07/03/2006 | Сергій Грабовський

Першого липня сталася невеличка сенсація всеукраїнського масштабу: лідер Партії регіонів Віктор Янукович, виступаючи на всеукраїнському зібранні депутатів різних рівнів від своєї партії, нарешті визнав те, що ми знали і до цього: він визнав себе сепаратистом та ворогом української державності. А потім зібрання у своїй резолюції підтвердило курс ПР на сепаратизм та розкол країни, вимагаючи закріпити його на рівні законів.

Ми, звичайно, не будемо аналізувати весь виступ Віктора Федоровича, оскільки він того не вартий, особливо в частині численних цифрових викладок, покликаних засвідчити “стагнацію”, “кризу” і “занепад” вітчизняної економіки. Бо ж у виступі проФФесор зайвий раз засвідчив своє неординарне вміння працювати з числами, попередивши “помаранчевих” про “опасность политики игнорирования интересов половины граждан Украины”, яких начебто представляє ПР. Насправді ця партія набрала 32% голосів виборців, котрі прийшли голосувати, і 22% від загального числа електорату. Очевидно, Янукович записав до прихильників “регіонів” усіх, хто не прийшов голосувати і тих, хто проголосував проти всіх. Інакше-бо на половину ніяк не вийдеш. Чи, може, у певної частини донбасівців своя арифметика, коли двічі по два дорівнює шість з половиною? Тільки керуючись такою “вищою” математикою, можно вести мову про свою “фактическую победу на прошедших парламентских выборах”...

А ще проФФесор порадував народ тим, що вилучив свого патрона Рената Ахметова з числа однопартійців, заявивши на повен голос: “Жить лучше стало лишь чиновникам и олигархам, приближенным к власти”. На лихо, за два дні до виступу В.Ф.Я. журнал “Кореспондент” опублікував список найбагатших українців, складений за допомогою інвестиційної кампанії Dragon Capital, і з‘ясувалося, що статки Ахметова ростуть і ростуть, і наразі склали 11,7 мільярдів доларів. І взагалі: 17 із 30 найбагатших українських громадян ведуть свій бізнес на Сході країни, з них 9 – переважно у Донбасі. Як ця публіка працює? Доктор економічних наук Янукович стверджує: “Отечественные предприятия закрываются или сокращают объемы производства, увольняют персонал. Те же, что продолжают работать, балансируют на грани финансового краха. Прибыль в целом в экономике сократилась на 20%, а сумма ущерба выросла более чем в 1,2 раза”. Катастрофа! Але, знов-таки, на лихо для професора, сайт “Обком” десять днів тому розповів, якими методами досягається ця “збитковість”: скажімо, збитки Нікопольського феросплавного заводу торік офіційно становили 19 млн. грн., насправді ж прибуток склав 1 млрд. 137,4 млн. грн., реальний рівень рентабельності заводу перевищив 30%, а грошики в основному були вивезені з України. Метода проста: дурити державу, купувати державних чиновників та руйнувати національну економіку.

До речі: невже ж Янукович-молодший, котрий став цього року депутатом парламенту, також потерпає від злиднів, як і мільйони українців? Судячи з преси, він вільно оперує, коли йдеться про особисті потреби, десятками тисяч доларів, і зовсім не схожий на бомжа. Може, насправді саме він і є “олігарх, наближений до влади”? Хоча б до регіональної...

Але це все дрібнички. Поговоримо про головне.

Заявивши, що “безучастно наблюдать, как в Верховной Раде создается диктатура сил, фактически проигравших нам парламентские выборы, мы не стали”, лідер ПР почав розповідати, що ж робитиме партія. І тут з‘ясувалися дуже й дуже цікаві речі.

“Никогда еще в своей новейшей истории Украина не оказывалась на столь крутом повороте, когда перед многомиллионной страной возник поистине гамлетовский вопрос "Быть, или не быть"... Расколотая по территориальному принципу Украина оказалась на краю пропасти, неминуемо ведущей к потере государственной независимости”.

