Про НАТО, люмпен-пролетарська ненависть до багатих і не тількі(л
06/26/2006 | observer
...При цьому люмпен-пролетарська ненависть до багатих узагалі трансформувалася у нелюбов до "зажерливих америкосів" як таких. Більшовицька зневага до демократії перетворилася на обстоювання "питомо слов'янських демократичних традицій", тобто самодержавства, диктатури, деспотії.
Виникла формула радянської тожсамості, яка неофіційно звучала так: "русский, православный, коммунист", що у сучасній Росії упродовж 2000-х змінилася на начебто пострадянське: "русский, православный, каґебист".
Але що цікаво: за якимось дивним збігом обставин зростання негативного ставлення до НАТО в Україні йде поруч зі ствердженням цієї формули в Росії.
Тим більше, що на посткучмівському ґрунті зерна ксенофобії із закромів Йосипа Віссаріоновича та Адольфа Алоїзовича ростуть теж непогано. Й старі архетипи підсвідомості "майстри зупиненого часу" наразі вміють вмикати так уміло, що майже ніхто не може пояснити своєї нелюбові до НАТО і західної демократії, проте приховати цієї алогічної нелюбові не може. "Геть соціал-фашистів!"
Та самим впливом "кремлівських чекістів", ясна річ, не пояснити антинатовську істерику. Головне – що у нас не відбулася публічна й усезагальна декомунізація, яка водночас має стати і денацифікацією.
А без цього народ при виборі між сильними законами і "крутим" вождем знову схилятиметься до "сильної руки" і підсвідомо боятиметься не тоталітарних "братів", а західних демократів з НАТО, які хочуть своїми чоботями "стоптати Україну", хоча в арміях Альянсу чобіт не носять...
Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу "Сучасність"
http://www.pravda.com.ua/news/2006/6/26/43507.htm
Виникла формула радянської тожсамості, яка неофіційно звучала так: "русский, православный, коммунист", що у сучасній Росії упродовж 2000-х змінилася на начебто пострадянське: "русский, православный, каґебист".
Але що цікаво: за якимось дивним збігом обставин зростання негативного ставлення до НАТО в Україні йде поруч зі ствердженням цієї формули в Росії.
Тим більше, що на посткучмівському ґрунті зерна ксенофобії із закромів Йосипа Віссаріоновича та Адольфа Алоїзовича ростуть теж непогано. Й старі архетипи підсвідомості "майстри зупиненого часу" наразі вміють вмикати так уміло, що майже ніхто не може пояснити своєї нелюбові до НАТО і західної демократії, проте приховати цієї алогічної нелюбові не може. "Геть соціал-фашистів!"
Та самим впливом "кремлівських чекістів", ясна річ, не пояснити антинатовську істерику. Головне – що у нас не відбулася публічна й усезагальна декомунізація, яка водночас має стати і денацифікацією.
А без цього народ при виборі між сильними законами і "крутим" вождем знову схилятиметься до "сильної руки" і підсвідомо боятиметься не тоталітарних "братів", а західних демократів з НАТО, які хочуть своїми чоботями "стоптати Україну", хоча в арміях Альянсу чобіт не носять...
Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу "Сучасність"
http://www.pravda.com.ua/news/2006/6/26/43507.htm