на основі дискусії, яка відбулася на дуже чутливу тему реґіональної російської.

Коли б люди, яких запрошують до дискусії про мовне питання, були фахівцями, а не партійними аґітаторами та пропаґандистами, то і слухачі і читачі мали б користь з такої дискусії, бо в ній би панувала арґументованість, концетуальність, а не партійна агітація.

Шкода, що пані Герман не прочитала статтю Валерія Говгаленка “”Язик” у поствиборчому соусі.Які перспективи розв’язування однієї з найважливіших проблем”, яка була надрукована на сторінках газети “Дзеркало Тижня” за 3-9.06.2006 р.

Можливо, що коли б вона познайомилася з цим матеріалом, то її “рефлексії” були б не перекручували факти і вона б не займалася пропаґандою і не перекидала болів стосовно цієї проблематики з хворої голови на злорову. Її “рефлексії” не вивертають арґументації міністра юстиції Головатого, але нападають на нього, що складає враження, що він загрожує російськомовним. Тобто, явне перекручення слів міністра, бо одиноке, чого він вимагає – дотримування Конституції України, не тільки всіма громадянами,але й депутатами всіх рівнів. У своїх “рефлексіях” пані Герман ні одним словом не згадує Конституцію, бо тоді б змушена була признати, що рішення деяких рад протирічать Конституції України, а у всякій цивілізованій країни порушення Конституції карається. Жаль, що пані Герман не висловила думку – чому ради, які порушили Конституцію України, не почали вирішувати це важливе питання з дискусії, але зробили це за старою звичкою: Партия сказала – Комсомол ответил – есть!

Ганна Герман вдається до лицемірства, коли пише: “Українська мова повинна стати привабливою, модною. І зробити це здатні не чиновники, яких примушують послуговуватися державною мовою практично силоміць”. Тут колишній журналіст, екс-речник, депутат повинна б знати, що українська мова привабливою була, є і буде, бо з нею пов’язана тисячолітня історія українського народу, яку більшість укранців ще не мала змоги прочичати. Можливо, автор мала на увазі привабливість для російськомовних, але в такому разі слід написати, що українська мова потребує рівноправності з російською в Україні. Про те, що вона приваблива, свідчить факт, що за короткий час її вивчають, наприклад, американські та канадські дипломати (посол Канади пані А.Данн протягом шести місяців вивчила українську настільки, що могла нею спілкуватися, а вона канадка ірляндського походження!). Німка А.-Г.Горбач вивчила українську настільки, що вона є найкращим перекладачем українських письменників та поетів на німецьку мову! Прикладів можна було б навести безліч, коли для чужинців українська мова стала привабливою вже через її звучання, а для декотрих депутатів вона не те, що неприваблива, вона не відома, бо хоч чують її щодня, залишаються глухими до неї.

Гадаю, що пані Герман знає ситуцію в київських газетних кіосках та і по всій Україні, де нема ні однієї україномовної газети, чи журнала, а коли вимагаєш щось українською, то тоді тобі витягнуть з-під стола. Отже, привабливість буде, якщо буде рівність щодо друкованого слова і його розповсюдження, коли в українських поїздах, маршрутках, на базарах будуть лунати не тільки російські пісні, але й українські, коли телеглядачі на сході України матимуть змогу дивитися українське телебачення та слухати українські пісні так, як решта України має можливість дивитися російськомовне телебачення та слухати без перерви російські пісні.

Українська мова – друга серед слов’янських мов і вже “привабила” не одного чужинця, який її вивчив, то, гадаю, що коли б діти російськомовних батьків вивчили державну, то вона стала б привабливою і для батьків. А щодо чиновників, “яких примушують послуговуватись державною мовою”, то у світі вже так ведеться давно, що роботодавець вимагає знання фаху і мови, якщо ж він не знає державної мови, то не може служити державі і її громадянам, одним словом, якщо хтось не здатний вивчити державну мову, він повинен шукати інше місце праці, бо якщо хтось не здатний служити державі, то він не послужить і її громадянам. Україна одинока країна у світі, де існує державна мова, а деякі її політики і за 15 років незалежності не зуміли вивчити державну і у ВР вживають державну мову сусідньої держави. Це не є свідченням їхньої інтелігентності.