Ось так охарактеризував ситуацію В.Ф.Я. І справді: деякі підстави для цього твердження існують. Скажімо, у ряді міст та областей ради проголосили російську мову “регіональною” (хоча в законодавстві поняття “регіон” не визначене, тобто місцеві депутати перебрали на себе функцію парламенту) чи оголосили свої населені пункти й області “територіями без НАТО” (хоча співпраця України з НАТО зафіксована на законодавчому рівні) тощо. За дивним збігом обставин, це ті самі території, де владарює саме ПР. Як зауважив сам Янукович, “в этих регионах мы не являемся оппозицией. Здесь – мы правящая партия”. Отже, розкол країни створений саме цією політичною силою. Ба більше: досі жодна політична партія в Україні, крім ПСПУ Наталії Вітренко і різноманітних “русских блоков”, не ставила на меті ліквідацію незалежності держави. Але згадані партії – політичні маргінали. Така загроза може реально постати лише тоді, коли за справу візьметься справді потужна сила, реально зацікавлена в руйнації державності (парадоксально, але в історії такі випадки траплялися). Як же зветься ця політична сила? Для відповіді на це запитання – кілька типових фрагментів з виступів на Інтернет-форумах палких прихильників ПР та особисто В.Ф.Я., тим більше, що останній наполягає: “Ища путь к диалогу, мы, в то же время, никогда не согласимся на него ценой сдачи интересов наших избирателей”.

Отже, інтереси значної частини виборців ПР, які вона, за виразом свого лідера, обстоювала й обстоюватиме:

“Оранжевые просто так власти не отдадут, но ревситуация уже вырисовывается с ужасающей чёткостью. Как поступить нам - народу Новороссии , Крыма и восточных областей чтобы вновь не оказаться не у дел в будущем? Какие меры нужно предпринять уже сейчас чтобы стать полновластными хозяевами на своих землях? Как сделать родной язык легальным в своей стране? Я убеждена в том, что грядущая гражданская война будет действительно освободительной для нас, Это будет наша война, война за нашу свободу, за наш язык, за нашу Родину. Ни один из моих знакомых парней не собирается воевать за интересы Украины, но за воссоедениение с Россией готовы хоть сейчас”.

“Ну нет никаких "украинцев".
Таких и Шевченко не знал.
Есть русские, территориально живущие на украине.
Со своим диалектом.

“Когда-то украинский, равно как и русский народ считал своим. Однако ныне тех, кто живет от львова до полтавы (саме так! З маленької літери! – С.Г.) не считаю своим. Мало того что не считаю своим народом, но считаю его враждебно настроенным по отношению ко мне, мои родственникам и друзьям.
У вас получилось не завоевать доверие и уважение, а наоборот все испортить.
Ныне мова для меня язык агрессора, и с вашими натовскими штучками попробуйте доказать обратное, или депортируете без доказательств?”

“Насчет долговечности самостийной влады. Вообще ей осталось существовать годика три, не больше. И НАТО никакое не поможет”.

Ну, щодо українців найлагідніші терміни тут – “нацюки, хохлогниды, хохломова...”

Добре, хоч газових камер та реінкарнації розстрілень у Биківні чи Холодній Горі не планують (принаймні, поки що). Гарний електорат у ПР, нічого не скажеш. Але ж і Віктору Федоровичу не відмовиш у наполегливості й послідовності, з яким він його захищає, вимагаючи, щоб його опоненти не демонстрували “презрительного отношения к своим соотечественникам, какими не были бы их мировоззренческие позиции”.Саме так – якими б не були. “Ну нет никаких "украинцев"...

Уявімо собі Європу. Там одна з найстарших парламентських демократій світу – Велика Британія – не раз у ХХ столітті ставала ареною жорстких політичних баталій між консерваторами і лейбористами, часом з масовими вуличними акціями, страйками і навіть зіткненнями між представниками двох таборів, але учасники цих баталій ніколи не ставили під сумнів цілісність країни та її незалежність. Так само у Британії ще ніхто не оголошував себе “фактичним переможцем” виборів, якщо опоненти формували дієздатну урядову коаліцію. Були ситуації, скажімо, коли правили спільно ліберали й консерватори чи лейбористи та ліберали, маючи разом парламентську більшість, тоді як їхні виборчі конкуренти без непотрібного галасу займали місце “опозиції Її Величності”, тобто опозиції не антидержавної, а конструктивної, яка не менше, ніж уряд, переймалася національними інтересами (це ключове поняття у виступі Віктора Януковича й резолюції зібрання, ясна річ, відсутнє).

