06/18/2006 | Галина Левицька

14 червня 2006 року минуло 75 років з дня відходу у вічність В’ячеслава Липинського. Проте, ця річниця в Україні була не поміченою через політичні баталії пов’язані із формуванням парламентської коаліції, а відтак закулісної боротьби за майбутній уряд. Крім цього, переважна більшість суспільства або готується до літніх вакацій, або спостерігає за політичною погодою, намагаючись вгадати, що чекає Українську державу. Про В’ячеслава Липинського все ж згадали у вузькому колі історики і політологи. Вони вважають, що Липинський зумів підняти український дух і захопити людей своїми ідеями і книжкою «Листи до братів-хліборобів», яка, як твердить історик Ігор Герич є фактично третім «Кобзарем». Бо першим, за словами історика, є «Кобзар» Тараса Шевченка, другий — «Історія України-Руси» Михайла Грушевського, то третя книжка — це «Листи до братів-хліборобів». І її потрібно читати як нинішнім українським політикам так і звичайним людям, наголошує Ігор Герич.

Політолог Ігор Лосєв твердить, що В’ячеслав Липинський виховувався у середовищі польської аристократії Правобережної України і, можливо, саме тому глибоко відчув політичні наслідки етнічної строкатості деяких регіонів України. Це, за словами політолога, й було поштовхом до розробки Липинським ідеї української нації як політичної.

Нині є той благодатний час, коли українському істеблішменту потрібно було б грунтовно вивчати теоретичну спадщину В’ячеслава Липинського. Бо за радянських часів він не міг бути доступним українцям, хіба що критикований як ворог. Однак, за роки незалежності були видані його твори, але невеликим обсягом. У 2003 році вийшов перший том із запланованого 25-ти томного видання і це було зроблено Східноєвропейським дослідним інститутом імені В.К. Липинського (Філадельфія, США). Варто зауважити, що публікацією першого тому повного зібрання епістолярної спадщини В. Липинського було перекреслено його песимістичне припущення, що мовляв, його листи «згинуть в прірві українського забування».

Якщо проаналізувати нинішню ситуацію в Україні, то вона багато в чому подібну до тієї, яка була за часів В’ячеслава Липинського. За переписом 2001 року українці в Україні складають 77,8% і 17% росіян, решта припадає на етнічні меншини. Якщо проаналізувати лінгво-етнічну карту, то вона ще складніша, оскільки серед українців чимало російськомовних і, можна так сказати з радянським менталітетом. І тому, твердять як історики так і політологи, саме В’ячеслав Липинський з його концепцією політичної нації, яка вмонтовує в себе різноетнічну мозаїку і різні традиції, але ґрунтується на українському державному стержні і на українському етнічному субстраті, який все це зцементує, могла б бути корисною для розв’язання багатьох нинішніх проблем.

Однак, на державному рівні не було відповідних заходів із вшанування пам’яті В’ячеслава Липинського. Нікому із державних достойників чи академікам, зокрема Миколі Жулинському з Інституту літератури не спало на думку висловити клопотання перед урядовцями щодо багатотисячного видання творчої спадщини В’ячеслава Липинського. Бо парадоксом видається те, що проголошений ним державницький принцип утвердився в українській історіографії, а щоб відбулося відродження українського суспільно-політичного мислення в незалежній державі потрібно ще грунтовно пізнати думки В. Липинського. Він свого часу спілкувався із Михайлом Грушевським, Сергієм Єфремовим, Борисом Грінченком, Василем Доманицьким, видатними постатями в українському громадсько-політичному й культурному житті початку ХХ століття. Сказані ним слова на відхід у вічність Бориса Грінченка: «Тяжка це втрата для нас — народу, що має стільки мільйонів, а так мало людей», залишаються актуальними і в ХХІ столітті.

У своїх публіцистичних творах особливе задоволення висловлював Липинський-просвітник тоді, коли вдавалося навернути хоча б одну зросійщину людину до українства і велику увагу звертав на вживання української мови. І тому сучасники вважали Липинського українським Дон Кіхотом. І на п’ятнадцятому році незалежності в Україні потрібно бути Дон Кіхотом, щоб забезпечувати державність українській мові. Нині в Луганську, коли українці вимагають обслуговувати їх українською мовою можна отримати п’ятнадцять діб.

Стаття надійшла на Майдан
From: "Hala & Myroslaw Lewycki"
Date: Sun, June 18, 2006 8:22 am