Щодо “моди”, то слід сказати, що мода міняється то сезонно, то річно, зрештою візьміть до прикладу недалеку історію, коли в декотрих державах була модна то англійська, то французька, то німецька і т.п.. Отож, не модність українській мові потрібна, але рівність і право на існування на власній землі.

Щодо мовного питання, яке саме після виборів так інтенсивно форсують деякі політики, які програли у виборах, а зараз хочуть програш чимось компенсувати, то слід зважувати на важливість цього питання для народу, для держави, для їхнього майбутнього.

Питання реґіональної мови висунули не виборці, а кадидати у депутати! Виборці живуть так, як і жили своїми проблемами і від регіонального ухвалення їм не підвищать ані пенсії, ані платні. Тобто, справа не в інтересі виборців, але в інтересі “вибраних”, які не здатні займатися розв’язанням проблем, але порушуванням суспільної злагоди, якої бажають громадяни, незалежно, яку мову вони вживають. Пані Герман хоч і депутат, але залишилась спритним журналістом, який вміє орудувати пером. З її слів можна зрозуміти, що в дискусії про мову, пан Головатий був одинокою компетентною особою, яка дискутувала до справи, а не займалася партійною пропаґандою. Але не слід плутати “божий дар з яєшнею”, тим більше, коли ти вже депутат ВР. Европейська Хартія про реґіональні мови має на увазі не такі мови як російська і міністр юстиції це вже кілька разів пояснював, але пані Герман у своїх “рефлексіях” навмисне це оминає. А щодо того, що за помаранчевими не стояла більша половина України, то слід зауважити, що існують дві половини, а коли одна з них набирає більше, то вона не більша половина, а більшість і саме більшість обрала нинішнього президента.

За влади Кучми і Януковича ніхто не висував питання реґіональної мови в Україні, бо мовляв, вона може заникнути, але зараз саме ті, що в минулому мовчали, мовби прокинулись, чи не тому, що партії на зразок Вітренко та Симоненка не здатні запропонувати населенню альтернативу до помаранчевих і зараз шукають нагоду, де б можна більше нашкодити опонентові, ніж допомогти вирішенню справи?

Депутати усіх партій мали поставити перед собою питання, як краще сконсолідувати суспільство, яке очікує від них вирішення економічних, соціальних, екологічних та податкових питань. Я переконаний, що навіть ті, які кричать “рятуйте” не вірять, що російській мові в Україні загрожує заникнення, але крикунам не ідеться про “рятувальну” акцію, а скоріш про відведення уваги від важливих проблем! Коли б “борці” за реґіональну з таким завзяттям взялися за вирішення соціальних проблем, то вони б прислужились своїм виборцям і майбутньому держави.

Ніхто раніше не ділив Україну щодо мови і за майже 15 років незалежності ніколи на жодному рівні не було дискримінації російської мови. Населення України домовлялося і домовляється і без вказівок деяких депутатів, але задля загальної справедливості, потрібно надати українській мові однакових прав з російською (в Україні) щодо друкованого слова, радіо та телебачення. Провінційний уряд Квебеку (Канада) прийняв рішення, що по радіо та телебаченню дві треті пісень повинні лунати французькою мовою, а в Україні таке рішення назвали б українізацією.

Мовне питання повинні вирішувати не шовіністи, націоналісти, чи інші пропаґандисти, але компетентні фахівці на зразок Валерія Говгаленка і йому подібних, які будуть керуватись не партійною пропаґандою, а суспільними інтересами всього населення України задля суспільної злагоди і миру.
Пан Говгаленко зазначає, що “найреальнішим виходом” із сучасного стану на цій ділянці “є пропозиція суспільству обговорити реальне компромісне розв’язання мовної проблеми у вигляді, наприклад, концепції”.

Отже, не звинувачення міністра юстиції і виправдовування порушень конституції, але коплексне рішення за допомоги кваліфікованих людей, які будуть респектувати Конституцію України, яка повинна бути дороговказом не тільки для народу,але і для його “слугів” на всіх рівнях – від сільської ради аж до ВРУ.

Торонто, 7.06.2006 р.
Стаття надійшла на Майдан From: "josef sirka" josirka@yahoo.ca Date: Wed, June 14, 2006 7:04 am