А чи можлива у Британії ситуація, коли партія, що здобуває більшість у певних графствах, заявляє: “Тут – ми правляча партія”? Можлива, але на вустах лідерів, скажімо, якоїсь суто регіональної політичної сили, чи то шотландської, чи то північноірландської, яка не претендує ні на що інше, крім як на більшість у місцевому парламенті. Але чи можуть щось подібне говорити лейбористи чи консерватори, попри те, що в країні існують райони, де впродовж десятиліть виборці традиційно голосують переважно або за перших, або за других?

Утім, у Європі були й інші політики. Їхнє збірне ім‘я – квіслінги. Це люди, котрі лобіюють інтереси країн усупереч національним інтересам держави, громадянами якої вони є, а принагідно зраджують свою державу, розколюють її і “кладуть” під когось в обмін на власні статки та політичну кар‘єру. Правда, у Європі така публіка майже вивелася – квіслінгів розстрілювали за присудами військових трибуналів, а чи й без них, оскільки захист Вітчизни – священий обов‘язок кожного громадянина кожної держави. Європейці мали рацію. А от “хохлогниди”, мабуть, надто гуманні...

Тим часом Віктор Янукович з неабиякою послідовністю звинуватив у “м‘ясо-молочній війні” та розриванні угоди по АН-70 не Кремль, а офіційний Київ, і попередив: “на очереди – авиамоторостроение и ракетостроение”. За дивним збігом обставин, керівництво українських підприємств цієї галузі перебуває в числі симпатиків і членів ПР. З не меншою послідовністю проФФесор наполягає, що “упрямый отказ от участия... в Едином экономическом пространстве лишает Украину шансов компенсировать подорожание энергоресурсов и даже лишает гарантий получения необходимых энергоресурсов”. Хто ж компенсуватиме і чим? І чому участь у ЄЕП не рятує Білорусь від стрибка цін на енергоносії і від прагнення Росії транспортувати газ до Європи в обхід білоруської території? І яким чином хтось здатен просто так – захотіти й перекрити Україні газ? Нарешті, лобіюючи чиї інтереси уряд Януковича за два роки перебування при владі зривав усі спроби наростити видобуток власних вуглеводнів (який за цей час можна було подвоїти)?

Але все це досі були тільки квіточки. Справжня “політична ягідка” міститься в резолюції, ухваленій зібранням команди імені В.Ф.Януковича. Там ідеться про комплексний перегляд законодавства, якого вимагає ПР, з тим, щоб “эти и другие законы должны прежде всего обеспечить... экономическую и социокультурную самодостаточность регионов Украины”. Ось так. Але ж самодостатньою (і то в певних межах) може бути лише незалежна держава; навіть у такій специфічній землі Німеччини, як Баварія, питання про соціокультурну самодостатність не порушується ніким, крім відвертих сепаратистів (про економіку останні, до речі, мовчать). Так само і в Шотландії: автономісти ведуть мову про соціокультурну самодостатність у єдиному економічному просторі Великої Британії, відверті прихильники незалежності – фактично про те ж саме, а ще про самодостатність політичну, оскільки їм зрозуміло, що навряд чи Шотландія здатна на економічну самодостатність. Тим більше не здатні на неї ані Одеса, ані Львів, ані Донбас – без того, щоб не почати штучно поділ країни на території, які мають одержати де-факто і де-юре статус незалежних держав. Як там? “Народ Новороссии , Крыма и восточных областей... стать полновластными хозяевами на своих землях?..” Чи насправді народ зеківсько-чекістський, який прагне владарювати не тільки в Росії та Україні, а і в Європі? Але, як би там не було, оплески Віктору Федоровичу: він сам розповів, ким насправді є і чого прагне його партія. Слово за всіма нами.