Про владу, Тимошенко і Порошенко .. Роздуми в спекотну погоду ..
06/28/2006 | Карт
Дві особистості. Одна – сильна, друга – настирна.
Обидві прагнуть влади.
Владний прект Тимошенко грунтовно скомпонований. Логіка, якою він скріплений, робить його гармонійним.
Мета – підняти Україну швидким поступом над чортополохом снгівського занедбаного простору.
На цьому просторі ніколи не було впевненої в собі демократії. Отже, за історичними обставинами, визначальним для розвитку тут завжди був верхній владний рівень.
В неоднорідному суспільстві існують просуспільні і антисуспільні сили і тенденції. В залежності від того, хто очолює верхній рівень, складаються правила і процедури провадження влади з верху до самого низу.
Виникнення президентстської форми правління з поневіченим безпорадним населенням сприяло швидкому становленню антисуспільної системи. До влади потягнулися хижаки різних видів і підвидів. Щоб предметно зайнятися розділом пасовиськ з худобою. Кучма був цар зверей, умовно кажучи – лев.
Не будемо продовжувати асоціативний ряд, щоб не опинитися в стаді овець, бо насправді те, первісне населення незалежної України, складалося з людей, які, на відміну від тварин, прогресують на очах. Тобто швидко навчаються і стають громадянами.
Особливо швидко населення перетворюється в громадянське суспільство за наявності мейнстріму, головної течії, яка починається рівчаком, а закінчується ого-го яким потоком.
Ті політики, які прокладали перше вузенько русло, отримали шанс стати «друзями народу». Юлія Тимошенко найкраще скористалася цим шансом.
Можливо, остаточне рішення стати невід’ємною частиною політичного життя України прийшло до неї не зразу. Адже час від часу перед нею повинно було постати питання: чи варто прямувати на самий верх за такої ціни, і заради чого? Можливо, вона прийняла остаточне рішення, коли на посаді віце-прем’єра впритул познаймилася із системою і головними її діячами? Чи вже в Лук’янівці, адже нари є найбільш зручним для прийняття важких рішень місцем?
Як би там не було, тепер нема сумнівів, що рішення прийнято.
Проект Тимошенко грунтується на суспільному договорі з виборцями, зміст якого є досить тривіальним. Вона бере на себе зобов’язання: перебуваючи при посаді, виходити з інтересів громадян, а громадяни зобов’язуються надавати їй тверду підтримку.
Та в умовах нашої України такий проект виявився зовсім не тривіальним. Таким же нетривіальним вийшов і електорат Тимошенко – вона потягнула за собою найбільш вільних і активних громадян. І, за великим рахунком, стала заручнецею свого проекту.
Політик вирішує дві головні задачі: (1) досягнення успіху в управлінні і (2) зміцнення своєї влади. Обидві задачі мають бути вирішені, інакше проект зазнає фіаску.
Перша задача є дуже складною (для чесного політика), Не здолавши перешкод, яких є безліч на шляху управлінця, важко сподіватись на збереження прихильності виборців, а вони ж, володарі голосів, є жорстокими, як діти.
Та успішне вирішення другої задачі має більше шансів незворотньо знепаскудити проект.
Піклування про здобуття і збереження влади потребує специфічної технології.
Масштаб політика визначається тим, чи буде здатен він виконувати свої зобов’язання за суспільним договором з виборцями після того, як оволодіє технологією збереження влади.
Тимошенко є людиною, спрямованою на успіх. Ця риса притаманна вдалому бізнесмену. Вона поставила на громадян, саме тому її проект можна вважати грунтовним.
Проект Петра Порошенка є менш амбітним. Він полягає у тому, щоб стати при владі і залишитись при ній. Він роглядає владу як суцільну технологію. Врешті решт життя в людській масі йде значною мірою само по собі. Достатньо стимулювати гонитву людей за грошима і прогрес, більший чи менший, буде забезпечено.
Тут, усередині владного двору, вирує своє життя, яке так не схоже на життя за вікном, і яке майже не зрозуміле для перехожих. Перехожі не повинні, та й не здатні, збагнути велику тайну плохішів: у чому ж полягає той кайф верхньої влади, що полонить обраних?
Юлька – виродок. Вона намагається видати тайну плохішів. Добре, що її все одно не зрозуміють. Виборцю – виборцеве. У нього є свої маленьки втіхи і не слід йому заважати.
Ми тут, свої між своїми давно вже домовились би. Ми тут позмагались би між собою за своїми правилами і кожний би отримав своє. Юлька – виродок.
