06/25/2006 | Oleksandr

Іван БЕЛЕБЕХА: Чому наша влада не здійснює українізацію відкрито?!
Розмова з професором, автором книги "Україна і комунізм. Сталінізація України"
Розмовляв Валерій ПОДОЛИННИЙ

За часів СРСР говорили, що культура національна за формою і соціалістична за змістом. Зараз у незалежній Україні активізувалися сили, які хочуть позбавити її національної форми, оголосивши у низці реґіонів антиукраїнський заколот під виглядом захисту прав російськомовного населення. Насправді ж ініціатори параду "мовних суверенітетів" прорахували: оскільки російську мову здавна мусили знати всі - від старого до малого, а українську знати було необов'язково, то паралельне існування двох державних мов автоматично призведе до забуття "хохляцької". І тоді громадяни України розмовлятимуть та отримуватимуть інформацію в буквальному і переносному сенсі "чужим язиком".

Тим часом мало хто із сучасників знає, що 80 років тому в Україні у повному розпалі буяла українізація. До того ж із благословення комуністичного режиму. Само собою напрошується запитання: а чи не пора українському керівництву застосувати найцінніше із історичного досвіду і сьогодні? Про українізацію 20-х років минулого століття, її успіхи та недоліки кореспондентові "Поступу" розповів харків'янин, доктор економічних наук, професор Харківського національного технічного університету сільського господарства Іван Белебеха - автор книги "Україна і комунізм. Сталінізація України (1924-1953 роки)".

- Для чого Україні у 20-х роках минулого сторіччя була потрібна українізація?

- Україна, захоплена більшовиками, представляла для них дуже велику небезпеку. Росія не могла існувати без нашої країни. Це визнавали Ленін, Троцький і їм подібні. Але силовими методами привернути симпатії українців було неможливо, бо повстання палали на всій території республіки. Через це Ленін ще на VIII з'їзді РКП(б) проголосив українізацію, щоби пом'якшити антиросійські і антибільшовицькі настрої населення і спокусити його комуністичною ідеєю.

Однак українізація набрала обертів лише з 1925 року, коли до влади в Україні прийшов генеральний секретар ЦК КП(б)У Лазар Каганович. Із центру, а столицею УРСР на той час був Харків, у реґіони спустили нормативні документи щодо проведення українізації. При цьому її здійснювали не лише в Україні, а й у тих суб'єктах Російської Федерації, де компактно мешкали українці - Кубані, Волзі, Зеленому Клині (Приморський край) тощо...

Мовляв, говоріть своєю мовою, але зміст має бути російсько-комуністичний, тобто антиукраїнський.

- Хіба народ тоді потребував вчити українську мову?

- Безперечно. Наш народ ще з часів царату відчував на собі шалений тиск російського шовінізму. І якщо в селах українська мова продовжувала жити своїм природнім життям, то в містах русифікація досягла воістину загрозливих масштабів. Міста перетворилися на чуже культурне середовище, де постійно продукувалася і виховувалася ненависть та зневага до всього українського. За задумом більшовиків, народ мав відчути, що на його думку зважають, і повірити, що Україна буде самостійною радянською соціалістичною державою.


Факти для роздумів

Лист М. Горького до українського письменника О. Слісаренка, який хотів у скороченому вигляді опублікувати повість російського пролетарського письменника для молоді

"Уважаемый Алексей Александрович, я категорически против сокращения повести "Мать". Мне кажется, что и перевод этой повести на украинское наречие тоже не нужен. Меня очень удивляет тот факт, что люди ставят перед собой одну и ту же цель, не только утверждают наличие наречий - стремятся сделать наречие "языком", но еще и угнетают тех великороссов, которые очутились меньшинством в области данного наречия.

При старом режиме я посильно протестовал против таких явлений. Мне кажется, что при новом режиме следовало бы стремиться к устранению всего, что мешает людям помогать друг другу. А то выходит курьезно: одни стремятся создать "всемирный язык", другие действуют как раз наоборот.

7.05.1926. Сорренто. А. Пешков"

- Пробачте, але у багатьох публікаціях - на жаль, не тільки російських, а й українських, нав'язують думку, що східні та південні терени України історично освоювали майже винятково росіяни, які створили кістяк промислового пролетаріату...