Гримаси демократії, блін.
Обидві прагнуть влади.
Владний прект Тимошенко грунтовно скомпонований. Логіка, якою він скріплений, робить його гармонійним.
Мета – підняти Україну швидким поступом над чортополохом снгівського занедбаного простору.
На цьому просторі ніколи не було впевненої в собі демократії. Отже, за історичними обставинами, визначальним для розвитку тут завжди був верхній владний рівень.
В неоднорідному суспільстві існують просуспільні і антисуспільні сили і тенденції. В залежності від того, хто очолює верхній рівень, складаються правила і процедури провадження влади з верху до самого низу.
Виникнення президентстської форми правління з поневіченим безпорадним населенням сприяло швидкому становленню антисуспільної системи. До влади потягнулися хижаки різних видів і підвидів. Щоб предметно зайнятися розділом пасовиськ з худобою. Кучма був цар зверей, умовно кажучи – лев.
Не будемо продовжувати асоціативний ряд, щоб не опинитися в стаді овець, бо насправді те, первісне населення незалежної України, складалося з людей, які, на відміну від тварин, прогресують на очах. Тобто швидко навчаються і стають громадянами.
Особливо швидко населення перетворюється в громадянське суспільство за наявності мейнстріму, головної течії, яка починається рівчаком, а закінчується ого-го яким потоком.
Ті політики, які прокладали перше вузенько русло, отримали шанс стати «друзями народу». Юлія Тимошенко найкраще скористалася цим шансом.
Можливо, остаточне рішення стати невід’ємною частиною політичного життя України прийшло до неї не зразу. Адже час від часу перед нею повинно було постати питання: чи варто прямувати на самий верх за такої ціни, і заради чого? Можливо, вона прийняла остаточне рішення, коли на посаді віце-прем’єра впритул познаймилася із системою і головними її діячами? Чи вже в Лук’янівці, адже нари є найбільш зручним для прийняття важких рішень місцем?
Як би там не було, тепер нема сумнівів, що рішення прийнято.
Проект Тимошенко грунтується на суспільному договорі з виборцями, зміст якого є досить тривіальним. Вона бере на себе зобов’язання: перебуваючи при посаді, виходити з інтересів громадян, а громадяни зобов’язуються надавати їй тверду підтримку.
Та в умовах нашої України такий проект виявився зовсім не тривіальним. Таким же нетривіальним вийшов і електорат Тимошенко – вона потягнула за собою найбільш вільних і активних громадян. І, за великим рахунком, стала заручнецею свого проекту.
Політик вирішує дві головні задачі: (1) досягнення успіху в управлінні і (2) зміцнення своєї влади. Обидві задачі мають бути вирішені, інакше проект зазнає фіаску.
Перша задача є дуже складною (для чесного політика), Не здолавши перешкод, яких є безліч на шляху управлінця, важко сподіватись на збереження прихильності виборців, а вони ж, володарі голосів, є жорстокими, як діти.
Та успішне вирішення другої задачі має більше шансів незворотньо знепаскудити проект.
Піклування про здобуття і збереження влади потребує специфічної технології.
Масштаб політика визначається тим, чи буде здатен він виконувати свої зобов’язання за суспільним договором з виборцями після того, як оволодіє технологією збереження влади.
Тимошенко є людиною, спрямованою на успіх. Ця риса притаманна вдалому бізнесмену. Вона поставила на громадян, саме тому її проект можна вважати грунтовним.
Проект Петра Порошенка є менш амбітним. Він полягає у тому, щоб стати при владі і залишитись при ній. Він роглядає владу як суцільну технологію. Врешті решт життя в людській масі йде значною мірою само по собі. Достатньо стимулювати гонитву людей за грошима і прогрес, більший чи менший, буде забезпечено.
Тут, усередині владного двору, вирує своє життя, яке так не схоже на життя за вікном, і яке майже не зрозуміле для перехожих. Перехожі не повинні, та й не здатні, збагнути велику тайну плохішів: у чому ж полягає той кайф верхньої влади, що полонить обраних?
Юлька – виродок. Вона намагається видати тайну плохішів. Добре, що її все одно не зрозуміють. Виборцю – виборцеве. У нього є свої маленьки втіхи і не слід йому заважати.
Ми тут, свої між своїми давно вже домовились би. Ми тут позмагались би між собою за своїми правилами і кожний би отримав своє. Юлька – виродок.
Гримаси демократії, блін.