- Річ у тім, що до 1917 року Україну називали Малоросією, а більшовицька влада визнала її як Україну. І навіть встановила її межі, передавши при цьому значні шматки українських земель у Бєлгородській, Воронезькій, Брянській областях до складу Росії. Тому ці всі розмови безпідставні, бо жили на східних теренах таки українці, які розмовляли рідною мовою. А у 20-х роках їм надали можливість розвивати свою мову та культуру.

- Які вимоги ставила радянська влади в роки українізації до чиновників?

- Комуністичний режим ставився до цього, як і до всього іншого, категорично: неволодіння українською мовою прирівнювали до криміналу. За це не лише звільняли з роботи, а могли засудити і навіть розстріляти. Мало хто знає, що 1930 року Микола Скрипник, один із чільних керівників КП(б)У, за словами Шевельова, "вимів" усі російські театри у Харкові. Ви думаєте після цього було якесь повстання? Ніхто й не пискнув. Російські театри відновили роботу вже після того, як доведений до нервового виснаження Скрипник у липні 1933 року застрелився.

Але ж чиновники - це не одна людина, а маса, цілий могутній клан і подолати його інерцію було складно, як і тепер. А коли Сталін побачив, що українська маса, відчувши через рідну мову смак українства, починає відходити від Росії (згадайте гасло Хвильового "Геть від Москви!"), її 1933 року припинили силоміць, як і запроваджували. Носіїв національної ідеї фізично винищили. Але українізація дала свої плоди. Вона била фонтаном, спричинила вибух національної свідомості, і дотепер є джерелом тих ідейних течій, думок і прагнень українців, які породили тогочасне письменство, націонал-комуністи тощо.


Факти для роздумів

"Не може бути подвоєності, утвореної російським шовінізмом, який ґвалтує нашу психіку, не дає їй можливості набрати елементів конструктивізму... Чому українська інтеліґенція не хоче орієнтуватись на російське мистецтво? Тому що на книжковому ринку вона стикається з російським крамом. Орієнтуючись на російське мистецтво, вона не здатна побороти свого конкурента, бо її крам завжди розцінюватимуть як крам другого, третього чи то четвертого сорту, хоч би він був і першого. Треба бути послідовним: або ми визнаємо національне відродження, або - ні".

Микола Хвильовий (літературне псевдо етнічного росіянина і екс-чекіста М. Фітільова).


- Чому ж тоді у нас досі квітне недорікувата "азаровщина" і чи не варто нарешті зараз завершити процес українізації, який започаткували у 20-х роках ХХ сторіччя?

- "Азаровщину" породив не сам Азаров, а наші правителі-Леоніди: Кравчук і Кучма. Кучма, ідучи до влади, пообіцяв, що надасть російській мові офіційний статус, подавши сигнал до русифікації. Цього тільки й треба було всім отим окупантам, які у нас живуть і галасують, що в Україні насильно здійснюють українізацію. Відтоді все затопило море російськомовних книжок, журналів, газет. У Харкові спочатку було до десяти україномовних газет, а залишилася лише одна!

Усе залежить не від пішаків, яких ми називаємо збірною назвою "азарови", а від керівництва країни. Найбільша наша біда в тому, що Ющенко не здійснив жодних превентивних заходів для попередження цих явищ. Ніхто із трьох українських президентів так і не зрозумів, яким народом йому волею Божою суджено управляти. Вони охоче говорили про економіку, приватизацію тощо, які треба врятувати. А рятувати насамперед треба було український народ, його душу.

- Чи була якась загроза вжитку російської мови у Харкові, який нещодавно першим у країні проголосив цю мову реґіональною?

- Ніщо їй не загрожувало. На мовному питанні у нас вже не раз спекулювали і Гриньов, і Кучма для завоювання симпатій російськомовних виборців. Це питання щоразу використовують, щоб відволікти увагу населення від тих проблем, які породила сама ж русифікація. Люди, які це роблять, хочуть сказати, що в Україні не було жодних голодоморів, що Росія не кривдила українців, що вона несе їм вищу культуру тощо. Вони, а також значна кількість етнічних росіян, яка мешкає на Харківщині та на сході і півдні України (деякі прибули сюди ще за часів Катерини II), ніколи і нізащо не погоджувалися вивчати українську мову.

Насправді вони мають на меті не захист російської мови, а прагнуть відколоти східну частину України і приєднати її до Москви. Це все - спецоперації аґентів російських спецслужб, якими наводнені південно-східні області нашої держави. За часів Кучми ця проблема стояла не так гостро, тому що все робили тишком-нишком. Найкращі підприємства продавали Росії, у всіх закладах де-факто панувала російська мова. А тепер, за Президента Ющенка, коли розпочали запроваджувати українську, антиукраїнські сили вибухнули протестами.

- Наскільки відповідають дійсності ствердження про те, що на Сході і Півдні утискають російську мову, закривають російські школи, які мені, зокрема доводилося чути від кримчан?

- Деякі російські школи, яких у нас було надміру, справді позакривали. Це природній процес, але антиукраїнські сили використовують цей факт, щоб збурити суспільство і викликати до себе співчуття сусідів. Але у тому ж Криму була лише одна україномовна газета, та й ту закрили. Це тоді, коли в автономії мешкає 600 тисяч українців! То хто ж діє силовими методами?


Факти для роздумів

"За даними Всесоюзного перепису населення 1926 року в Україні налічувалося 23 млн українців, 2,7 млн росіян, 1,6 млн євреїв, 464,4 тис. поляків, 393,9 тис. німців, 257,8 тис. молдаван, 107,7 тис. греків, 92,1 тис. болгарів... Як наслідок українізації у 1939-1940 роках у початкових, неповних та середніх школах України навчалися 6 млн 443 тис. учнів, з них українською мовою - 5 млн 500 тис. учнів, тобто 84% від їх загальної кількості".

- Чому ж тоді місцеве українство не хоче вивчити українську?

- Річ у тім, що українці на сході України і нині перебувають під сильним тиском, гнітом російської мови. У всіх селах у нас, на Харківщині, розмовляють українською. А от у містах люди залякані, бо всі начальники, які були за часів СРСР або Кучми залишилися на своїх місцях. У самому Харкові, наприклад, 61 відсоток українців, але вони виховані вже на російській мові і російській культурі і розмовляють російською.


Факти для роздумів

"60 відсотків мешканців України вважають рідною мовою українську, хоча в родині спілкуються українською лише 37% респондентів. Такими є результати дослідження "Громадська думка населення - червень 2006 року", які оголосила фірма "Юкрейніан Соціолоджі Сервіс". За її даними, російську назвали рідною 38% громадян України, з яких 18% - українці за національністю. Лише російською у родині спілкуються 34%, а двома мовами, залежно від обставин - 28% громадян".

Інтернет-сайт proUA.com

- Як же, на Вашу думку, переконати населення цих областей у необхідності оволодіння державною, українською мовою?

- У вас украли, вирвали з горлянки і з душі рідну мову. Вирвали силоміць. За радянської влади було видано наказ і в один день російською мовою переклали викладання школи: у них платили надбавки з українського бюджету викладачам, котрі читали предмети російською. То чому ж ми не можемо зобов'язати вивчити українську мову не росіян, а хоча б усіх українців?! Питається: чому наша влада не займається проблемою українізації відкрито?! Зараз, на моє переконання, державі слід вжити радикальних заходів для проведення українізації.

Українська держава - моноетнічна, бо у ній 80 відсотків українського населення. Тому це населення, хоче воно чи не хоче, повинно бути україномовним. Але українська мова - лише один елемент української національної ідеї. Якщо б у нас ідеологія була сконцентрована на патріотизмі, то ми б могли запитати: "Шановні росіяни, чи маєте ви право зневажати українську мову і не знати її, якщо ви - громадяни України?". І це - не насильство. Від громадян будь-якої країни вимагають поряд із своєю рідною знати державну мову. А наша влада, сповідуючи ліберальну ідеологію, міцно спить.

http://postup.brama.com/dinamic/i_pub/usual.php?what=52554